По вулиці моїй який вже рік
лунають кроки – друзі йдуть навіки.
І друзів тих без поспіху відхід
пітьмі на руку, схованій за вікна.

Не йдуть у друзів справи, лиш нудьга,
ні музики, ні співу у квартирах,
і лиш дівчатка на картині у Дега
своє блакитне підправляють пір’я.

Ну що ж, ну що ж, хай не розбудить страх
і вас, беззахисних, посеред ночі.
Таємна пристрасть – зрадити - в устах,
чомусь вам, друзі, застилає очі.

Характер у самотності крутий!
Поблискуючи циркулем залізним,
холодним колом знову робить штрих,
не чуючи запевнень, бо запізно.

Нагороди́ й поклич, як привілей!
Пестунчик твій, що вибраний тобою,
я, притулившись до твоїх грудей,
умиюся блакиттю неземною.

Навшпиньки стану у твоїх лісах,
наприкінці сповільненого жесту
знайду листок, піднісши до лиця,
й сирітство я відчую, як блаженство.

О, тишу подаруй бібліотек,
мотиви строгі на твоїх концертах,
і – мудра – я забуду геть усіх,
іще живих і тих, які померли.

І я пізнаю мудрість і печаль,
таємний зміст дізнаюся предметів.
Природа, нахилившись до плеча,
мені відкриє всі свої секрети.

І ось тоді – із сліз та із пітьми,
із бідного невігластва живого
красиві риси друзів крізь дими
проглянуть і розчиняться надовго.


12.09.2012

Текст оригіналу:

По улице моей который год
звучат шаги - мои друзья уходят.
Друзей моих медлительный уход
той темноте за окнами угоден.

Запущены моих друзей дела,
нет в их домах ни музыки, ни пенья,
и лишь, как прежде, девочки Дега
голубенькие оправляют перья.

Ну что ж, ну что ж, да не разбудит страх
вас, беззащитных, среди этой ночи.
К предательству таинственная страсть,
друзья мои, туманит ваши очи.

О одиночество, как твой характер крут!
Посверкивая циркулем железным,
как холодно ты замыкаешь круг,
не внемля увереньям бесполезным.

Так призови меня и награди!
Твой баловень, обласканный тобою,
утешусь, прислонясь к твоей груди,
умоюсь твоей стужей голубою.

Дай стать на цыпочки в твоем лесу,
на том конце замедленного жеста
найти листву, и поднести к лицу,
и ощутить сиротство, как блаженство.

Даруй мне тишь твоих библиотек,
твоих концертов строгие мотивы,
и - мудрая - я позабуду тех,
кто умерли или доселе живы.

И я познаю мудрость и печаль,
свой тайный смысл доверят мне предметы.
Природа, прислонясь к моим плечам,
объявит свои детские секреты.

И вот тогда - из слез, из темноты,
из бедного невежества былого
друзей моих прекрасные черты
появятся и растворятся снова.

1959

* Белла Ахмадулина «По улице моей который год...» (http://ahmadulina.ouc.ru/po-ulici-kotoroy.html)