Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.
Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь
До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —
як свято без музики,
мов танець німих тіней.
Де буйство плоті
і бризки шампанського?
Коли прийде
справжнє літо?
Коли відбудеться
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.
Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.
До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
Світання дрімає в саду, -
Росою зволожені зрана,
Дерева на сонечко ждуть.
Чекають на подуви вітру,
На світлих годин прибуття,
Мов я на кінець лихоліття
І розквіт нового життя.
«Ця сповідь – тим, чий земний шлях обірвався надто рано,
ставши тихим болем нашої весни.
Ми присвячуємо ці слова кожному дому, що вистояв під крижаним вітром,
і кожному серцю, яке не згасло в сутінках втрат.
Нехай наш сад прокине
Блакить небесну пронизав кармін.
Стою посеред лютого один...
Самотносте! Рубай мене на шмаття!
Роби це без жалю, з палким завзяттям!
Багато невідмолених провин!
Життя - болото. Жодних світлих змін.
Оглянуся, буває, у минуле
тай думаю, не знаючи чому, –
а може, і мене не всі забули
так само як і я, якщо почули
що згадувати їх ще є кому.
ІІ
Наче стадо зляканих овець, -
Спалахнули шини на Майдані
Від вогню обурених сердець.
Почалася смертна скрута бою
На промерзлих вулицях святих, -
Помирали здружено герої,
Щоб навічно в пам'ять увійти.
Ніби пілігрим святий і грішний.
Листям і літописом тепло
Напливає передвістям грізним.
Літо підійшло без привітань,
Без анонсів і фанфар веселих.
У вікно постукала герань,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Андрій Вознесенський. Чоловік труси вдягнув (переклад з російської)
Майку синю підіткнув.
Джинси білі, наче сніг,
Натягнув, спасибі Біг.
Чоловік вдягнув піджак,
На піджак –
нагрудний знак,
На котрому «ВТО».
Зверху одягнув пальто.
На пальто, як раритет,
Одягнув кабріолет.
Зверху одягнув гараж
(трохи тисне, та якраз…)
Ще подвір'я натягнув,
Тином-ременем стиснув.
Зверху наш мікрорайон,
А тоді і регіон.
Головою похитнув
І планету одягнув.
Чорний космос натягнув,
Зорі міцно пристебнув,
Шлях Чумацький – на плече,
Зверху – Дещо там іще.
Подивився всюди
Враз –
У сузір’ї Волопас
Він згадав – забув про час.
Десь годинник мій іде –
Тік-так, тік-так – де ти, де?
Він знімає, мов кайдани,
І моря, і океани,
І машину, і пальто –
БО БЕЗ ЧАСУ ВІН – НІЩО.
Він стоїть в самих трусах
Із годинником в руках
І з балкону, неборак,
Перехожим каже так:
«Головне -
труси вдягнути
Й про годинник не забути!»
24.09.2012
Текст оригіналу для ознайомлення:
Человек надел трусы,
Майку синей полосы
Джинсы белые, как снег
Надевает человек.
Человек надел пиджак
На пиджак –
нагрудный знак
Под названьем "ВТО".
Сверху он надел пальто.
На пальто, смахнувши пыль
Он надел автомобиль.
Сверху он надел гараж
(тесноватый, но как раз…)
Сверху он надел наш двор,
Как ремень, надел забор.
Сверху наш микрорайон,
Область надевает он.
И. качая головой,
Надевает шар земной.
Черный космос натянул,
Крепко звезды пристягнул.
Млечный Путь – через плечо.
Сверху – Кое-Что еще…
Человек глядит вокруг
Вдруг –
У созвездия Весы
Вспомнил, что забыл часы.
Где-то тикают они –
Позабытые, одни?
Человек снимает страны,
И моря, и океаны,
И машину, и пальто –
ОН БЕЗ ВРЕМЕНИ –НИЧТО
Он стоит в одних трусах,
Держит часики в руках.
На балконе он стоит
И прохожим говорит:
"По утрам,
надев трусы,
Не забудьте про часы!"
А. Вознесенский "Клуб 12 стульев". Антология Сатиры и Юмора России ХХ века. Том 11 – М.: Изд-во ЭКСМО- Пресс, 2001.
http://www.chronos.msu.ru/ARTS/voznesensky_nezabud.html
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
