ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2017.04.27 23:39
Буття - кав`ярня, цирк,
Мажорна баркарола.
Застигнув поводир
У позі дискобола.

Вирує хвильний плац,
Пливуть макітри в Лету...
Вареник - за ерзац

Олександр Сушко
2017.04.27 19:54
Майбутнє роду вперлось у реактор,
Зітхає тяжко знівечений ліс,
Навік своїм корінням тут уріс
Приречений до смерті гладіатор.

Сумний самітник пекло рукотворне
Не проміняв на дем вдалині,
Печуть його невидимі огні,

Ігор Шоха
2017.04.27 16:33
Іду від отчого порогу
у рай, додому, ...на війну.
Якби не ці мої дороги,
то як би бачив я весну?

Уже поорані окопи
і маки, краплями крові,
які посіяли укропи,

Анонім Я Саландяк
2017.04.27 14:14
роздуми невігласа) Параметри ідеального... ... питання розміру, сьогодні, вийшло на передній план людської свідомості в зв’язку із запануванням, там, ідеї: розширення всесвіту в наслідок великого вибуху*. Тут-тепер величина (розмір) матеріальног

Нінель Новікова
2017.04.27 10:44
БАБУСІ

Трохи довгастий, точений овал,
Чорної сукні розтруби…
Юна бабусенько! Хто цілував
Ваші погордливі губи?

Руки, що в залах палацу колись

Вікторія Торон
2017.04.27 03:44
Під ліхтарями -- тепло, непорушно,
немов у ваті.
Культі асфальту втоплені у тінях
і ніздрюваті.
Поснули люди. Блякла скатертина –
в нерівних складках.
Засохлі плями. Скніє недопите
вино в карафках.

Олександр Сушко
2017.04.27 03:21
У кожного народа свій Христос,
Пілат байдужий, зрАдливий Іуда.
Навергали своїх гріхів обоз,
І понесли чужим богам до суду.

Своє лайно - сусіду за паркан,
Неначе із балкона папіросу.
І усихає з люті Іордан,

Ігор Шоха
2017.04.26 23:32
Зі мною поряд, мирно, звично,
як іноді в одній сім'ї,
здавалось, будуть жити вічно
усі ровесники мої.

Здавалося, усі сусіди –
моя родина по крові,
коли обманюючи біди,

Галина Михайлик
2017.04.26 23:08
Шановні колеги по перу! Кременчуцька поетеса і педагог, а також наша колега по "Поетичних майстернях" Тая Цибульська, організовує колективну збірку творів, присвячену Т.Г.Шевченку. Кого зацікавить цей проект - заходьте на сторінку проекту у Фейсбу

Лариса Пугачук
2017.04.26 22:22
Нижче плінтуса опустився…
Радикулiтна криза?
Чи може тарганів
людина ця шукає
або зарядку робить?..

26.04.2017

Ярослав Чорногуз
2017.04.26 21:59
Ці чари музики святої,
Яка підносить і п”янить –
Доба епохи золотої,
І золотого чуда нить -

Коли душа зліта над світом,
Як лебідь, маючи крильми,
І сонця золотого квіту

Ігор Шоха
2017.04.26 15:17
На етюди
Минають покаянні дні.
Гріхів уже немає,
та є Амур, що навесні
на інші спокушає.

Лукавий ангел у серцях
ламає перепони

Нінель Новікова
2017.04.26 11:50
Переклад з російської мови

З-під плюшу пледу, як знемога,
Сон учорашній визирав.
Що це було? Чи перемога? –
І хто програв?

Все передумую щоразу.

Олександр Сушко
2017.04.26 06:25
Не питай, чом заплакані очі,
Чом сховала обличчя в кущах;
Плаче серце від горя дівоче,
Бо на носі нагнало прища.

Я боюся з’явитись на люди,
Телефона до рук не беру.
Від ридання здригаються груди,

Володимир Бойко
2017.04.26 00:14
Вечір жагою мене напоїв,
Я вже хмелію думками про тебе,
Більше нічого мені і не треба,
Ані жар-птиці, ані солов’їв.

Решту візьму я від теплої ночі –
Руки твої, що мене оповили,
Ніжне, тремтливе від дотику тіло,

Ніна Виноградська
2017.04.25 21:54
Я вперше приїжджаю не до мами,
А до її могили і хреста.
Весни початок і квітневі гами
Птахи вивчають з нотного листа.

Немає квітів і не квітне слово,
Із-за парканів зиркне кропива.
Пусті гніздечка ластівок, діброви,

Іван Потьомкін
2017.04.25 21:52
Обвішані турботами,
як у радянську давнину
колгоспниці з торбами,
що вершили хресний хід у Київ,
вертаючись із хлібом в «авоськах»,
з рулонами паперу туалетного на шиї,-
куди ви дивитесь, Жінки, сьогодні?
На Захід, де можна понаймитувати?

Микола Соболь
2017.04.25 19:57
До кожного в життя прийде спокуса.
Щоб вирішити Ви самі змогли:
Чи Юдою на хрест звести Ісуса,
Чи вкрити сіном, наче ті воли.

У кожного у грудях б'ється серце.
Яке воно рішати Вам оте:
А чи любов'ю до людей озветься,

Олександр Сушко
2017.04.25 17:14
Живе зі мною поруч пан.
Але не можу я збагнути,
Чому в пітьмі через паркан
Летять брудні шматки отрути.

То пісню я не так пишу,
Сумну змальовую картину.
Щодня сатирою грішу,

Віта Парфенович
2017.04.25 14:33
Уже не важливо, що скажеш,
якщо скажеш,
бо вчинки красномовніші від слів,
мене ти оцінити не зумів,
хоча тобі відкрилась надто справжня,
обман...
з обману саме ти почав,
продовжував, аби доволі зручно,

Адель Станіславська
2017.04.25 14:09
Попід хмари - туман.
Сонцеколо поринуло спати.
Поміж простір думки -
розсівається туглість єства.
Ілюзорна ява...
Гори, тіні, потріскує ватра,
лижуть ніч язики -
медативний огень божества.

Нінель Новікова
2017.04.25 13:56
НІНЕЛЬ НОВІКОВА

Переклад з російської мови

***

Чудово, що не Вами хвора я,
Чудово , що і Ви не хворі мною,

Юрій Ерметов
2017.04.25 12:23
Як крапель чи клавіш
музичних
легкий перебір...

Промайнути, пробігти
а чи оминути?..

Хвилини чужі

Ніка Новікова
2017.04.25 12:21
Вітер біг біля мене, ніч розливала скло.
Через очі у груди олова натекло.
Я дивилася вгору, місяць отам білів.
І лягали на щоки видихи ліхтарів.

І молилася тінь від гострих моїх колін:
хтось із нас прямо тут, навколішки догорів.
Чи сидів у мені, п

Марія Дем'янюк
2017.04.25 11:22
Цілий світ у мені:
Минуле, цей день і майбутнє,
Мов кленові вогні,
Ті події такі незабутні.
Пурпурові світанки,
І краплини дощу на віконні,
Твої ніжні обійми
І синочкові оченьки сонні.

Юрій Ерметов
2017.04.25 10:29
Щоранку варто
затамувати подих,
тому що все
залишиться
від вчора.

Щовечора не зчуєшся,
як заклякає вічність

Любов Бенедишин
2017.04.25 09:45
Хто перший в красу?!" -
заблуд грає деревами.
Спішать, пригинаються -
цвіт оберемками.

А зайда-мороз
грізно клацає клешнею
і над абрикосою,

Наталка Янушевич
2017.04.25 07:50
Він стояв обличчям до вулиці, обпершись боком об синій потрісканий одвірок і повільно роздивлявся навколо. Що нового могло бути на дідовому подвір’ї, щоліта переміряному Михайловими кроками? Нічогісінько. Однак тепер усе видавалося таким малим, майже ігр

Олександр Сушко
2017.04.25 07:37
Кричали чайки, наче ті коти,
І билися за вкрадену рибину,
Стовбурчили загривки та хвости,
І клацали дзьобами безупину.

Не помічали в приступах жаги
Затоптану, скалічену чайчину.
Стирчала кістка в неї із ноги,

Ярослав Чорногуз
2017.04.24 23:15
Простелилася днина ясна,
Пригорнула гаї світлоруко.
Чарівлива красуня весна
Забуяла розкішно на луках.

І розвіялась ночі імла,
Має зачіска густоволоса.
Смарагдові* стрічки заплела

Лариса Пугачук
2017.04.24 22:48
Прийшов на поміч
так своєчасно.
Та своєрідно…
Ще тільки гомін
зачувсь неясний,
а ти вже спіднє
здираєш прудко.
До тіла рвешся,

Юрій Ерметов
2017.04.24 17:42
Колись я думав, що почуття гумору – чи не найвища чеснота!.. Що це те, що робить нас людьми. Дозволяючи поглянути на страхи й затятості легко і невимушено бічним а чи ущипливим поглядом... Коли правила стають пекучими (або пекельними), наче розжарені пу

Микола Соболь
2017.04.24 17:28
Моя сусідка по городу
Сварлива баба, хай їй грець.
Оце взяла собі за моду,
Іще ходити навпростець.

Повчає "лізучи" по грядці:
– Не так посаджено усе!
Кляне мене, як у гарячці,

Ніна Виноградська
2017.04.24 16:47
Ви на колінах біля трону квилите,
Долоні простягнули для прохань.
І скільки треба сліз — ви стільки й виллєте,
Напишете про тисячі кохань.

Про квіточки, про яблуні і вишеньки,
Про ґрона виноградні і вино.
А правду ви ніколи не напишете,

Олександр Сушко
2017.04.24 16:09
Вже котрий рік тебе немає поруч,
І жити звик уже на самоті.
Але не відпускає болю обруч -
Без тебе стіни дому геть пусті.

І, як колись, уже не тішать свята
Та потьмяніли юності дива.
Пішла у рай моя старенька мати

Юрій Ерметов
2017.04.24 12:34
Любиш Путіна, ну, зізнайся? Ах, який сурйозний чувак! І, головне, строгий!.. І чьоткий. Чьоткий пацан. "Сказал – сдєлал". Нє, ну ні то що нєкоторіє. І нє сказал, і нє сдєлал. А, главноє, нє заставіл. Вот в чьом йіго нєдостаток! Гдє же ваш вождь? Чт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Степовий Сергій Ханенко Сергій
2017.04.25

Іцхак Скородінський
2017.04.24

Іван Гористеп
2017.04.20

Катерінка Ярошовець
2017.04.17

Олександр Крижанівський Космос
2017.04.13

ксюша корнелюк
2017.04.08

Бондаренко Вікторія Бондаренко Вікторія
2017.04.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Вова Ковальчук - [ 2017.04.27 14:13 ]
    Пейзаж №.1 Ботанічний сад.
    Ти вічно за гратами
    Поруч жодної таблички
    З годинами для відвідування
    Лише одні заборони

    Випадковий перехожий кине
    Зневажливо недопалок в камеру
    Чи недопиту пляшку

    Хочеш будемо разом за гратами
    Споглядатимемо віртуозний
    Танок трамваїв
    Ловитимемо розмови підлітків

    Ти вічний дисидент а я
    Мандела
    Рано чи пізно вийду

    Коли прийде мій час
    Прощатися
    Щиро впаду в обійми
    Попри те що деякі рослини
    Є отруйними


    Рейтинги: Народний -- (5.26) | "Майстерень" -- (4.91)
    Прокоментувати:


  2. Лариса Пугачук - [ 2017.04.26 22:27 ]
    Споглядальне
    Нижче плінтуса опустився…
    Радикулiтна криза?
    Чи може тарганів
    людина ця шукає
    або зарядку робить?..

    26.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  3. Іван Потьомкін - [ 2017.04.25 21:10 ]
    В який вам бік дивитися, Жінки?

    Обвішані турботами,
    як у радянську давнину
    колгоспниці з торбами,
    що вершили хресний хід у Київ,
    вертаючись із хлібом в «авоськах»,
    з рулонами паперу туалетного на шиї,-
    куди ви дивитесь, Жінки, сьогодні?
    На Захід, де можна понаймитувати?
    Чи на Схід, де незалежність України
    добувається синами вашими й братами?
    Та поки, мов той півень на флюгері,
    що тільки обертається, а не кукуріка,
    ви змушені не менш крутитися щоднини...
    А, може, все ж краще навідатися в Раду?
    Туди, де обранці-недоріки аж захлинаються,
    базікаючи про вашу роль у новім світі,-
    і де потоплено надії на прийдешні зміни.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (5)


  4. Віта Парфенович - [ 2017.04.25 14:13 ]
    Не важливо
    Уже не важливо, що скажеш,
    якщо скажеш,
    бо вчинки красномовніші від слів,
    мене ти оцінити не зумів,
    хоча тобі відкрилась надто справжня,
    обман...
    з обману саме ти почав,
    продовжував, аби доволі зручно,
    о, ти мене насправді стільки мучив,
    але на свому вперто настояв...

    Тепер чудово, знай, мені без тебе,
    якщо дурю, то лиш сама себе,
    нема в тобі ніякої потреби,
    і обираю зовсім не тебе.
    Не хочу!
    Я без тебе є щаслива,
    у сні жила, прокинулася враз.
    Образила?
    Ти як холодна злива,
    а я, як пастушок, що вівці пас...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  5. Юрій Ерметов - [ 2017.04.25 12:21 ]
    Наввипередки...
    Як крапель чи клавіш
    музичних
    легкий перебір...

    Промайнути, пробігти
    а чи оминути?..

    Хвилини чужі
    ні для кого
    не рідні,
    а рідне, мабуть,
    оте, що обожнює
    ледь
    не уклінно?

    Й сплітається
    в мрії вишневими
    понеділками –
    ми подвигом зоряним
    все ж таки не ідем,
    а зазираєм
    так витонченно
    й навіть граційно
    у ночі, у ночви
    та ноші
    чиїсь...

    То хто ж це, що
    майже хороший,
    що навіть
    і не помітиш,
    чи був він,
    чи ні?

    То хто ж,
    що націлений
    надто охоче
    до нагород несвоїх,
    неначе і рідних,
    і теплих невласних
    хиб?..

    Пробігти по спинах
    осліплих і
    кимось обвітрених
    так переможно,
    як у стодолі
    нестерпна долоня
    на шкірі
    твоїй...

    Ковтаєм
    чужі насолоди
    занадто вороже
    чи не тому,
    що у розпачі
    трішки бракує
    своїх?..

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.04) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (12)


  6. Юрій Ерметов - [ 2017.04.25 10:35 ]
    Мабуть
    Щоранку варто
    затамувати подих,
    тому що все
    залишиться
    від вчора.

    Щовечора не зчуєшся,
    як заклякає вічність
    перед бентежною
    порою.

    І ти забудеш –
    серце завше
    не забуває
    калатати
    весни.

    Маленькі Будди
    усміхаються
    назустріч.
    Чи Ісуси.
    Чи причулось...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (9)


  7. Юрій Ерметов - [ 2017.04.24 00:37 ]
    Нууу...
    Я вже починаю сердитись!..
    Із цими своїми коханнями...
    Я вже починаю сердитись!..
    Ви жити мені не даєте...
    Як можна весь час вас любити?
    Я вже починаю сердитись!..

    Коли я вже стану,
    як скеля,
    тверда і байдужа?
    Як річка, холодна, байдужа?
    Як вітер, високий, потужний...
    і, звісно ж, байдужий?..

    І звісно, без вас
    і бажання
    не зникне, а також
    натхнення...
    І хліб несмачний без варення!..
    Щоб завтра проспати як довше,
    а чари вам знов не поможуть!

    Напевно, останнє змагання,
    коли просинаєшся зрання:
    це знов перестати кохати
    і знову почати вмирати...
    Яке ж це життя без кохання?
    Кажу це собі невостаннє...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  8. Нінель Новікова - [ 2017.04.22 09:34 ]
    Біле та чорне
    Білі лебеді
    Сяють на темній воді.
    Холодна весна…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  9. Артур Сіренко - [ 2017.04.20 18:07 ]
    Даремно, все даремно
    Даремно, друже, ти серед цих каменів,
    Що ніколи не стануть хлібами,
    Що лежать на шляху оленів,
    Що тиснуть на землю як гирі,
    Які чіпляють до годинників вічності,
    Що міряють маятником буття
    Кавалки Ери Козлотура і клишоного Фавна,
    Даремно, друже, серед каменів сірості,
    Серед цих брил духу важкості
    Ти слухаєш вітер:
    Його плач по людяності,
    Його стогін осінньої туги,
    Його спів про мертвих,
    Що пішли в позачас,
    У долину, в якій ніколи не цвітуть груші
    І мигдаль гіркіший полину.
    Даремно.
    Ніхто не тривожить струни Неба
    І банджо білих хмаринок:
    Там тихо:над світом людей.
    Тільки тут, в ущелині,
    В долині вічної ностальгії
    Ти слухаєш вітер,
    У краю, де ніхто не чув серенади,
    А тільки реквієм – один – для епохи.
    А ти слухаєш вітер
    На схилі гори,
    Де не було дерев. Ніколи.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  10. Артур Сіренко - [ 2017.04.20 17:58 ]
    Дiзнатись все
    Серед глупої ночі епохи занепаду
    Коли навіть Місяць заколочує себе в труну
    Міжзоряних астролябій, і Муза мовчить
    (Їй зашили рота шовковими нитками,
    Тканими в Китаї роверів),
    До мене в хату-фортецю сарматську
    Залетів бородатий ангел
    У чорній хламиді замість білої,
    На порохотязі замість крил,
    У боліварі замість вітру кучерів,
    З рукописом замість саксофона
    (У раю теж грають джаз – а ви і не знали),
    Він завітав у мою квартиру-келію ненароком,
    Чи то помилково, чи то випадково,
    Чи просто зазирнув – як там живе безнадія,
    Але йому потрібен був не я, а дивак Франсуа,
    І то не богемний містик, а поет мрій,
    І то не колишній солдат абсурду, а філософ,
    Він не знав, йо Війон давно помер
    (А може й ні – може він досі блукає
    У пошуках себе і пише послання братам,
    Що лишаться жити опісля нас),
    А може просто – такі у нього жарти,
    Бо всі бородаті ангели – ліричні поети,
    І він лише хотів дізнатися про Париж – все,
    А не тільки про пічкурів, що пливуть Сеною
    Під мостом Мірабо, а потім під мостом Альма,
    А потім під мостом Згоди і мостом Каррузель,
    Бо пічкур – йому то що, не йому з моста Мистецтв
    Кидатися головою в воду брудну і холодну,
    Зображаючи «найкращого в світі потопельника»
    Яко Маркес – блукалець спеки,
    Але в мене не було часу пояснювати,
    Що в мене немає ста років самотності,
    Є тільки хвилина в якій я живу,
    Є тільки темрява, в якій я мислю,
    Є тільки я, що є насправді ілюзією,
    І що я не полковник, а лише капітан,
    І то поранений колись в голову,
    Хоча мені теж ніхто не пише,
    Що це місто тільки трохи Париж нагадує,
    Насправді це Едо, а я самурай,
    Що вихоплює з простору шматочки весни
    І складає з них фрази – перед останнім зітханням.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Тамара Ганенко - [ 2017.04.19 09:47 ]
    Міні..
    Тюльпани моі догорають
    Квітневі рахуючи дні

    А річка тече і тече...

    18.04.2017


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  12. Юрій Ерметов - [ 2017.04.18 08:29 ]
    Опік
    І янголи прийшли.
    Коли їх кликати
    не голосом, не звуком,
    не шерхотом губ...

    А стогоном
    із самого
    дна
    безодні душі,
    в яку ти впав,
    розбившись дóщенту,
    що й не лишилось
    жодної
    кісточки
    цілої.

    Схлипом
    страждання
    тужливого,
    відчаєм суму
    гіркóго,
    урочистості
    приреченої.

    Ритуалом
    судóм, коли
    уявні сльози
    зволожують
    їх
    очі,
    а мертвий
    усе ж таки думає
    за живих

    і лиш зрідка
    лементом
    за крок
    від
    прокляття
    виривається
    кудись
    вверх...

    І ніхто
    їх, отих,
    не побачить,
    ніхто
    й не впізнає...

    Окрім
    тебе.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  13. Юрій Ерметов - [ 2017.04.18 08:28 ]
    Ти хотіла.
    Коли із тебе вихлюпується те,
    чого б ти нікому не сказала —
    це мене "тóркає"...

    Коли твоє співстраждання
    зазирає у мéне,
    електричний струм
    менé наче "тóркає".

    Коли приймаєш реальність усю —
    з усіма її радощами і негараздами —
    наче оболонка душі починає
    плавитись!

    А у центрі душі просинаються
    древні символи і, неначе
    чорні аспіди, не спішачú,
    розгортають свої кільця.

    Коли уся біль та жорстокість
    цього світу стає непереносимою,
    тоді з'являються вони...

    Коли ти зробила усе
    й усе ж страждаєш —
    з'являються вони...

    Ми не можемо врятувати цей
    світ. Але коли ми поклали
    усе своє життя, усю свою
    сутність на вівтар цього
    світу — з'являються вони.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  14. Шон Маклех - [ 2017.04.18 03:38 ]
    Невблаганні годинники
    Ви думали Час невблаганний
    Нагадує море прозоре й бездонне
    З хвилинами-хвилями, з роками-буревіями?
    Ви думали Час-лиходій – це ріка,
    Що тече невідомо куди і невідомо звідки?
    Але виявилось (я раптом довідався,
    Про це мені прошепотіла Ніч,
    Про це мені розказала Віковічна Пітьма,
    Це мені, як таємницю, розповіло Небуття),
    Що час – це старий порожній будинок
    З нескінченними і незліченними кімнатами,
    Де сходи переплітаються і перетинаються,
    Де не розумієш, де перший поверх,
    А де останній, де вхід і де вихід,
    Де дах і горище, а де підземелля.
    І по цьому будинку-лабіринті
    Блукають годинники-привиди,
    Годинники-сомнабули-сновиди,
    Годинники-каліки з ногами дерев’яними,
    З холодними руками протезами.
    Вони колись були піратами і зарізяками
    У морі, яке чомусь життям називають,
    А нині знайшли притулок у божевільні,
    У старезному домі з химерами,
    Який називаються Час,
    У якому всі блукають намарно,
    Навіть годинники – його каштеляни
    З ключами-коліщатками від дверей потойбічних.
    А жіночі годинники, які так люблять
    Носити на руках тендітні леді
    (О, навіщо їм ці мірила відчаю?)
    Це покоївки спалень цього темного дому,
    В якому якщо і запалюють свічку,
    То ненароком. Сірниками з коробки
    З синіми етикетками...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  15. Вікторія Гнепа - [ 2017.04.17 12:16 ]
    Різні історії
    Ми герої різних історій.
    Я обіцяю не буде,
    Ані сліз,ні болю.
    Я просто все це омину,
    Не накликаючи біду.
    Просто це не наша story.
    Пробач за все,
    За все sory.
    За рани повні солі.
    За мої сльози тоже sory.
    За капризи мої, і ночі безсонні.
    За все що було ,
    І за те що ми безсоні.
    За все безглузде,
    І за те що кохала тоже sory.


    Рейтинги: Народний -- (3.75) | "Майстерень" -- (2.5)
    Прокоментувати:


  16. Нінель Новікова - [ 2017.04.14 20:36 ]
    Та вишня...
    Квітує вишня.
    Вона ще пам’ятає
    Ті поцілунки…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  17. Шон Маклех - [ 2017.04.13 17:13 ]
    Довершено: Місто Далеке
    Всі міста далекі, а поруч лише Порожнеча,
    Місто, в яке приводить Шлях
    Чомусь виявляється містом Вічної Ночі –
    Містом в якому ніколи не сходить Сонце,
    Містом, в якому живуть сновиди
    І щоночі блукають у срібному світлі Місяця –
    Бога котів і злодіїв, свідка містерій та оргій,
    Блідого поета жорстоких казок
    І поем про Ніщо. І пророка тьми,
    В якій заблукала Істина – дівчина хвора
    З очима червоними від отрути зірок –
    Гірких, наче крихти опію, солоних, як кров,
    Бо хіба може бути хоч щось солодке
    У місті Вічної Ночі, де поснулі кондитери
    Кидають у печиво сіль замість цукру,
    А на ратуші ворон – чорніший самої тьми
    Кричить: «Часи проминули,
    Нічого відбутись не може у місті Вічної Ночі
    Спаліть свої літописи,
    припиніть друкувати газети,
    Замалюйте петрогліфи на стінах холодних,
    Віддайте рукописи хронік волохатому дему мишей!»
    А я тим часом пакую валізи,
    Складаю туди хронометри і прозорі клепсидри,
    Поїду у Місто Далеке на конику з довгою гривою,
    Сумними очима і підковами срібними,
    У місто, яке відшукати не зможе ніхто,
    Навіть пан у крислатому капелюсі,
    Що ховає його сірі очі
    В тінь.
    Навіть він.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  18. Нінель Новікова - [ 2017.04.11 16:11 ]
    Заморське диво (Хоку)
    Рожева люстра
    Засяяла на сонці.
    Сакура цвіте…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (6)


  19. Нінель Новікова - [ 2017.04.11 15:32 ]
    Пролісок (хоку)
    Юний пролісок
    Відкрив блакитні очі.
    Завмерло серце…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  20. Шон Маклех - [ 2017.04.07 15:45 ]
    Вихор, що гасить полум’я
    Шеймасу Шейге*. Щиро.

    Мій твідовий піджак –
    Колись подарований Падолистом
    Має безліч кишень –
    І кожна для вихору:
    Він залітає і живе там щоп’ятниці:
    Той самий вихор пізньої осені,
    Що зриває цноту листя червленого кленів,
    Що заходить до кожної крамниці-порталу:
    Залітає з одним лише привітанням-верлібром,
    Шурхотить сторінками конторських книг
    Та папірцями з портретами королев
    Чи президентів,
    А на вулиці він безхатько,
    Що гріє пальці біля вогню –
    Такого ж незатишного і не домашнього,
    Як вогні Святого Ельма
    Чи святого Патріка-джентльмена**.
    Куди? Куди мандрують душі
    Дорогами падолиста-монаха
    Сідлаючи вітри-комоні сиві як смерть
    І холодніші безодень інферно***?
    Куди? В який сід божевільний,
    В який Авалон**** мжички?
    За годину до Дня Всіх Мертвих,
    За хвилину до Самайну жертвоприношень
    Я знайшов сірників коробку
    У кишені, де міг би сховатися Світ,
    А не те, що моя Ірландія разом зі Свіфтом
    (А казали, що Ірландія не поміститься до кишені,
    А я – дивак – не вірив, не пророчив – бо зайве),
    І тими сірниками марно
    Намагаюсь розпалити вогнище
    На цьому вітрі Падолисту Мертвих,
    Вогнище з опалого листя кленів,
    Які самі по собі є пожежею Останніх Днів,
    А бруківкою – базальту сірого
    Важко ступають копита коней візничого
    І м’яко ступають лапи кота Часу –
    Не цього, не хворого, таки того – доцільного –
    М’яко. А я чекав благовіщення –
    Останній учень Хоми-літописця*****,
    Та дублінського паяца, що блукав від пабу до пабу
    В пошуках неіснуючої скрипки вуличного музики,
    Чи то просто вихору, що гасить полум’я.
    Коли на це ніхто не сподівається. Ніхто.
    Навіть Фіннеган – той самий,
    По якому потім влаштують поминки******…

    Примітки:
    * - я називаю його Шеймас Шейге. А ви називайте його як собі хочете.
    ** - він насправді запалював вогні на вершині гори. Ці вогні були не домашні. А якщо не домашні, то і не затишні. А те, що він був джентльменом, так про це говорить народ. А мені заперечувати думку народу якось не випадає...
    *** - Данте Аліг’єрі писав, що в безоднях інферно панує жахливий холод. Наскільки він був правий – не знаю. Я аж так далеко не спускався.
    **** - в Авалоні сиро, туманно, мокро і холодно. Так само як в Уельсі восени. Можете мені повірити... Мені обманювати немає сенсу...
    ***** - Хома – він же Фома. Скільки не читав його Євангелія, стільки переконувався, що він був правий. І його Євангеліє це теж літопис. А Хома Брут був теж і літописцем і євангелістом. Тільки про це всі чомусь сором’язливо мовчать...
    ****** - три кварки йому від короля Марка!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  21. Юрій Ерметов - [ 2017.04.02 19:18 ]
    Музика
    Будь-ласка, заходь
    у гості!
    Я так хочу, щоб ти
    немилосердно заходила
    в гості й
    починала наводити
    там абсолютно свої
    революції...

    Воно усе
    так правильно
    й скучно-
    вато!
    Наукове все так й
    золотаво-благо-
    получно!..
    Хаоса мені,
    будь-ласка, у твій
    особистий кухлик!..
    А поки
    що я
    навіть не торкаюсь
    тебе зовсім ‒
    без рук!

    Анітрохи не знаю,
    що із того вийде!..
    Може цілковито
    чудернацький витвір?..
    Може навіть довго
    буде не виходити ‒
    сухотами?
    Заходь у гості ‒
    послухаємо
    щось, а ще ліпше ‒
    зіграємо у твій
    власний спосіб!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  22. Юрій Ерметов - [ 2017.04.02 04:48 ]
    Із усміхом ‒ у гості
    Така юна – й водночас мудра...
    Упевнена свято, із світом своїм таким
    світлим... чистим... ясним...

    Я дивився на неї, коли вона
    так натхненно про щось читала,
    а у душі спливали якісь картинки ‒
    чи то зазирання в минуле ачи передбачення
    майбутнього?..

    Я змагався! Я їй опирався! Казав собі:
    "Ні, ще ні! Іще не здолала!"
    Та коли у одному з катренів вона згадала
    про світло,
    і це було не пусто, не дзвінко або грайливо ‒

    я позіхнув із полегшенням і
    наче перéпусткою
    у щось незвідане або
    нічийне...

    А потім... потім
    було те, що було...

    І я лиш питаю ‒ у неї, у себе
    або у неба ‒
    це було – і як – стохастично
    із прáлісу проліском або підсніжником
    крокує усміхнено або ж саркастично
    у знане або
    у вічність?

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  23. Марина Кордонець - [ 2017.03.31 16:54 ]
    ***
    І як тобі тоді було, вигнанцю?
    З можливого раю, обітованої землі піти
    Блукав горизонтами безмежних пісків, шукаючи відповіді на свої міражі

    То ти їх знайшов? Не плекаєш ілюзій тепер?
    Бо кожен із нас свого часу неначе завмер
    Коли ж оглянулись, за спиною не стало нікого
    Бійся себе – найбільшого ворога свого

    Бійся моменту, коли серця торкнеться байдужість
    Це неминуче
    Чергова твоя уніформа
    З дня у день змінюється наша одіж
    Й щосекунди думки збурюють свідомість
    А пісок просто виконує свою роботу – Поглинає
    Міражі створюють тобі ілюзію дому, правди
    Це все настільки крихке, що розсиплеться на очах. З часом
    Я тобі не заздрю
    Я сама тепер збираю уламки, щоби зрозуміти де я вкотре, на жаль, помилилась
    Але це сумісно з життям й рух піску трохи призупинився

    Нам потрібно втікати від цих горизонтів
    Ти ж бачив, що буває із тими, хто в ілюзіях не надто обачний
    Що може стати з тим, кого пісок забирає до себе? У лоні пустелі міражі оберігають свої таємниці ретельно

    У лоні пустелі я триматиму тебе міцно за руку
    Ти розумієш: це єдиний зв'язок, що не зникне
    Пошепки серця спитаємо, що з нами нині буде
    Аби лише не пісок і усі ці міражі навкруги

    2016


    Рейтинги: Народний -- (4.88) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: