
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
2025.09.30
21:29
я стрів її на реєстрації
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
фужер вина – у руці
чекала напевно по справах
при ній – безногий чоловік
о не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
не все йтиме так як бажав би
та постарайся ще
2025.09.30
19:28
Мишка з песиком і котик
заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...заховалися у ботик,
з нього хвостики стирчать,
в ньому хвостики пищать.
Як збиралась Галя в школу
ботик з рук стрибнув додолу,
з нього хвостики стирчать,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Поеми
/
"Провесінь" (1971)
Образ мого дитинства
Мені п’ять років.
А старенька хата
Стоїть на світі сорок років з гаком.
Кутками наша хата небагата,
І пироги не з маком, а із «таком».
Бабуся на руках макітру бавить,
Щоб підійшло скоріше тісто кисле.
Піч хрумає червоними зубами
Сухий цурпалок
І пожухле листя.
А в вікна ллється місячність холодна,
Зітхає тихо вітер під вікном.
І за стіною по дзвінких колодах
Мороз неквапно стука молотком.
2
...А вночі
Мимо мене котились бублики,
Немов обручі.
Я доганяв і догнати не міг.
Падав обличчям в колючий сніг,
Плакав невтішно
І маму кликав...
(Та вона не приходила навіть у сни.)
І було моє горе таким великим,
І я не знав, що робити з ним.
3
Мою маму сховали в сумному лісі.
Я довго не знав,
Від кого її сховали.
А потім ходив на могилу.
І в лісі
Зозулі мамі вже не кували.
І берези мовчали,
Віти в воду вмочали...
Я тоді ще не міг збагнути,
Що берези плачуть ночами,
Щоб не бачили люди.
4
А люди ждали рідних з війни,
Ніби могли повернутись вони,
Ніби могли із могил безіменних
Встати
І йти до своїх, додому!
Батько мій не приходив до мене...
І з військомату одне: «Невідомо...!»
...Не плачте, берези,
В німому одчаї,
Горе не втопиш в сльозах-воді...
Люди надій не втрачають,
І ви не втрачайте надій.
5
Були снаряди, міни і «лимонки»
Відшукані у лісі, в гущині.
Ми кидали на вогнище їх мовчки,
Немов картоплю,
Щоб спеклась в огні.
Тоді Миколці руку відірвало...
(І батько повернувся без руки...
А на печі – голодні малюки...
І хвора мати тихо помирала.)
Хлоп’ята кулачками терли очі,
А на траві, безруке і бліде,
Миколчине дитинство довго корчилось,
Не видихнувши зойку із грудей.
6
Гармошка – дивна музика.
Як ми уважно слухали!
Стояли зимою – в картузиках,
З червоно-ліловими вухами.
Дядько сліпий –
З дерев’яшкою
Замість ноги –
Грав...
Чоловіки ніяково
Вислизали з двора.
А матері не ховали
Дрібних, як порічки, сліз...
І не було слів –
Слова на губах замерзали.
Вітер холодний шастав
По бур’янах...
Може, шукав він щастя
Осиротілим нам?
7
О, дитинство солоно-пекуче,
Як я мало тебе люблю!
Сни приходять до мене,
Щоб мучити...
Прокидаюсь і звуки ловлю.
Стукіт! – В мамину домовину
Хтось журно востаннє б’є.
Чую: в чорному сумовинні
Зотліває серце моє...
8
Мамо, спіть. Не сивійте рано,
Не будіть її, солов’ї.
Виллє росами свіжий ранок
Затамовані сльози мої.
Виллє рясно на трави і квіти,
На могили усіх матерів.
Розгойдає блакитний вітер
Довголітню печаль яворів.
Буде небо і сонце – в зеніті,
Сонях голову схилить на тин...
Я на луках збираю квіти.
Щоб до матері
в гості
піти.
9
Мати... Мабуть, гарно її мати.
А мені приснилася хоча б!
Мабуть, гарно мамою назвати
Жінку, що сивіє на очах.
А моя не встигла посивіти...
(На могилі посивів полин.)
А моя не буде вже сивіти,
І за неї посивіє син.
Плачуть очі. Сухо плачуть очі,
А рука стискає глини шмат...
...Мамо, мамо!
Я війни не хочу –
Я в війну націлив автомат.
Я – солдат!
Не вбивця окаянний.
В мене серце,
Як зоря вогненна.
Матері,
Материки і океани
Дивляться з надією на мене...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Образ мого дитинства
Міні-поема
1
Мені п’ять років.
А старенька хата
Стоїть на світі сорок років з гаком.
Кутками наша хата небагата,
І пироги не з маком, а із «таком».
Бабуся на руках макітру бавить,
Щоб підійшло скоріше тісто кисле.
Піч хрумає червоними зубами
Сухий цурпалок
І пожухле листя.
А в вікна ллється місячність холодна,
Зітхає тихо вітер під вікном.
І за стіною по дзвінких колодах
Мороз неквапно стука молотком.
2
...А вночі
Мимо мене котились бублики,
Немов обручі.
Я доганяв і догнати не міг.
Падав обличчям в колючий сніг,
Плакав невтішно
І маму кликав...
(Та вона не приходила навіть у сни.)
І було моє горе таким великим,
І я не знав, що робити з ним.
3
Мою маму сховали в сумному лісі.
Я довго не знав,
Від кого її сховали.
А потім ходив на могилу.
І в лісі
Зозулі мамі вже не кували.
І берези мовчали,
Віти в воду вмочали...
Я тоді ще не міг збагнути,
Що берези плачуть ночами,
Щоб не бачили люди.
4
А люди ждали рідних з війни,
Ніби могли повернутись вони,
Ніби могли із могил безіменних
Встати
І йти до своїх, додому!
Батько мій не приходив до мене...
І з військомату одне: «Невідомо...!»
...Не плачте, берези,
В німому одчаї,
Горе не втопиш в сльозах-воді...
Люди надій не втрачають,
І ви не втрачайте надій.
5
Були снаряди, міни і «лимонки»
Відшукані у лісі, в гущині.
Ми кидали на вогнище їх мовчки,
Немов картоплю,
Щоб спеклась в огні.
Тоді Миколці руку відірвало...
(І батько повернувся без руки...
А на печі – голодні малюки...
І хвора мати тихо помирала.)
Хлоп’ята кулачками терли очі,
А на траві, безруке і бліде,
Миколчине дитинство довго корчилось,
Не видихнувши зойку із грудей.
6
Гармошка – дивна музика.
Як ми уважно слухали!
Стояли зимою – в картузиках,
З червоно-ліловими вухами.
Дядько сліпий –
З дерев’яшкою
Замість ноги –
Грав...
Чоловіки ніяково
Вислизали з двора.
А матері не ховали
Дрібних, як порічки, сліз...
І не було слів –
Слова на губах замерзали.
Вітер холодний шастав
По бур’янах...
Може, шукав він щастя
Осиротілим нам?
7
О, дитинство солоно-пекуче,
Як я мало тебе люблю!
Сни приходять до мене,
Щоб мучити...
Прокидаюсь і звуки ловлю.
Стукіт! – В мамину домовину
Хтось журно востаннє б’є.
Чую: в чорному сумовинні
Зотліває серце моє...
8
Мамо, спіть. Не сивійте рано,
Не будіть її, солов’ї.
Виллє росами свіжий ранок
Затамовані сльози мої.
Виллє рясно на трави і квіти,
На могили усіх матерів.
Розгойдає блакитний вітер
Довголітню печаль яворів.
Буде небо і сонце – в зеніті,
Сонях голову схилить на тин...
Я на луках збираю квіти.
Щоб до матері
в гості
піти.
9
Мати... Мабуть, гарно її мати.
А мені приснилася хоча б!
Мабуть, гарно мамою назвати
Жінку, що сивіє на очах.
А моя не встигла посивіти...
(На могилі посивів полин.)
А моя не буде вже сивіти,
І за неї посивіє син.
Плачуть очі. Сухо плачуть очі,
А рука стискає глини шмат...
...Мамо, мамо!
Я війни не хочу –
Я в війну націлив автомат.
Я – солдат!
Не вбивця окаянний.
В мене серце,
Як зоря вогненна.
Матері,
Материки і океани
Дивляться з надією на мене...
1971
(с) Низовий Іван Данилович
«Провесінь» (поетична збірка)
Київ. – 1971. – 80 с. – С. 27 – 32
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію