Хто збирав металобрухт
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.

Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
обчищали хати.
Нишпорили у садах,
не діждавшись "візи",
із візками й на горбах
зносили залізо.
На шкільнім подвір'ї — пункт.
Весело й завзято
там приймали різний брухт
піонервожаті.
Ложки, вили, водночас
сапи і сокири.
Двісті кілограм на клас
хоч з могили вирий.
Залишився у сусіда
заступ на городі,
обернувся, нема сліду
і шукати годі.
Всі старались, як могли,
перещеголяти
старші класи, тож несли
що завгодно з хати.
Хто пательні чавунові
ще відніс раніше,
пер нові, потрібно школі
якомога більше.
Скільки б не збирали поспіль,
вимпел — "Пісня файна",
той отримав хто в колгоспі
розібрав комбайна!

очі хитаються роблячи кроки на лініях
збиваючися з рахунку на пішоходному переході
знаєш це правило
подивись наліво
подивись направо
на старт увага руш

та вкотре шукаєш поглядом ручку
чи хоча б телефонний дзвінок раз на тиждень

приїхала б до дитинства спитала би скільки йому зараз років
я би дізналася у приїжджих місцевих в якому воно заховалось підвалі
не нагадувала би за тих котів
чи за тих сусідів і за ту вчительку
я би з ним говорила я би можливо його крадькома вивела
пограти у бадмінтон
та там завжди напевно такі вітри
ракета воланчика прилітає туди де не треба
бо на що ці ракети ще можуть

а потім спитала би скільки йому залишилося
я б йому на руках погадала
дитинство чхає дитинство кашляє
дитинство – то вічно хворий хлопчик
каже воліє давно розчинитися в стінах
увійшло би у цегли як відповідний пазл

але завжди те саме
лежить потерте
по ту сторону пішоходного переходу
ти знаєш це правило
подивись наліво
подивись направо
на старт увага руш
і якщо в тобі дійсно живе дорослість
то як усі дорослі ти не зачепиш погляду
не здіймеш ні звуку

коли дім прокидається
потягується сонно стінами
нишпорить у своїх жовтогарячих кишенях
шукає шукає
дім посміхається заховавши зіниці під темні очі
дому дитинно

чи тобі чутно
як у нього запали в кутках монетки
там у його жовтогарячих кишенях
монетки звичайні монетки мідні
тепло подзвонюють
а для нього більше
для нього завжди більше

дім ними ніколи не платить
хоч у дома немає давно чим розраховуватись
дім не хоче казати що він придбав мені життя у кредит
дім хитається
хитається сходинами і кімнатами
дім не спить
йому хочеться але він не відпускає з рук мідні горстки
дім плаче
у нього кишені діряві
та він радий він посміхається жовтими зубами
бо одна закотилася під чийсь чобіт

чи ти думаєш там тепло
за тюлем неба
чи там теж як і тут немає опалення
чи достатньо води щоби напитись
я би пила зі свого дна
пила слухом пила очима
пила диханням
я би звідти певно би і не пішла навіть якби дозволили
адже тіло це мушля у якому якщо до нього припасти
можна вловити що інколи не вистачає дмухів
як тоді як на руку сідало сонечко
а воно не хотіло червоне злітати
ти думала може воно не прокинулось
може в нього зламані крила
може втома
може напилось води і багато важить

сонечко що ж ти робитимеш
як не будеш висіти на небі
тобі так до вподоби тут спати
тут де здіймаються тонкостінні трави квартир
крізь них виринає голос проміння
і голос проміння нагадує сопілку
голос проміння кличе
ти не знаєш чи тебе
чи взагалі когось

я вже намагалась сховати тебе у долонях
але всі сонечка
завжди опиняються там де положено
і знаєш тепер вони світять
я би весь час дивилась як вони світять
та від них треба відводити вколені очі
я мушу від тебе відвести очі

сонечко
часами я більше ніж хочу аби ти не летіло

та хтось виллє подмух на тебе
як положено
я не встигну тебе побачити
за тюлем неба

Ось я не сплю о друга ночі
Я не спав до дванадцятої
Я прокинувся серед ночі
мої товариші думають,
що у мене безсоння

Я близько до смерті кожен день
Я кричу від сліз
тряска не
Припиняється

навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати
навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати

Чому не можуть бути всі люди хороші?
Ненавиджу, що деякі люди воріженьки
Мир у всьому світі, Блін,
Мир у всьому світі, Блін!

Мій брат може скоро померти
вчора загинув товариш мій
Я висипаюся наполовину
але коли я сплю, мрію допомогти ЗСУ

навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати
навчи мене водити трактор
так я можу танки відігнати

що тій лавці видно
коли вона так сидить відкинувши спину
можливо дитячий майданчик
що хотів би погратись в сніжки чи спуститися з гірки
та не може не взяв рукавичок примерзли до льоду ноги та руки
не біжить не може зірватись
лавці напевно трохи від цього сумно

чи вона може бачить вогники вікон
там є щось що люди звуть домом
а дім вона знає це порцелянова чашка
в якій бовтається розігріте пряжене молоко
б’ється об стінки переливається через край

лавці я думаю зовсім не холодно
може лише час від часу у неї дрижать непомітно бруси
бо коли сонце зливає своє пряжене молоко
воно б’ється об стінки квартир
хлюпоче калюжами під ногами
і оскільки ноги у лавки також примерзли
єдине що їй залишається – потонути
у чашці цієї вулиці

і коли вона чує як тоне очі у неї такі спокійні
дивляться в порцеляну віконець
вона стисло мовчить
їй геть не шкода
бо ця глибина нагадує ковдру
надто сонячна і надто густа
коли на глибині всі голоси вигасають
вона заринає глибше
і залишається слухати до останнього
заплющивши очі

густі сонячні хвилі
загойдують її у сон
з якого їй не прокинутися

коли ліхтар прокреслює у кімнаті білі смуги крізь штори
чи ти чуєш
як кімната росте й витоншується наче дерево
дерево це високе дерево це глибоке
закинуте в саме небо
спочатку дивитися й слухати було лячно
кожного разу на стінах лишалися білі смуги
коли я засинала
коли я не засинала
ті дивились на стінах і на підлозі

ліхтар ніколи не спить і різьбить кімнату
чуєш як з його дерев’яних гілок
злітає чийсь голос
о я знаю
я знаю що це за пташка
але не відаю скільки смуг
вона прозозулить

хлопчик хороший акварельними фарбами намальований
і божим натхненним пензлем
хлопчик хороший глибоководні очі
теплі як два молочні озера
волосся то не волосся волосся сосновий ліс
загубилась ...
знайдіть мене знайдіть
а хоча...
не треба

хлопчик хороший впав з неба
виплив на мене з глибин метрополітена
сонячна усмішка довгі-предовгі руки
шкіра на колір (й не тільки) кокосова стружка
вуста наче дві мандаринові дольки
з-під пальців сиплються водоспадами ноти

зубки
отара овець що виходять з купальні
волосся
небосхил як на нім спочиває місячне сяйво
тіло
сопілка що нею видмухує небо пісеньки
**зірочки зірочки**
***в голові одні зірочки***

хлопчик чому ти такий хороший
хлопчик чому тебе до сих пір земля носить
як добре що тобі не видно моїх какафоній
коли так в голові гучно дзвонить
по всій території
то значить
когось нема вдома
або то значить
там хтось непритомний

такий він ми-ми-милий
я-я-я не в-в-вмію
сказа-аза-зати як млію

як помру то закопайте
мене не подвір’ї…

хлопчик/парубок/хлопець/легінь/мужчина
(необхідне підкреслити)
чому ти такий святий і красивий
стоїш тут на зупинці
серед дементорів
в особливості цього
клич по допомогу маму і тата
тата з ременем
поки не пізно

такий добрий
по-янгольськи посміхається
і говорить до власних товаришів
ви знаєте
я б її ще раз тр*хнув