Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Із Володимира Висоцького
День прекрасний – і тепло, й не тане,
Мабуть, є у природи ресурс.
Ну… і поки нема ще туману
На ліричний лягаю я курс.
Серце б’ється, немовби мертвецьки
П’яний я, мов по вінця налив:
Просто випив я шість по-турецьки
Кави чорної – і перегрів!
Доз подібних не радять нам пити,
Виявляти свої почуття!
А ще кажуть, що можна й не жити,
Віртуозно минати життя.
Жити можна, і треба, й нестрого:
Ревнувати, страждати, і пить.
І життям не кульгати убого, –
Дихать ним і оспівувать мить!
А ні то й не встигнеш моргнути,
І пора вже зіграти в труну.
Тобі суму й жалю не минути,
Та… пора обривати струну!
Треба так, що коли підсумуєш
Все, що пройдено, – сам ти сказав:
“Ну і все ж таки жив я не всує, –
Пив, кохав, ревнував і страждав!”
Ні, а все ж то природа багатша!
День який! Що поезія? – злет!
Певен, я написав то інакше,
Ніж хотів. Що ж, бо я – не поет.
<Кінець 1950-х – початок 1960-х>
***
День на редкость - тепло и не тает, -
Видно, есть у природы ресурс, -
Ну... и, как это часто бывает,
Я ложусь на лирический курс.
Сердце бьется, как будто мертвецки
Пьян я, будто по горло налит:
Просто выпил я шесть по-турецки
Черных кофе, - оно и стучит!
Пить таких не советую доз, но -
Не советую даже любить! -
Есть знакомый один - виртуозно
Он докажет, что можно не жить.
Нет, жить можно, жить нужно и - много:
Пить, страдать, ревновать и любить, -
Не тащиться по жизни убого -
А дышать ею, петь ее, пить!
А не то и моргнуть не успеешь -
И пора уже в ящик играть.
Загрустишь, захандришь, пожалеешь -
Но... пора уж на ладан дышать!
Надо так, чтоб когда подытожил
Все, что пройдено, - чтобы сказал:
"Ну, а все же не плохо я прожил, -
Пил, любил, ревновал и страдал!"
Нет, а все же природа богаче!
День какой! Что - поэзия? - бред!
...Впрочем, я написал-то иначе,
Чем хотел. Что ж, ведь я - не поэт.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)