ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не

Олександр Сушко
2019.08.21 09:54
В групі цій обожнюють любов,
Хай не справжню - та з ліричних віршів.
Почитав - розплакався, їй бо!
Бо чутливий, серце вельми ніжне.

План такий: сідай на табурет,
Умикай комп'ютера-шайтана.
Тортик в зуби - й хутко в інтернет,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Юлія Савіцька
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "Там, де я ніколи не плакав" (2006)

 Скільки коштує те, чому немає ціни?
Чому в нашій країні йде постійне та неухильне зростання цін?
Бо це комусь потрібно.
Комусь потрібно, щоб невиправдано високі ціни ніколи не знижувались, не ставали доступними для так званих пересічних громадян, маленьких українців, як полюбляє говорити наш новий, по-старому ненадійний гарант.
Комусь (невже ми не знаємо – кому?) вигідно, щоб основна маса населення, як у селі, так і в місті, усе більше й глибше впадала у злигодні та кабалу. Зубожіння мас – карколомне зростання достатку й добробуту окремих "обранців долі", численних сімей олігархів і політиків, бізнесово-кримінальних і чисто бандитських кланів.
Цікаво: а кому вигідне масове вимирання нації – сотні тисяч далеко не гірших її представників полишають наш прекрасний і буремно-безжальний світ?!
Я мало не щодня гірко оплакую своїх друзів-ровесників, яким не знайшлося "прописки" у незалежній і суверенній українській державі. Гірко шкодую, що нічим не зміг допомогти чудовим письменникам і поетам Олександрові Зайвому, Володимиру Затуливітру, Анатолію Романенку, Івану Іову, Вадимові Бойку, Миколі Даньку, Миколі Погромському... Художникам і скульпторам Василю Орлову, Миколі Щербакову, Іванові Чумаку... Драматичному актору Янові Тимошенку, дивакові-філософу Петрові Глузданю, колегам-журналістам Юрію Бистрюкову та Петрові Шевченку... Усі вони пішли за обрії уяви, не зігріті й не захищені рідною українською владою. Я сам – злидень із-поміж злиденних і беззахисних. Захисту й прихисту не знайшли в кравчуківсько-кучмівській комуністично-бандитській Україні навіть такі велети національного духу, як Анатолій Солов’яненко, Броніслав Брондуков, Костянтин Степанков, Роман Андріяшик, Борис Нечерда, Анатолій Таран, Роберт Третяков...
Видається мені, що доля вже названих (ой, далеко не всіх!) чекає й на багатьох інших, далеко менших за геніального Миколу Вінграновського, – імен називати не буду, боюся наврочити, боюся помилитися. Але знаю, що й нинішня влада, нібито вже й народна, демократична та національно визначена, не захистить справжню еліту. Бо "справжньою елітою" вважають себе якраз гнобителі всього чесного, порядного і світлого. Ім’я їм – легіон. На покуті в них – Бог, а в запічку – Сатана. Бог у кожного свій: київський, московський, юдейський, мусульманський, єговістський, а Сатана – один на всіх. Плотолюбний і кровожерний. Підлий і життєрадісний.
Хто й коли підраховував, скільки пропадає-гниє на численних базарах і базарчиках тих же м’ясопродуктів, овочів усіляких і фруктів? Скільки сотень і тисяч тонн життєдайного народного харчу щовечора (особливо у літню спеку) викидається на смітники або потай закопується в землю на пустирях і лісосмугах?
Ще не зовсім згниле, не вельми сморідне та смертельно шкідливе для людського (і собачого також!) здоров’я підприємливо переробляється на фарш, котлети, ковбасу, різні копченості. Ціна цим вторинним продуктам теж не надто низька, і ми, пересічні, маленькі українці, на свої жалюгідні зарплатні та пенсії, вимушені купувати цей "гриль-гниль" і споживати чи то харч, чи то отруту.
Їй-богу, хоч воно й гріх, хотілося б знати: як швидко зогнивають у могилах годовані гнилизною маленькі українці та як довго не гниють у землі великі громадяни з голубою кров’ю і білою кістю, які харчуються вишуканими та мало не святонебесними стравами-делікатесами? Хто більше до смаку гробакам – бомжі чи олігархи, чесні трудоголіки чи веселі крадії у "законі"? І кому затишніше спиться вічним сном: Доброславському – під гранітним левом чи безіменному бомжеві в нічим не відміченій, забур’янілій могилі? І про кого пам’ять у народі житиме довше: про видатного скульптора Ілька Овчаренка, який сьогодні лежить під розваленим пам’ятником, чи про нічим не уславлену дружину колишнього бездарного комуністичного керманича області – під мало не фараонським надгробком?
Скільки взагалі коштує людське життя? Моє життя, наприклад? Мені незабаром виповниться шістдесят років, а я досі не знаю, чого я вартий. Невже отих трьохсот сімдесяти шести гривень на місяць, що мені приносять з пенсійного фонду – повна вартість усього, що я зробив більше як за півстоліття? Може, працював я погано, може, лінувався, може, зрештою, усі написані мною книжки геть на варті уваги? Може, мені ще й переплачують? А певне, що "переплачують", а я, невдячний, проїдаю дармову державну подачку й недоплачую за дармову квартиру і напівдармові, чисто символічні комунальні послуги! Я – невиправний боржник, винний державі, приватному капіталу, суспільству, своїм дітям. Мене страхають судом, реквізицією майна рухомого й нерухомого... То нехай заберуть мої невидані рукописи, невилікувані хвороби: цього добра в мене вистачає.
А що було би, якби я зробив судовий позов державі й суспільству: мовляв, поверніть мені, рідні-дорогесенькі, землю і все розкуркулене господарство мого діда Гната; заплатіть за вкрадених у мене радвладою батька-комуніста Данила і матір-колгоспницю Настю (я ж сиротою став круглим у півторарічному віці!); виділіть бодай по одній акції з фондів шахти, заводу, двох електростанцій, які я споруджував у свої комсомольські літа; нагородіть, будьте справедливі, хоч якоюсь медалькою за вірну трирічну солдатську службу, за журналістську принциповість, за невтомний безоплатний літературний труд. І все, і більш нічого. За любов до України я нічого не прошу, за вірність національним святиням та ідеалам – теж... то моє, і лише моє, і вас не обходить, панове-скоробагатьки!
Не я боржник – мені заборгували космічно-невимірно, галактично-неоплатно вовіки віків!
Мене використовували, як тільки могли, а коли я чинив хоч якийсь моральний спротив, то мене, маленького і худенького Низового, виганяли звідусіль: з шостого класу середньої школи, з третього курсу університету, з останнього курсу інституту... Виганяли (робили це так, ніби я сам захотів звільнитися) з роботи в редакції газети, у технічному вузі, з культурно-просвітницьких закладів, зі Спілки письменників... Я все це мужньо пережив, бо загартувався ще в ранньому сирітському дитинстві. Комусь здавалося, що я переможений і повержений, а насправді перемагав я! Худенький, хворенький Низовий перемагав товстомордих і гладкопузих верхових... Нонсенс? Ні, аксіома!
У математиці, зізнаюсь, я ніколи не був сильний. Отож теорему, закладену в основу (тему) цієї статті, вирішити (розв’язати) я не можу, не беруся. Але думаю, що ціни безцінному немає, а те, що не має ніякісінької вартості, не може бути предметом дискусії.


05.06.2006.


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2013-08-11 13:54:08
Переглядів сторінки твору 1909
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.064 / 6.52)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.242 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.761
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2019.05.12 21:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2013-08-11 15:34:56 ]
Ми живемо в епоху зламу - здобуття незалежності і зміні суспільного ладу. До першого ми неготові, бо відсутні потужні патріотичні сили, а ті, що є, недостатні, щоб завадити недолугим політикам керувати країною на свій розсуд і на своє благополуччя. І до другого неготові морально, бо коли на перший план виходять гроші, а людина стає від них повністю залежною, то щось не гаразд у наших кодексах сумління. Звідси і людські трагедії - і безіменні, і такі, що відомі загалу. І таких трагедій не тисячі, набагато більше. Я так думаю, якщо у чомусь і помиляюся, то не надто.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-11 16:32:01 ]
Дякую за висловлені думки, Олександре!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Флора Мілєвська (М.К./М.К.) [ 2013-08-11 18:22:52 ]
а правда така ж гірка, як і тоді, а за усим цим стоїть найголовніше, що не зроблене - люстрація...а, може, я самообманююсь... і ми ні до чого не готові,поганяють - і слава Богу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:43:59 ]
Ой, Таню, я сама не знаю. Мабуть, не готові.
Готові одиниці...

Спасибі тобі за готовність!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Костюк (М.К./М.К.) [ 2013-08-11 18:43:41 ]
Чи є світло вкінці тунелю???


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:45:27 ]
Має бути...

Радію, Світланко, твоїй увазі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ксенія Озерна (Л.П./М.К.) [ 2013-08-11 23:09:34 ]
Не я боржник – мені заборгували космічно-невимірно, галактично-неоплатно вовіки віків!

Це правда...Так воно і є..

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:46:45 ]
Оксаночко, дуже-дуже вдячна тобі!!!
Особливо за дії!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Шляхтич (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-11 23:15:53 ]
Пан Іван Низовий мав відвагу бачити РІДНИЙ світ і писати про нього, а за цю відвагу і страждати. Все таки Пан Іван не приєднувався до тих новобагатських. Він ішов чесним життям і вірив в краще майбуття... Воно колись для України настане. Коли це буде, це лишень залежати буде від НАШОЇМОЛОДІ яка залишиться в Україні і вирве бурян, який так розріся в по всіх установах ДЕРЖАВИ. Тут добре приуважає Пані Тетяна - треба було робити люстрцію. А яка б це була люстрація кили б "свій" "свого" люстрвав? Майбутність України в руках НАШОЇ молоді. Пане Іване Ви були ПРАВІ і за це я з чужини Вам завжди кланятися буду. Ось така моя думка.
З повагою Василь Шляхтич

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:48:54 ]
Пане Василю, Ви прекрасно сказали! Я підтримую Вашу думку. І вклоняюся Вам...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Михайло Десна (Л.П./М.К.) [ 2013-08-12 06:56:03 ]
Позиція автора вагома і зрозуміла. Про сказане відомо всім. Однак журналістський хист автора знайде відображення у свідомості сучасного читача і читача в майбутньому. Наш період історії також буде вивчатися.
А скоробагатьки ще діждуться гніву.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:50:40 ]
Михайле, я тобі щиро дякую за ці висновки!!!
І цілком погоджуюся.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2013-08-12 08:17:14 ]
"...ціни безцінному немає, а те, що не має ніякісінької вартості, не може бути предметом дискусії."

!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:51:42 ]
Любонько, безмежно вдячна!!!
З теплом.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Інна Ковальчук (М.К./М.К.) [ 2013-08-12 09:58:42 ]
Справді, ціни безцінному немає...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:52:24 ]
Іннусю, спасибі велике за відгук!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Нінель Новікова (М.К./Л.П.) [ 2013-08-12 13:42:19 ]
Просто, болить душа за нашу занедбану недолугою владою національну гордість - культкру! І зокреме, за "маленьку, худеньку людину -Великого Поета Івана Низового! Земля йому пухом!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Низова (Л.П./Л.П.) [ 2013-08-12 14:53:36 ]
Ніло, так...
Моя Ви хороша.
СПАСИБІ!!!