Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
покинувши вино хліб сіль
сусід вважав його за йога
а сам пиячив той сусід
йому здавалося ще трохи
і стане легко звідусіль
сусід той час привів небогу
стогнав із нею десь в куті
І зараз лежати в труні,
Або в тісноті коридору
Заклякти в останньому сні.
Донині руїни будинку,
Ще теплі від крові й вогню, -
Нагадують кожну хвилинку
Про долю щасливу мою.
Особливо під промені вранішні.
І удосталь росою намочений,
Задурманений квітом акації.
Ще пройтися стежками охайними
Водночас і тужливо, і радісно,
Де жбурляють промінчики барвами
чогось хотів кудись-там біг
за снами уві снах моїх
і в церкві тільки та премудрість
мене оточували мури
на цім лазурнім небодні
цикуту радили мені
а в перлах порпалися кури
У кожному. Без винятків. Й неясно
це Щось несимпатичне і жаске
чи неповторно самобутнє і прекрасне?
Воно у нас танцює? Чи лежить
заховане, зарите якнайглибше?
Не через цю відчуженість сюрчить
і зачепився поглядом за вечір.
Готується до стомленого сну
міських кварталів тьмяна порожнеча.
Сідаєш у намолене таксі,
мене лишивши на бруківці літа.
І наостанок зойкає шассі
Як, Ти?
18 жовтня 1999 р., Київ
Немає миру, бо іде війна.
Жене людей додому чужина.
Дай, Боже, не почити у дорозі
міграції поезії у прозі
лихого житія. Душа одна.
ІІ
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Скажи-но, бузьку
"Скажи-ка, дядя" (рос.).
Автор відомий, слова крилаті.
(чистої води чотиристопний амфібрахій)був
(Про партійну та вчительську династію родини, в якій колись народилась і досягла пенсійного віку героїня цього вірша Параска, багато кому відомо, а багато хто чує вперше. Виправляю цю історичну несправедливість.
Останнього з патріархів цієї родини одні односельчани вважали партійним функціонером, другі - скромним керівником "ленінського гарту". Треті - звичайною собі людиною.
А яким був його син...
І його поряд нема. Лишилась практично на самоті п'ятидесятирічна Параска. Вона теж була прикладом, гідним наслідування, хто б і як до неї не ставивсь. На пенсії, природно, зв'язок з державною установою увірвавсь. Про неї стали забувать. Діти перебрались до міста, а згодом - і за кордон.
Щоправда, бузьки не забували, щовесни оселяючись у неї на обійсті - і не лише на сухому телеграфному стовбі. Вони вже були майже як члени родини разом з котиком Мурчиком і собакою Гавчиком. Прилітали й залітні бузьки - і їх можна було відрізнить від своїх. Вони не йшли до Параски Корніївни, вчительки рідної мови та літератури, в минулому і секретаря партійного осередку школи та пенсіонерки обласного значення. Їх не признавали ні котик, ні собачка. Така от історія).
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
