
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Андрій Вознесенський. Чоловік труси вдягнув (переклад з російської)
Майку синю підіткнув.
Джинси білі, наче сніг,
Натягнув, спасибі Біг.
Чоловік вдягнув піджак,
На піджак –
нагрудний знак,
На котрому «ВТО».
Зверху одягнув пальто.
На пальто, як раритет,
Одягнув кабріолет.
Зверху одягнув гараж
(трохи тисне, та якраз…)
Ще подвір'я натягнув,
Тином-ременем стиснув.
Зверху наш мікрорайон,
А тоді і регіон.
Головою похитнув
І планету одягнув.
Чорний космос натягнув,
Зорі міцно пристебнув,
Шлях Чумацький – на плече,
Зверху – Дещо там іще.
Подивився всюди
Враз –
У сузір’ї Волопас
Він згадав – забув про час.
Десь годинник мій іде –
Тік-так, тік-так – де ти, де?
Він знімає, мов кайдани,
І моря, і океани,
І машину, і пальто –
БО БЕЗ ЧАСУ ВІН – НІЩО.
Він стоїть в самих трусах
Із годинником в руках
І з балкону, неборак,
Перехожим каже так:
«Головне -
труси вдягнути
Й про годинник не забути!»
24.09.2012
Текст оригіналу для ознайомлення:
Человек надел трусы,
Майку синей полосы
Джинсы белые, как снег
Надевает человек.
Человек надел пиджак
На пиджак –
нагрудный знак
Под названьем "ВТО".
Сверху он надел пальто.
На пальто, смахнувши пыль
Он надел автомобиль.
Сверху он надел гараж
(тесноватый, но как раз…)
Сверху он надел наш двор,
Как ремень, надел забор.
Сверху наш микрорайон,
Область надевает он.
И. качая головой,
Надевает шар земной.
Черный космос натянул,
Крепко звезды пристягнул.
Млечный Путь – через плечо.
Сверху – Кое-Что еще…
Человек глядит вокруг
Вдруг –
У созвездия Весы
Вспомнил, что забыл часы.
Где-то тикают они –
Позабытые, одни?
Человек снимает страны,
И моря, и океаны,
И машину, и пальто –
ОН БЕЗ ВРЕМЕНИ –НИЧТО
Он стоит в одних трусах,
Держит часики в руках.
На балконе он стоит
И прохожим говорит:
"По утрам,
надев трусы,
Не забудьте про часы!"
А. Вознесенский "Клуб 12 стульев". Антология Сатиры и Юмора России ХХ века. Том 11 – М.: Изд-во ЭКСМО- Пресс, 2001.
http://www.chronos.msu.ru/ARTS/voznesensky_nezabud.html
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)