Це головне...

Ваша чутливість і Ваш високий естетично-літературний смак беззаперечні :)

З повагою,
Г.С.

Рондо, ронделі та тріолети будуються на повторах. Такою є "формула успіху". Щоб не розривати один образ, який розкривається через два, я вимушено скористався одним прикметником. І дух зимовий, і плуг так само. Поки що так :)

З повагою,
Г.С.

Це я звіряюсь уголос з офіційно визнаними :)

Я був охопленим сумнівами, та мій настрій якось налагодився за рахунок моєї меркантильності.
Я не дуже прихильно ставлюсь до усіляких поетичних відхилень. Досить часто зустрічаються несонети під назвою сонетів, музичні рондо у поетизованому вигляді, далекому від нам відомого класичного рондо etc, і таке інше.

З повагою,
Г.С.

Мій італійський родовід залишається поза кадром, допоки я живу на Україні.
Дякую за "гарні". Вони (оті всі лімерики etc) такою мірою і ортодоксальні, бо я упереджено ставлюсь до підробок і усяких творчих (читай "саморобних") стилізацій.
Невже ім'я впливає на коефіцієнт? Не може бути.

З повагою і переконаннями,
Г.С.

Заради дотримання ритміки доводиться вигадувати не лише нові рими чи витягати зі скабниць української літератури забуті, а й нові прикметники. Цей виник якось сам по собі. Я дисципліновано ставлюсь до віршування і до лексики, а це вирішив відступити від правил, які сам собі встановив.
Якщо існує "ясеневий", то чому не може існувати "осеневий"?
Дякую за відгук від Вас як від поетеси, яка тонко відчуває і ніжну силу слова, і його тремку красу.

З повагою,
Г.С.

Ропухи у вірші - це така собі "родзинка". Але їх, дійсно, не знайти. Може, десь якась і плигає у пошуках слимака, бо учора було дуже тепло. Комарі витанцьовували свої повітряні поло та накручували завитки "мертвих" авіаційних петель.
Твір, можна сказати, історичний.
Село Загвіздя, на назву якого ніхто не відгукнувся, мені відомо не зі словників, а з парубоцького життя. У цьому селі я одного разу проводжав сонце на захід, насолоджуючись місцевим самогоном у юнацьких дозах на березі річки Бистриці. До ранку досидіти не вдалось, бо не було такої домовленості - стрічати світанок. Дівчина пішла собі додому, а я - собі. Осінь залишала Станіславщину. Це було неподалік Івано-Франківська.

З повагою і ностальгійно,
Г.С.

Що-що? а які вітри вас тоді занесли на Станіславівщину? :)) Дуже добре знаю те Загвіздя, але читаючи ваш вірш, подумала, що, може, воно на світі не одне :))

Таким був один з епізодів моєї роботи (служби) у МНС. Мені відомі всі мости, які могли бути пошкодженими під час повені. Міст у Галичі - це один з таких об'єктів. Старостинський замок - це одне з місць, де можна було непогано посидіти на схилах гори, на якій він розташований. Всі села, які лише є у горах, мною свого часу були дослідженими на предмет повеней. Перелічувати довго, але вони відомі. Селище Вістова, яке існує по дорозі до Калуша, теж було об'єктом уваги нашого відомства. Де річки - там і ми, у минулому моряки, пожежники та інші.
Я вже не кажу про сам Івано-Франківськ. У ньому немає вулиць, які б не були мною пройдені. Ставок отой зелений, парк ім. Шевченка, готель "Прикарпаття".
Мені іноді це все сниться. Там залишена, як образно кажуть, частинка мого серця.

"СТь-Земних". Це одна стопа, і тому вона повинна читатись злитно. Це не молитва, окремі або особливо вагомі слова якої паламар може проспівати і протяжно, і ні, а паства за ним підтягуватиме. Я знайшов тимчасовий варіант.
Хотілось би бути майстром...

Мрійливо і з подякою
Г.С.

Sounds good.

Здається, що "догнав" я цей "саунд" до потрібного рівня. Мені вже теж подобається мій витвір (ледве не написав "мистецтва").

З повагою,
Г.С.