Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Руда чуприна Сонця
У Дубліні дощ:
Літній і сумний –
Піснями ірландських пастухів
Пестить траву мокрими руками
Вічності.
Недарма люди,
Що живуть на цих пагорбах
Плутають його з піснею.
І забувають,
Де закінчується дощ,
А де починається пісня.
Земля, що пам’ятає занадто багато,
Трава, що навчилась забувати
Шовкові літери книг
Вдягнені в шкіру рудих биків,
Що звикли блукати пагорбами,
Які ховають
у собі минуле,
Яке для веслярів трави
Лишається зримим,
Більш реальним,
Аніж промені Сонця,
А воно теж ірландець рудоволосий*.
Камені ковтають тисячоліття
Разом з юрмами землеробів,
Які несли свої мрії
Через хащі жорстоких легенд.
Руді сини королів!
Вони пливли у потойбіччя
На кораблях з потріпаними вітрилами,
Вони мріяли про справжнє,
Вони міряли землю довгими мечами,
Вони міряли час піснями,
Вони сонце бачили
Таким же рудим і патлатим
Як чуприна дивака Кондли мак Конна**,
Який думав що потойбіччя
Більш казкове, ніж оце сум’яття,
Оцей вихор кланів,
Воїнів у картаті тканини загорнутих…
Примітка:
** - Кондла мак Конн – йдеться про Кондлу Рудого (він же Кондла Черлений) – сина короля Ірландії Конна Ста Битв. Він побачив жінку з сіду з країни Тір Нам Бо – Країни Вічноживучих і був настільки зачарований цієї жінкою і тією країною, що стрибнив у їхній корабель і більше його ніхто не бачив.
* - щодо Сонця, то я перебільшив, звісно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Руда чуприна Сонця
«Цвіте навколо верес,
А меду не п’ємо…»
(Р. Стівенсон)
У Дубліні дощ:Літній і сумний –
Піснями ірландських пастухів
Пестить траву мокрими руками
Вічності.
Недарма люди,
Що живуть на цих пагорбах
Плутають його з піснею.
І забувають,
Де закінчується дощ,
А де починається пісня.
Земля, що пам’ятає занадто багато,
Трава, що навчилась забувати
Шовкові літери книг
Вдягнені в шкіру рудих биків,
Що звикли блукати пагорбами,
Які ховають
у собі минуле,
Яке для веслярів трави
Лишається зримим,
Більш реальним,
Аніж промені Сонця,
А воно теж ірландець рудоволосий*.
Камені ковтають тисячоліття
Разом з юрмами землеробів,
Які несли свої мрії
Через хащі жорстоких легенд.
Руді сини королів!
Вони пливли у потойбіччя
На кораблях з потріпаними вітрилами,
Вони мріяли про справжнє,
Вони міряли землю довгими мечами,
Вони міряли час піснями,
Вони сонце бачили
Таким же рудим і патлатим
Як чуприна дивака Кондли мак Конна**,
Який думав що потойбіччя
Більш казкове, ніж оце сум’яття,
Оцей вихор кланів,
Воїнів у картаті тканини загорнутих…
Примітка:
** - Кондла мак Конн – йдеться про Кондлу Рудого (він же Кондла Черлений) – сина короля Ірландії Конна Ста Битв. Він побачив жінку з сіду з країни Тір Нам Бо – Країни Вічноживучих і був настільки зачарований цієї жінкою і тією країною, що стрибнив у їхній корабель і більше його ніхто не бачив.
* - щодо Сонця, то я перебільшив, звісно.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
