коли ліхтар прокреслює у кімнаті білі смуги крізь штори
чи ти чуєш
як кімната росте й витоншується наче дерево
дерево це високе дерево це глибоке
закинуте в саме небо
спочатку дивитися й слухати було лячно
кожного разу на стінах лишалися білі смуги
коли я засинала
коли я не засинала
ті дивились на стінах і на підлозі

ліхтар ніколи не спить і різьбить кімнату
чуєш як з його дерев’яних гілок
злітає чийсь голос
о я знаю
я знаю що це за пташка
але не відаю скільки смуг
вона прозозулить

хлопчик хороший акварельними фарбами намальований
і божим натхненним пензлем
хлопчик хороший глибоководні очі
теплі як два молочні озера
волосся то не волосся волосся сосновий ліс
загубилась
знайдіть мене знайдіть
не треба

хлопчик хороший впав з неба
виплив на мене з глибин метрополітена
сонячна усмішка довгі-предовгі руки
шкіра на колір (й не тільки) кокосова стружка
вуста наче дві мандаринові дольки
з-під пальців сиплються водоспадами ноти

зубки
отара овець що виходять з купальні
волосся
небосхил як на нім спочиває місячне сяйво
тіло
сопілка що нею видмухує небо пісеньки
**зірочки зірочки**
***в голові одні зірочки***

хлопчик чому ти такий хороший
хлопчик чому тебе до сих пір земля носить
як добре що тобі не видно моїх какафоній
коли так в голові гучно дзвонить
по всій території
то значить
когось нема вдома
або то значить
там хтось непритомний

такий він ми-ми-милий
я-я-я не в-в-вмію
сказа-за-за-зати як млію

як помру то закопайте
мене не подвір’ї…

хлопчик/парубок/хлопець/легінь/мужчина
(необхідне підкреслити)
чому ти такий святий і красивий
стоїш тут на зупинці
серед дементорів
в особливості цього
клич по допомогу маму і тата
тата з ременем
поки не пізно

такий добрий
по-янгольськи посміхається
і говорить до власних товаришів
ви знаєте
я б її ще раз тр*хнув

а десь та колись так було легко
розставити руки немов парасольки
і стрибаючи на ногах-пружинках сказати
не турбуючись чи повірять
я в домікє

десь та колись де будівлі зітхали
здіймаючи важкі пледи тіней
накриваючи голови перехожих
десь та колись де дерева мружили очі
сонцем засліплені

я тільки зараз помітила
у них були годівниці у кронах
де гніздилася ця всюдипроникна пташка

десь та колись де дорога сміялась
сміялася торохтячи камінчиками
як нею котилась очкаста голівонька на своєму велосипеді
а у батьків на подвір’ї була мальовнича картина
що називалась
мала і її драндулєт

десь та колись
ложка сонця розмішувала озерце
додавала власного меду до нього
там на поверхні бовталась якась чаїнка
і вважала її ніхто не утопить
у цій утопії
а тепер

десь та колись
що зараз нагадує крашанку зусібіч помальовану
розписану у заквітчані візерунки
діти ходили вдягнуті в чорно-біле
хтось почув їх здалеку і сказав
справжні клавіші
замість очей

і що тепер зробиш
коли дуже гучно

десь і колись а не тут та водночас і тут але
там і не зовсім чи зовсім не там і в мені й не в мені вгорі і внизу і в усіх і ні в кому і просто ніде
тому вона так перекладається

а в батьків на подвір’ї та ж сама картина під затертою назвою
мала і її драндулєт
тільки де подвір’я де ж
і найголовніше
куди це цікаво вона так збирається їхати

я їм кажу
туди де дороги сміються камінчиками

але небо
чи ти досі повіриш
коли я простягну руки немов парасольки й промовлю
я в домікє
але небо
чи ти повіриш
коли я розставлю палатку спини
і скажу
що стала доміком

колись в мене в школі була учілка
учілка що очі носила як дві апельсинки
учілка що в неї не рот а справжня каністра
учілка що в ній голова як літаюча тарілка
учілка на приводі торохтілка

така ця учілка окаста була і зубаста
що і могла би раптом когось та куснуть
в особливості тих хто на першій парті
та ми звикли у цьому ставку до подібних щук
як у них добігає термін придатності
вони перетворюються на уху
і чим далі тим менш в них обличчя вміщається в зум
і тим більше з ротів та зябер у них чутно одне
буль-буль
бо коли їм щось скажеш вони ні бум бум

учілку не бачиш ніколи самотню
бо йде вона за руку з бандероллю
в неї на кожну дівчинку і на кожного хлопчика там портфоліо
і нотатки нашкрябані в нокіа
інколи у віршованій формі

у неї у сумці живе із паперу своя корпорація
і коли вона починає із нею щоденну маніпуляцію
то виглядає це наче якась махінація
якась агітація
якась ахінея

а інколи все ж учілка так схожа на фею
помаше крильцями (смаженими)
всім скаже дванадцять
і яка це сьогодні на неї найшла з її іпостасей…
сам бог того не скаже
адже з огляду на неспростовні вікові зміни
на пемеес це не схоже
ні ні це не пемеес
я знаю ще з першого класу це ка ел ем ен
йо пе ре се те

а по суті усі учілки
це несвіжі рогалики без повидла
що нам продавали за п’ять чи шість гривень в столовці

та когось опрокинуло як яєчню на скавародкє
на ожеледиці й той сказав
ох ти ж бог ти ж та це ж виявляється я!
але знаєте як мені часом шкода
що учілка вийшла із мене погана

знаєш що там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
тільки цей скрип
тільки він бачить напнуті на крони голоси

коли я вдягаю на плечі рюкзак
я хочу хотіти не слухати
мене тягнуть причепом стрічки асфальтів
видовжують руки
стрічки асфальтів не хочуть щоб я заслухалась

жовті спини автобусів винирюють з-за поворотів
переливають риб з одного в інший акваріум
кожна з риб слухає свою мушлю
в ній грають жовті мальки у пісочницю
я пригадую
там так добре
мені колись теж таку дали батьки в подарунок
та я пам’ятаю її розбила

мені не хотіли казати я народилася скатом
і чим більше мене зачіпають дерева
тим більше розтягується навсібіч скатертина
більше все більше

чуєш
тут так легко сплутати море з небом
прибитись раптово до хмарної зграї
ніхто не відрізнить
окрім тих що їх бачили на землі рибинами

скажи
чи тобі пояснили до цього басейну
де взяти на хмари мотузку

я знаю що ти не знаєш

і тому все що можу це інколи
заплисти під пісок стелі
заплисти очима
заплисти глибоко й високо
і слухати як там похитується
на гойдалці гілок
його не видно
та йому все ж видно мене
і видно йому мотузку
я чую йому по-дитячи сміється
бо вона з мого хвоста

не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
щось
варіант бе
щось інше
варіант ве
не знаю

мені всі казали
я ніколи не вміла по-людськи шити
але все одно
красиво

коли я вдягаю мою сорочку
тепло
занадто боже занадто тепло
дихання проситься
дихання б’ється у двері легень

вони пробивають крижинами хмари
а дарма
ніяк не знімається
ніхто не спроможен забрати у мене мене
і тебе і тебе
і тебе

сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком

небо небо
чому ти не танеш
коли чуєш биття наземного серця
воно ж бо таке гаряче
самий кип’яток
я його п’ю щодня я його кров наливаю у чашку
вона заливає літрами пульс у мої судини
забагато для такої посудини
коли чуєш небо
я знаю ти чуєш
не перевертайся сонно на спину

цього кип’ятку вистачить не на одну душу
тож слухай
якщо ти колись пробував вчити цю азбуку морзе
збирай напівзниклі сигнали
антеною здійнятою у сонце
ти відчуєш
небо все ж таки непомітно тане
падає краплями прямо на тебе
проростає блакитним пір'ям
поки не змахне крилами
пробившись із твоїх ребер
і ти зрозумієш
ти вже не тут