Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Любов Бенедишин (1964) /
Рецензії
Невигадана історія про загадкову Панну, вишукані вірші та ошуканого Бутсика
Одного разу віртуальні двері Віршо-Матриці… тобто, перепрошую, Поетичних Майстерень, вкотре на мить розчахнулись і впустили всередину… його. Ні, не задумливо-ефектного Нео. Спочатку майже ніхто з численних різностатусних мешканців літературного сайту (такого собі творчого Інтернет-будинку), заклопотаних більш важливими на той час сенсами і сенсаціями, не звернув особливої уваги на дивакуватого мовчазного чолов’ягу…
А той роззирнувся, оговтався, швиденько освоївся, вивісив на стіні авторської сторінки замість свого фото якусь чудернацьку картинку (по-тутешньому «аватарку»), і, примірившись, по-діловому пришпилив до загальної «стрічки анонсів» першого вірша… потім ще одного… потім ще… І вже незадовго – мало хто з місцевих любителів поезії і визнаних майстрів не був поінформований, що звуть новачка – Ярослав Петришин, що він розривається між мрією про Гоа і любов’ю до України, справедливо вважає себе невизнаним генієм (бо ж таки – не визнаний), а головне – пише збіса цікаві, бозна-як і бозна-де вишукані, вірші «на гоанському діалекті української мови», та ще й нахабно зізнається, що пише їх не сам, а за допомогою комп’ютерної версифікаційної програми Bouts-rimes, яку пестливо називає Бутсиком. (Втім, про Бутсика – трохи пізніше… )
Згодом виявилось, що Петришин – автор хоч і толерантний до думки опонента, однак не проти й подискутувати на різні теми; миролюбний, але вміє дати достойну відсіч несправедливій, з його точки зору, критиці; не спраглий дешевої популярності, проте доволі амбітний. Любить пожартувати і напустити туману. Ерудит і великий оригінал. У всьому.
«Я – НЕ поганий, НЕ добрий, я – просто ІНШИЙ. Не бійтеся моєї дивакуватості. Зрештою на моєму фоні ви теж виглядаєте оригінальними. Повірте, я вам нічим не загрожую. Я всього лише шукаю свою хвилину слави. Навіть в одній її годині біля мене є місце на ще майже шість десятків таких як я. Не старайтеся увіпхнути мене в існуючі стандарти – рано чи пізно, я в них увіпхнуся сам – сили мої не безмежні.»
Ця лаконічна авторська самопрокламація промовистіша за найрозлогішу автобіографію.
Або такий цікавий нюанс. У всіх віршарів музи як музи – невтомні трудівниці на засіяній натхненням ниві, а в нього – екстравагантна і неземна Панна-Інверно з печальним голосом Сирени. Настільки далека і загадкова, що важко повірити в її існування. Таке враження, що її володіння – десь поза межею сприйняття. Але ж є «ІНВЕРсія НОчі»…
На що надіюсь і чого шукаю
в її світах, закованих у лід?
Йду над проваллям по самому краю
і вже передчуваю свій політ…
(«Політ»)
Оце ходіння по краю безодні, відчуття глибокої приреченості, – не те щоб червоною ниткою, – оголеним нервом пронизує всю збірку, якої б теми не торкався автор. Всесвіт поетової душі – безмежний і незбагненний, у ньому зійшлись, переплелись, перемішались усі неіснуючі виміри й існуючі часи, від початку «Віку» до «Кінця ери п’ятого сонця».
Але ніщо не вічне, навіть зорі:
за ніччю – день, за осінню – зима…
Ми, попри все, ще в завтрашньому вчора
І, може, нас давно уже нема…
(«Вчора»)
Тонка завуальованість думки і майстерна закодованість почуттів, прагне того автор чи ні, завше трансформується у шлейф здогадів і пліток. Та чи потрібно морочити собі голову, що криється за тими гадками-чутками, якщо можна просто насолоджуватись поезією: естетикою форми і еклектикою змісту?
Не дай мені зійти на манівці
з хиткої стежки у колючім терні.
Стримлять в моїх зап’ястях олівці
і крапле кров по білому папері.
(«Різець»)
Ось як в одному з коментарів характеризує творчість Ярослава Петришина відомий у літературному колі поет, критик Сергій Осока:
«Поетично. Це поетично. Бо в автора є смак і хист. І слух у нього є. І мову він відчуває. І іноді дозволяє собі дуже вишукані помилки, я би сказав філігранні – як той костер, за який його лаяли, а мені сподобалось... Щоправда, самоповторів уже багато. Але – це можна з тим же успіхом закинути й мені. Рух по колу? Але я не знаю хронології написання віршів. Більше п’яти віршів одразу читати втомливо? Але Маланюка теж багато одразу не втнеш.
Не полишає відчуття, що автор стилізується сам під себе, під одного разу винайдену манеру писати. Красиву манеру. Виграшну. Але – дуже вже однакову. Але це поетично. Поетично.»
Що ж, в поезії – своя найправдивіша правда. Її лише треба вміти побачити і прочитати. Хочете вірте, хочете – перевірте… Принаймні, автор не заперечує:
Так буває, не спорю я,
часом діється дивна,
не звичайна історія –
інша, альтернативна.
(«Вісбаден»)
Ну, ось, власне, й вся коротенька перед_історія збірки «ІВЕРсія НОчі». Продовження: карколомні сюжети і піруети, несподівані прив’язки і розв’язки та інші атрибути реально фантастичних оповідок – на її сторінках, у рядках і навіть між рядків (якщо пощастить відшукати).
P.S. До речі, вірші Ярослав Петришин пише власноруч, природнім так би мовити шляхом, у пошуках поетичних скарбів не експлуатує ні роботів, ні спеціальні комп’ютерні програми, можете бути певні. Проте, будучи дуже скромним і володіючи рідкісним даром жартувати всерйоз, він, хоч і ненадовго, умудрився переконати в протилежному багатьох легковірних відвідувачів його авторської майстерні (в їх числі й мене).
От лише Бутсик і досі – ошуканий, і свято вірить у власну причетність до Ярославових творінь. Не варто його розчаровувати. Нехай мріє про свою хвилину слави і вже сьогодні пишається вагомим доробком. Бо ж пишатися – є чим! І щось мені підказує – буде ще більше, коли (дуже на це сподіваюсь) найближчим часом, після «ІНВЕРсії НОчі», світ побачить наступна поетична збірка Ярослава Петришина.
Але це вже зовсім інша історія.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Невигадана історія про загадкову Панну, вишукані вірші та ошуканого Бутсика
(Замість передмови)
Ця історія, що сталасся в одній із мережевих систем неосяжного Інтернет-простору, почалася звичайно - як і належить починатись усім фантастично реальним історіям…
Одного разу віртуальні двері Віршо-Матриці… тобто, перепрошую, Поетичних Майстерень, вкотре на мить розчахнулись і впустили всередину… його. Ні, не задумливо-ефектного Нео. Спочатку майже ніхто з численних різностатусних мешканців літературного сайту (такого собі творчого Інтернет-будинку), заклопотаних більш важливими на той час сенсами і сенсаціями, не звернув особливої уваги на дивакуватого мовчазного чолов’ягу…
А той роззирнувся, оговтався, швиденько освоївся, вивісив на стіні авторської сторінки замість свого фото якусь чудернацьку картинку (по-тутешньому «аватарку»), і, примірившись, по-діловому пришпилив до загальної «стрічки анонсів» першого вірша… потім ще одного… потім ще… І вже незадовго – мало хто з місцевих любителів поезії і визнаних майстрів не був поінформований, що звуть новачка – Ярослав Петришин, що він розривається між мрією про Гоа і любов’ю до України, справедливо вважає себе невизнаним генієм (бо ж таки – не визнаний), а головне – пише збіса цікаві, бозна-як і бозна-де вишукані, вірші «на гоанському діалекті української мови», та ще й нахабно зізнається, що пише їх не сам, а за допомогою комп’ютерної версифікаційної програми Bouts-rimes, яку пестливо називає Бутсиком. (Втім, про Бутсика – трохи пізніше… )
Згодом виявилось, що Петришин – автор хоч і толерантний до думки опонента, однак не проти й подискутувати на різні теми; миролюбний, але вміє дати достойну відсіч несправедливій, з його точки зору, критиці; не спраглий дешевої популярності, проте доволі амбітний. Любить пожартувати і напустити туману. Ерудит і великий оригінал. У всьому.
«Я – НЕ поганий, НЕ добрий, я – просто ІНШИЙ. Не бійтеся моєї дивакуватості. Зрештою на моєму фоні ви теж виглядаєте оригінальними. Повірте, я вам нічим не загрожую. Я всього лише шукаю свою хвилину слави. Навіть в одній її годині біля мене є місце на ще майже шість десятків таких як я. Не старайтеся увіпхнути мене в існуючі стандарти – рано чи пізно, я в них увіпхнуся сам – сили мої не безмежні.»
Ця лаконічна авторська самопрокламація промовистіша за найрозлогішу автобіографію.
Або такий цікавий нюанс. У всіх віршарів музи як музи – невтомні трудівниці на засіяній натхненням ниві, а в нього – екстравагантна і неземна Панна-Інверно з печальним голосом Сирени. Настільки далека і загадкова, що важко повірити в її існування. Таке враження, що її володіння – десь поза межею сприйняття. Але ж є «ІНВЕРсія НОчі»…
На що надіюсь і чого шукаю
в її світах, закованих у лід?
Йду над проваллям по самому краю
і вже передчуваю свій політ…
(«Політ»)
Оце ходіння по краю безодні, відчуття глибокої приреченості, – не те щоб червоною ниткою, – оголеним нервом пронизує всю збірку, якої б теми не торкався автор. Всесвіт поетової душі – безмежний і незбагненний, у ньому зійшлись, переплелись, перемішались усі неіснуючі виміри й існуючі часи, від початку «Віку» до «Кінця ери п’ятого сонця».
Але ніщо не вічне, навіть зорі:
за ніччю – день, за осінню – зима…
Ми, попри все, ще в завтрашньому вчора
І, може, нас давно уже нема…
(«Вчора»)
Тонка завуальованість думки і майстерна закодованість почуттів, прагне того автор чи ні, завше трансформується у шлейф здогадів і пліток. Та чи потрібно морочити собі голову, що криється за тими гадками-чутками, якщо можна просто насолоджуватись поезією: естетикою форми і еклектикою змісту?
Не дай мені зійти на манівці
з хиткої стежки у колючім терні.
Стримлять в моїх зап’ястях олівці
і крапле кров по білому папері.
(«Різець»)
Ось як в одному з коментарів характеризує творчість Ярослава Петришина відомий у літературному колі поет, критик Сергій Осока:
«Поетично. Це поетично. Бо в автора є смак і хист. І слух у нього є. І мову він відчуває. І іноді дозволяє собі дуже вишукані помилки, я би сказав філігранні – як той костер, за який його лаяли, а мені сподобалось... Щоправда, самоповторів уже багато. Але – це можна з тим же успіхом закинути й мені. Рух по колу? Але я не знаю хронології написання віршів. Більше п’яти віршів одразу читати втомливо? Але Маланюка теж багато одразу не втнеш.
Не полишає відчуття, що автор стилізується сам під себе, під одного разу винайдену манеру писати. Красиву манеру. Виграшну. Але – дуже вже однакову. Але це поетично. Поетично.»
Що ж, в поезії – своя найправдивіша правда. Її лише треба вміти побачити і прочитати. Хочете вірте, хочете – перевірте… Принаймні, автор не заперечує:
Так буває, не спорю я,
часом діється дивна,
не звичайна історія –
інша, альтернативна.
(«Вісбаден»)
Ну, ось, власне, й вся коротенька перед_історія збірки «ІВЕРсія НОчі». Продовження: карколомні сюжети і піруети, несподівані прив’язки і розв’язки та інші атрибути реально фантастичних оповідок – на її сторінках, у рядках і навіть між рядків (якщо пощастить відшукати).
P.S. До речі, вірші Ярослав Петришин пише власноруч, природнім так би мовити шляхом, у пошуках поетичних скарбів не експлуатує ні роботів, ні спеціальні комп’ютерні програми, можете бути певні. Проте, будучи дуже скромним і володіючи рідкісним даром жартувати всерйоз, він, хоч і ненадовго, умудрився переконати в протилежному багатьох легковірних відвідувачів його авторської майстерні (в їх числі й мене).
От лише Бутсик і досі – ошуканий, і свято вірить у власну причетність до Ярославових творінь. Не варто його розчаровувати. Нехай мріє про свою хвилину слави і вже сьогодні пишається вагомим доробком. Бо ж пишатися – є чим! І щось мені підказує – буде ще більше, коли (дуже на це сподіваюсь) найближчим часом, після «ІНВЕРсії НОчі», світ побачить наступна поетична збірка Ярослава Петришина.
Але це вже зовсім інша історія.
Передмова до збірки поезій Ярослава Петришина "ІНВЕРсія НОчі" (Львів, "Каменяр", 2012)
Презентація відбулась 15 вересня у м. Львів.
13.00 - Музей етнографії (вул. Горького, орієнтир - пам'ятник Т. Шевченку)
17.00 - Порохова вежа (вул.Підвальна, орієнтир - пам'ятник першодрукареві Федорову).
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : https://plus.google.com/photos/114319963215172387721/albums/5789981628335008833?banner=pwa&gpsrc=pwrd1&authkey=CIP79rGekPaF5wEДивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
