Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на пагорбах -
Пагорбах крапкових оливних спогадів).
Я знав дивака, що збирав кінські каштани
В торбу цегляну міста і казав, що це кульки
Для божевільної гри з сороками -
Птахами неминучої старості папуги-галактики
Дивака на ймення Келей — з міста дивного
Інжирного та виноградового — Елевсіну.
Додайте до айстрового млосного меду
Трохи осіннього вітру,
Трохи аромату черленого кленового листя,
Згадайте, що Гомер ніколи не бачив
Як жовтіє старий пророк ясен,
Тільки чув, як падають важкі горіхи
На тверду маргариткову землю Аркадії.
Осінь-Антея останніми бджолами,
Що не хочуть заснути до часу пролісків
Збирає трохи меду прощання,
Нехай останні крапля, нехай гіркуваті,
Але таки айстрові, таки зоряні.

Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоломео Граденіго -
Володаря каблучки рибалки,
Подести кам’яного міста жолудів,
Міста, де сажотруси вміли сміятися,
Вміли топтати вапнякову бруківку
Дерев’яними черевиками зневаги,
Начебто це не плити з Мірон’ї,
А шкаралупа горіхів полусканих Фебом,
Горіхів гірких як життя саме*.
Дочка Хроноса кермує чорним огирем,
Прямує в незбагненне і трохи омріяне**,
Про яке пелазги шепотілися, але марно,
Нібито вершниця зоряна,
А насправді провісниця Судного Дня,
Дня, коли Місто стає сумним як осінь -
Місто, де шанували мудрість
І вміли недоречно сміятися,
І цикуту в золотій чаші
Підносити тим, хто задавав питання:
Ніби то треба, а не сваволя охлосу,
Нібито так хочуть боги, а не плем’я хиже,
Боги, що жадають, що прагнуть
Чогось більшого, аніж Істина.

Примітки:
* - В старі часи в Далмації крім звичних нам горіхів росли ще й гіркі горіхи. Не раджу їх навіть коштувати.
** - колись (у часи прадавні) люди вміли мріяти про Велику Порожнечу. Нині цей талант мріяти втрачений.

поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
діти повертаються зі школи
ми крутим на зиму помідори

бо незабаром день учителя
хелоувін
свічка в гарбузі
свічка у вікні
новий рік
і довга
довга
довга
довга зима
влітку дні довгі а ночі короткі
а взимку дні короткі а зима як вище

навчи мене
не ставити коми у верлібрах

навчи мене
бачити світ
таким яким він не є

навчи мене
переходити дорогу на червоне

навчи мене
не падати а літати
[знак оклику]

в цю мить я зрозумів
що життя наше є довгим
саме завдяки довгим зимам
і якщо ми взимку
ховаємося по норах
як ведмеді
то життя наше стає
коротшим на зиму

запитай у ведмедя
що таке зима
і наймудріший з них
не відповість

о-а-е
о-а-у
о-а-о
цаб цабе

не ображайте поетів
вони
ми
дуже чутливі
майже як екстрасенси

але якщо дуже кортить
то вони
ми
не піаністи
можна і пристрелити

Мовчазний знайомий
Чи просто неговіркий бро
На ймення банальне Джо
Синьоокий як риба зубата,
Що побачила пастора Сонце,
Таки був безхатьком:
Жив серед води солоної
Та гонорово прозорої
(Зі смаком тібетського вітру)
У дерев’яній скрині
(Він не знав, що то скриня Пандори -
Швачки, яку найняла Клото
Майструвати пеплоси сподівання
Для юних вакханок Аркадії)
Скрині з модринових дощок
Зі шматами полотняними конопляними
На антеннах соснових.*
Він був трохи корсаром -
Цей мовчазний дивак Джо,
Але про бородатих халдеїв
У сандалі з ремінцями взутих
Думав щовечора,
І про їхнє глиняне місто,
Де продавалось тверде зерно
За срібні дзвінкі шекелі.
Безхатько (колишній рибалка) Джо
Ножем володів майстерно,
Ніколи не повертався
(Бо нікуди)
І знав напам’ять
Всі пророцтва
З потріпаної книги плачу.
Безхатько нечемний Джо
Був зарізякою,
Проте біля серця
Носив золотого флорина
З рельєфом Івана Хрестителя
З посохом.

Примітки:
* - римляни називали антени антеннами (з двома «н») - antenna, а етруски (расна) — антітемнами (antithemna). На антенах англійські військові моряки з Брістоля в часи короля Чарльза ІІ підвішували за шиї ворожих корсарів.