Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам брать копірку
Й по межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
пародія « Недобродило! »
Юрій Коваль
поезія “Бродіння”
збірка “Одвічна клятва”, Львів, 2011
"У просторих бібліотеках,
У конденсаторах розуму людства
Бродить на тисячолітніх дріжджах,
Грає тисячолітніми соками
Напій знання.
П’ю його келихом
Без міри і об’єму,
Вгамовую спрагу
Від ранку й до вечора.
А коли захмелілий,
З бродінням у обважнілій голові
Виходжу на сонце,
Щоб прояснити мозок,
То бачу:
Бродить земля,
Розімліла від соків,
Бродять дерева,
Бродять озера,
Піняться хмелем зелені трави,
Грають на дріжджах високі гори.
Голову вгору
Підводжу веселу –
Леле, де ж небо?
Келих блакитний
Наді мною простерся
З блакитним терпким напоєм,
Що піниться, вишумовує
І розливається по золотих вінцях
На захмелілу веселу землю,
І розпливається молодим вином,
Настояним на хмільних радощах
Хмільного буття…
П’ю у нестямі
Зашерхлими двадцятирічними устами
Найхмельніше у світі
Вино життя…"
Пародія
Дріжджі – велика сила!
Сльози бродіння – перли!
Муза горня налила –
Зразу знання поперли!
Хміль стугонить у жилах,
Дивний процес бродіння –
Щоб появились – крила
Звісно, потрібне вміння.
Добре – я не аматор,
Знаю, що як годиться –
Розуму конденсатор
Швидко підзарядиться.
Голову вгору – бачу
Зорі, як бджоли – роєм!
Але напій… добрячий
Знань наберусь… з напоєм…
Знань не бува багато –
Впитися до нестями!
Ще би продовжив свято –
Пам’ять “гаплик”… місцями…
Збилося на частинки –
Впало горнятко п’яне,
Дивні такі хмаринки –
Поле не конопляне?
Грають на дріжджах гори,
Леле, і небо грає!
Моргають п’яні зорі,
Моргаю їм – навзаєм!
Піняться буйні трави,
А в голові – як в скрині…
Келишок ще… до кави.
Але прикольно нині!
Ще прикладусь до кринки –
Не молока, а браги –
Цінні знання крупинки
Не угамують спраги…
Як по свячене зілля,
Чи мусульман до Мекки,
Йду провести дозвілля
В залі бібліотеки!
Сильна в знаннях потреба,
Тихо тут, файно й мило…
Дріжджів купити треба –
Кинути, щоб бродило!!!
22.05.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)