Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
I день мина, i нiч мина... (поетична пародiя) (Д)
"Весняний вечір.
Я лежу в траві.
Плекаю безтурботність поетичну.
І згадую повій і друзів неживих,
І вгадую себе – як журавля криничного.
Як злодій, час іде – до Бога утіка.
А вітер і пісок – його молодші браття.
Сестра оно лежить – тонесенька ріка,
Он – вічно молоді їх пращури: багаття.
В невиспану печаль – душею альбінос –
Я падаю, лечу...
До дня до дна дістану.
Не знаю – я в кіно, а чи в мені кіно,
Де зорі і кургани, і цигани...
Словесний храм і хлам стоять, як завжди, поруч.
Було так, зараз є при свідку, при мені,
Який у часі цім стоїть вже й сам, як покруч,
В іскристій та ікристій глибині.
Мій переклали вірш інопланетні хлопці.
Всесвітній я піїт, міжзоряний тепер!..
Тепер я з ними друг по ритму і по стопці.
Порвав я горизонт – і тому не помер.
Я Всесвіту створив теорію печалі.
І тим цікавий всім, хто любить кров і дух.
Інопланетні пси мої пісні кричали.
Весняний вечір.
Я лежу в саду.
Плекаю поетичну безтурботність.
Міняюсь, як міняється вода...
Все.
Досить вже писати на сьогодні.
Уваги хоче Муза молода."
Ігор Павлюк
І день мина,І ніч мина, -
Дивлюся, сонце сходить.
Собі я думаю: мана!
Чому я не в госпо́ді?
Та чую крик,
Мов лева рик:
- О, скільки ще терпіти?
І що це ти за чоловік?
Дорослі в тебе діти!
Напився знову, гой-єси,
І спиш тут у копиці.
Іди-но краще принеси
Мені води з криниці! -
Моя кохана ще струнка,
Тоненька, як лозина,
Немовби річечка, в'юнка…
Вона ж – за хворостину:
- Аби узнав, старий ти хрич,
Як до повій ходити!
- Не знаю про повій я нич!»
- А не бреши, Микито!
- Кохана, чуєш, вір не вір,
Я мав такі пригоди,
Що не отямлюсь до цих пір -
Послухай при нагоді:
Прем’єра ввечері була
Про предків і про Бога -
В душі моїй тепер зола,
Кургани і тривога.
А потім склянку налили –
Не міг до дна дістати.
І не згадаю вже, коли
Палили ми багаття.
Напився я ну просто в хлам –
Кажу тобі при свідках.
Священик більше, може, й в храм
Не пустить. А сусідка
(Чіплявся, каже, донжуан!)
У носа зацідила, -
В очах іскриться, і туман...
Мені ти віриш, мила?
Тарілки бачив я політ –
Із неї хлопці вийшли,
Питають голосно:
- Піїт?
Що пишеш, окрім віршів?
А ну один хоча повідь –
Перекладемо згодом,
Про тебе взнає інший світ…-
Не втратив я нагоди -
Налив усім по двісті грам:
- Візьміть мене до раю! -
...А горизонт коли порвав –
Бігме, не пам’ятаю…
Кричав я їм:
- Передусім,
Як полетімо далі,
Я вам теорію повім
Про Всесвіту печалі.
І стану ще цікавий тим,
Усі мене почують,
Що бачив Крим
І навіть Рим
У золотому чумі! -
І ніч мина,
І день мина…
І знову зазоріло…
І тихо слухає жона,
Тоді зніяковіла:
- Ти казку гарну оповів -
Реально нереальну,
Але навіщо стільки слів?
Дарма часу не гаймо,
Йдемо негайно
В спальню.
31.07.2012
* Джерело: Ігор Павлюк “Весняний вечір…” (http://maysterni.com/publication.php?id=78367)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"Догрався... (літературна пародія)"
