ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Музичук
2020.01.29 18:55
Рукави широкі
у її вбранні.
Долман у циганки –
злато на броні.
А під тим долманом
пісня із грудей,
наче із полону
рветься до людей.

Мессір Лукас
2020.01.29 15:52
Залетіла шалена муха
У розірваний мій рукав
Почалася зелена смуга
Не життя а сама труха
Роздягнувся щоб дати волю
Вилітай-но – отам вікно
А тепер от вірші мусолю
Може дійсно вони …но?

Сергій Губерначук
2020.01.29 11:00
На кривавому полі,
на горбочку край Крут
вітруганища голі
забігають в редут,
мертвим холодом стрілять,
світ шугають на смерть,
мов надіються й вірять
відстояти цю твердь!

Ігор Герасименко
2020.01.29 09:40
Дякую Богу, що дихаю
Й хочеться дихати ще.
Стрічкою, річкою тихою
Стежка життєва тече.

Дякую, що розмежовую:
Де золоте, де святе?
Де висота, де безодня є?

Світлана Майя Залізняк
2020.01.29 06:19
Задраїти люк і не заходити на сайт. Хочеться закрити назавжди ці двері.
Відгородитися. Не знаю, кого зацікавить пропозиція Олександра - відкрити лице.
Я обіцяла на реагувати на провокації. Є типажі, які не вгамуються. Не відкриватиму вкладки. Не читати

Микола Соболь
2020.01.29 06:13
Не змінити нічого. Шлях обрано.
Невідоме з іксакми сокрите ще.
Та уже розплавляється оливо
І запалюють культове вогнище.

Язиками спокусливо полум’я
Непокірних до віри облизує,
Сонце палить страшніше до полудня

Віктор Кучерук
2020.01.29 05:12
Погода природою править
Невимушено, жартома, –
Не хочеться вірити навіть
У те, що навколо зима.
Брунькують берези і клени,
Безсила заснуть мошкара, –
Край стежки травицю зелену
Косити вже скоро пора.

Олександр Сушко
2020.01.29 03:20
Є красуні та красені на сайті, які панічно бояться, що їх хтось покритикує, або залишить несхвальний коментар під їхнім опусом. І блокують власні сторінки від осіб, яких вважають недостойними оцінювати їхні вічні створіння. Натомість вільно заходять н

Олександр Миколайович Панін
2020.01.28 21:55
Героям-Кіборгам присвячується

***

Війна в Аеропорту
це – головний стан життя.
Війна триває 24 години на добу.
Якщо ворог не атакує,

Олександр Сушко
2020.01.28 19:45
Собаки брешуть, люди брешуть, влада...
А ти - правдивець? Витязь добрих справ?
Облуда підла - в золотистих шатах,
А правда - гола, без гарячих барв.

Я кликав цирк: - Гайда в стрілецьку роту!
Але з вертепу чути: "Йди ти на...".
Паяц-очільник не д

Володимир Бойко
2020.01.28 19:31
В Болгарії є місто Козлодуй,
А в Україні – станція Козятин.
На мапі смак романтики відчуй
Та музу клич і нумо віршувати

Про Козову, Козлів і Козелець
Козляничі, Козин і Козероги,
Козельне, Козорізи й накінець

Микола Дудар
2020.01.28 18:38
Не робіть з мене ворога.
Ваша хитрість - потала.
І розвіється соромом,
І це буде замало…
Протилежного берега
Не дістатись без весел.
І згадайте про Терен...
Тридцять третю із Весен…

Надія Тарасюк
2020.01.28 16:57
Наші зустрічі в небі клин.
Серед гілля бринить
пташа.
Гей, пташино! Куди ж ти, га? —
Попід ноги сухий
полин…

Ми підсніжника цвіт зима

Сергій Губерначук
2020.01.28 11:54
Випити кави
й не спати, не спати.
Плюнути голосно вниз.
Якби ж мені снилися
тільки Карпати
чи рими нових реприз.

Яка ти була…

Олександр Олехо
2020.01.28 11:51
А хто ти є? Чи є кому різниця?
Аби не шут на троні короля.
Аби ума не погріб, а світлиця.
Аби у даль від брата-москаля…

А хто ти є, то тільки ти і знаєш,
коли з душею сам на самоті,
і короля на публіку не граєш,

Олександр Сушко
2020.01.28 11:50
У слави є гидка, вельбучна тінь,
Немов собачий хвіст плететься ззаду.
Не віддереш. Та я від неї втік
І на пиху вдягнув смирення каптур.

А дехто із Полтави не такий -
І сам не гам, і світу - дуля з маком.
Людську хвалу трамбує у мішки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Поеми / "Душа перецвіта" (1999)

 ОСТАННІЙ ПОХОРОН КОМУНИ

Поема

1. Осінь життя

В такім дощі
Й заплакати не можна,
І посміхнутись –
Вимиє вода
Чуттєвий вияв.
Непровидь обложна
Обклала світ –
Ніщо не прогляда.
Ні лялечки в тумані
Не побачиш,
Ні юрмища людського,
А тим пак
Майбутнього,
І в ньому не означиш
Себе самого – злива змиє знак.
Така вже осінь пізня:
І в природі,
І в серці –
До останку вимива
Мажорне все...
Лишаються насподі
Лиш спомини сумні
Й скупі слова.
Отож я ними гріюсь
І годуюсь,
А щоб не піддаватися
Хандрі,
В минулому пасуся
І тирлуюсь
Самотньо
На старому пустирі.



2. Ретро: Комуна

Усе,
Що в межах обрію, –
Комуна:
Ярами пошматковані
Поля,
Баштану
Автономія кавунна,
Яку вітряк
Надійно окриля;
Тінявий сад
Ще панського заводу
Алею лип
Виводить до містка
Через ставок;
Задивлений у воду
Ставкову
Екзотичний рай
Ліска –
Занедбаного парку;
На узліссі –
Безхрестий цвинтар,
Весь у барвінках
Оспівано-хрещатих;
На горісі –
Сороки
В чорно-білих
Сорочках;
В гущавині черемхи
І ясмину
Ховаються зайці
Та їжачки –
І всю оцю
Поезію рослинну
Увінчують
Каштанові свічки!

Немов у церкві,
Свято-молитовно,
І безгріховно,
Начеб у раю...

Не можна
З серця вирвати
Безкровно
Комуну
Вщент понищену
Мою!
Вже сорок літ
Нема її на карті
Сучасності...
Отож я поспішу:
Її ознаки,
Сліз болючих варті,
Згадаю
І по змозі опишу.

...Колодязь був і серцем,
І зенітом,
Заглибленим у вічність,
А довкруж
Колодязя,
Благословенні світом,
Кружляли хати
В цвіті рож
І руж;
Будівля дерев’яного бароко
В мереживі
Найтоншої різьби
Пережила всі вироки
І строки,
Усі морóки
Й мóроки судьби,
Полишена ж господарем,
Вгасала,
Трухлявіла,
Топилась в бур’яні –
Не вистачало кременя
Й кресала,
Аби пропасти
В буйному
Вогні...



3. Ностальгія

Я був серед найменших
У Комуні
(Гірчить мені минуле
Гіркома):
Який лелека жив
На ветхій клуні,
Крильми її накривши
Обома;
Які тополі небо
Підпирали
На обрії в той час;
Біда яка
В голодну хату нашу
Зазирала
Й просила хоч якогось
Глевтяка;
Яка сліпучо-жовта
Домовина
Гойдалась
На скрипучому візку,
Приспавши матір, –
Біла павутина
Снувалася
По цвинтарнім ліску,
Такому загущавленому!..

Нині –
Один ставок...
Дорога заросла
До «комунізму»...
В нетрища полинні
Сховалася історія села,
В якому я народжений,
В якому
Мої літа пастушачі
Пройшли...

Ніколи вже
Не бачити нікому,
Як в нашій хаті
Вишивки цвіли
На рушниках...

З далекого Донбасу
Навідуюсь в Комуну –
Як-не-як,
Все ж вистояв,
Зберіг прикмети часу
Бодай один
Комунівський будяк!
На нього і молюся
Безсловесно,
І матір поминаю
Разом з ним,
І в’яже нас докупи
Перевеслом
Ядучий аж до сліз
Кадильний дим.



4. Дещо з біографії

Я все життя –
На протягах епохи.
На потягах
Півсвіту прокотив
Заради пізнання.
Ніде й нітрохи
Не завинив –
Готівкою платив.
Щось будував,
Бідуючи постійно,
Зі спеки потрапляючи
В сніги.
Був рядовим солдатом
І потрійно
За батька відшкодовував
Борги,
Оскільки він в герої
Не спромігся
Зачислитись –
Десь безвісти пропав...

Старався я,
Стерігся я,
Берігся,
Та владі все ж
До серця
Не припав.
Розбірлива була
Радянська влада:
Іще здаля
Онука куркуля
Розпізнавала.
Числилась і «зрада»
За батьком –
Хай пером йому земля!

Я був по духу ленінцем,
Бо вірив
Новітньому пророку
(Це тепер
Я знаю правду:
Був «пророк» той звіром
Зажерливим
У зграї ненажер!)
Я вірив тільки Леніну,
А сущим
Так званим «вірним ленінцям» –
Ні-ні...
Вони були для мене
Кодлом сучим,
Клубком гадючим
В смітті-бур’яні.

Сьогодні, слава Богу,
Я прозрілий,
Спокутую
Невільні всі гріхи.
І листопад,
На перегній зопрілий,
Вже не встеля
Грузькі мої шляхи.

...Пройшов і я свої
«Ніверситети»,
Наук чимало
Похапцем добув...

Зі школи мене вигнано
В поети
Ще в шостім класі –
Неслухом я був,
Дочасним «неформалом»:
Неформально
Сприймав «програмні» вірші
Бажана
Про «батька всіх народів»
(Аморально
Моїм сумлінням правив
Сатана).

Я на артіль змінив охоче
Школу:
Стеріг баштан,
У полі пас корів,
Був прийнятий,
Авжеж,
До комсомолу
І разом з ним
По-ленінськи
Горів.
Дали путівку –
Як винагороду,
Найвищу,
За дармові всі труди –
В народнім господарстві
Для народу
Ударні я будови
Городив,
Голодний і холодний.
Ті будови
Давно вже розвалилися,
Либонь
(Я ж був завжди
Халтурником бідовим –
В будови не «вдихав»
Святий вогонь).



5. Продовження біографії

Трирічну школу мужності
І гарту
В душевного
Пройшовши
Старшини,
Я сів нарешті
За вечірню парту
Й сумлінно протирав на ній
Штани,
Допоки не добився атестата...
Ніколи не забуду
Того дня:
В мені співала
Ленінська цитата
Про вічне
Героїчне
Навчання!

Прозріння перше
У Франковім вузі
Прийшло до мене –
Висновки гіркі:
В широкому
Радянському
Союзі –
Вузькі стежки до істини
Й слизькі!
Отож і я невдовзі
Послизнувся –
В питанні «прав»
Дещицю перебрав –
Заснув на лівім боці,
А проснувся
Уже на правім,
Голий і... без прав.

Донбас мене прийняв.
У цьому краї
Усіх приймають:
Звісно ж бо – Донбас!
І заховався я
У сірій зграї
Злютованих трудом
Червоних мас.



6. Ретро: руйнування Комуни

Я Леніна оспівував,
Комуну –
Своє село понищене –
Не ту
Комуну,
Що труїла душу юну,
Ллючи
ідейну
в неї
блекоту.

З вождем я достеменно розібрався.
Своє ж село оплакую
Завжди,
І хоч давно від нього
Відірвався,
Від споминів подінуся
Куди?
Я ще не схоронив її,
Покійну,
Не запечатав очі
І вуста,
Могилу не насипав їй
Надійну
І не поставив путнього
Хреста.

Ніякої іронії
В цій мові,
Адже хреста й над матір’ю
Нема:
На кладовищі
Хащі будякові
І розбайдужа тиш
Глухоніма.

Я сто разів звертався
До сільради
І голову морочив
Голові
Колгоспному,
Але завжди
Для влади
Дорожчими були
Іще живі.
Забула влада «правильна»,
Що мертві
Колись були живими,
Що вони
В насильницькій
Лягли самопожертві
Під ноги влади,
Що від Сатани
Прийшла на землю.
Всі забули драму
У сорок третім:
Влада під «коток»
Поклала
Молоденьку мою маму
І ще п’ятьох рабинь труда –
Жінок.
Загинули вони
В ім’я колгоспу,
Залишивши дрібних своїх
Сиріт
На пожраття
Новому голокосту,
Який уже стояв
Біля воріт...

Комуну не забуду я
Ніколи!

Мене й сестру
Бабуся зберегла
Без помочі держави
І до школи
Облатаних і вмитих
Відвела.
О як вона плекала нас,
Жаліла,
Не ївши
І не спавши по ночах,
Коли сестра
Легенями хворіла,
А я в гарячці танув, мов свіча;
О як вона молилася
Іконам,
Прощаючи святим
І несвятим
Неправди всі...
Що влада беззаконна
Її судьбу на попіл
І на дим
Перевела...
Що кляті «активісти»
Усі добра
Привласнили собі,
А п’ятеро малих кричали:
«Їсти!»
Й замовкли
У смертельній худорбі...
Що сина Йвана кинуто
Під танки,
Беззбройного,
Під Штепівкою –
Там
Не те що тіл,
Скривавлені останки,
І ті пішли на кормище
Плугам...
Що доньку,
Нашу маму-трудівницю,
На полі замордовано
(За це
Начальниці –
Вгодованій лошиці –
Медаль на груди
Жовту, мов яйце,
Почеплено)...

Свята моя, безвинна,
Давно вже склала рученьки
Святі
Уляна Олексіївна,
Єдина
В моєму
Многолюдному житті.
Далеко від Комуни,
На чужині –
Під зіркою лежить
І під хрестом,
І сам Господь,
Я думаю віднині,
Могилу осіня
Святим перстом.

...Колишні мертві
(Ні, це не обмовка)
Сьогодні вже й не мертві,
Вже й не прах
Могильний –
Більшовицька влада
«Ловка»
Розвіяла і пам’ять
По вітрах,
З історії викреслюючи
Цілі
Періоди:
«Нема і не було!..
Щасливі всі в червонім
Білопіллі!..
Цвіте-вирує
Марківка-село!..»

Виходить,
Я наклепник на державу
Радянську справедливу?
Очорнив?
Комуністичну совість,
честь
і славу
На посміх та хулу
Перетворив?

Я не приймаю
Ваших звинувачень,
«Історики-марксисти».
Бо ж нова
Вже пишеться історія...
Означень
Партійних
В ній немає,
І слова
У ній – живі,
Правдиві та справдешні!
Я вкотре переучуюсь;
Любов
До України,
Помисли сердечні
В мені
Переоновлюються знов.



7. Ретро: колгоспна Марківка

Бабуся хату в Марківці
Купила,
Коли Комуна впала.
З саману
Була та хата –
Справдішня могила
Для нашого
Живого
Жахосну.
Була сліпа та хата,
Глухувата –
Лишень по смерті Сталіна
До нас
Електрика прийшла –
Прикмета свята
Й ознака,
Що змінивсь на краще
Час.
І радіо
Нарешті
Заспівало
На покуті,
Якраз біля ікон –
Одразу
Веселіше
пити
стало
Сільський
напівлегальний
самогон.

...Позбавленому права
На навчання,
Хребет в колгоспі гнути
Довелось
Від раннього рання
І до смеркання –
Бодай разочок похвалив би
Хтось
І пожалів недоростка!
Ночами
Картоплю крав колгоспну,
Буряки
І «королеву золотокачанну»,
Бо ж за труди платили
Копійки.
У нас це «комунізмом»
Називали,
А був по суті то
Феодалізм,
З якого
По можливості
Втікали
З чувалами,
Не маючи валіз.

Тож втік і я.
На ті ж новобудови
Сяйного комунізму,
В рабський труд,
І закладав
Фундаменти-основи
Стійких
Хрущовсько-брежнєвських
Полуд.



8. Авторський відступ
(необов’язковий)

Нагадую:
Три роки в ролі Швейка
Дурив я капітана
Й старшину,
Наслухуючи співи
Соловейка,
Пописуючи лірику
Нічну.
І замполіт не був для мене
Богом –
Душа моя
не знала волі
меж...
А що із рядового Низового
По вищому рахунку
Ти візьмеш?



9. Авторський відступ
(суттєвий)

Писання всі мої –
Біографічні,
І ця поема – теж:
Мої літа
Римуються не поспіль...
Хай не вічні,
Та, може, хтось
колись
і прочита,
Повірить і сплакне
Чи усміхнеться
Невесело:
У кожного в житті
Була своя Комуна –
Прихист серця,
Пристанище
Притомленим в путі.
Своя, нехай обідрана,
Голодна,
Принижена
вперед
на сотню літ,
Зате ж – своя,
Воістину народна,
Співчутлива до вдів
І до сиріт;
Державою забута –
Лишень Богом
Підперта й одушевлена
Завжди...
Дітей у ній
Виховували строго,
В добрі й чеснотах:
З чистої води
І тихої трави
Ми виростали
І стали всі
Достойними людьми.

Тепер я хороню –
Уже востаннє –
Свою Комуну...
Господи, прийми
Оці руїни пам’яті,
Цю Трою
Двадцятого століття;
Сохрани
Все те,
Що час безжально перекроїв,
Четвертував кинджально –
Без вини!



10. Самоутвердження

Земля батьків,
Немов єдина грудка,
Затверднула під серцем
І пече...
Сестра Комуни –
Тополина Рудка,
Іще жива,
Пливе, немов ковчег,
У повені пшеничній...
Все шукає
Свій Арарат:
Пливе – не допливе, –
То з’явиться гора,
А то зникає,
Як марево серпневе
Степове.
Чи ж допливе?
Давно вже пощезали
Всі інші,
Окрім Рудки,
Хутори,
І там,
Де людські долі
Колисались,
Тепер дощі пасуться
І вітри
Та сніговії...
Все позаростало,
Пощезло в лопухах
І бугилі...
Людей не стало,
І мене не стало,
Хоч я ще не помер
На цій землі.

На Кучерівці
(Нині це Садова)
Садибу нашу
Інший обжива.
Та не про це
Моя печальна мова
І не від цього пухне
Голова.
Я все життя
Відрізаним окрайцем
Невільно почуваюсь
В цім краю,
Де народився,
Де із ріднокраєм
Збирався долю пов’язать
Свою.
Та не вдалося...

Вирвано коріння
Ще в тридцять третім –
Вимерла рідня
На дві третини...
Старше покоління
З понищених могил
Вже не піднять.
Середнє
Геть розтрощене війною –
Ні тихих трав тобі,
Ні чистих вод.
Ніхто в селі,
Вітаючись зі мною,
Не відає,
Що я – Великород
По материнській лінії,
Що маю
Найвище право
Бути тут своїм,
Бо мій прапрадід,
Перший в цьому краї,
У Верхосуллі
Збудував свій дім
І цілину підняв
Середньовічну,
На крутосхилах
виростив
сади,
Щоб заглядали в річку
Тихотічну
І колисали
сонячні
плоди...



11. Напровесні життя

Я залишився
Круглим сиротою
Півторарічним.
Сорок третій рік
За клопітнею
Та за суєтою
Цього і не помітив.

Віддалік
Моєї
посмутнілої
Комуни
Війна ще гримотіла
З краю в край.
Та все глухіші
долинали
луни
З окраїн дальніх,
Де горів курай.
Ми їли хліб
З картоплі та полови
Та ще й борщі кропив’яні
Пісні.
В артільний плуг запряжені
Корови
По-людськи помирали
В борозні.
Хоч був малий,
Але тяжку ту пору
Я не забув.
Скажу,
Хай чує світ:
То був жахливий час
Голодомору,
Що розтягнувсь
На кілька довгих літ!
Зате жили ми
В панському палаці,
Вогонь палав
У кахляній печі...
Бабуся наша
З фермівської праці
Верталася,
Замучена,
Вночі,
Як ми вже спали...
Вранці
На ослоні
Картопля парувала
В чавунці,
А до картоплі –
Огірки солоні
Й такі розкішні,
З висівок,
Млинці!
Бабуся запевняла:
«Ці гостинці –
Від зайчика!»
(Ми ж знали:
Був то корм,
Який в артілі відпускали
Вівцям
За нормою,
А нам – ніяких норм!)...
Бабуся потай брала
Ці наїдки-
Недоїдки,
І Бог її простив:
Голодні дітки –
Найчесніші свідки
Бабусиних чеснот
І чистоти
Душі...
Вона сама недоїдала,
Ходила по землі легка,
Мов тінь,
І як могла,
Від смерті рятувала
Заради всіх наступних
Поколінь
Мене й сестру...
Ми – покидьки держави,
Могутньої
в жорстокості
своїй,
Росли з її трагічної
Неслави,
З її комуністичних
Безнадій...



12. Замість епілогу

В минулім травні
Знову я поїхав
На батьківщину.
В Марківці якраз
Всіх рідних поминали.
Тиха втіха
На площі біля пам’ятника...
Враз-
ливе серце стислося
До болю –
На камені читаю
Імена:
«Великород» (Не повернувся
З бою)
І «Низовий» (У безвістях...
Війна...)

Мої, мої!
Мій дядечко і тато!
Ми розминулись –
Ні вони мене,
Ні я їх...
Ми не бачились!
Це свято –
День Перемоги –
Тихе і сумне,
Звело нас вперше.
Плакати не вмію.
Все ж плачу.
Без сльозиночки.
В собі.
Ніколи не забуду
Цю подію,
Цю посмішку судьби
В гіркій журбі!

Мій батько будував
Свою комуну.
Мій дядько ту комуну
Захищав –
Оте село,
Комуністичним гуном
Понищене...

Я з ними попрощавсь,
Можливо, вже навіки.
Вже, можливо,
Ніколи не приїду.
Вже нема
Здоров’я.
Вже роки мої,
Мов ріки,
Течуть в нікуди.
Вже – зима.
Зима...

Я схоронив Комуну.
Вже востаннє.
Я повертаюсь
В наш реальний час,
В крикливо-матюкливий
І брутальний,
І через силу люблений
Донбас;
В свою злидоту
Посткомуністичну...

Не скаржачись на долю,
Визнаю:
Понад усе люблю оцю
Величну
Епоху перетворень
І стою
З останніх сил
на протягах
епохи,
Що все чуже,
все штучне
видува
Із України!

Потерплю ще трохи...
Ще поживу...
Надія ще жива...


1993 – 1996






Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-01-27 22:59:22
Переглядів сторінки твору 1999
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.898 / 6.5  (6.065 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.264 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2019.11.02 21:43
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-01-28 10:26:36 ]
Сильно! Після такого вірша хочеться брати велику лопату і йти вивіювати на вітрах "протягів епохи" полову з сучасного буття... Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Роксолана Вірлан (Л.П./М.К.) [ 2013-01-28 15:53:53 ]
Сміливо і одверто розгорнена біографічна сторінка. Динаміка, життєграма на широтах "поля дозрівання" людської душі, - розхвильована і непроста, зате стрімка і правдива.
Надзвичайно цікаво спостерігати в одному творі, таку панормну картину прожитого, осмисленого і переосмисленого.Якими ж важливими є заключні, висновкові рядки автора:

Не скаржачись на долю,
Визнаю:
Понад усе люблю оцю
Величну
Епоху перетворень
І стою
З останніх сил
На протягах епохи,
Що все чуже,
Все штучне видува
Із України!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Міцний каркас думки!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-29 00:11:57 ]
Дорогі мої дівчата, ГАЛИНКО і РОКСОЛАНОЧКО!
Ви навіть не уявляєте, як для мене важливо те, що Ви так серйозно відгукнулися на цю автобіографічну поему, яка водночас розкриває долю всього українського народу.
Так, вона написана простою мовою, але як вкарбовується в серце кожне слово... (Я обожнюю цей стиль батька.)
Це мої враження. І після першого прочитання, і після другого...третього... А в які роки її було написано й опубліковано?! Чи багато хто тоді про такі речі говорив так сміливо? Чи сучасна й актуальна ця поема? І сучасна, і актуальна.

Роксолано! Галино! Я, справді, втішена, що ви не залишилися байдужими.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2013-01-29 11:34:06 ]
Як добре, що є ПМ. І як чудово, що на них є поезія Івана Низового (хоча творчість багатьох інших авторів мені теж до душі).
Я досить скептично ставлюся до багатьох сучасних соцмереж. "Сидіння" в них вважаю даремною тратою часу. Тому довго не знайомилася з ПМ, хоча чула про цей сайт.
А тепер - він (сайт ПМ) мені потрібен щоденно. І в цьому - значна Ваша заслуга. Дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-01-29 18:31:45 ]
Галинко, я Вас обіймаю за Ваші добрі й щирі слова.
Я на сьогодні сама вже не уявляю себе без ПМ, без спілкування з усіма вами, без вашої підтримки...
І все це трапилося в моєму нерадісному без батька житті завдяки Людмилі Калиновській. А ще я знайшла тут друзів, які особливо відчувають мене і розуміють. Серед них і Ви, Галю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2013-02-02 07:51:36 ]
...нарешті вибрала час прочитати... що то є уява! і влучно писані авторські рядки. Не раз буваючи у Марківці, щось-таки та й у моїх очах лишилося...
...не треба бути професійним режисером-документалістом... була б камера, по живим словам автора можна було б відзняти, задокументувати кадрами все від першого до останнього рядка і пустити звукову підложку з цими словами... життя автора як на долоні... Автобіографічна поема


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Людмила Калиновська (М.К./М.К.) [ 2013-02-02 07:52:27 ]
...навіть так: історично-біографічна.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анатолій Сердечний (М.К./Л.П.) [ 2013-02-02 21:40:20 ]
Мурашки по души,це послання до нас та наших нащадків. Люди - не повторіть подібного в своєму житті. Будьте людьми. Будем прислухатись. Приєднуюсь. З повагою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-02 23:33:48 ]
Людочко, підписуюсь під кожним твоїм словом!
Спасибі тобі, Калино з татової Батьківщини!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-02 23:37:38 ]
Уклін, пане Анатолію, за ці слова!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євгенія Дєдова (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-11 16:22:18 ]
Ця поема не тільки автобіографія Івана Низового, а і біографія нашого народу. Прочитала на одному подиху. Вразило.
Пані Лесю, Ваш батько був не тільки талановитою, а і дуже сміливою людиною. Опублікувати поему за часів Радянського Союзу, це вчинок. Гордіться ним. Дякую, що продовжуєте публікацію його творів. Щасти Вам.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-12 22:55:11 ]
Пані Євгеніє, безмежно вдячна, що Ви так оцінили поему. Я сама в захваті від цих рядків...
І дякую Вам, що цікавитесь різними творами тата!!!
І що відчуваєте так, як він хотів передати!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-02-12 22:56:15 ]
І я пишаюся татом...з дитинства!!!