Я родився і зріс в болотистій місцині, біля
сірих цинкових хвиль, що били по дві – навідліг,
звідсіля – усі рими, звідси той бляклий голос
поміж ними, в’юнкий, наче мокрий волос,
якщо в’ється, звичайно. Ліктеві давши клопіт,
власне мушлею вуха угадується не рокіт,
але ляскіт ряден, віконниць, долонь, чайник,
скипілий на керогазі, максимум – крики чайок.
Те у пласких краях і боронить від фальші
серце, що критись ніде і видно далі.
Це хіба тільки звуку їх далеч відважить лупня:
око не нарікатиме на брак відлуння.

1975