Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.25
2026.02.11
2025.12.24
2025.11.29
2025.08.19
2025.08.04
2025.06.25
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Шон Маклех /
Інша поезія
/
Ірландський сад
Міст через річку Ліффі
Колись давно я стояв на дерев’яному мосту над річкою Ліффі – потоком нашої долі і довго дивився зачаровано в глибини чи то води чи то буття, яке теж є потоком і подумав, що все минає, окрім Ірландії. І тоді згадавши і «Міст через річку Куай», і «Міст Мірабо» я написав таке:
На мосту дерев’яному*
Між двома берегами
Мого розхристаного «Я»,
Між двома кудлатими пагорбами**
Рудої, як сонце Гібернії
І двома способами бути
Невловиме сплетіння
Ниток буття
Зобразило ілюзію,
Яку звемо своєю свідомістю.
Пастух отар помислів,***
Вівчар старий полонин неба
Сказав мені ненароком, що
Ірландія – це сплетення доріг,
Де мости тичуться
Вказівними пальцями поручнів
У велике «Ніщо» історії,
Де кожна дорога
Без початку і кінця
А кожна стежина
Протоптана сліпими музиками.
Ми вічно стоїмо на мосту,
Зазираємо у глибину ріки часу,
Шукаємо дно цього потоку
Темного, як крук короля Коннахту.****
Зимовий дощ. Краплі.
Примітки:
* - а колись через річку Ліффі сві мости були деревяні. Це потім зрозуміли, що камінь – це кістяк, а з дерева можна робити тільки музичні інструменти і гільйотини. Тому, коли міст роблять з дерева – він автоматично стає музичним інструментом. Не грайте на ньому свої сумні мелодії…
** - а в Ірландії можна бути тільки між двома пагорбами. Навіть коли стоїш на вершині гори святого Патріка – все одно відчуваєш, що ти між двома пагорбами. Тільки не зазирайте в середину цих пагорбів – не треба…
*** - він гарний співбесідник. Певно, найкращий співбесідник. Якщо хочете поговорити про час – то тільки з ним.
**** - а колись був в Ірландії ще чорніший крук, він називався Сathanna Fhiaigh. Але не згадуйте про нього намарно…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Міст через річку Ліффі
«…Під мостом Мірабо хай Сена плине
Хай б’є годинник, ніч настає
Минають дні, а я ще є.»
(Гійом Аполлінер)
Колись давно я стояв на дерев’яному мосту над річкою Ліффі – потоком нашої долі і довго дивився зачаровано в глибини чи то води чи то буття, яке теж є потоком і подумав, що все минає, окрім Ірландії. І тоді згадавши і «Міст через річку Куай», і «Міст Мірабо» я написав таке:На мосту дерев’яному*
Між двома берегами
Мого розхристаного «Я»,
Між двома кудлатими пагорбами**
Рудої, як сонце Гібернії
І двома способами бути
Невловиме сплетіння
Ниток буття
Зобразило ілюзію,
Яку звемо своєю свідомістю.
Пастух отар помислів,***
Вівчар старий полонин неба
Сказав мені ненароком, що
Ірландія – це сплетення доріг,
Де мости тичуться
Вказівними пальцями поручнів
У велике «Ніщо» історії,
Де кожна дорога
Без початку і кінця
А кожна стежина
Протоптана сліпими музиками.
Ми вічно стоїмо на мосту,
Зазираємо у глибину ріки часу,
Шукаємо дно цього потоку
Темного, як крук короля Коннахту.****
Зимовий дощ. Краплі.
Примітки:
* - а колись через річку Ліффі сві мости були деревяні. Це потім зрозуміли, що камінь – це кістяк, а з дерева можна робити тільки музичні інструменти і гільйотини. Тому, коли міст роблять з дерева – він автоматично стає музичним інструментом. Не грайте на ньому свої сумні мелодії…
** - а в Ірландії можна бути тільки між двома пагорбами. Навіть коли стоїш на вершині гори святого Патріка – все одно відчуваєш, що ти між двома пагорбами. Тільки не зазирайте в середину цих пагорбів – не треба…
*** - він гарний співбесідник. Певно, найкращий співбесідник. Якщо хочете поговорити про час – то тільки з ним.
**** - а колись був в Ірландії ще чорніший крук, він називався Сathanna Fhiaigh. Але не згадуйте про нього намарно…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
