Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
23:04
Закінчує справи свої листопад,
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
згрібаючи листя навколо .
А вітер жбурляє його невпопад,
Осіннє руйнуючи лоно.
Повітря холодним вкриває рядном.
Відчутна пронизлива туга.
Зима перетнула швиденько кордон.
2025.12.01
12:00
Двадцять літ минає від часів
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
Як Сержант зібрав собі музик
Мода змінювалася не раз
Пепер далі усміхає нас
Мені за честь представити
Зірок, що з нами рік у рік
Пеперів Оркестр Одинаків!
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Хуан Марі (1972) /
Вірші
Четыре шага назад
1
Погасла синяя звезда,
Звезда любви, тоски и муки.
Насильно скомканные звуки
Уносит стылая вода.
Аллеи голые стоят,
И дни – мгновения короче.
Зато удушливые ночи
Таят бессонниц горький яд.
И до утра, и до утра
Слезятся окна слабым светом.
Почти взахлёб шуршит об этом
Сухая музыка пера.
На изумлённые листы
Ложится реквием разлуки,
А мне, в протянутые руки,
Обломок гулкой пустоты.
Вот дом, в котором кто-то жил,
Под знаком длительной кончины,
Вот фотография мужчины,
Всего за пропасть ото лжи.
Его здесь помнят два стола,
Кровать, картины, стул в прихожей
И оглянувшийся прохожий
В прямоугольнике стекла.
А он глядит со дна листа
На влажный мрак остывших спален,
Печален, тих, сентиментален –
Погасла синяя звезда.
2
Не разбит ли случайно разлуки венец?
Беспокойной тоски обрывается пряжа.
В это позднее счастье не верится даже
И не хочется думать, что это конец.
Мы увидимся там же – в опавшем саду.
Ты такая родная, такая чужая,
Что и сердце замрёт, безвозвратно лишая,
Этих сладких минут, сочинённых в бреду.
Очень просто всё будет.
Но даже потом
Я уже ни за что не свяжу воедино
Отрешенность деревьев и ливня гардины,
И беседку с намокшим бездомным котом.
3
Вот и всё.
О тебе мне напомнят
Склепы парков, скамейки и дождь,
Беспорядок неубранных комнат,
Фотоснимки – а ты не придёшь.
Вот и всё.
А за окнами осень
Ржавым пламенем выжгла сады.
Ветер-сыч над макушками сосен
Гонит к северу тучи-цветы.
Вот и всё.
И прошу я лишь малость:
Чтобы в дни, когда жизнь – на закат,
Не пришла запоздалая жалость
К тем глазам, что со снимков глядят.
Вот и всё.
4
А я не стану
Помнить и звонить.
А я устану –
Оборвалась нить.
Мне этот голос –
Летом – холода.
Созреет колос,
Скатится звезда.
И станет пусто
В доме и в саду.
Засохнет куст, и
Места не найду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Четыре шага назад
1Погасла синяя звезда,
Звезда любви, тоски и муки.
Насильно скомканные звуки
Уносит стылая вода.
Аллеи голые стоят,
И дни – мгновения короче.
Зато удушливые ночи
Таят бессонниц горький яд.
И до утра, и до утра
Слезятся окна слабым светом.
Почти взахлёб шуршит об этом
Сухая музыка пера.
На изумлённые листы
Ложится реквием разлуки,
А мне, в протянутые руки,
Обломок гулкой пустоты.
Вот дом, в котором кто-то жил,
Под знаком длительной кончины,
Вот фотография мужчины,
Всего за пропасть ото лжи.
Его здесь помнят два стола,
Кровать, картины, стул в прихожей
И оглянувшийся прохожий
В прямоугольнике стекла.
А он глядит со дна листа
На влажный мрак остывших спален,
Печален, тих, сентиментален –
Погасла синяя звезда.
2
Не разбит ли случайно разлуки венец?
Беспокойной тоски обрывается пряжа.
В это позднее счастье не верится даже
И не хочется думать, что это конец.
Мы увидимся там же – в опавшем саду.
Ты такая родная, такая чужая,
Что и сердце замрёт, безвозвратно лишая,
Этих сладких минут, сочинённых в бреду.
Очень просто всё будет.
Но даже потом
Я уже ни за что не свяжу воедино
Отрешенность деревьев и ливня гардины,
И беседку с намокшим бездомным котом.
3
Вот и всё.
О тебе мне напомнят
Склепы парков, скамейки и дождь,
Беспорядок неубранных комнат,
Фотоснимки – а ты не придёшь.
Вот и всё.
А за окнами осень
Ржавым пламенем выжгла сады.
Ветер-сыч над макушками сосен
Гонит к северу тучи-цветы.
Вот и всё.
И прошу я лишь малость:
Чтобы в дни, когда жизнь – на закат,
Не пришла запоздалая жалость
К тем глазам, что со снимков глядят.
Вот и всё.
4
А я не стану
Помнить и звонить.
А я устану –
Оборвалась нить.
Мне этот голос –
Летом – холода.
Созреет колос,
Скатится звезда.
И станет пусто
В доме и в саду.
Засохнет куст, и
Места не найду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
