"Не мир я приніс вам, а меч"

*
А зі спекою закінчилось і літо.
Далеч обрію запінилась валами -
грають пристрасно боги, несамовито,
хоч одна і та ж хода тієї ж драми.

У саду своєму маю тихе ложе -
трохи дивно, що таке життя у мене,
а благати в долі більшого негоже,
бо на завтра поверне буття шалене.

*
Тануть дні мої сьогодні наче хвилі,
у прибої перемелені пісками,
різні речі виявляючи, що скелі
днів минулих не тривожило роками.

Я руками заробляю, чи не вперше,
і в саду моєму нині обмаль блуду,
ніби тягне до жінок, але не більше
аніж думається про джерельну воду.

*
Вчора снилось як вино лилося з бочки,
як вода до ніг поступливих служанок,
аж прокинувся. Пригадуєш деньочки,
Юліане, в Академі, і вакханок?

Ні, поглянь, яким стаю - поважно-іншим,
у Піреї зупинив було гетеру,
миловидну, та задовольнився меншим,
аніж личило б раніше адюльтеру.

*
Купу літ уже чиню богам забаву,
та нівроку - добрий дім, дружина, діти,
наче й клопоту, що виноград на славу, -
що в Афін одна й печаль - старе допити.

І нового назбиралося безліку,
лине зусебіч про незагойні рани.
А не віриш в них, отримуєш у пику -
бо не диспутом звитяжні християни.

*
Лик зберіг, та з Академії пішов я.
Міг податись, як усі, в Константинополь
і примножити собою марнослів'я,
та тримає при собі іще Акрополь.

Ти сміятимешся, бо в Афінах греків
залишилося як статуй, тільки й мови,
що коли сюди прибудуть юрби скіфів,
то від стін їх відганятимуть лиш сови.

*
Не наснилось? Вінценосного сестриця,
що за тебе замовляла перша слово,
вийде заміж незабаром?! - колісниця
разом з нею понесе тебе святково

із божественних садів назустріч грому,
що його жадав ти так... О, милий друже!
я бажаю тобі щастя у малому,
а Юпітер у великому поможе!

*
Видавалось - готувала осінь бурі,
намічалося - забагряніють битви.
Сталось інше, шаленіючий на троні
захворів і ось помер, почув молитви.

І тепер ти Імператор! І я грішно,
ще за звичкою пишу тобі всіляке,
і від радості хвилююся помітно,
не подумай, що це ставлення двояке.

*
Був із сином в місті - випало зустрітись
з чорнотою, що кипіла від образи:
"раз дозволили старим богам молитись,
Судний день з небес одмінить ці укази." *

Виглядають кожен день свого месію,
не працюють, зубожіли до нестями,
і погрожують... Вже ні про що не мрію,
тільки доля б не віщала їх устами.

*
Все воюєш? І, хвала богам, успішно.
А без воєн як ти житимеш, гадаю
нудьгуватимеш, бо правити невтішно
цим юрмовищем, розбуреним до краю.

Може час уже, подібно Одіссею,
нам піти у світ за очі, Юліане?
Доки мойри не відправили стезею
в пустку звану Єлисейськими полями.

*
Надто сіро. Відлетіло звідси небо.
Сива осінь очманіло кружить нами,
схоже скоро разом з нею і майнемо
одинокими птахами за богами.

А куди за ними? Бо дорога божа
неминуче до якогось лине храму,
при якому не хмільних жерців сторожа,
але чернь зупинить викінчити драму.

*
Як раптово ти помер. Невже від рани?
Я пожертви склав і відчитав молитви.
І продав усе. Віддав ключі від брами
іудею, переможцю торгу-битви.

Під вітрилами тепер говорю з вітром
про високодумні небеса над нами,
що не має ладу й там, де яро світлом,
не лише на тверді збуреній димами.


* *

Уночі була протяжна тепла злива.
Залітали у вікно духмяні хвилі.
І, здавалося, чиясь рука дбайлива
в сни вертала з небуття видіння милі.

А удосвіта в саду понад імлою
я плодів незнаних угледів принади,
і почув, що хтось питається за мною!
І з цим голосом замовкнули цикади.

2004


* - Укази імператора Юліана (офіційно 355 - 361, а насправді 14 ст.н.е.), щодо віротерпимості.