ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Едни Сент Вінсент Мілей
Із Едни Сент Вінсент Мілей 32
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Едни Сент Вінсент Мілей 32
* * *
Коли втомлюсь від споглядання змін
Всього, чим зовнішність твоя вражає,
Й задумаюсь, чи їм якась межа є,
Й на власних зосереджусь їм взамін,
Чи стежу, як рука твоя колін
Торкається й мене це як втішає, –
Я згадую: “Так сум він виражає,” –
Й міркую: “Гордість так являє він.”
О друже, не забудь, як осявала
Краса не моя власна наш союз;
Звела нас книга, яку я писала,
Рядок мій з вірша – найміцніша з уз;
Й навіки вже нас доля поєднала:
Веде ж мистецтво не лишень до муз.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Sometimes when I am wearied suddenly
Of all the things that are the outward you,
And my gaze wanders ere your tale is through
To webs of my own weaving, or I see
Abstractedly your hands about your knee
And wonder why I love you as I do,
Then I recall, "Yet Sorrow thus he drew;"
Then I consider, "Pride thus painted he."
Oh, friend, forget not, when you fain would note
In me a beauty that was never mine,
How first you knew me in a book I wrote,
How first you loved me for a written line:
So are we bound till broken is the throat
Of Song, and Art no more leads out the Nine.
* * *
Мій смуток, хай це й привід для образ,
Пробач мені – це тільки сподівання
Й передчуття, чим завершиться враз
Найбільш яскраве й пишне починання,
Що без сприяння зір і без мети
Чіткої, спішне, авантюрне врешті,
Затіялось у спробах віднайти
Місця, де ще шанують слово честі.
Обманута, обкрадена, в тюрмі
У путах і вся зранена мордуюсь;
Неправедно засуджена, в пітьмі
Все ж я своїм володарем любуюсь.
Пробач же смуток цей, що вже зі мною
Довіку буде – літом і зимою.
Edna St. Vincent Millay
* * *
My earnestness, which might at first offend,
Forgive me, for the duty it implies:
I am the convoy to the cloudy end
Of a most bright and regal enterprise;
Which under angry constellations, ill-
Mounted and under-rationed and unspurred,
Set forth to find if any country still
Might do obeisance to an honest word.
Duped and delivered up to rascals; bound
And bleeding, and his mouth stuffed; on his knees;
Robbed and imprisoned; and adjudged unsound;
I have beheld my master, if you please.
Forgive my earnestness, who at his side
Received his swift instructions, till he died.
Коли втомлюсь від споглядання змін
Всього, чим зовнішність твоя вражає,
Й задумаюсь, чи їм якась межа є,
Й на власних зосереджусь їм взамін,
Чи стежу, як рука твоя колін
Торкається й мене це як втішає, –
Я згадую: “Так сум він виражає,” –
Й міркую: “Гордість так являє він.”
О друже, не забудь, як осявала
Краса не моя власна наш союз;
Звела нас книга, яку я писала,
Рядок мій з вірша – найміцніша з уз;
Й навіки вже нас доля поєднала:
Веде ж мистецтво не лишень до муз.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Sometimes when I am wearied suddenly
Of all the things that are the outward you,
And my gaze wanders ere your tale is through
To webs of my own weaving, or I see
Abstractedly your hands about your knee
And wonder why I love you as I do,
Then I recall, "Yet Sorrow thus he drew;"
Then I consider, "Pride thus painted he."
Oh, friend, forget not, when you fain would note
In me a beauty that was never mine,
How first you knew me in a book I wrote,
How first you loved me for a written line:
So are we bound till broken is the throat
Of Song, and Art no more leads out the Nine.
* * *
Мій смуток, хай це й привід для образ,
Пробач мені – це тільки сподівання
Й передчуття, чим завершиться враз
Найбільш яскраве й пишне починання,
Що без сприяння зір і без мети
Чіткої, спішне, авантюрне врешті,
Затіялось у спробах віднайти
Місця, де ще шанують слово честі.
Обманута, обкрадена, в тюрмі
У путах і вся зранена мордуюсь;
Неправедно засуджена, в пітьмі
Все ж я своїм володарем любуюсь.
Пробач же смуток цей, що вже зі мною
Довіку буде – літом і зимою.
Edna St. Vincent Millay
* * *
My earnestness, which might at first offend,
Forgive me, for the duty it implies:
I am the convoy to the cloudy end
Of a most bright and regal enterprise;
Which under angry constellations, ill-
Mounted and under-rationed and unspurred,
Set forth to find if any country still
Might do obeisance to an honest word.
Duped and delivered up to rascals; bound
And bleeding, and his mouth stuffed; on his knees;
Robbed and imprisoned; and adjudged unsound;
I have beheld my master, if you please.
Forgive my earnestness, who at his side
Received his swift instructions, till he died.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію