Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
2026.04.27
11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.
Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко
2026.04.27
10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?
Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві
2026.04.27
10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.
Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі
2026.04.27
06:34
гуляти із батьками в парк роззиратися на каруселі на інших людей із дітьми скриньки із морозивом а ще там сухий лід · оркестр із репродукторів виконує щось життєстверджувальне чим не едем але морозива ніколи не досить · роззиратися на газетний автомат 60х
2026.04.27
05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...
2026.04.26
23:37
На свято життя абонемент не купиш.
Старечий маразм правителів успішно пережив часи СРСР і досі в світовому тренді.
Кремлівський медвежатник міняє пуйло на бухло.
Заполоханий диктатор міняє клаустрофобію на бункерофілію.
Хто панічно боїться ни
2026.04.26
20:41
І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.
2026.04.26
17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм
2026.04.26
17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни
2026.04.26
17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,
щоб стати враз котигорошком -
2026.04.26
13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,
Тоді прийди у ці простори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Хуан Марі (1972) /
Вірші
Четыре шага назад
1
Погасла синяя звезда,
Звезда любви, тоски и муки.
Насильно скомканные звуки
Уносит стылая вода.
Аллеи голые стоят,
И дни – мгновения короче.
Зато удушливые ночи
Таят бессонниц горький яд.
И до утра, и до утра
Слезятся окна слабым светом.
Почти взахлёб шуршит об этом
Сухая музыка пера.
На изумлённые листы
Ложится реквием разлуки,
А мне, в протянутые руки,
Обломок гулкой пустоты.
Вот дом, в котором кто-то жил,
Под знаком длительной кончины,
Вот фотография мужчины,
Всего за пропасть ото лжи.
Его здесь помнят два стола,
Кровать, картины, стул в прихожей
И оглянувшийся прохожий
В прямоугольнике стекла.
А он глядит со дна листа
На влажный мрак остывших спален,
Печален, тих, сентиментален –
Погасла синяя звезда.
2
Не разбит ли случайно разлуки венец?
Беспокойной тоски обрывается пряжа.
В это позднее счастье не верится даже
И не хочется думать, что это конец.
Мы увидимся там же – в опавшем саду.
Ты такая родная, такая чужая,
Что и сердце замрёт, безвозвратно лишая,
Этих сладких минут, сочинённых в бреду.
Очень просто всё будет.
Но даже потом
Я уже ни за что не свяжу воедино
Отрешенность деревьев и ливня гардины,
И беседку с намокшим бездомным котом.
3
Вот и всё.
О тебе мне напомнят
Склепы парков, скамейки и дождь,
Беспорядок неубранных комнат,
Фотоснимки – а ты не придёшь.
Вот и всё.
А за окнами осень
Ржавым пламенем выжгла сады.
Ветер-сыч над макушками сосен
Гонит к северу тучи-цветы.
Вот и всё.
И прошу я лишь малость:
Чтобы в дни, когда жизнь – на закат,
Не пришла запоздалая жалость
К тем глазам, что со снимков глядят.
Вот и всё.
4
А я не стану
Помнить и звонить.
А я устану –
Оборвалась нить.
Мне этот голос –
Летом – холода.
Созреет колос,
Скатится звезда.
И станет пусто
В доме и в саду.
Засохнет куст, и
Места не найду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Четыре шага назад
1Погасла синяя звезда,
Звезда любви, тоски и муки.
Насильно скомканные звуки
Уносит стылая вода.
Аллеи голые стоят,
И дни – мгновения короче.
Зато удушливые ночи
Таят бессонниц горький яд.
И до утра, и до утра
Слезятся окна слабым светом.
Почти взахлёб шуршит об этом
Сухая музыка пера.
На изумлённые листы
Ложится реквием разлуки,
А мне, в протянутые руки,
Обломок гулкой пустоты.
Вот дом, в котором кто-то жил,
Под знаком длительной кончины,
Вот фотография мужчины,
Всего за пропасть ото лжи.
Его здесь помнят два стола,
Кровать, картины, стул в прихожей
И оглянувшийся прохожий
В прямоугольнике стекла.
А он глядит со дна листа
На влажный мрак остывших спален,
Печален, тих, сентиментален –
Погасла синяя звезда.
2
Не разбит ли случайно разлуки венец?
Беспокойной тоски обрывается пряжа.
В это позднее счастье не верится даже
И не хочется думать, что это конец.
Мы увидимся там же – в опавшем саду.
Ты такая родная, такая чужая,
Что и сердце замрёт, безвозвратно лишая,
Этих сладких минут, сочинённых в бреду.
Очень просто всё будет.
Но даже потом
Я уже ни за что не свяжу воедино
Отрешенность деревьев и ливня гардины,
И беседку с намокшим бездомным котом.
3
Вот и всё.
О тебе мне напомнят
Склепы парков, скамейки и дождь,
Беспорядок неубранных комнат,
Фотоснимки – а ты не придёшь.
Вот и всё.
А за окнами осень
Ржавым пламенем выжгла сады.
Ветер-сыч над макушками сосен
Гонит к северу тучи-цветы.
Вот и всё.
И прошу я лишь малость:
Чтобы в дни, когда жизнь – на закат,
Не пришла запоздалая жалость
К тем глазам, что со снимков глядят.
Вот и всё.
4
А я не стану
Помнить и звонить.
А я устану –
Оборвалась нить.
Мне этот голос –
Летом – холода.
Созреет колос,
Скатится звезда.
И станет пусто
В доме и в саду.
Засохнет куст, и
Места не найду.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
