Сергію, цей вірш для мене також дуже цікавий. Особливе захоплення викликає життєва позиція Вашого ЛГ, який вміє дуже просто, без болю, скарг і надриву, а навіть з деякою іронією і самоіронією говорити про серйозні речі, сприймаючи життя з цікавістю, а життєвий досвід як цінність. Найбільш змістовними і оригінальними, на мій погляд, є рядки:
«Це чомусь не болить, і мені все одно:
Чи буквар,чи крихкі стародруки.

Не у школі я вчився читати людей
І ці літерки смішно чорняві.
А тому я і досі читаю щодень…»;

«Ну а я, ну а я – все люблю простоту,
Що поважна, як дірка в копійці.
Хай позаздрять мені за сміливість оту
Аріани, арійці, армійці.

Та від цього мені не болить голова.
Бо живу я шалено й охоче.»;

«А я звик, що навколо – вітри, ланцюги.
Як потіха вони дорогі-дорогі,
І немає ні щастя, ні кризи.

А на кризі життя – дні, утеклі в пісок,
Їх цінити не кожен уміє...»

«Не дивіться на мене жорстоко,
Я у чомусь буваю пророком» - вірю Вам і Вашому ЛГ!
На фоні постійних скарг і ниття, які доводиться чути від багатьох людей, читати такий вірш особливо приємно. Дякую!

Олено, я щиро вдячний Вам за такий теплий коментар!

Загадково, як у детективі...Хто ті "вони",цікаво?Нехай Марія відповість взаємністю.І життя перестане бути чорно-білим.І я буду" в чомусь пророком".

Зважаючи на синтаксичну конструкцію, "вони"- це вітри і ланцюги... А про те, що немає взаємності з боку Марії - нічого я не написав. Я просто мрію про просто Марію! Це ж прекрасно! Тож, Світлано, у даному випадку Ви не будете пророком! (((::
Дякую за візит!

Дивно, що у різних читачів настільки різне сприйняття вірша. А я сприйняла образ Марії як символічний. І у мене, Сергію, виникли асоціації з одним із інших Ваших віршів ("Наследство"), де є слова:
"Глянь, печаль не светла впреть, она уж по нраву
Не от девы Марии – от девок Марусь."
З огляду на це, мрія про Марію і справді прекрасна!

Олено, всі ці розуміння-нерозуміння - від образного метафорично-асоціативного мислення, від загального рівня культури(літературної?) читачів.
Звичайно, моя Марія – це не Маруся Чурай Ліни Костенко , а також -- не Марія М.Вінграновського("Качки летять! Марієчко, - качки...").
Стосовно доречності конкретизації(вживання імені) жінки(або чоловіка) у поезії я -- не піонер. Наприклад, це давно зробив той же Й. Бродський…


«Теперь и я встречаю новый год//
на пустыре, в бесшумном хороводе,//
и гаснут свечи старые во мне,//
по устам бежит вино Тристана».
АБО:

«Конец сезона. Столики вверх дном.//
Ликуют белки, шишками насытясь.//
Храпит в буфете русский агроном,//
как свыкшийся с распутицею витязь.//
Фонтан журчит, и где-то за окном//
милуются Юрате и Каститис».