ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.06
06:23
Уже від ранку й дотемна
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
Я бачу й чую щосекунди,
Як вкрай уквітчана весна
Співає весело і лунко.
Уся земля, мов пишний сад,
Буяє зеленню і цвітом,
Хоч дим і гуркіт канонад
Іще засмучують півсвіту…
2024.05.06
02:08
Сказав їм Воїн: "Слава Україні!"
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
І не тремтіли голос та рука.
Свинособаку, підлу ту тварину,
Так налякало слово козака!
Це не пейзаж, де сонечко та хмарка -
Світанки темні в страченій імлі.
Упала недопалена цигарка
2024.05.06
00:12
Не зважай. Так нерідко трапляється у житті. Силоміць не закохують. Ще не зумів ніхто це заперечити… Щастя – то казка на DVD. Там вино почуттів – тут у мене суцільний оцет. Не зважай. Хай лисиця-кохання мене гризе, як спартанця, чий образ пригадую все ч
2024.05.05
20:48
Кому – весна, кому – війна,
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
кому – свята, кому – робота
не до крові, але до поту...
у мене – ода голосна,
а на душі найвища нота.
Не каюся... у самоті
я не сумую і не буду
у цьому повторяти Будду.
2024.05.05
20:09
П'ять речень
Як утворилася наша ватага і на чому трималася? - одним реченням сформулювати непросто. Скажу так: і звичайнісінький працівник рибного господарства, і пихатий податківець з братами, і я - досвідчений пройдисвіт - усі ми гарно проводили ч
2024.05.05
18:39
Пасха
Якщо хрестять немовля - це злочин. Хрещення вважається нелегітимним, оскільки людина не може сказати навіть слова проти.
Якщо хрестять неповнолітню дитину - це злочин, оскільки дитина не розуміє куди її ведуть. І навіщо. Просто традиція така
2024.05.05
13:01
Коли хтось дива подивитись захотів.
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
Чи то природне воно, чи то рукотворне,
За тим не треба зовсім пхатися за море,
Долати сотні кілометрів по путі.
Скажімо, хоч би й знаменитий Стоунхендж –
Всього лиш камені, розставлені по колу.
Та в нас у Олевсько
2024.05.05
10:55
Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Крич
2024.05.05
02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!
Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?
2024.05.05
00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.
Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл
2024.05.04
13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.
Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,
2024.05.04
12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак
2024.05.04
11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.
Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
2024.05.04
10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
2024.05.04
10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.
***
Воююча частина світу
2024.05.04
08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.
Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
2024.04.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Вірші
/
"Осяяння осінню" (1997)
Трилисник
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Трилисник
* * *
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
Осене –
Моя золота трикрапка
В кінці архаїчної фрази…
* * *
Цей вересень
Такий похмуровидий,
Такий небалакучий!
* * *
Заховаюсь
Під осіннім листям,
Гострі наїжачивши голки.
* * *
Ластівко,
Збираючись в дорогу,
Не забудь сльозу з мого вікна.
* * *
Цикади
Заховались у траві,
А голоси зосталися зі мною.
* * *
Відцвіло,
Відбуяло літо –
Скільки в чубі моїм сивини!
* * *
За містом
Палять картоплиння –
Мені ж запахло втраченим селом.
* * *
Собачка
Женеться за котиполем,
Прийнявши його за сусідську кицьку.
* * *
Побільшало
Роси на лопухах –
Як рясно цього вересня вродило!
04.09.1997
* * *
Мінор, такий мінор…
А я зібрався
Порядок навести в душі і лад.
* * *
Надходить зливоплач
І зайчик сонячний
Замаскувався під листок пожовклий.
* * *
Гострий – аж колеться! – вітер
Розчісує ковилову
Гриву Провальського степу.
* * *
Я рання пташка…
Ще до перших півнів
Творю тихцем своє «ку-ку-рі-ку».
* * *
Ніяк не насмілюся
В сивої осені
Крихітку мудрості попросити.
* * *
Я не побачив
У твоїх зіницях
Себе самого…
07.09.1997
* * *
Опівночі
Від гавкоту проснувся –
Ледь не загавкав сам від самоти.
* * *
Все холодніше в серці –
Кров осіння
Загусла й зледачіла.
* * *
Цілуй мене…
Мої вуста пошерхлі
Зволожаться від присмаку сльози.
* * *
В порожньому гнізді
На осокорі
Пожовклий усамітнився листок.
* * *
В далекому селі
У Верхосуллі
Мене згадали: легко так гикнулось.
* * *
Вночі був дощ…
На мокрій павутині
Дрижить такий маленький павучок.
09.09.1997
* * *
Цей дуб старий,
Мов Нестор-літописець, –
На кожному листочкові сказання…
* * *
– Агов! – кричу,
А відгуку немає.
Немає броду. Берега нема.
* * *
Гіркий полин.
У сивій ковилі
Зітхає вітер гірко і невтішно.
вересень 1997
* * *
В скверику,
Продутому вітрами,
Вилягла знесилено трава.
* * *
Падають каштани…
Аж асфальт
Холодно потріскує, мов крига.
* * *
Водограй…
Прозоре павутиння
Заплелося в струмені фонтана.
* * *
О, синіє обрій,
О, сивіє
Далина безкрая. Осеніє…
10.09.1997
* * *
Шукаю в долині
Загублену в часі криницю –
Знаходжу схололе пташине гніздо.
* * *
В очеретах полощуться качки –
Відмивши крила,
Полетять у вирій.
* * *
Вітрила хмар
Набрякли від роси
Небесної – обвисли нерухомо.
* * *
Куди пливти?
Панує мертвий штиль –
Перепочинок перед ураганом.
осінь 1997
* * *
Така гнітюча тиша…
Та хоча б
Цвіркун озвався на моє безсоння!
* * *
Застрайкували
Всі мої годинники…
Година котра і яка епоха?
* * *
Зварю зелений борщ,
Покличу в гості дощика –
Удвох і пообідаємо смачно…
11.09.1997
* * *
При чарці – говори.
При чаші – слухай.
А при сулії краще помовчи!
* * *
Не тіш себе любов’ю спідтишка –
То ж крадене! Невдовзі доведеться
Відмолювати гріх перед Всевишнім.
* * *
Вернись до себе здалеку, з вершин,
Підкорених тобою необачно
На день чи два. Поразка неминуча!
* * *
У вирубанім лісі
Між пеньками
Блукає привид зниклого «Ау!»
* * *
На плесі щука сплеснула –
Вже скоро
Закрижаніє річка нешвидка.
* * *
Дочасно вичахло тепло.
Рухлива білка – вивірка прудка
Поживу носить у своє дупельце.
* * *
Полегшено зітхнули явори
Після грози. Стихія вгомонилась.
При місяці читаю Такубоку.
* * *
В чорнозем української поезії
Посію екзотичне зерно – «хокку»,
Привезене з японських островів.
* * *
Рядок – мов грядка:
Те, що ти посіяв,
Повинно прорости і зацвісти…
* * *
Стежки перетворились в рівчаки,
Наповнені водою дощовою, –
Біжать з гори наввипередки.
* * *
Калини жар
Обігріва повітря
І сушить листя, трави і мохи.
* * *
Кажу собі:
Ця осінь – не остання
В календарі. Надійся і люби!
* * *
Пора спочити.
День такий короткий,
А ніч як вічність, Господи, прости…
* * *
Перетрудилась муза –
Навіть голос
Охрипнув: ні словечка не сказати.
17.09.1997
* * *
Куди веде
Оця сумна дорога,
Що поросла колючим споришем?
* * *
На хатню стріху
Впала срібна крапля
Й по золотій соломинці скотилась.
* * *
Іду до тебе,
Мій наступний роче,
З дитинства йду, по долі навпрошки.
* * *
Літак-пенсіонер
В міському сквері
Про небо дітлахам розповідає.
* * *
Розминулися в часі
Жовтогарячі жерделі
З фіолетовим дивом слив.
* * *
Це б до лісу, до лісу……
Стежки до квітучих черемух
Заховав листопад.
* * *
Річка витекла в небо
І сонце, мов човен, пливе
По блакитному плесу.
1997
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію