Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.26
21:41
Це море лупасить хвилями,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
дме вітром і студить пусткою.
Хтось міряє море милями,
хтось міряє лиш відпусткою.
Ти ж міряєш море мріями,
що стануть колись реальними,
з чіткими часами й мірами,
2026.03.26
21:15
Там немає біди, і колись не було,
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
ще душа не вродилася болем,
лиш безмежжя старого совине крило
блискавиця серпом гострим голить.
У отавах незайманих звуки Орфей
розсипає, а я підбираю.
Гнучі башти дерев серед тихих алей
2026.03.26
17:11
Випльовуючи вірш новий
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
В чекаючий на нього Всесвіт,
Створімо справжній буревій,
Що всі теорії закреслить!
Навіщо правила дурні
У творчій голові тримати?
Тут будуть оплески гучні,
2026.03.26
16:48
Соломон Фогельсон (1910-1994)
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
Вночі перед боєм
сиджу під вербою,
дивлюсь на дорогу – український шлях...
Й стає пред очима
все те незгасиме,
за що ми б’ємось у жорстоких боях.
2026.03.26
16:26
Сині проліски снива
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
Мальовані на білому полотні Едему
(У тому саду теж буває весна –
Буває, буяє, п’янить ароматом),
Адам ще не вдягнув
Сирітську сорочку безхатька
І бідний, наче заброда,
Мандрує пустелями
2026.03.26
14:16
Тут хтось зненацька видихнув: - Татари!
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
Ударив дзвін, одразу і замовк.
І вже орда посунула, як хмара.
Перед Степаном вигулькнув за крок
Кінний татарин, радісно ошкіривсь,
Тримаючи в руці міцний аркан.
Степана взяти у ясир наміривсь.
А той спиною вп
2026.03.26
12:16
Себе ти бережеш і власні нерви,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне -
Мовляв, тебе я більше не цікавлю.
Ні як амант, ні просто як товариш,
Чи навіть випадковий перехожий,
З яким і в бізнесі нічого не навариш,
Сховашись під байдужості вуаллю.
І виникло тлумачення химерне -
Мовляв, тебе я більше не цікавлю.
Ні як амант, ні просто як товариш,
Чи навіть випадковий перехожий,
З яким і в бізнесі нічого не навариш,
2026.03.26
12:05
Як тяжко розуміти те,
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
Що час минає невблаганно.
І Фауст чи то Прометей
Не вилікують наші рани.
Ще пів години до кінця
Доби натхнення чи марноти.
Ми не пізнаємо лиця
2026.03.26
11:32
Зродилася калина як тужлива пісня
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
В далекій від України північній чужині,
Та, мабуть, з туги добилася до батьківщини,
Де стільки здавна сестер і посестерей її,
Що молодики співають обійнявшись
Про долю тих, хто звик лиш гратися в любов,
Та як
2026.03.26
08:25
Зливаєш сотні тонн потів
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
у океан ударів серця!
Вміщаєш тисячі життів –
в одне, яке акторським зветься!
Опісля сцени, у думках,
стоїш над світом, як лелека,
бо кожен образ твій, мов птах,
2026.03.26
07:05
Серед ранкової краси
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
Різноманітної природи
Я - блиск сріблястої роси
І плавний подув прохолоди.
Я голос чистої води
І ніжний запах конюшини
Отут, куди тебе водив
Та заціловував невпинно.
2026.03.26
00:46
Солодке життя починалося з медового місяця, а закінчилося цукровим діабетом.
Де келих по вінця, там і море по коліна.
Той, хто ледве ворушить кінцівками, навряд чи здатний на порухи душі.
Там, де вхід безкоштовний, вихід проблемний.
Словесний
2026.03.25
20:51
Римовано буяють квіти
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
І не чекають на антракт.
Поезією треба жити,
І з нею дихати у такт!
Давати їй святу присягу,
Коли планета вся - чужа!
Поезія - це не розвага!
2026.03.25
12:27
І п’є весна солодкий сік берези,
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
Милується красою сон-трави.
Розквітло небо синє у мережі —
А ти мій погляд поглядом лови.
Моя любов — мов сонячна окраса,
Не знає смутку, тіней і жалів,
Цвіте вона, як первоцвіти рясно —
2026.03.25
12:04
Так сон повільно, ніжно тане,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
Як сніг у променях весни.
Мов первозданність океану,
Нахлинуть кольорові сни.
У сні, напевно, все можливо.
Там відбуваються дива.
Проллються, як щедротні зливи,
2026.03.25
05:33
Тиша стелиться в кімнаті,
Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тьмяно блимає свіча, -
Присипляє співом мати
Неслухняне дитинча.
Усміхаючись щасливо,
І не змінюючи тон, -
Навіває тихим співом
На свою дитину сон.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.19
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Валентина Попелюшка (1967) /
Вірші
/
Життя-міраж
Пам'яті Лесі Українки
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пам'яті Лесі Українки
1
Була весна. Погожа тепла днина,
Цвіли сади хвилююче-духмяно.
Ніхто не чув, як плакала дитина,
Що сумувала за фортепіано.
Ніхто ніколи сліз її не бачив,
Прикутої хворобою до ліжка,
Дитини, що віршами гірко плаче,
А на обличчі – лагідна усмішка.
2
Курортний Крим не зцілює душі.
На двох – одна любов, одна недуга.
Ще вчора – незнайомі і чужі.
Вже завтра – чи шляхи зійдуться вдруге.
Не відмінити стукоту коліс.
І знову – наодинці з теплим краєм.
І солодко, і боляче до сліз
Плекати в серці те, що не вмирає.
У нього очі – ніжно-голубі,
Мов ялтинське ранкове чисте небо.
Любов – тобі і смуток цей – тобі.
О, доленько, не треба так, не треба!
Немає у людей таких облич,
Таких очей. До нього серце лине.
Якби ж він жив, хай долі врізнобіч.
Та час – не на роки, а на хвилини.
«Візьму твій біль, і поки ми живі,
Стерплю усе, багато хай чи мало…»
На двох – одна любов, а смерті – дві,
Бо разом з ним – немов сама сконала.
Зійшлися негаразди звідусіль,
Зімкнулися, немов тюремні грати.
І радує тяжкий фізичний біль,
За ним не чути майже болю втрати.
3
Спекотно в Кутаїсі, а Сурамі
Дарує прохолоду і ожину.
Усе єство волає болем: «Гину!»,
Та сил іще стає всміхатись мамі.
Ожинове морозиво… О, Доро*!
Твоя турбота – іскорка остання,
Що живить без надії сподівання.
А смерть, як ворон, кряче: «Скоро, скоро…»
Немов дарунок з рідної Волині,
Ті ягоди – бальзам на спраглу душу.
І кожен подих – тяжко, через «мушу»,
Згасає день у зламаній стеблині.
О скільки ще не встигла народити
Задуманих сюжетів! Мрія сліпне.
В агонії годин останніх липня
Горять вірші – невиношені діти.
Діждатися б іще приїзду Лілі*,
Вона в дорозі, буде на світанку.
Та північ відпускає душу-бранку,
Що билася у змученому тілі.
Не треба вже ні ліків, ні бальзаму.
Завмер годинник, зойкнули пружини.
Розтануло морозиво з ожини,
Зустріло ранок чорними сльозами.
Була весна. Погожа тепла днина,
Цвіли сади хвилююче-духмяно.
Ніхто не чув, як плакала дитина,
Що сумувала за фортепіано.
Ніхто ніколи сліз її не бачив,
Прикутої хворобою до ліжка,
Дитини, що віршами гірко плаче,
А на обличчі – лагідна усмішка.
2
Курортний Крим не зцілює душі.
На двох – одна любов, одна недуга.
Ще вчора – незнайомі і чужі.
Вже завтра – чи шляхи зійдуться вдруге.
Не відмінити стукоту коліс.
І знову – наодинці з теплим краєм.
І солодко, і боляче до сліз
Плекати в серці те, що не вмирає.
У нього очі – ніжно-голубі,
Мов ялтинське ранкове чисте небо.
Любов – тобі і смуток цей – тобі.
О, доленько, не треба так, не треба!
Немає у людей таких облич,
Таких очей. До нього серце лине.
Якби ж він жив, хай долі врізнобіч.
Та час – не на роки, а на хвилини.
«Візьму твій біль, і поки ми живі,
Стерплю усе, багато хай чи мало…»
На двох – одна любов, а смерті – дві,
Бо разом з ним – немов сама сконала.
Зійшлися негаразди звідусіль,
Зімкнулися, немов тюремні грати.
І радує тяжкий фізичний біль,
За ним не чути майже болю втрати.
3
Спекотно в Кутаїсі, а Сурамі
Дарує прохолоду і ожину.
Усе єство волає болем: «Гину!»,
Та сил іще стає всміхатись мамі.
Ожинове морозиво… О, Доро*!
Твоя турбота – іскорка остання,
Що живить без надії сподівання.
А смерть, як ворон, кряче: «Скоро, скоро…»
Немов дарунок з рідної Волині,
Ті ягоди – бальзам на спраглу душу.
І кожен подих – тяжко, через «мушу»,
Згасає день у зламаній стеблині.
О скільки ще не встигла народити
Задуманих сюжетів! Мрія сліпне.
В агонії годин останніх липня
Горять вірші – невиношені діти.
Діждатися б іще приїзду Лілі*,
Вона в дорозі, буде на світанку.
Та північ відпускає душу-бранку,
Що билася у змученому тілі.
Не треба вже ні ліків, ні бальзаму.
Завмер годинник, зойкнули пружини.
Розтануло морозиво з ожини,
Зустріло ранок чорними сльозами.
*Дора - Ізидора Косач-Борисова, наймолодша сестра Лесі, яка доглядала за нею останні дні життя.
*Ліля - так у родині Косачів називали сестру Лесі Ольгу.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Останні три місяці у житті Лесі Українки. Тетяна СкрипкаДивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
