Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, по тім
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Прапор весняної надії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Прапор весняної надії
Дзвінок у двері. Ще і ще. Хтось так нетерпляче вителенькував тим дзвінком, що Петрові аж затрусилися руки.
- Сонце моє, що робити? Це ж дружина, це вона так видзвонює, я знаю! – голос у Петра, як і вигляд його переляканого писка, з кожним словом ставав все жалюгіднішим.
А його сонце, його Галя, якраз тільки розляглася - грайливою кішечкою - напівперек ліжка. Несміливий Петро навіть не встиг звільнити її пружне тіло від чорної шовкової білизни. Галя ще жила гарячою уявою, як палко вони будуть кохатися – аякже, за цю білизну вона віддала таку купу грошей, а все щоб приборкати свого боязкого Петрика. І от тільки стала добиратися до свого несміливого ведмедика, тільки почала визволяти його від усього зайового... А на маєш – не встигли почати – і все вже так трагічно закінчується... От облом - так облом!
І чим він думав, бовдур сопливий! Все треба організовувати самій, абсолютно все! Поки звабиш того хлопа – то легше вагон з макаронами розвантажити. Такий мужик пішов ніякий! І так йому ж нічого втрачати, і жінка у нього стерво, і мотузки з нього сукає – та поживи для себе хоч раз!
Дзеленькання дзвінка таки привело Галю в чуття.
- Так, слухай, гукай до неї, що ти вже йдеш, що ти готуєш їй сюрприз!
Галя спритно зістрибнула з ліжка, миттю одягнулася, вхопила у руки першу ліпшу шматину, яка лежала в кутку, і кинулася відчиняти вікно. От халепа, мало не скинула на підлогу нещасних півтора вазонка з покаліченими сухими цурупалками стебел (ото ґаздиня тут порядкує – миттю пролетіла зловтішна думка). Так, порядок, згребла розсипану землю в жменю....
- Та іди вже, відчиняй! – гаркнула на напівпритомного Петра. – Скажеш дужині, що запросив мене з сервісу, вікна мити! Ворушись, ворушись, бо вона тебе приб’є! – останній вигук привів Петра в чуття.
Тим часом спритна жіночка у всій красі стала на підвіконня і заходилася витирати скло. "О, а там такі мужчини ходять по вулиці, ммм, о, навіть мене побачили, усміхаються - відразу обидва " – від таких спостережень обличчя цієї спритниці розквітло вічноживою надією і радістю – " Нумо, нумо, ходіть сюди, хлопчики, ще не все пропало! А цікаво, чи видно їм мою білизну знизу? От холєра, ще задалеко вони, хай но трішки ближче підійдуть!" І Галя прогнула свій точений стан у вікні, аби картина для споглядання стала ще апетинішою...
А внизу по вулиці дійсно прогулювалися двоє молодиків – колєги, які вирішили разом попити пива та помилуватися нарешті світом, відірвавшись від сім’ї і від роботи. Весна нарешті стала дихати теплом, дерева проясніли першим зеленим посміхом, а небо яке піднялося високе! Ох, добре жити навесні. Наробив би якихось дурниць, закохався би по самі вуха!
Під такі озвучені мрії наче диво наяву – на другому поверсі сусіднього будинку, просто над супермаркетом, відкрилося вікно і ... свіжа і рум’яна, наче саме сонце, жінка, стала на повен зріст і почала махати хлопцям рукою... Овва, але так не буває, щоб тільки вголос сказав – і тут же тобі – на!
- Ігорку, та ти здурів! То вона вікно миє, де б вона тобі ще й рукою вимахувала! Те ж мені, Дон Жуан знайшовся, дівки йому просто під ноги падають! – отямив товариша Стефко.
- Та вічно ти ні в шо не віриш! А дивися, гарна яка! Та ні, то таки правда, вона махає мені рукою! О, і я їй помахаю! – Ігорко знову розплився у посмішці і завороженими очима приліпився до зграбної фігури у вікні.
Тим часом у квартирі на другому поверсі розгорталася сцена – ні , не ревнощів, це швидше була жива ілюстрація до картини "Дев’ятий вал" в умовах малометражного житла. Дружина Петра, набравши високих вольтів напруги від самого очікування під дверима, накинулася на благовірного мало не з кулаками. Зірвала зі своєї шиї тонкий шарф (а він, зараза, модний, з моністами на френзлях!) і давай кропити коханого Петрика, той тільки ледь-ледь встигав щось вигукувати і поойкувати.
Безстрашна Галя на мить завмерла у вікні, почувши Петрові зойки та крики, але мужньо продовжувала грати роль. Коли пані Олена ( а так звали Петрову половинку), як воїн Чнгачгук, в бойовому запалі і бойовими криками, увірвалася до спальні, то від побаченого ледь не зомліла.
- Що та курва робить на нашому вікні?
- Кохана , та я хотів зробити тобі сюрприз, я ж хотів, аби ти ручки свої не трудила. От бачиш, людину із сервісу прислали, вона і вікна помиє, і підлогу напастує – засокотів Петро, вхопивши за соломинку порятунку.
- То чого вона так вирядилася? – не вгавала дружина
- Та хіба я знаю? Може, вони там добре заробляють у тому сервісі? – забелькотів Петро.
- От де люди, кажеш, заробляють ? – пані Олена вмить перенеслась у практичну площину, - а чого б тебе туди не відправити? Може я нарешті дожилася б до елементарної норкової шуби? А то з тебе ні грошей, ні задоволення!
Галя вся аж завмерла при таких коментарях. Вона тепер стала розуміти, чого Петро так боявся з нею зійтися . "Сопливе і ніяке! От воно що! Може й краще, що так сталося!"
Пора брати ситуацію в свої руки :
- Я перепрошую, мабуть, буду зараз заважати вам, то якщо дозволите, я піду . Маю замовлення ще у супермаркеті і в сусідньому під’їзді. А як буде потрібно, то ви зможете задзвонити на фірму. Тим більше, що вікно ваше уже чисте. – зі сліпучою посмішкою Галя легко спустилася з підвіконня, не забувши перед тим зробити багатообіцяючий кивок хлопцям на вулиці.
Не даючи оговтатися пані Олені і сторопілому Петрові, Галя миттю вифуркнула за двері, спустилася сходами на вулицю – і щасливо усміхнулася весняному сонцю. До неї наближалися "молоді, симпатичні" – хлопці, які махали їй руками. Весняні надії розквітали і неслися разом із теплим вітерцем – бунтуючи серця, ворохоблячи кров...
Галя радісним жестом змахнула у відповідь своїм шанувальникам отою шматиною, якою витирала вікно. Вона чомусь залишалась у Галі в руках
..... і на сонці у всій кольоровій красі – прапором весняної надії - розгорнулися Петрові сімейні труси, які вона так спритно встигла стягнути з невдалого коханця, а потім успішно протерти ними шибку...Назустріч сонцю, назустріч весні...
2010
- Сонце моє, що робити? Це ж дружина, це вона так видзвонює, я знаю! – голос у Петра, як і вигляд його переляканого писка, з кожним словом ставав все жалюгіднішим.
А його сонце, його Галя, якраз тільки розляглася - грайливою кішечкою - напівперек ліжка. Несміливий Петро навіть не встиг звільнити її пружне тіло від чорної шовкової білизни. Галя ще жила гарячою уявою, як палко вони будуть кохатися – аякже, за цю білизну вона віддала таку купу грошей, а все щоб приборкати свого боязкого Петрика. І от тільки стала добиратися до свого несміливого ведмедика, тільки почала визволяти його від усього зайового... А на маєш – не встигли почати – і все вже так трагічно закінчується... От облом - так облом!
І чим він думав, бовдур сопливий! Все треба організовувати самій, абсолютно все! Поки звабиш того хлопа – то легше вагон з макаронами розвантажити. Такий мужик пішов ніякий! І так йому ж нічого втрачати, і жінка у нього стерво, і мотузки з нього сукає – та поживи для себе хоч раз!
Дзеленькання дзвінка таки привело Галю в чуття.
- Так, слухай, гукай до неї, що ти вже йдеш, що ти готуєш їй сюрприз!
Галя спритно зістрибнула з ліжка, миттю одягнулася, вхопила у руки першу ліпшу шматину, яка лежала в кутку, і кинулася відчиняти вікно. От халепа, мало не скинула на підлогу нещасних півтора вазонка з покаліченими сухими цурупалками стебел (ото ґаздиня тут порядкує – миттю пролетіла зловтішна думка). Так, порядок, згребла розсипану землю в жменю....
- Та іди вже, відчиняй! – гаркнула на напівпритомного Петра. – Скажеш дужині, що запросив мене з сервісу, вікна мити! Ворушись, ворушись, бо вона тебе приб’є! – останній вигук привів Петра в чуття.
Тим часом спритна жіночка у всій красі стала на підвіконня і заходилася витирати скло. "О, а там такі мужчини ходять по вулиці, ммм, о, навіть мене побачили, усміхаються - відразу обидва " – від таких спостережень обличчя цієї спритниці розквітло вічноживою надією і радістю – " Нумо, нумо, ходіть сюди, хлопчики, ще не все пропало! А цікаво, чи видно їм мою білизну знизу? От холєра, ще задалеко вони, хай но трішки ближче підійдуть!" І Галя прогнула свій точений стан у вікні, аби картина для споглядання стала ще апетинішою...
А внизу по вулиці дійсно прогулювалися двоє молодиків – колєги, які вирішили разом попити пива та помилуватися нарешті світом, відірвавшись від сім’ї і від роботи. Весна нарешті стала дихати теплом, дерева проясніли першим зеленим посміхом, а небо яке піднялося високе! Ох, добре жити навесні. Наробив би якихось дурниць, закохався би по самі вуха!
Під такі озвучені мрії наче диво наяву – на другому поверсі сусіднього будинку, просто над супермаркетом, відкрилося вікно і ... свіжа і рум’яна, наче саме сонце, жінка, стала на повен зріст і почала махати хлопцям рукою... Овва, але так не буває, щоб тільки вголос сказав – і тут же тобі – на!
- Ігорку, та ти здурів! То вона вікно миє, де б вона тобі ще й рукою вимахувала! Те ж мені, Дон Жуан знайшовся, дівки йому просто під ноги падають! – отямив товариша Стефко.
- Та вічно ти ні в шо не віриш! А дивися, гарна яка! Та ні, то таки правда, вона махає мені рукою! О, і я їй помахаю! – Ігорко знову розплився у посмішці і завороженими очима приліпився до зграбної фігури у вікні.
Тим часом у квартирі на другому поверсі розгорталася сцена – ні , не ревнощів, це швидше була жива ілюстрація до картини "Дев’ятий вал" в умовах малометражного житла. Дружина Петра, набравши високих вольтів напруги від самого очікування під дверима, накинулася на благовірного мало не з кулаками. Зірвала зі своєї шиї тонкий шарф (а він, зараза, модний, з моністами на френзлях!) і давай кропити коханого Петрика, той тільки ледь-ледь встигав щось вигукувати і поойкувати.
Безстрашна Галя на мить завмерла у вікні, почувши Петрові зойки та крики, але мужньо продовжувала грати роль. Коли пані Олена ( а так звали Петрову половинку), як воїн Чнгачгук, в бойовому запалі і бойовими криками, увірвалася до спальні, то від побаченого ледь не зомліла.
- Що та курва робить на нашому вікні?
- Кохана , та я хотів зробити тобі сюрприз, я ж хотів, аби ти ручки свої не трудила. От бачиш, людину із сервісу прислали, вона і вікна помиє, і підлогу напастує – засокотів Петро, вхопивши за соломинку порятунку.
- То чого вона так вирядилася? – не вгавала дружина
- Та хіба я знаю? Може, вони там добре заробляють у тому сервісі? – забелькотів Петро.
- От де люди, кажеш, заробляють ? – пані Олена вмить перенеслась у практичну площину, - а чого б тебе туди не відправити? Може я нарешті дожилася б до елементарної норкової шуби? А то з тебе ні грошей, ні задоволення!
Галя вся аж завмерла при таких коментарях. Вона тепер стала розуміти, чого Петро так боявся з нею зійтися . "Сопливе і ніяке! От воно що! Може й краще, що так сталося!"
Пора брати ситуацію в свої руки :
- Я перепрошую, мабуть, буду зараз заважати вам, то якщо дозволите, я піду . Маю замовлення ще у супермаркеті і в сусідньому під’їзді. А як буде потрібно, то ви зможете задзвонити на фірму. Тим більше, що вікно ваше уже чисте. – зі сліпучою посмішкою Галя легко спустилася з підвіконня, не забувши перед тим зробити багатообіцяючий кивок хлопцям на вулиці.
Не даючи оговтатися пані Олені і сторопілому Петрові, Галя миттю вифуркнула за двері, спустилася сходами на вулицю – і щасливо усміхнулася весняному сонцю. До неї наближалися "молоді, симпатичні" – хлопці, які махали їй руками. Весняні надії розквітали і неслися разом із теплим вітерцем – бунтуючи серця, ворохоблячи кров...
Галя радісним жестом змахнула у відповідь своїм шанувальникам отою шматиною, якою витирала вікно. Вона чомусь залишалась у Галі в руках
..... і на сонці у всій кольоровій красі – прапором весняної надії - розгорнулися Петрові сімейні труси, які вона так спритно встигла стягнути з невдалого коханця, а потім успішно протерти ними шибку...Назустріч сонцю, назустріч весні...
2010
| Найвища оцінка | Софія Кримовська | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Ірина Руся | 5.5 | Майстер-клас / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
