ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Костянтин Мордатенко (1975) /
Вірші
Знай люба! (поема про кохання, що випалює Господа)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Знай люба! (поема про кохання, що випалює Господа)
коли Ти вінчалася в церкві
з майбутнім своїм чоловіком,
я був за спúною в тебе –
в тілі дрýжки, яка
тримала корону:
в ту мить, коли «Я» ввійшов у тіло дрýжки,
в неї затерпла рука, що тримала вінець,
почалась менструація,
в голові затарахкотіли думки,
мов колеса в плацкартному пóтягу:
«боржійотче – отлихо – боржійотче –
отлихо – боржійотче – отлихо»;
душа дружки звільнила тіло
і, скоцюрбившись під склепінням храму
саме на оці намальованого Бога, тремтіла так,
що коли один із весільчан здійняв голову
й зустрівся поглядом із намальованим Богом,
цей Бог йому видався справжнім,
наче сон, коли прокидаєшся весь заплаканий;
я стояв позаду Тебе у жіночому тілі
(таке вперше зі мною трапилось)
і кайфував:
у мене перед очима промайнули
усі оргазми жіночої плоті,
пройшли гей-паради вулицею Придушених Спогадів,
я проплакав три дні після аборту
і прокляв того турботливого хлопця,
від якого завагітнів,
який мене обіймаючи утішав,
а усі його правильні слова
були огиднішими за слину ґвалтівника,
яка скрапує на тіло поваленої цнотливої дівчинки;
бо ґвалтівник – це ґвалтівник,
а цей пекельний вúплодок, насолодившись,
улесливо підвів до прірви і підштовхнув,
бо від споглядання, як я падав, він ще більше збуджувався і ще більше втішав мене,
а моїми слíзьми вигодовував Звіра;
у ту мить я хотів його сране кохання
запхати в утробу його матері,
щоб та – замість мене –
вишкребла з плоті своєї цього батька-абортника
ще сімнадцять років тому…
я стояв у тілі дрýжки і відчував, як з піхви тече Лéта:
у цій річці чорти й ангели миють кінцівки,
в ній вмивається Смерть
споглядаючи, як коливається
її віддзеркалення: вона бачить Життя і навпаки);
коли Ти йдеш, люба,
твоя сідниця, улúпнута джинсами,
схожа на кубик Рубіка в руках Господа,
який провертає навперемінно –
туди-суди – бічні грані сідниці;
коли Ти спиш, люба,
ти схожа на осяяння Шекспіра
«Ромеом і Джельєттою»;
коли Ти смієшся, люба,
твій сміх схожий на звуки скрипки,
яку змайстрував і випробовує Страдіварі;
в тілі дружки я почувався задоволеним,
наче двадцятидворічний Шолохов
з краденим рукописом,
що за тридцять років
сміючись із жартів Вєшенських станичників,
згадуватиме Сартра…
ти знаєш, що мені хотілося кинути до біса корону,
уперіщити з усієї люті твого коханого,
схопити тебе і поцілувати справжньо і глибоко,
щоб язик, наче Ісус, що відвалив камінь,
вийшов з печери
і зустрівся з твоїм язиком-Марією;
… але ж Ти не відала, що в тілі дружки «Я»,
а не «дружка», тому все це було б дико й безглуздо…
Я легенько-легенько торкнувся весільної сукні
й уявив найстрашніше:
як тебе роздягатиме Він,
як цю сукню зриватиме з тебе,
як оголишся Ти –
від думок цих, від люті я збýджувався й шаленів:
перемінив руку з короною,
посміхнувся (не «Я», а «дружка»),
як щаслива дурепа, що радіє за подругу:
такими посмішками
люди обгортають свої нещастя й самотність,
наче патологоанатоми ганчірками
мізки і легені небіжчика,
якого зашивають після розтину,
щоб нічого не брязкало й не хлюпало,
як його нестимуть…
в моїх («дрýжки») очах замість зіниць
лежали дві збиті автівками дворняги,
які залиті кров’ю і обліплені мухами
посеред розпеченої асфальтованої дороги
згадували руки п’яного безхатьки,
що їх гладили і годували,
в якого бліх було більше ніж у всієї їхньої зграї,
що кублиться біля смітника;
в очах тих збитих автівками дворняг
замість зіниць стояла дружка і тримала вінець…
з майбутнім своїм чоловіком,
я був за спúною в тебе –
в тілі дрýжки, яка
тримала корону:
в ту мить, коли «Я» ввійшов у тіло дрýжки,
в неї затерпла рука, що тримала вінець,
почалась менструація,
в голові затарахкотіли думки,
мов колеса в плацкартному пóтягу:
«боржійотче – отлихо – боржійотче –
отлихо – боржійотче – отлихо»;
душа дружки звільнила тіло
і, скоцюрбившись під склепінням храму
саме на оці намальованого Бога, тремтіла так,
що коли один із весільчан здійняв голову
й зустрівся поглядом із намальованим Богом,
цей Бог йому видався справжнім,
наче сон, коли прокидаєшся весь заплаканий;
я стояв позаду Тебе у жіночому тілі
(таке вперше зі мною трапилось)
і кайфував:
у мене перед очима промайнули
усі оргазми жіночої плоті,
пройшли гей-паради вулицею Придушених Спогадів,
я проплакав три дні після аборту
і прокляв того турботливого хлопця,
від якого завагітнів,
який мене обіймаючи утішав,
а усі його правильні слова
були огиднішими за слину ґвалтівника,
яка скрапує на тіло поваленої цнотливої дівчинки;
бо ґвалтівник – це ґвалтівник,
а цей пекельний вúплодок, насолодившись,
улесливо підвів до прірви і підштовхнув,
бо від споглядання, як я падав, він ще більше збуджувався і ще більше втішав мене,
а моїми слíзьми вигодовував Звіра;
у ту мить я хотів його сране кохання
запхати в утробу його матері,
щоб та – замість мене –
вишкребла з плоті своєї цього батька-абортника
ще сімнадцять років тому…
я стояв у тілі дрýжки і відчував, як з піхви тече Лéта:
у цій річці чорти й ангели миють кінцівки,
в ній вмивається Смерть
споглядаючи, як коливається
її віддзеркалення: вона бачить Життя і навпаки);
коли Ти йдеш, люба,
твоя сідниця, улúпнута джинсами,
схожа на кубик Рубіка в руках Господа,
який провертає навперемінно –
туди-суди – бічні грані сідниці;
коли Ти спиш, люба,
ти схожа на осяяння Шекспіра
«Ромеом і Джельєттою»;
коли Ти смієшся, люба,
твій сміх схожий на звуки скрипки,
яку змайстрував і випробовує Страдіварі;
в тілі дружки я почувався задоволеним,
наче двадцятидворічний Шолохов
з краденим рукописом,
що за тридцять років
сміючись із жартів Вєшенських станичників,
згадуватиме Сартра…
ти знаєш, що мені хотілося кинути до біса корону,
уперіщити з усієї люті твого коханого,
схопити тебе і поцілувати справжньо і глибоко,
щоб язик, наче Ісус, що відвалив камінь,
вийшов з печери
і зустрівся з твоїм язиком-Марією;
… але ж Ти не відала, що в тілі дружки «Я»,
а не «дружка», тому все це було б дико й безглуздо…
Я легенько-легенько торкнувся весільної сукні
й уявив найстрашніше:
як тебе роздягатиме Він,
як цю сукню зриватиме з тебе,
як оголишся Ти –
від думок цих, від люті я збýджувався й шаленів:
перемінив руку з короною,
посміхнувся (не «Я», а «дружка»),
як щаслива дурепа, що радіє за подругу:
такими посмішками
люди обгортають свої нещастя й самотність,
наче патологоанатоми ганчірками
мізки і легені небіжчика,
якого зашивають після розтину,
щоб нічого не брязкало й не хлюпало,
як його нестимуть…
в моїх («дрýжки») очах замість зіниць
лежали дві збиті автівками дворняги,
які залиті кров’ю і обліплені мухами
посеред розпеченої асфальтованої дороги
згадували руки п’яного безхатьки,
що їх гладили і годували,
в якого бліх було більше ніж у всієї їхньої зграї,
що кублиться біля смітника;
в очах тих збитих автівками дворняг
замість зіниць стояла дружка і тримала вінець…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію