Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Андрій Вознесенський. Чоловік труси вдягнув (переклад з російської)
Майку синю підіткнув.
Джинси білі, наче сніг,
Натягнув, спасибі Біг.
Чоловік вдягнув піджак,
На піджак –
нагрудний знак,
На котрому «ВТО».
Зверху одягнув пальто.
На пальто, як раритет,
Одягнув кабріолет.
Зверху одягнув гараж
(трохи тисне, та якраз…)
Ще подвір'я натягнув,
Тином-ременем стиснув.
Зверху наш мікрорайон,
А тоді і регіон.
Головою похитнув
І планету одягнув.
Чорний космос натягнув,
Зорі міцно пристебнув,
Шлях Чумацький – на плече,
Зверху – Дещо там іще.
Подивився всюди
Враз –
У сузір’ї Волопас
Він згадав – забув про час.
Десь годинник мій іде –
Тік-так, тік-так – де ти, де?
Він знімає, мов кайдани,
І моря, і океани,
І машину, і пальто –
БО БЕЗ ЧАСУ ВІН – НІЩО.
Він стоїть в самих трусах
Із годинником в руках
І з балкону, неборак,
Перехожим каже так:
«Головне -
труси вдягнути
Й про годинник не забути!»
24.09.2012
Текст оригіналу для ознайомлення:
Человек надел трусы,
Майку синей полосы
Джинсы белые, как снег
Надевает человек.
Человек надел пиджак
На пиджак –
нагрудный знак
Под названьем "ВТО".
Сверху он надел пальто.
На пальто, смахнувши пыль
Он надел автомобиль.
Сверху он надел гараж
(тесноватый, но как раз…)
Сверху он надел наш двор,
Как ремень, надел забор.
Сверху наш микрорайон,
Область надевает он.
И. качая головой,
Надевает шар земной.
Черный космос натянул,
Крепко звезды пристягнул.
Млечный Путь – через плечо.
Сверху – Кое-Что еще…
Человек глядит вокруг
Вдруг –
У созвездия Весы
Вспомнил, что забыл часы.
Где-то тикают они –
Позабытые, одни?
Человек снимает страны,
И моря, и океаны,
И машину, и пальто –
ОН БЕЗ ВРЕМЕНИ –НИЧТО
Он стоит в одних трусах,
Держит часики в руках.
На балконе он стоит
И прохожим говорит:
"По утрам,
надев трусы,
Не забудьте про часы!"
А. Вознесенский "Клуб 12 стульев". Антология Сатиры и Юмора России ХХ века. Том 11 – М.: Изд-во ЭКСМО- Пресс, 2001.
http://www.chronos.msu.ru/ARTS/voznesensky_nezabud.html
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
