ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2017.06.28 19:06
В час, коли безрадісно і тяжко,
Аби порозвіяти біду,
Згадую я дівчину-ромашку,
Що цвіла в барвистому саду.

Квітів гарних я стрічав чимало,
В кожній квітці – дивна таїна,
Кожна неповторно чарувала,

Микола Соболь
2017.06.28 17:34
Воно то так, і сонце ніби світить,
І зелень ще не зникла на віки.
Батьків вбивають – сиротіють діти
Дітей уб'ють – у розпачі батьки.

Порочне коло! Нинішня епоха,
Нічим не краща за пройдешній вік.
Бо краплі крові крапають потрохи

Ірина Вовк
2017.06.28 14:13
Твори стародавньої шумерської літератури – це, мабуть, найцінніший внесок шумерів в історію людської культури. До різновидів літературної творчості належать гімни, молитви, епоси, плачі, а ще – прислів’я. Література Шумеру наскрізь поетична: вільний вірш

Ірина Вовк
2017.06.28 13:29
Сім 'ментів щастя,
сім коротких літ –
і ти, як тополиний пух, пропаща…

Лелечі гнізда, чуєте, я ваша! –

від хатніх мальв і листоносних віт,
я теж лелечо мислю о політ!

Олександр Сушко
2017.06.28 09:49
За пругом світла - темінь. Чорнота.
Фінал життя. Грудей останній подих.
Скінчаються відпущені літа
І скоро дух мій вийде на свободу.

Його колись сліпа впіймала плоть,
Вневолила, неначе звіра в кліті.
Вона для нього - кара, химородь,

Микола Соболь
2017.06.28 05:27
Життя у місті це суцільний жах!
Усі летять. Потрібно чи не дуже.
І кожному до кожного – байдуже:
– Як твої справи? –
Тільки на словах.

Галопом жити – це є модний стиль!
Біжиш і ти, не до снаги є кволе,

Олександр Сушко
2017.06.28 05:02
Живе у роті довгий язичок
За посмішку приховуючись милу.
Такий м'який, маленький як листок,
Але колючо-гострий, наче шило.

У пащі дуже затишно йому,
Зубів охороня його підкова.
Без нього люди, наче ті муму -

Микола Дудар
2017.06.28 00:32
дозвольте з краєчку від вас
присісти й радісно мовчати?
можливо що місцевий «тасс»
почне про це розповідати…
нехай, нехай пройде півдня
а слідом й вічність, вже все рівно
життя завжди… дозвольте я
на вас дивитимусь як рівня

Іван Потьомкін
2017.06.27 21:40
«Ось нарешті й крайня хата.
Треба газду привітати!», –
Так сказав Олекса хлопцям
І постукав у віконце.
Раз і два.... Нема одвіту.
Кілька свічок в хаті світить...
За столом сім’я сидить...
На покуті – сивий дід ...

Олександр Сушко
2017.06.27 20:57
Мій друг - Геракл. На дрібку я молодший,
Пишу про нас оцей простенький вірш.
Бо я - піїт. Палких поезій зодчий,
А він у пучках звик тримати ніж.

Йому чавити звично у лабетах,
Ізмалку крутить голови бичкам.
Мені ж не треба довбні та стилети,

Вітер Ночі
2017.06.27 14:50
На чорнім тлі краплина плоті
У світлотіні майбуття.
Смітник думок, якийсь непотріб
І в морок кинуте життя.

Що, майстре, відчуваєш знову,
Коли з сполук химерних мрій
Приходять непокірні слову

Петро Скоропис
2017.06.27 14:32
Як це, бува, не провінційно, я
наполягаю, що існує птаха
на часі півстакрила вже. Що є
пернаті, більші обширів повітря,
пак вигодовані просом літ
і падаллю десятків років.
Тому їх не потурити відтіль
і їм деінде годі приземлитись.

Микола Дудар
2017.06.27 13:25
під настрій впору - мамалиги
і щоб одному, осторонь
і загубитись серед книги
яку пишу з дитинства, о!
а ще щоб тиші, тихше думки
що хилить нас до самоти…
щоб вітерець обвіяв губи
коли мене торкнешся ти…

Микола Дудар
2017.06.27 10:55
а що там скажеш про вужів?
снують собі як в себе вдома
сюди - туди, спочатку в хлів
а після знову під солому…

ну, не стріляти ж в горобців
за їх несамовитий галас?
шпаки (дослівно… ) молодці

Ірина Вовк
2017.06.27 10:10
Переможене серце, відкинь забороло
на дзвоновім побоїщі чорних відречень –
темна віхола болю стіка з порожнечі,
розсипає червоні пелюстки додолу.
Хай задзвонять у дзвони печально, надтужно,
заголосять надривно смертельну утрату –
бо вже друг найдоро

Ірина Вовк
2017.06.27 10:03
На березі розлогої ріки,
у тих краях, де душі бродять звільна,
прибула тінь співає, божевільна,
бо, може, й тут живуть п о л і щ у к и –
на березі розлогої ріки...

У чорних косах сплутані стежки
жіночих доль, високих і трагічних –

Любов Бенедишин
2017.06.27 09:00
Доля: ні страшно, ні стразно.
Жду: то повинність, то повня.
…Мріє моя невиразна.
Туго моя невимовна.

Серцю безпутньо, без-путно.
Лет: у «ніколи» зі «щойно»…
Каро моя не спокутна.

Вячеслав Семенко
2017.06.27 03:00
Тиша знову. Вітер стих.
Буревій пішов за обрій,
помстою природніх сил
покарав.
Дисонансом цей хорал
некерованих мелодій,
здичавілої краси була гра.

Серго Сокольник
2017.06.26 23:03
Римський форум спочине... І їжа на смак
Щось не той... Без упину, мов зграя собак,
Всі щось тявкають... -Досить політики, блін!!!
Хто її розуміє? Бодай би один...
Хто сліпий- той не бачить. Ти бачиш, авжеж?
Доїда, не інакше, корупція вже
Цю країну.

Олександр Сушко
2017.06.26 17:57
На кухні я злякався таргана.
В тарілі він жував мою сосиску.
І психіки порвалася струна -
Боюсь до рук узяти нині миску.

Недавно був дебелим товстуном,
Стриміла повсякчас із рота ложка.
Борща каструлю порав перед сном,

Леся Геник
2017.06.26 16:27
Я маленька-маленька пташка,
я хотіла вгору летіти,
я хотіла просити в Бога,
аби були здорові діти.
Аби зла і кусюча мошка
не з*їдала з дерев майбутнє,
аби кожна душа на світі
світло несла в собі щось путнє.

Василь Кузан
2017.06.26 12:53
Все в мене добре. Мозок прояснів.
Тримає серце межі амплітуди.
На ноги тіло встало після снів.
Любові хвилі колихають груди.
Любов Пікас

Пародія

Ірина Вовк
2017.06.26 10:00
Не плач, не плач – це небо у грозі,
це лихо промине, я заклинаю!
Тримай удар. На шальках терезів
це крок до сходження над прірвою… По краю
урвища, чим небезпечніш йти,
де прірва миготить горнилом чорним –
усе стає єдиним… неповторним,
величним – як

Ірина Вовк
2017.06.26 09:51
Ну що, старенька липонько, цвітеш?
Духмяним цвітом щедро медоносиш…
Нікого не благаєш, ні не просиш –
корінням в душу зранену вростеш,
у буревіях рани просмоливши,
гірке вино із надр землі відпивши –
о чудо боже, ти іще живеш!

Микола Дудар
2017.06.26 09:18
Божа корівка навідалась в дім
і чим пригостити красуню?..
може до столу… може, а втім
навряд чи присяде манюня
у неї обліт, звичайний обліт…
ніяких тобі зобов’язень
я - а навпроти увесь білий світ!!!
сум відступив

Микола Соболь
2017.06.26 06:11
Ми преклоняємо коліна
Мокші не вам, бо ви – орда!
А перед тими, хто за сином
Іде, який життя віддав –
За незалежність України.
Москаль убив за бариші!
У матері нема дитини –
У росіянина – душі!

Микола Дудар
2017.06.26 02:13
забув про обід і вечерю
про це ж не напишуть пісень?
спершу одкрию я двері
який там на
дворі день?…

кожен собі шукає пару
діток народжує більшість

Тетяна Купрій Кримчук
2017.06.25 23:43
Все, що Господь мені дає,
тільки моє...
І Він єдиний знає, що потрібно.
Душі моїй падіння та прозріння,
лиш для спасіння шле,
мого спасіння...

2017р.

Лариса Пугачук
2017.06.25 22:35
Цей запах полуниць,
і дощ по підвіконню,
і усмішка м’яка,
що губи стереже
вiд щастя.
Та бринить тонісінько у лоні…
Помішує рука
пахкий тягучий джем.

Микола Дудар
2017.06.25 22:14
і хай дощить… і ллє без перестанку
і коротне ще сім разів по сім
розвиднеться, а як же, до світанку
ну чим не привід заспівати гімн?..
чи то умисно, може й помилково
піди пізнай причину тих дощів?,,,
ти знову й знов, як Сонечко, по колу
самотній бі

Микола Соболь
2017.06.25 14:48
Думки ранкові чисті та ясні.
Бо ще не мають кривди сьогодення
Вони летять і сповнені натхнення
Красу творити. У прийдешнім дні
Світанок їх плекає. На зорі
Кожну омиє у студені роси,
Які упали ніччю на покоси
Над ними місяць сяє угорі…

Ірина Вовк
2017.06.25 10:32
Грає старий Андронаті. Слухає сива Мавра.
Гори димлять ранкові. Рвійно верхи шумлять.
Мліють мохи волохаті – лісу магічна аура.
Серденько вповні любові. Тиша і благодать.

Грицю, твоя Туркиня – дике дитя Природи.
(Розумом – не осягнеш. Серцем хіба з

Ірина Вовк
2017.06.25 10:23
Люлі-люлі, дівчаточко, люлі – заколисує втома…
Сарни сплять, олениці й косулі
у косицях Весни-повітрулі,
що зірчаста на ній паполома*.

Гаю-гаю… зелений розмаю – стели свої ложа! –
Бо як ранок напнеться,
в диво-цвіт убереться,

Олена Балера
2017.06.25 08:06
Я не чекаю, що мій шлях благословлять святі,
І не вважаю, що чорти мене зіб’ють з путі.
Радітиму, як буде так, як ні – не треба дум
Про тих, кого я залишив, і тих, кого знайду,
Бо кожен, хто приходить в світ, невдовзі з нього йде.
Мій Боже, щиро я л

Олена Балера
2017.06.25 07:55
Є шлях забутий до воріт в землі, що замели вітри.
Орда безжальна стерла тих, кому ворота Бог відкрив.
Навік загинув славний рід од рук безумних злих заброд,
Лише Всевишній знає все про героїчний той народ.

Вино заграло в голові, розширилися груди

Олександр Сушко
2017.06.25 07:47
Іван Іванович Давиденко

БЛАЖЕНСТВО СВОЄЇ ВАГИ (оригінал)

На небі вже зорі, наче від страму,
Судачать про темну подію внизу,
Узріли чужу, застелену пляму,
Що місить в місиві багнюку й красу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Гуцуляк Микола Гуцуляк Микола
2017.06.26

Артем Ємченко
2017.06.19

Роман Сливка
2017.06.14

Еліза Зіртецька
2017.06.10

Ірина Вовк
2017.06.10

Юлия Дубовая
2017.06.08

Полу Профік
2017.06.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Артем Ємченко - [ 2017.06.20 16:12 ]
    На руїнах
    Якщо дати людині у пику
    Й слідом, ловко витягши фінку,
    Трохи погратися перед її очима,
    А потім ще й показати, як щільно
    і ладно кастет лежить у долоні,
    То між вами запанують гармонія мир і спокій,
    Світ набуде чіткої форми, зіпнуться акрополі ієрархій,
    Системи чеснот і етик розкинуть тенета.
    І навіть коли її будуть вбивати
    Трощити череп, кістки ламати,
    Вона не спитає навіщо і нащо,
    Бо фінка й кастет не питають дозволу, не знають альтернативи.
    Єдине можливе -
    Обрати собі теорію
    За що віддати життя: за націю, територію
    Чи заповзти в шпарину
    Й увірувати під прапором кольору
    Крові, хрещеним кастетом та фінкою
    Що все це частина таємного плану
    І все є не таким, як здається
    Що велика мета завжди мріє про гідну жертву
    Та головне вижити і зберегти людину
    Десь глибоко-глибоко - всередині
    Середини
    Серця.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Маріанна Алетея - [ 2017.06.19 18:32 ]
    Пам'ять

    Пам'ять малює картини
    Колишніх драм
    І заступає собою
    Безмежний світ,
    І зупинити не хоче
    Оте кіно,
    Що колись називала
    Своїм життям.
    На екрані чужою
    Сама собі
    І вдивлятися годі,
    Та відвести погляд
    Несила.
    Хіба розбити екран,
    Порвати на шматки
    Оту картину.
    А далі.
    Темрява,
    Подруга давня.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  3. Артем Ємченко - [ 2017.06.19 14:09 ]
    До Володі в Москву Матіас Ґьоріц переклад з німецької
    Я іду до вікна
    І стрибаю у тихий вечір

    Що роблять на небі?
    Хто вмирає, тих більше немає на світі

    На небі дають їм морозиво
    І чи існують там фарби?

    Або фарби тільки уявний простір
    Я в животі у мами

    Бог робить там піцу
    Коли виходжу назовні, здіймається галас

    Мама кричить
    Я кричить

    Пекло, лишень, годі мені уявити
    Я впевнений тільки, що воно є

    На відміну від інших речей
    У небуття колір білий

    Мої мами походять від мавпи
    Я більше не хочу дивитися на банани

    Все це створює ґалас
    І чистилище є, вірю я, ніби хімічна пральня

    Все існуюче в світі вмирає
    Та коли ми і далі живемо, приміром на небі

    Капає дощ.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "Переклад"


  4. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:07 ]
    Скіфіє...
    Скіфіє, скули твої суворі пропахлися степом
    на роздоріжжях перекотиполя,
    твій меч переламано, лук твій уховано прахом,
    а ти стоїш, наче горда наречена,
    серед мужів норовистих,
    все така ж недоступна...
    Хто ти? – Жона, відданиця, чи блудлива
    коханка...
    Що принесла в офіру ти скіфам, своїм нареченим?
    Твоя шлюбна сорочка – шолом і кольчуга,
    а у лоні – дитя,
    що народиться теж
    у кольчузі –
    і не матиме стриму, ні віддиху,
    кінні згубивши підкови,
    налітаючи з лютим оскалом
    на шатра сарматів –
    ревучи по-звіриному, свистом дерева пригнувши,
    відвороту не знаючи,
    кривду, як стяг, перейнявши...

    Ти, царице хмільних полинів, розімлілих під сонцем,
    гіркоту своїх сліз у чарівне вино заваривши,
    із привідцею-князем різдвяного пива відпивши,
    навернула його на дорогу, порослу євшаном,
    аби вмів тебе муж, наче матір свою, шанувати,
    о величная Вершнице, Дика Лошице Гнідая,
    що нікому з достойних не далася себе загнуздати,
    одягнувши собі на чоло лишень обруч мідяний
    та із Місячним Серпиком в серпні навік заручившись,
    Заповіт своїм кревним на грудах землі начертала,
    у туманах курних, наче пара легка, розчинившись,
    у дарунок нащадкам на щастя пославши підкову...

    „ – Тримайтеся, браття наші,
    плем’я за плем’я, рід за рід,
    і бийтеся на землі нашій,
    що належить нам і ніколи іншим...
    Се ж бо ви є р у с и н и, сини богів наших!

    Співи наші і танці, ігрища і видовища
    на славу їх!

    Се ж бо сідаємо на землю
    і беремо пучку землі до рани своєї,
    і товчем до неї,
    аби по смерті міг стати
    перед Матір свою, М а т и р е с л а в у,
    і щоб сказала:
    „Не маю винити того, хто є повен землі,
    і не можу його відділити од неї,
    хай у ній і пребуде!”*

    *Тут цитується дощечка "Велес-книги", літопису язичеський жреців 6 ст. до н.е. - 9 ст. н.е.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001).


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (2)


  5. Ольга Гаврилюк - [ 2017.06.16 08:46 ]
    * * *
    у щасливих дітей
    зелені коліна
    лікті й долоні

    у дорослих
    зелені лише очі

    бо коли вдаряєшся
    об стереотипи
    то слідів не видно

    усі синяки збираються
    під очима

    від недосипу

    бо сни лишились дітям
    бо мрії лишились снам

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2017.06.16 08:39 ]
    Ойкумена Світанкова...
    Над Ойкуменою сходить рум’яне Сонце –
    це новий день ще ненароджених нас із вами,
    проте ми тут присутні… Рожевими бульбашками озону
    в омитому первозданним дощем райському саду,
    чи в безкрайому зеленобарвному степу,
    де малі однороги з променем сонячним грають,
    припадаючи в травах густих до джерел непочатих –
    ми, невпізнані Часом,
    розливаємо бризками світло на довколишній світ,
    що і є Поезією, чи швидше Її нектаром,
    і дивуємося, чому ніхто не питається: ХТО МИ
    І ЗВІДКИ ПРИБУЛИ…

    Ми тут свої, нас знає кожне пташа на розквітлому
    Дереві Роду, гордовиті леви вітають нас, людей,
    своїм звичним: «…ми з вами одної крові…»,
    вужі неотруйні сповзають з плодів соковитих
    і немає в тім кривди гріха чи наміру спокуси…
    Ми, надлегкі і вродливі,
    невпізнані кульки озону – наче зародки
    самих себе прилетіли до щасливої Ойкумени збагнути,
    як сталося людству УТРАТИТИ МОВУ СВОБОДИ,
    як же мож’ без свободи вдихати це свіже повітря,
    як же мож’ без свободи спивати із квітів нектари
    чудодійної рідної мови, що Праматір колись передала,
    нахиливши перса до скрипучої Сина колиски…

    Хто знайде зачарований ключ до старої півстертої руни,
    Хто між скель пересохлих маленьке джерельце помітить,
    Той листком проросте на НЕВ’ЯНУЧІМ ДЕРЕВІ РОДУ…
    31 січня 2016 р.

    (Зі збірки "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  7. Ольга Гаврилюк - [ 2017.06.15 21:33 ]
    * * *
    змахнувши з плечей
    останні ноти пісень Guns N` Roses
    ти йдеш на дуель із морем
    сам
    сам
    сам

    місяць відмовився бути твоїм секундантом
    промінявши тебе
    на ночівлю в обіймах сновид

    ти ж знаєш що фехтуючи
    з рибою-мечем у руках
    ти ризикуєш поранити море
    в саму глибину

    невже ти хочеш
    щоб перестали битися його хвилі

    не викликай на бій левіафана
    ти сам винен у тому
    що всі твої вигадані друзі померли

    ти вбив планету на якій вони жили
    пострілом у голову

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  8. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 09:02 ]
    Кримські мотиви
    Розквітає небаченим соняхом
    країна мого дитинства –
    грають ліри і арфи з-над лиману
    мелодію зімлілого степу,
    мовою милозвучною шепочуть
    моє ім’я з акцентом
    мешканки забутого Неаполя Скіфського
    чи, може, Пантікапею… однако –
    за давністю часу пам’ять
    розмила координати
    хвилями теплого моря…

    Проте мені так тривожно і затишно
    саме тут наслухать колискову,
    ще задовго до мене проспівану…
    Афродіта, мов діва, всміхається,
    народжена з мушлі…

    …Амфори повняться золотим зерном,
    дзбани пивом, на сонці настоянім –
    ах, яка розкіш співати гімн життю,
    адже, люди як фенікси,
    з попелу в тіло вертають…

    …Чорніє море, на гребінь здіймаючи хвилі…
    Крилаті грифóни на піхвах меча
    звіщають наближення бою,
    вже чути як сфінкси-коханці лоскочуть Тавриду
    шаленими ритмами кінських копит…

    Хто там порушує заповітну ідилію сновидіння? –
    Чи не таври-пірати чигають на здобич...
    Закони честі списані
    полинами гіркими та ще ковилою
    у письмена запорошені –
    меч вождя, у двобою пощерблений… і жіночі прикраси,
    з легковійних наложниць у яму покладені –
    безмовна візитка курганних скарбів…


    …Не стріляйте у сонячного зайчика,
    що з’яснів дитинно у звогнілих степах –
    він і досі світиться як Всевидяще Око
    на незітертім золоті скіфської пекторалі…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.06.15 08:23 ]
    А коли прийде Купайло...
    ... а коли ж Купайло прийде у вінку з іван-зілля духмяного
    і покличе до шлюбу перед очі кирниць живодайних
    Іванка та й Ладу,
    закликатимуть отці наші, сивостарці, отроків до Красних Гір,
    аби силу юну біля Духових дерев семи дубам показали,
    та й коників легкокрилих вороних в тридороги сідлали –
    вже ж бо час настає з Диво-Ладом прощатися,
    та й, творячи люби, од Живки-богині під рідні стяги ставати,
    у ріках безбережних молочних молоде тіло омивати,
    сорочину, радомилими руками в обереги розшиту, убирати –
    та й ворога із землі руської-праотцевої без віддиху гнати…

    …Того часу маємо бути далеко по Непрі буйголовому,
    о Смерті-Дівиці Моренці-Красавиці не мислячи, –
    і життя наше на полі серед жита пашнистого
    ще й овса ядренистого
    єсть красне…

    … А тії юнаші проводили до січі суворої…
    …Прощайся, народе мій, з Ладом…

    * Непр - архаїчне: давня назва річки Дніпро (Дніпр).

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.06.14 09:55 ]
    В ніч під Духів-день...
    Заблукаю у лісі-трилісі в ніч під Духів-день,
    що вже мені втрачати – я і так, вся зіткана
    з павутиння м’яких оксамитових барв
    літечка красного, убрана
    в багатозвуччя пташок на вікових деревах –
    здорові були-и-и, дуби, діди велемудрі,
    як ся маєте?!
    Чи вже пригледіли місцину для нічних
    летів-забав духів зеленотілих, веселунів вигадливих –
    для людини зайшлої дивовижних потворних примар–
    перелесників звабних лісу божого, дому Семиярового…
    Сім сонць-побратимів живуть у ньому,
    Сім Ярил, Сім Велесичів – заспіваймо хвалу
    світлу юному, войську ратньому,
    Духу братньому, незрадливому…

    …Посідають опівночі всі, хто промовить
    з віт спадаючі шерехом-шелестом
    заповітні слова єднання – і палитимуть
    вогнище, жар невгасимий,
    із жертовного тіла Красних Дерев –
    і радитимуть раду,
    як то боронити святі дуби від чужинців…
    …Коли помітять мене біля вогнища –
    лише глянуть цікавим поглядом і запитають звичне:
    З ЧИМ ПРИЙШЛА?
    Відповім: - Із МИРОМ…

    …Підійду до багаття, промовлю півподихом
    ті завітні слова єднання – жаром-птахою
    серце займеться… ласкою-вивільгою
    озоветься… терен-ружею
    розів’ється… вербовою смутою
    та липовим солодом заколише…

    …А на ранок
    на рожевій жарівні Неба,
    що звістить світу про Духів-день,
    засвітиться людям як знак
    миру і згоди великої, незламної
    семицвітно тліюча Золота Головня*…

    *головня – архаїчне: тліючий або обвуглений шмат старої деревини.

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2017.06.14 09:01 ]
    Метаморфози з крилами
    ... Я метелик з оксамитовими крильцями!
    Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
    як от балерина на пуантах --
    і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...
    ... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
    Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
    Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
    Я люблю - у - у вас , п р и й м і т е мене !

    ... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
    вітерцем підхоплена,
    німфами облещена,
    змійками оздоблена?..
    Я -- це я, п і з н а й т е мене !

    ... На тобі всі барви життя -- ти н а ш а !
    На устах твоїх краплі єлею - пиття -- ти н а ш а !
    А шиття твоє магічними знаками розписане -- ти н а ш а !
    ... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у -- розплету - у - у,
    крилечка - вієчка розпущу, і буду ще к р а щ а !
    ... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
    -- Я не п р о п а щ а...

    ... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
    чим в и щ а, то в а ж ч а...
    А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
    я не пропаща!..

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  12. Ірина Вовк - [ 2017.06.13 09:39 ]
    ...Був собі Вуж-Домовик і Вужиха-Домаха
    Ця землянисто-смарагдова змійка
    з короною, окресленою на голові,
    що завилася клубочком у припічку
    трипільської хати– не така вже й дивовижа…

    Хоч і не з казки Гофмана, вона оселилася
    поміж мирних людей-орачів наче Домаха,
    оберігати їх тихе житло –
    зась чужинцю… нога твоя не переступить
    заповітної межі, бо Змія-Цариця
    обів’є стрімголов
    землянисто-смарагдовим окриком-смерчем
    і налякає до смерті…
    Непідкупне досконале створіння –
    призвичаєне до запаху молока
    і людського духу – невпізнаний вартовий
    дитячих невинних утіх…

    …Цур Вам, пек – лиходії,
    непрохані злидні убогі,
    зайди вікові на дідівських порогах
    пращурних осель землі моєї,
    обжитої кровію і потом,
    і вогнем святих дерев обкуреної…
    Цур Вам, Пек!.. Домця поруч і Домин муж
    при порозі… і численні Домцині діти,
    з коронами, окресленими на голові –
    святе сімейство божої благодаті
    в старій українській хаті –
    із лелеками, козами, овечками та коровами,
    із теплим кухлем свіжого молока…

    Прокукуріч мені, Півню Червоний,
    третє тисячоліття до… і третє тисячоліття після…
    Я народжусь із колоскової пісні-туги
    Рожаниць довгокосих
    у весільнім танку нареченої –
    Діжі Коровайної
    і променя Світла Прийдешності,
    аби словом торкнутися лагідним
    тих порогів обжитих,
    освячених…

    …і вустами – розквітлими мальвами –
    миром світ цей пестити
    і славити…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Вовк - [ 2017.06.13 09:00 ]
    Духові Криниці. Тризна
    Урочище пречистих Озер срібнодзвонних
    та Духових Криниць, з зір утканих,
    назовуть у майбутнім Долиною Храмів –
    така метаморфоза Часу мене не дивує…

    Душі пращурів наших тут світять нам зорями
    з Ірію… Зорі-очі Духових Криниць променяться
    холодним потоком сліз кришталевих, уста
    отверзенні промовляють молитву прощення
    і покони любові –
    мелодійні передзвони дзвіночків фіалкових
    і конвалій трепетливо-ніжних дарують
    на втіху прийдешнім
    дотик Волі безмежної
    і блаженне відчуття спокою –

    Дим солодкий на жальниках Ойкумени!..
    Тричі зозуля прокує
    ТРИЗНУ ПАМ’ЯТІ.

    Прийдіте, хто залишився,
    на поклик батьків: поклонітеся, «…ку-ку-у»…
    Омийте тіло своє у плакучих водах Урочища
    Духових Криниць і пречистих Озер… «Ку-ку-у»…
    Сльози очищення
    потечуть між берегів-оберегів
    до Мармореї в гості – «ку-ку-у»…

    Чи знаєте ви про Сади Мармореї запашні, пишноквітні –
    в них Душі пращурів наших блукають
    Єдинорогами, гляньте –
    Їхні образи досконалі
    свідчать про божу присутність –
    дим солодкий на жальниках Ойкумени!..
    ДИМ СОЛОДКИЙ…

    Возрадуйтесь, хто залишився –
    заспівайте піснь переможну,
    на жалійках веснянку заграйте,
    благовонні дими воскуріть,
    хоровод ритуальний почніте -
    Долина Храмів оживе,
    розсрібляться озерні дзвони…

    Долину Храмів поети прийдешні колись
    наречуть Д о л и н о ю Є д и н о р о г і в.

    …Тричі зозуля прокує, (а горличка прогуркоче)
    Тризну
    Пам’яті…

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  14. Вікторія Торон - [ 2017.06.13 07:39 ]
    Сходження (Вертикальна земля Донбасу)
    Драбина  в  небо.  Твоє  обличчя  –  біле,  як  сніг.
    Ні  вітру,  ні  спеки,  ні  дихання.
    Як  швидко  все  скінчилось!
    Ти  думаєш,  що  ідеш  по  нескінченній  прямій  до  горизонту,
    а  насправді  йдеш  по  колу,  яке  замикається  у  19  літ,  у  20,  25...
    І  тоді  лишається  тільки  драбина  в  небо,
    тому  що  на  землі  більше  місця  для  тебе  немає.
    Життя  зосталось  внизу  –  перстнем  з  руки,  
    відкритим  у  крикові  ротом,    
    зірваною  квіткою,  обіймами  чиїхось  білих  рук,  
    повзучою  сльозою.
    Ти  вже  звільнений.  Ти  легко  здіймаєшся  сходами,  
    так  невимушено,  так  природньо,  
    ніби  знаєш  дорогу  і  знав  її  завжди,  
    ще  з  того  часу  –  19,  20,  25  років  назад.
    Стіни  панельних  будинків  –  для  сходження,  
    вертикальна  земля  Донбасу  –  для  сходження,  
    вибух  –  повільний,  як  історія  світу  –  для  сходження,
    і  куля,  що  обриває  надії  –  також.
    Тіло  кудись  зникає,  розчиняється,  
    і  ти  вже  –  тільки  очі,  безліч  очей,
    тільки  знання,  якого  так  не  вистачає  на  землі  
    (але  тепер  і  самої  землі  немає).  
    Ти  вже  –  усюди,  
    ти  ширяєш  над  теренами  творіння,  як  володар,
    і  так  хочеш  щось  сказати  отим,  хто  плаче  внизу,  
    отій  жменьці  жінок  у  чорних  хустках,  
    так  хочеш  їм  щось  пояснити,  
    але  вуста  не  рухаються  у  того,  хто  лежить  у  труні,
    і  чоло  його  --    холодне,  спокійне,  непорушне.
    Ми  чуємо,  ми  знаємо,  ми  потерпимо.
    Ми  не  відпускаємо  тебе  –  і  відпускаємо.
    Вертикальна  земля  Донбасу  залишається  тут.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  15. Артур Сіренко - [ 2017.06.12 16:27 ]
    Камінь білий
    Я слухав шепіт каменю,
    Що загубив кудлатий бог
    Під час блукань пустелею
    Своїх снів неотесаних,
    З кишені своєї дірявої.
    І камінь мені стогнав-шепотів
    Слова свої холодні одвічні
    Про те, що Час це тягар,
    Що це не ріка прозора
    З вирами та перекатами,
    Водоспадами та ямами,
    Це тягар, що тисне на плечі,
    Розчавлює – навіть душі камінні,
    Навіть те – незворушне –
    Стирає на порох.
    Час – це не туман, що все засмоктує,
    Що киселем вишневим душу заповнює,
    Що ховає все молоці зоряному,
    А це тягар – важчий самої важкості,
    Який нести – не переносити всім –
    Навіть їм – каменям – на спині своїй
    Пошматованій
    Батогами дощів, ланцюгами снігів,
    І кожен шрам – пам’ять –
    Монетка тьмяна, що кидають нам –
    Жебракам, нам – волоцюгам, нам – прочанам
    У світі камінному,
    Де жодної речі
    Не зроблено з дерева.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  16. Любов Бенедишин - [ 2017.06.12 16:32 ]
    ***
    Непорозуміння –
    розкидане каміння,
    поросле забуттям
    і щойно з-за пазухи…

    Розкидати – звично.
    (Ро)збирати – обтяжливо.
    Поспішаємо.
    Спотикаємось.
    ...каємось.
    ...каємось.

    11.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (7)


  17. Ірина Вовк - [ 2017.06.12 10:34 ]
    Обри
    – ОБРИ ЙДУТЬ!
    Хто се шепоче слова прокляття, накликає переляк
    на усміхнене царство земної гармонії,
    хто се?!
    Копошиться в гнилизні тліючих торішніх трав
    сум’яття, народжене з болю і заздрості людської,
    маленьке, мізерне, підленьке сум’яття
    розростається як гриб-боровик
    у небачені розміри лиха, нашестя, біди непоправної,
    зливи стріл отруйних, зойків люті оскаженілої,
    облич перекошених відчуттям поживи близької…
    Люди, людоньки, сха-ме-ніть-ся! – чи ж ви не звірі
    у нетрях непролазних свого голодного єства,
    офіри шукаючі…
    Не чують!.. Лють оглушила їх нутро
    бажанням крові, запах її такий манливо-привабливий,
    такий зворушливо хмільний,
    що покриває всі доводи розуму правди всебожої –
    ХТО МЕЧ ДЛЯ ВІЙНИ ПІДНЕСЕ, ВІД МЕЧА І ЗАГИНЕ!!

    Обри йдуть!.. Множаться їхні лави, затуляють собою
    Сонце ласкаве, снують тенета Смерті…
    Піднімайтеся всі, хто покликаний до Життя –
    Вишень гряде на марицях, бути бою великому!
    Ми в задзеркальному просторі, наче в «Хроніках Нарнії»,
    приймаємо нерівний бій запалом серця палаючого –
    і хай поможуть нам дерева столітні, ріки
    з розкутими берегами, поля волошкові
    та скелі непорушні… Птахи, плазуни
    та істоти – земні і небесні…

    …Ми – діти прадавньої терри-матері Ойкумени,
    земля наша обітованна,
    крівцею дідів, як згірклим медом, зрошена –
    НАЛЕЖИТЬ НАМ І НІКОЛИ ІНШИМ…

    Чуєте голоси відлунь жальників смерекових,
    з веремії бою одержимого
    до потомків зголошені:
    «… А де впала кров наша, там є земля наша,
    і це вороги знають, і на нас стараються,
    і старання їхні м а р н і будуть,
    як вони були і в старі часи
    отців наших»*…

    *За дощечками літопомної "Велес-книги".

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів: Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.06.12 10:40 ]
    Початок
    …ой, мой-мой потічку, ти втомився голосити з надтуги
    за оскверненим раєм на землі,
    а сміятися так і не навчився…
    - Ти, Євина донько, чом тішишся?
    Чи тебе торкнулися крила херувимів,
    що чорноти світу не помічаєш?..
    Чи тобі заговорено, а чи нашептàно…

    - Ані заговорено, ані нашептано,
    а лиш золотим пір’ячком жар-птиці Матиреслави
    м’яку ложницю устелено,
    та піснеспіви звитяги зголошено, -
    то я й радію…

    - Ти, о плоде плодів пізнання, хіба не знаєш
    закону землі обітованної –
    допоки звитяга в дорозі
    радіти завчасно не варто…
    Бо Діва-Обида прокинеться!..

    - …а й що з того, що прокинеться – вона ж і не спала,
    тільки біле тіло синів адамових –
    по дорогах Ойкумени розвіяла,
    євшан-зіллям убрала…

    - Ти, Євина паросте, що з євшан-зілля постала –
    промов слово завітне євітру –
    хай він степом-пристепом промчиться…
    Імена всіх полеглих прикличе,
    проти темряви Ночі обстане…

    - Ой, вітречку-братіку, сколихни
    води сиві озерця старого,
    чей, в глибинах ховає від світу
    біле тіло тремкого латаття,
    що лякливе і чисте, мов ланя –
    бо ж воно яскравіє надміру
    у тенетах темнóти марнóї..

    - … що йому, воно спить… і не бачить…
    а побачить… ще дужче збіліє –
    бо в латаття є сила всебожа,
    Сонцю, Світлу і Дню на потіху…

    … Сонце-яр глупу ніч переможе –
    дух яріє – світає…
    світає…
    …світе, я…
    донька Євина, чую –
    там, на обрах займається р а н о к!..

    … Я… як і сотні тисяч дітей
    первозданної землі
    Ойкумени…

    2016 р.

    (Зі збірки громадянської лірики "Непроминальність, або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  19. Ірина Вовк - [ 2017.06.10 16:02 ]
    Чи вірите ви у Любов...
    … Чи вірите ви у Любов, у золоті дощі чулого серця,
    що приходять укупі з гримавою силою весняного пробудження?..
    Тоді запитайте Данаю, котра породила Персея в глибокій темниці,
    куди не сягав ані допитливий промінчик сонця,
    ані погляд всевладних царських очей…
    …І все ж Персей народився, аби наповнити чашу кохання
    особливим смаком непокори, відваги і сили,
    а ще… віри у ласкаві обійми примхливої Долі,
    бо Доля, як знаюча жінка, дарувала йому Андромеду…

    …Ах, відкажете ви, ці старі перечитані міфи – Амур і Псіхея,
    Еврідіка, жадана Орфеєм… і обраниця Іо…
    У світі людей все не так романтично, бо вони не герої безсмертні,
    що відпили на вічне життя солодкавий амброзій…
    У житті, повнім підступів грізних, нещадних,
    несподіваних втрат і розлук, і зневір, і ворóння, і втечі… –
    чи знайдеться хоч іскорка тліюча палу у серці,
    що в смутних закамарках душевних жар дива розбудить…

    О… я прагну цього нескінченного дивоцвітіння –
    це шаленство хмільного залюблення в квітні і травні,
    ці червневі червінню палаючі заходи сонця,
    цю медово просвітлену зрілу жовтінь вересневу…

    Сновидіння чигаючі, упирі, що висмоктують втіху,
    я прощаю вам нотки жалю… сіризни і утоми,
    я прощаю вам звикле каміння німої знемоги –
    це лиш мить неповернення в зблідле дощаве минуле…

    … Ми в пробудженні світу людьми знов і знов назовемся,
    так, неначе в любовнім жару, ми як і бóги, безсмертні!..

    (Зі збірки "Непроминальність або Енколпіони для душ". - Львів:Сполом,2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  20. Маріанна Алетея - [ 2017.06.08 11:53 ]
    Полин

    Дим полину
    Просяк гіркотою,
    Більше не жалить очі.
    Звичка.

    Полиновий туман
    Застилає обрій
    Не видно дороги.
    Згуба.

    Звичка гірка
    Доля лиха
    Просякла полином.
    Назавжди?

    Розвіється дим
    Туманом гірким
    І увійде в осінь.
    Не знайти.
    08.06.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (4)


  21. Шон Маклех - [ 2017.06.06 23:31 ]
    На стежi
    Всі йдуть – навіть схимники,
    Яким (як мені здавалось) йти нікуди,
    Всі йдуть – не вертають – не оглядаються,
    Лишають по собі речі чи то лахи,
    Чи то просто непотріб, що кидають на дорозі
    (А колись цінували, а колись збирали),
    Чи просто сліди на ґрунті зораному –
    Відкритому наче рана солдата,
    А дехто вірші – ефемерні, як анемони:
    Дехто. Але на цьому торфовищі,
    На цьому острові мохів та вересу,
    На цьому уламку, де все колишнє
    (Навіть ми – переписувачі забутих слів),
    Ми копаємо торф для жаркої ірландської печі,
    Для тепла (бо більше нам цінувати нічого),
    Для казанка закіптюженого (щось там таки на вечерю),
    А що там торф ковтнув-сховав:
    Чи то роги оленя ірландського чи то минуле,
    Чи то просто майбутнє
    Визирає з під пластів здертих
    Шкіри землі вересу:
    Хто зна: лише кинуті речі
    Душ людей, що давно пішли
    І не вернуться.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  22. Шон Маклех - [ 2017.06.06 23:51 ]
    Пiд покровом Неба
    Під покровом неба –
    Там, де холодний вітер і птахи
    Співають про свої сни кольорові
    Там люди: стоять серед порожнечі
    Між минулим і прийдешнім,
    Між замками і халупами,
    Між лезом мечів і кулями скорострілів,
    Між тьмою віковічною і світлом ранку,
    Між вогнями інквізицій і холодним морем,
    Між. Посередині. Тут. На острові.
    А сороки тим часом мурують міст
    Свої хвостами чорними
    Через ріку, що ніколи не була прозорою:
    А все каламутною – то від крові,
    То від бруду, а то просто від темряви:
    Бо ріка, бо тече, бо там брід,
    А ми коло броду – хто з мечем, хто в вилами,
    Бо там володіння чи то чужого графа-зайди,
    Чи то чужого клану зі своїм гонором
    І своїм розумінням волі, а ми такі неотесані,
    А ми такі танцюристи джиги шаленої,
    А нам аби воювати за землю свою загублену,
    І свободу свою втрачену, а нам аби співати
    Про росу туману і брудне старе місто,
    А нам або стояти серед порожнечі цієї
    Вічної та холодної…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  23. Артур Сіренко - [ 2017.06.06 21:53 ]
    Те, що забувають
    Вечір гусне дощавим туманом,
    Міцною кавою,
    Що холоне на столі дерев’яному,
    Соком горобини
    Витиснутим в прозорий келишок часу:
    Саме в такий вечір
    Пишуться вірші, за які потім вбивають.
    Вечір, коли Атман
    Раптом летить у небо чужих снів,
    Коли душа мандрує лісами
    Давно зрубаними,
    Давно перетвореними в попіл та порох,
    Яким потім вбивали людей,
    Хащами-пралісами, де живуть почварки:
    Давно зниклі, яких навіть імена забуті,
    Вечір,
    Коли вірші пишуться, за які потім вбивають.
    Але раптом:
    Якщо хвилини ковтаєш старим вином,
    І раптом розумієш, що все померло –
    Все, навіть душі перехожих за вікнами,
    Навіть поезія вчорашнього дня:
    Розумієш: неможливо вбити те,
    Що померти не може…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  24. Артур Сіренко - [ 2017.06.06 21:51 ]
    Місто моїх мрій
    Місто моїх марень
    Все танцює свої божевільні танці
    Серед ночі середньовічних схоластів,
    Юрбою сірою заповнюючи свої вулиці-вени.
    Місто магічне кішок і сажотрусів,
    Місто, де поселилася смерть
    І серед пивниць і шинків
    Танцює свої танці
    Під музику страшну катеринок.
    Місто смугастих котів і товстих мірошників,
    Крамарів тютюном просякнутих,
    Повій, що фарбують борошном
    Свої потворні обличчя
    І губляться в юрбі гульвіс і писак,
    Як губиться очеретина в болотах Нілу
    І дивляться на чергову сальву
    На честь перемоги піррової.
    Місто, де мертві слова
    Нанизують в намисто газет
    І плетуть отруйне плетиво, що висне в повітрі
    Як виснуть тенета арахн волохатих
    В комірчинах, де поселилась тінь.
    Місто магів, волоцюг та злодіїв,
    Місто, що привиділось хворому деміургу
    І зависло між печерами Плутона
    І небом Урана синьобрового.
    Місто, з якого тікають навіть паротяги –
    Туди, в степ, де гудуть бджоли.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  25. Маріанна Алетея - [ 2017.06.05 16:33 ]
    Порцелянова лялька
    Порцелянова лялька
    З розбитим обличчям,
    Крізь тріщини крихітні
    Прозирає все те,
    Що од світу ховала
    В надії що зможе
    Зберегти.
    Розтрощена тим,
    Чого зімкнуті очі
    Бачити не хотіли,
    Та не стулити їх.
    Намальовані.
    Поглядом прямо в обличчя.
    Кому?
    Не шкода
    Павутинки на щоці,
    Шраму
    У ляльки,
    Яку розтрощили.
    15.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  26. Артур Сіренко - [ 2017.06.02 23:16 ]
    Жадання забуття
    Забуття совою сивою
    Торкається кучерів –
    Моїх та коханої:
    Тої, далекої, тої, загубленої.
    Забуття мені приніс вітер –
    Цей, не сьогоднішній,
    Цей, холодний,
    Прозорий, незримий – цей.
    Забуття крилате літає нечутно
    Серед ночі світу сього,
    Серед мертвих – на тінь мою схожих,
    Літає. Пугачем мишолапним,
    Банькуватим птахом сутінок
    Серед руїн минулого,
    Серед рукописів на війні писаних,
    Серед слів давно сказаних і забутих,
    Тоді
    Коли світ ще був молодим,
    А друзі живі, міста незруйновані
    І душі вогнем не опалені – тоді,
    Забуття мені приніс вітер:
    Ось тоді, мандрівниче,
    Сову-супутницю: Атену сколотську
    Дай мені лишень нагороду:
    Підступного чи то требу,
    Плату чи то подарунок:
    Радощі твої забуті,
    Кохання твоє давно мертве,
    Свободу твою ілюзорну:
    На шляху твоєму то зайве:
    На шляху твоєму лише полин
    І махновські тачанки,
    Для чого тобі ото… Для чого…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  27. Маріанна Алетея - [ 2017.06.01 17:26 ]
    Порожнє місто
    Порожнє місто
    Виглядає розбитими вікнами
    Знекровлені вулиці,
    Сповнені шурхоту.
    Грається вітер?
    Чи голос відлунює?
    Хто тут колись
    Сподівався на щось?
    Місто порожнє
    Темними вікнами
    Видивляється зорі.
    Звуки незвичні
    Ловить антенами,
    Що для людей
    Були сповнені гомону
    Слів.
    Тільки тепер у тій тиші пронизливій
    Інша мелодія.
    Місто порожнє
    Боїться тиші.
    18.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  28. Олена Малєєва - [ 2017.05.29 09:37 ]
    Я зазирну углиб...
    зазирну углиб:
    Що там у тебе?
    Ти просиш не дивитися в безодню...
    А там прозоре тихе море,
    І коники морські, і осьминоги
    Стискають щупальця на шиї.
    На моїй... до речі.
    Ви що там показилися, чи як?

    Піду своїм шляхом.
    А море знову кличе і зове.
    Я повертаюсь, зазираю вглиб.
    Це непогано, думаю собі, скупнутись... чи що...
    А ти мені те саме знов:
    Тобі нема тут що робити,
    Тут безодня.

    Слухай но, мені вирішувати, так?
    Що там у тебе, пустка чи хороше
    Синє море.
    Я трохи поруч постою.
    Помию посуд, їсти приготую
    І буду годувати осьминогів,
    Допоки ти не скажеш, що
    Нарешті можна
    У тихих водах ніжки намочити.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати: