(пісня)

і знати не знала для чого птахам не до сну
а зілля шукала для серця — на теплу весну
вагалися кроки мої
трималися лісу й доріг
та голос губився луною не йшов і не біг

ти випав як злива і серце моє розцвіло
у краплях щасливих веселки міцніло крило
проміння мені дарував
без меду солодкі слова
злипалися ніжно у віях коли цілував

і хотілося жити твоїми світами
і котитися сонцем цілунку шляхами
у тобі оживати метеликом білим
і чекати на космос мурашкою тіла

та стало нас мало як світла у місті нічнім
і листя опало і холодно тільки мені
ці вікна рибини немов
дивилися ніби в трюмо
і я відчувала як осінь заходила в кров

осінь гуляла неначе повія
спила до краплі останні надії
бути без тебе — не гратися з Богом
клаптиком неба латати дорогу
плакати гірко і так засинати
слухати вітер і тінню ставати
плавати нетом у світ віртуальний
там завмирати у тиші сусальній
чути себе відчувати в легенях
жовч тютюну і коріння мігрені
і не в собі переносити волю
зводити сум до ковтка алкоголю

дивилася в небо що сипало зорі мов сіль
голубила думку а та переходила в біль
і скроні неначе бруньки
щораз набухали гірким
життям що текло непомітно з тремкої щоки

а хотілося жити твоїми світами
і котитися сонцем цілунку шляхами
у тобі оживати метеликом білим
і чекати на космос мурашкою тіла
аби бігла панчохою ще одна стрілка
і крутилась у щасті годинника білка
зодягалися дні у хвилини барвисті
у думки де ти є переписаний чисто
аби тільки не сон аби тільки не пісня
аби все що було долітало до після
відпускаю тебе як човна мертва хвиля
залишаю собі що на серце ти вилив

26 Вересня, 2013