ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2021.10.27 14:40
Хіба, що глянути з-під лоба…
Хіба кивнути з-під поли…
Якщо не перша… третя спроба
І не важливо… будь коли
Замкнути, стиснути в обіймах
Зацілувати аж до ніг
Від нині ти моя! повія
І найсолодший долі гріх…

Тетяна Левицька
2021.10.27 11:38
Пишу лиш про те, що на душу лягає,
В судинах відлунює болем,
І піниться морем, буяє розмаєм —
Давно перед всесвітом — гола.

З коріння глибокого, хмарки легкої,
Повітря стрункої смереки,
Я зіткана: з туги, сонати дзвінкої,

Дума Козак
2021.10.27 08:14
Ідуть в минуле поспіль, кожну мить,
усмішки, голоси, зітхання, взори…
Уже нізащо їх не зупинить,
як не впадуть дощу краплини… вгору.

Відходить світ, який любили ми,
а з ним і ті, кого ми так кохали,
та хочеться троянд серед зими,

Віктор Кучерук
2021.10.27 05:54
Край дороги дика груша
Струшує плоди, –
Гнилички відразу сушить
Сонце, як завжди.
Їх гора переді мною
І покров навкруг, –
Пнуться оси жвавим роєм
На медовий дух.

Володимир Бойко
2021.10.27 00:27
Витончена, виструнчена, вимріяна,
Лагідним серпанком зачарована,
Серцем неочікувано викраяна
Із пісень, жагою погаптованих.

Недоречно й болісно у осені
Вимагати літа веселкового.
На лугах й галявинах покошених

Сергій Губерначук
2021.10.26 16:04
Чемно відмовився вечір від ночі,
тихо покинув престол
подарував їй ментолові очі
й запах кількох матіол.

Він їм наказував ранку діждати
і передати йому,
щоб той не смів навіть вітром чіпати

Тетяна Левицька
2021.10.26 14:40
З глухими стінами вела розмову —
Війнула тиша протягом услід.
Згадала, що жива, і в серце знову
впустила мрії зоряний болід.

Зібрала чорні думи у пакети,
І віднесла той мотлох на смітник.
І стала Світом, Музою поета,

Іван Потьомкін
2021.10.26 14:25
В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
«Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
Кому ж знаться на

Микола Дудар
2021.10.26 14:06
У прийдешньому році було безліч нових знайомств. Безліч. І лише двоє схвально відгукнулись, вцілому, про поетичну творчість. Інші, а їх сотні, зацікавлені палітрою: я - тобі, ти - мені... кудою швидше і де дешевше. Я повинен не їх, а себе. І все таки:

Олександр Сушко
2021.10.26 13:31
Невесела в пісні партитура,
Зруйнувала Єва мій барліг!
Бич кохання у руках Амура
Б'є мене по плечах навідліг

А мені ж на тижні сто годочків
Буде! Та для бога це пусте.
Скоро класти на гробок віночки,

Ніна Виноградська
2021.10.26 11:30
Народе мій, затурканий, забитий,
Скажи мені, а де кістки далеких
Героїв наших, що вмирали в битвах
За тебе, крізь віків шалений клекіт?

Я хочу знати, де вони, могили,
Хмельницького, Волошина, Мазепи,
Виговського і Полуботка? Сили

Ярослав Чорногуз
2021.10.26 11:07
Усміхнувся нам багряний ранок,
Сяє день привітно золотий.
Не ревнуй до осені, кохана,
Я люблю природу, як і ти.

Кажуть, Осінь — то вродлива пані,
Промайнув у гаї силует.
Може, то наснилась на світанні

Віталій Білець
2021.10.26 08:52
Осіння казка завітала у ліси,
Барвистим чаром опромінила далечі.
У синіх виріях тужливі голоси
Відклекотіли лунко в обрії лелечі.

Запахли медом щільниковим диво-дні,
Заграли щедро променистими словами.
Красуні-верби шелестливі та чудні

Микола Соболь
2021.10.26 05:57
Не порівнюй заметілі
вони різні у зими
на вікні малюнки лілій,
сірі з бовдурів дими,
шапки на лелечих гніздах,
на калині снігоцвіт…
ні проходу, ні під’їзду
до коханої воріт.

Ярослав Чорногуз
2021.10.25 21:28
Уже в саду холоднувато,
Хоч сяє ніжність золота.
Все менше сонце зігрівати
Спроможне жовтого листа.

А він зіщулився і пада,
І сумно шурхотить з-під ніг...
Недовга осені ця влада,

Ніна Виноградська
2021.10.25 17:57
Облітають листочки
Із Франкового дуба.
Неба синя сорочка
Виглядає так любо.
Жовтим листом опалим
Тихий грається вітер.
Від святкового шалу
Обнімаються віти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Віктор Марач (1955) / Вірші / Із Едгара По

 Едгар По Ворон
Раз вночі, думки похмурі відганяючи, в зажурі
Я схилявсь над фоліантом, що в нім мудрості плоди;
І в дрімоту вже поринув, коли раптом стук долинув
Й чари сну із мене скинув, -- стукіт й ніби звук ходи.
"Ще не спить хтось, -- я подумав, -- і прямує він сюди,
Й серед ночі -- гостя жди!"

Осява той спомин будні -- це було в похмурім грудні:
Ледь вогонь тлів й на підлогу кидав відблиски руді.
З нетерпінням ждав я ранку, смутком повний до останку,
В спомин звав безперестанку ту, яку любив завжди,
Й звуть вже ангели -- Ленора; для мене ж серед нужди
Безіменна назавжди.

Ледь вловимий легкий порух, шурхіт в шторах пурпурових
Страхом, жахом груди стисли, наче й сам я вмерз в льоди.
Серця втишить стук хотівши, я підвівся, повторивши:
"Гість це, вогник мій уздрівши, пізно так забрів сюди;
Одинокий перехожий, що промерз в ці холоди,
Й ось він проситься сюди."

А зібравшись трохи з духом, підкріпив слова ще й рухом:
"Пане, -- мовив я, -- чи пані, мене строго не суди:
Так заглибивсь у скорботу, що не чув я крізь дрімоту
Стуку в двері, і достоту чи ж вловить міг звук ходи;
Що почув запізно, вибач." -- Й двері відчинив тоді:
Морок й тіні лиш бліді.

Довго ще в пітьму вдивлявся, дивувавсь я і вагався,
Сумнівавсь -- чудних видінь тих свіжі в пам'яті сліди.
Тиша скрізь німа й мовчання, й ще поглибило страждання:
"О, Ленор!" -- моє зітхання; слово, любе так завжди,
Еха відгуком вернувшись, у якім вже знак біди, --
Донеслось із тьми сюди.

Ще сильніш відчувши втрату, повернувсь я у кімнату.
Знов той стук почувсь невдовзі, й голосніше, ніж тоді.
"Певне, вітер скло віконне так стрясає монотонно, --
Мовив я, -- блука бездомно він в зимові холоди.
Не лякайсь і заспокойся, стане ясно все, зажди --
Вітер це лиш, як завжди."

Я штовхнув віконну раму -- й враз явивсь жерцем із храму,
Так велично й гордо, Ворон з днів, що зникли назавжди.
Він не нітивсь, не винився й ні на хвильку не спинився;
Наче лордом народився, мав пиху -- й не будь-куди,
А на бюст Паллади всівся, як явивсь лиш він сюди,
Мов сидіть звик там завжди.

Поруч з Вороном цим чорним й настрій вже не був мінорним:
Такий гонор і поважність не знайдеш, хоч світ пройди.
"Ти хоча й не говірливий, -- мовив я, -- все ж не лякливий;
Як же звуть тебе, звабливий, чиї губляться сліди
У нічнім Плутона царстві, там, де вічна тьма завжди?"
Й каркнув Ворон: "Вже-не-жди."

З дзьоба птаха людське слово прозвучало безтолково,
Чудно так і недоречно -- спробуй зміст у нім знайди.
Певне, згодні й ви: донині не траплялось ще людині
Птаха зріть в такій гордині, що був вісником біди;
Чорну бестію на бюсті, кимось послану сюди,
З дивним йменням "Вже не жди".

Він сидів на бюсті й знову слово лиш одне в розмову
Кидав, ніби у цім слові довгих роздумів плоди.
Як завмер він, дзьоб зімкнувши й ні пером не ворухнувши,
Тоді мовив я, зітхнувши: "Як і друзі, й він туди
Вранці зникне, мов надії, що пішли вже назавжди."
Птах же мовив: "Ні -- й не жди!"

Відповів мені так вдало, що збентеживсь я немало.
"Мабуть, -- я сказав, -- ти словом, що в нім відгуки біди,
Зобов'язаний піїту, із яким блукав по світу,
Що тікав із свого скиту від скорботи і нужди,
Й похоронний дзвін у пісню його вливсь вже назавжди:
'О, ніколи!' й 'Ні, не жди!'."

Йому вдячний, що скорботи вже позбувсь, я сів навпроти
Бюста з птахом, своє крісло пересунувши туди;
Потім в нім зручніш вмостився і у роздуми пустився --
В мозку сонм видінь вертівся, тасувавсь туди-сюди:
Що зловісний, хмурий, грізний, вісник відчаю й біди,
Крик звіща цей: "Вже не жди"?

Так сидів я, все гадавши, та ні слова не сказавши
Птаху, чий вогненний погляд розтопив би й гір льоди;
Думка втомлено снувалась, голова ж моя схилялась
Й крісла бархату торкалась, що іскривсь вряди-годи, --
А вона на бархат синій, та що втратив назавжди,
Не приляже вже -- й не жди.

Й мов кадилом хтось незримо враз махнув перед дверима,
Й звук, мов крил змах серафима, що з небес зійшов сюди.
Й крикнув я: "Це за моління Бог явля благовоління;
В панацеї цій спасіння -- забуття у ній знайди:
Пий же, пий і про Ленору спомину вже не буди!"
Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

"Волхве, -- мовив я, -- із раю ти прибув чи з пекла краю,
Спокуситель чи Спаситель, хто послав тебе сюди --
Чаклуном й сміливцем бувши й цю країну не минувши,
В цей скорботний дім прибувши, хоч в одному догоди;
Є, скажи, бальзам цілющий: якщо є -- його знайди!"
Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

"Волхве, -- знов сказав я, -- з раю ти прибув чи з пекла краю,
Небом, Богом заклинаю: раз прибув ти вже сюди --
О, скажи душі печальній, чи знайду в Едемі дальнім
Ту, чиє ім'я в звучанні хору ангелів завжди;
Й чи обнять свою Ленору зможу, як явлюсь туди?"
Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

"Будь же проклят ти назавше! -- крикнув я, із крісла вставши. --
Згинь, примаро, у Плутона царство ночі знов іди!
Не лиши й пір'їну чорну -- згадку про брехню потворну,
Хай скорботи знов огорнуть -- бюст звільни цей, пропади!
Дзьоб свій вийми з мого серця, в нім надій більш не буди!"
Каркнув Ворон: "Ні, не жди!"

І сидить, сидить цей Ворон, вже ні друг мені, ні ворог,
На блідім Паллади бюсті чорний, наче знак біди;
Й очі зблискують зловісно, й пада тінь його навскісно,
Й світло лампи, мов навмисно, множить тінь в тіней ряди.
І душа моя в цій тіні, й що полине ввись -- не жди:
Вже із тінню -- назавжди!





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-02-02 19:49:58
Переглядів сторінки твору 20975
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.327 / 5.5  (4.555 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.493 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.645
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2020.07.02 19:13
Автор у цю хвилину відсутній