ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сонце Місяць
2018.05.23 15:44
всілякий ґречний героїзм
що живить наші жили кволі
жадаючи авжеж бо крові
її вампирський героїн

ві а зе чемп’єнз для мільйонів
виспівують безсмертні квін
а хто живий лишився він

Сергій Гупало
2018.05.23 13:36
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Запам’ятай і знай. Анітелень!
Бо невідомо, де вовки, а де телята.

Усе простіше? То бери, бери тоді
Поли полин, і, звісно, давній щезне смуток.
Повірив у суттєве ходиш по

Анонім Я Саландяк
2018.05.23 11:21
як у фейсбуці – просто... в зворотньому порядку...) Сниться... ... сільце – знаєте де подвір’я михайлюків?.. навпроти сметани – через дорогу – але там живуть другі люди – бо сметани з лемків - а я пам’ятаю - що їх переселять пізніше... а то є ще за а

Петро Скоропис
2018.05.23 09:45
От і знов я стою під цим вицвілим німбом,
обважнілим, перистим, рихлим, єдиним хлібом
душі. Помалу накрапує. Юрка полівка
мене привітала свистом. Пройшло піввіку.

Барвінок і валун зі скулами у щетині
моху з тих пір ні з

Ночі Вітер
2018.05.23 09:07
Пополола, підгорнула, -
Бур’янюка знов росте.
Дощик крапає, зітхнула,
Віршик дряпаю про це.

В інтернеті погуляла
Та на грядку - пощипать.
Ні, піду я до спортзалу,

Олександр Сушко
2018.05.23 08:23
Не знав такої ще біди,
Став схожий на шамАна.
Щодня рука туди-сюди -
Хвороба нездоланна!

А жінка,мов гаряча піч,
Жадає чоловіка.
А я чорнилом день і ніч

Ігор Деркач
2018.05.23 06:16
              * * *
Я інший, я не Байрон, ні.
Я невідомий ще обранець,
Як він, гонимий світом бранець
З душею рідної землі.

Почав і скінчу я раптово.
Мої досягнення малі.

Маркіяна Рай
2018.05.22 18:22
Якби то з вашої вершини
Скотилась непідсильна брила
Так, наче розтрощило п'яти,
Так, наче вилетіло з шиби,
Так, наче визвірилось блиском
Під п'ятами несамовито
Холодне скло?

Іван Потьомкін
2018.05.22 17:26
– И ты не боишься ходить ночью? – спросил меня как-то один из новичков, когда я возвратился после очередного обхода огромнейшей территории школы-интерната. Было далеко заполночь. Триста девятнадцать воспитанников смотрели сны, а ему, самому младшему, поч

Володимир Бойко
2018.05.22 14:34
І коли навзаєм проклинали
В пристрасті, що душі розпекла,
Обидвоє ще не уявляли,
Як земля для нас обох мала,

Як то пам'ять зболена терзає,
Наче найлютіша із недуг,
І щоночі серденько питає:

Світлана Майя Залізняк
2018.05.22 09:49
чи винна вона, що привабило тіло,
а дзеркальце-свято "бери!" миготіло...
Ланцюг той підпиляний вітром по зливі.
Торочить у будень: "...сімейна... щаслива...
і кава у постіль... і срібла шкатула...".
Ті блискавки й зорі вогкі не забула!

Пустила

Олександр Сушко
2018.05.22 07:09
Прилетіли міна, куля та граната -
За "дарунки" дякую Кремлю.
Мова - окупанта, церква - окупанта:
Чим народ роз'єднаний зцілю?

Поруч ниє морда: - Что мнє ваша мова?
І вєздє похожіє попи...
В ліжку розляглася дівка чорноброва -

Сонце Місяць
2018.05.22 05:22
зовні старіючий вайлд
присвіши на лавці в парку
прикуривши безвісної марки
цигарку вдивляється вдаль

недалечко цвіте мигдаль
провокуючи розмисли марні
від кав’ярні до буцегарні

Тата Рівна
2018.05.21 23:33
слухай
а остудити доменну піч
подихом лише дотиком лише
зможеш?
ти ж така холодна
що кров зміїна в тобі стає інеєм
ти ж така холодна
що відбиваєш синім на білий світ

Галина Михайлик
2018.05.21 23:31
Вони удвох самотні серед світу.
За тисячі парсеків поміж них
зеленим оком месенджер посвітить,
тихеньке «дзень» - і стрепенеться вдих...
- Привіт!
- Привіт!
- Як справи?
- Непогано )

Олена Музичук
2018.05.21 10:53
Ось мої веселі чорнобривці
У садочку, де знайшлася я.
Зріють огірочки у теплиці.
Кожному вигадую ім’я.

Це ось - маціпунє як дитина.
Лежні полягали у траву.
А найперший – може, і єдиний.

Ольга Паучек
2018.05.21 09:12
Злому назло:
Живу, сміюсь, радію,
Із ниточок
Вив"язую свій світ,
Господь дає:
І віру, і надію,
... й весни усмішку
....... для осінніх

Олександр Сушко
2018.05.21 09:07
Люди люблять тістечка із кавою,
Шаурмою змащують персти.
Ти прийшов у світ живих - за славою.
Я прийшов - померти на хресті.

Куля в грудях...біль...бажаю спокою,
А осколок ногу відрубав.
Виплітай рядочки в'яззю ловкою,

Ігор Деркач
2018.05.21 09:04
Мандрівочкою пахне уночі.
У серці оселилася тривога.
Веде у невідь бойова дорога.
І їй не салютують деркачі.

Про що дерчати далі, невідомо.
Потуга є, а тягне до землі.
Відчалюють у небо кораблі,

Ярослав Чорногуз
2018.05.20 23:43
Ці диво-пальці на роялі,
Чарівні рухи досконалі…
Прелюдії, ноктюрни, скерцо…
В них б`ється мов Шопена серце!

Мазурки, вальси і балади…
Їх зорелітні звукопади!
О як все витончено, містко.

Олександра Камінчанська
2018.05.20 22:41
хай буде так, як накричать громи,
як навіщує на гнізді лелека.
і добрий звук старезної сурми
озветься десь з-за обрію, здалека.
і будуть руки сповнені тепла
тебе чекати юну для обіймів.
ця дивна ніч віддала, що могла,
собі лишила зорі поруділі.

Олександр Сушко
2018.05.20 20:59
Шукаю вади у чужому оці,
Найменший гандж - як віхоть для бика.
Не втримати у гамівній сорочці
Сатирика дурного язика.

По маківці вистукувати дятлом
Умію вправно, люди кажуть "спец".
Стрічаю ранок віртуальним "батлом",

Ірина Вовк
2018.05.20 18:51
У 1918 році з розпадом Австро-Угорщини на території Західної України утворилася ЗУНР, якій тут же оголосила війну Польща. На заклик уряду ЗУНР почала організовуватися УГА, і отець Іван Кипріян, залишивши свою парохію в містечку Немирові Рава-Руського пові

Ліна Масляна
2018.05.20 16:32
Місток дерев’яний. А як перейти? Не збагнути...
Рудою усмішкою блисне земля з-під трави.
Хлопчиська у пошуках: вигадати і утнути.
Сплелися дівчатам з кульбаби віночки нові.

І квапиться знову минуле рибалити: отже,
Захопленню вірне без ліку вже стіл

Сергій Гупало
2018.05.20 16:14
Грім покотиться і відлуниться…
Та одначе зійду з автобуса
Я на дуже знайомій вулиці.
Там, де школа… велична глобусом.

Загальмовано щось у Всесвіті.
Це нудьга непророслих зерен
В ріднім полі круги окреслити

Домінік Арфіст
2018.05.20 14:51
рятую радість… з хащі небуття…
виманюю своїм арфічним співом
схиляючись над родовим архівом –
сувоями життя і маяття…
протоптую стежини в чагарях
до світлої галявини з озерцем…
учитуюся спорожнілим серцем
у літери в далеких букварях…

Іван Потьомкін
2018.05.20 09:06
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою

Ігор Деркач
2018.05.20 08:52
Коли на слово сказане твоє
Твій друг байдуже дивиться крізь тебе,
Коли руки тобі не подає,
Не підпускає, як змію, до себе,
І погляди відводячи у бік,
Зневажливо киває головою,
Не говори: « Се хворий чоловік,
Він очманів, охоплений бідою... »

Серго Сокольник
2018.05.20 02:39
Тактика бою комусь незбагненна примара.
Так генерали військами мільйонними марять.
Наче гладенько на мапі- малюй собі стріли!..
Складно в житті, на етапі якого зустріли

(як от мене ти, коханко розпусно-цнотлива)
У кабінетах накази на штурми, прорив

Олена Малєєва
2018.05.19 21:39
Я уже помирала разів зо два
Тоді була осінь та зливи,
Але потім приходила знов весна,
У садку зацвітали сливи...

Помирати, ти знаєш, не страшно, ні,
Це просто тебе немає.
Це схоже на хлопчика у воді,

Світлана Майя Залізняк
2018.05.19 15:11
Заболочений ліс...
І криничка чистенька - як диво.
Круть нам сажі привіз,
Верть - вугілля заморського, млива.

Евтаназії страх...
Тож рушайте подалі, хто може.
Ген засохлий монах

Оксана Дністран
2018.05.19 13:16
Сутеніло, ти кинув палити,
Буревійно рвонувся з-за столу,
Келих пристрасті, нами допитий,
Покотився самітно додолу.

Я ще гнулась його підібрати,
Та кришився мій внутрішній спокій.
Набубнявіли хмари кошлаті,

Вікторія Торон
2018.05.19 10:31
І «вічна пам’ять», і «не забудем»,
але забудуть і не згадають.
Мине війна, як мине застуда.
Життя – як хутро у теплій зграї.

А ті, що вийшли колись з толоки,
де гул бджолиний, спасіння в числах,
де мудрі стали завчасно збоку,

Василь Баліга
2018.05.19 09:45
Вродлива, спокуслива діва,
Яку так жадають, бояться.
За неї зрікаються рідних,
Для неї вбивають на щастя.

Наге до вульгарності тіло
Безумні навіює думи,
Звертає до зброї уміло,

Ігор Шоха
2018.05.19 08:25
Наївні сни, якщо це міражі:
і райські пущі, і пекельні кола,
свої – у небі, на землі – чужі,
яких не забуваємо ніколи.

І все те оживає уночі
як мелодійні візії урочі:
і солов’ї, і чайки, і сичі,

Микола Соболь
2018.05.19 06:11
…Пам’ятаю – ніч пливла над росами
І життя не грюкало дверми…
Відчували ми себе – дорослими,
Не пізнавши світла чи пітьми.

Марили про зоряні збіговиська…
(Вберегли нас янголи), крильми
Захистили від того чудовиська,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юлія Фрайт
2018.05.20

Вадим Триноженко
2018.05.16

Катря Вишневецька
2018.05.14

Маша Шулима
2018.05.13

Даруй Волю
2018.05.03

Олена Музичук
2018.04.23

Катруся Садовнікова
2018.04.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Юлія Фрайт - [ 2018.05.20 15:37 ]
    ***
    Володарю уст моїх! –
    (лиш твоє ім’я з них зривається)
    Як зітхаю я, поки ми ще з тобою не здійснені!
    Кличу тебе душею,
    кличу пристрастю,
    Знемагаю від незбагненності нашого єдинства
    І виснажуюсь,
    сумнівів гидкими лозами пошматована.
    Поплескую по пустих ребрах надією,
    Щоб хоч трохи змусити серце битися.
    Господи! Тільки б не розчаруватися!
    Господи!
    ...Тільки б не помилитися!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 15:38 ]
    Годинник журби
    Ще молоді хмари
    Так само кохаються в небі:
    Для них це синява,
    Ця м’яка синява
    Лише простір життя,
    А не мрія.
    Та коли настає ніч-годинник,
    Вона перемелює шестернями зірок
    Їх біле буття-небуття
    (Все ефемерно).
    Так само і ми:
    Живемо в середині дзиґаря,
    Між коліщаток.
    Наш будинок-годинник
    Міряє час водостоками та димарями.
    Дах-циферблат
    Має купу знаків мохованих,
    Потрісканих, запилюжених і прихованих
    (Сороками старості):
    Тільки ми не вміємо:
    Наче ті анальфабети,
    Наче аборигени атолу
    Цивілізацією ще не зачеплені,
    Не вміємо розуміти й читати
    Цих знаків-чисел
    Духу Механіки.
    Кохаємось та інколи мислимо,
    Наче б то ми не в домі-годиннику,
    А в млинку кавовому,
    І ми не люди, а зерна:
    Опалені вогнем Всесвіту
    Зерна кави.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2018.05.18 00:07 ]
    Прозорі звірі
    Звірі прозорі блукають
    У хащах моєї свідомості,
    У тих неосяжних лісах,
    Де заблукати так легко –
    Не тільки мені –
    Волохатому отроку кайнозою
    Чи Магеллану Фернандо –
    Сажотрусу Мадейри.
    Звірі прозорі
    Шпацерують, як треба
    На требу
    Чи то офіру:
    Сколотську, де коні
    У горлі вчувають залізо.
    Звірі прозорі
    Шугають в повітрі,
    Таврують каміння
    Петрогліфом.
    Моє полювання:
    Вистежую слід
    Прозорого привида і
    Почвари рогатої.
    Торкаюсь кори,
    Що в зморшках, як небо старе,
    Як Мадонна часів неоліту.
    Торкаюсь поверхні –
    Шкіри старезного явора.
    Я – кроманьйонець,
    Мисливець лісів
    Моєї свідомості.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Олександра Христич - [ 2018.05.17 18:03 ]
    Не задоволені потреби

    Самотність вирушила у дорогу і розквітла.
    Поєднала двох вогником надії, що не мав нічого спільного.
    Ця маленька надія не стала єдиною.
    Очікування незвичайного залишилось очікуванням.
    Cамотність стала довершеною серед людей, що не розуміли один одного.
    Вона не будувала мости, а довершено зводила стіни.
    Тугою заповнила серця і залишила мандрувати в пустелі,
    що мала назву - байдужість.
    Емоції замовкли, ще залишилась беззахисність.
    А після втрати очікувань, тільки нещастя і заморожений страх.
    І ось нарешті дозрів її плід - біль.

    16.05.18


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  5. Шон Маклех - [ 2018.05.17 12:33 ]
    Зворотна сторона готики
    На зворотній стороні готики*
    Венеціанське свічадо.
    Зазирає в нього дивак Леонардо,
    Бачить старого дожа
    Мікеле Стено –
    Такого ж флорентійського мрійника,
    Як капітан галери «Сан-Пауло»,
    Що міряв Адріатику ліктями
    І шкірою вужа смугастого,
    Зловленого в Гілеї Скіфській.
    На зворотній стороні готики
    Світанок островів Синіх
    Азорів у хвилі замріяних,
    Мадейри вічного затишку,
    Островів порцелянових,
    До яких плисти-летіти
    Людям черленого винограду
    І човнів, як вітер легких,
    І вітрил, як легені наповнених
    Вітром прозорим, як скло Богемії.
    На зворотній стороні готики
    Білий птах замість почвари чорної,
    Мармур замість дикого каменю,
    Сонет замість мохів шепоту.
    На зворотній стороні готики
    Місто захмарного вітру,
    Муроване Декарта цеглинами**,
    З банями бароковими,
    Поцятковене флорінами Медічі.
    Готика – монета стара,
    Стерта, наче черевики повішеного
    Жебрака Арморіки недоречної***,
    Сентиментальної як Джордано –
    Володар одного полум’я****.
    Монета – карбована з металу чорного,
    Важкого як хмара тисячоліття,
    На зуб пробувана самим Томасом*****,
    Бавиться з нею в орлянку
    Дід******.

    Примітки:
    * - добрий шмат історії Ірландії – це суцільна готика. У нас вона раніше почалася і пізніше закінчилась. Чому – не знаю.
    ** - а він мурував не тільки епоху бароко.
    *** - Арморіка стала недоречною ще в часи неоліту.
    **** - насправді він не був володарем полум’я. Це було не його полум’я. Він просто злився з ним. Бо був теж людиною світла.
    ***** - Аквінським.
    ****** - це я його так називаю. А ви собі називайте його як хочете.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  6. Шон Маклех - [ 2018.05.10 22:09 ]
    Крейдяне лезо
    Нанизую сонця
    На ниточку майбутнього:
    Доречне космічне намисто
    На шиї Кібели-Галактики,
    А крейдяні скелі
    Моїх островів кельтських
    Як леза:
    Ріжуть плоть волоцюги Часу.
    Мені колись дарували Вічність,
    А я запхав її до кишені
    Мого пінджака твідового.
    Вони досі там валяються
    Хустинкою-непотребом,
    Якою бородатий Бог
    Витирав своє чоло втомлене.
    Мені колись дарували безсмертя:
    Якась дівчина
    З Країни Вічної Юності,
    А я його наче плащ чорний
    Повісив собі у хаті на вішалку,
    І пішов пити чай заварений
    На пічці вогню предковічного –
    На грані вогню Всесвіту,
    Що досі у грубці моїй палає.
    Розкажіть мені
    Про Тір на н-Ог* казку,
    Бо я по землі Ерінн** сивої
    Тинятися вже втомився,
    Черевиками своїми дірявими докучило
    Мені топтати каміння Тір Конайллу
    (Їм же боляче).
    Мені колись дарували пісню:
    Ту – заборонену, ту – недоспівану,
    Що люди Фір Болг*** собі мугикали
    Над скелями своїми останніми,
    Свою землю назавжди втративши.
    А я ту пісню собі в серце голкою,
    Так і ходжу з болем навпомацки
    По землі, де верес цвіте-заколисує
    Мертвих дітей моєї пам’яті.

    Примітки:
    * - у нас в Ірландії цю країну чи то острів називають Tír na nÓg або Tír inna n-Óc. Мені туди давно вже час. Щось я тут з вами забарився…
    ** - можете писати Ерінн з однією літерою н – я не ображуся. У нас пишуть Éirinn.
    *** - тільки не кажіть мені, що це, мовляв, «народ мішків» - це неправда. Це вигадки якогось монаха… Це народ (бога) блискавки.
    Ще примітка: у нас в Ірландії скелі складаються з пісковиків, базальтів, гранітів, вапняків. А крейдяні – це там – в країні Албанах… Що теж, зрештою, кельтська…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.53)
    Коментарі: (2)


  7. Шон Маклех - [ 2018.05.08 14:13 ]
    Довершено: Місто Осокорів
    Місто в якому живуть осокори
    (Тільки!)
    Немає жодної липи,
    Жодного ясена, жодного клена,
    Жодного явора, жодного глоду
    І навіть берези – плаксійки сентиментальної.
    Осокори – чорні тополі –
    Громадяни міста чорних думок.
    Вони відвідують оперети й драми
    Про Гамлета-юнака вбраного в чорне,
    Як і всі гугеноти-союзники,
    Пуритани ренесансу отруєного.
    Осокори відвідують чорні крамниці –
    Купують собі чорні тканини
    Оксамитові
    Для шат урочистості.
    Осокори засідають у ратуші,
    Голосують тополевим пухом
    За те, щоб літо не закінчувалось,
    Осокори забороняють меблі:
    Витвори канібалів,
    Трунви братів-дерев,
    Осокори війну оголошують
    Жукам вусатим, яким смакує дерево:
    Легке і терпке наче бренді.
    Осокори дерев’яніють безвихіддю,
    Ховають у тінь причину,
    Темніють, як час –
    Сновида підсліпкуватий.
    Осокори старіють стоячи,
    Осокори журяться мовчки,
    Осокори лишають слід
    У світі земляних барв
    І слухають блюз
    ще живого й скрипучого дерева.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (8)


  8. Маркіяна Рай - [ 2018.05.06 16:18 ]
    Причинні, або жарт як формула розлуки
    Спиною "ні" обернене зганьблене.
    Мовчать вуста, вся суть його мовчить.
    Коли зірветься "так" (воно шалене),
    То все у жарт. Ох, весело звучить.

    Чи, пак, розчулившись чужим стрічанням,
    Чужим зітханням роз'ятривши дух,
    Уже промову пише для зізнання,
    Та власний гонор зупиняє рух.

    Спиною "ні" обернене і... стужа.
    О, згубні, не розріджуйте блакить!
    Кому у доказ ви такі байдужі,
    Гадаючи, що іншим не болить,

    Що то не варт шукать біді причини -
    Причинних з лишком є, а бідам - бій!
    Кому потрібно - двері сам прочинить
    І час покаже хто для кого свій.

    Але любові грунту треба вчасно,
    Не вчора, завтра, через вік, торік.
    Любов - то пані безпощадно щасна,
    Своїм образам вкотре губить лік.

    О, згубні, обертайтеся лицем,
    Бо й найтерплячіші опустять руки.
    І як боротись тут з таким борцем?
    Два "ні" - то, власне, формула розлуки.

    Допоки буде так, буття недуже,
    Інтриги, маски, тактики - сумбур.
    Чужому кажемо: привіт, мій друже!
    А другу спину наставляємо, як мур.

    10/14


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Гупало - [ 2018.05.05 10:40 ]
    Коментар дня -- 5 травня ц.р.
    Сергій Гупало:

    - Ви, Лесю, нариваєтесь... Якщо Вам чиїсь коментарі не подобаються - можете заблокувати того, хто їх пише. Я, наприклад, Вам гарантую, що коментувати Ваших творів не буду, якщо не будете мене згадувати. Мені Ваші твори не цікаві, спосіб Вашого мислення примітивний. У цілому Ви мені - не цікаві. Що хочете - те й публікуйте. До того ж - можете заблокувати і мене. Так буде краще. Я не маю часу на спілкування з Вами. Одначе, якщо у своїх коментарях продовжуватимете згадувати моє прізвище, граючи роль ображеного, дивіться, аби я Вас дійсно не образив. Умію вдарити боляче. Це не залякування, а попередження. Сподіваюся, Ви це зрозумієте.


    Лесь Українець:

    - Та пішов ти, козел.


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  10. Маркіяна Рай - [ 2018.05.05 01:06 ]
    Кущ жасмину
    І, серед того бруду і гнилих дощок,
    Розцвів як квітка лотоса, окрасив днину
    Зажурений, в задумі до кісток
    Про долю злого люду, кущ жасмину.

    Набралась кожна грішна і свята
    Істота в цій закинутій місцині
    П'янкого аромату від куща,
    Сховавши суть свою у пишнім чині.

    30/05/13


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.4)
    Прокоментувати:


  11. Нінель Новікова - [ 2018.05.03 11:31 ]
    Картина з натури
    розлога яблуня
    у мене під балконом
    засяяла сліпучим
    білим цвітом
    неначе в танці
    пишна наречена
    свої весільні
    розметала шати
    а на гіллі
    немов у гамаку
    руденький котик спить
    мій підопічний
    після нічних пригод
    відпочиває
    мов сонечко
    заплуталось у квітах
    його ласкаво
    вітер овіває
    і не страшні
    собаки агресивні
    сьогодні котику
    напевне сниться
    ота пухнаста
    незнайома киця
    що спілкуватися
    не захотіла
    а тільки в очі
    подивилась ніжно


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  12. Олександра Христич - [ 2018.05.01 15:53 ]
    Cирія
    Тепер тут полігон Кремля,
    Московські вбивці - тролі.
    Для них мішені - немовля
    Й та дітвора у школі.

    Лихі чванливі глузії,
    То монстри, а не люди.
    Отрута чорної змії,
    Як пошесть, що усюди.

    У Грузії чи ж той Донбас,
    Украсти, вбити - просто.
    Людське життя ніщо для вас,
    Ви демони, короста.

    Звіриний рик ще не схолов,
    Код нації "Зневага".
    Хрипить орда - "Мачи хахлов,
    Их презираем". Сага...

    Брехливий рід, зміїний рід,
    Потворний і підступний.
    Знов провокації, сусід ?
    Вже знаєш, хто наступний.

    Ісус ходив, Свята земля,
    Лунало Боже словo.
    А для ординця москаля
    Полова все, полова.

    29.04.2018
    ДФ


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  13. Маркіяна Рай - [ 2018.05.01 14:03 ]
    Осипаються липи
    Осипаються липи в одвічному розрізі днів.
    Під гарячою парою золотом вкрили дороги.
    Написали мені уже з двадцять щорічних томів
    Ці пахучі коври, що окутують втомлені ноги.

    Я дивуюся їм, як і всім, в кого доля гірка -
    Віддавати красу на засмічення і на поталу.
    Де набралася мужності стільки ця липа крихка,
    Щоб любити людей і свого не жахатись фіналу?

    Невгамовно цвітуть ці розлогі червневі букети,
    Вони кожного ранку чекають на кроки знайомі,
    Перехожим дарують все нові і нові куплети
    Чарівливої пісні про долі віддавна відомі.

    Хоч не кожен оцінить непрохану відданість віття,
    Хтось зламає гілля і начхає на цвіт їх духм'яний,
    А відхреститься тим, що не може ковтати повітря,
    Коли здавлює груди той запах, що солодко-пряний,

    Та є ті, що проходять, на повні вдихаючи груди
    Аромати п'янкі, наче спомин вчорашньої ночі.
    Пригадаються всі небайдужі і бажані люди
    У хвилини, як липа розпилює золото в очі.

    І тамуючи голод долонь і очей безнадійний
    Віддається навіки людина людині думками,
    А цвіт липи над нею виконує танець повільний,
    Оживляючи в пам'яті втіхи покриті роками.

    06/2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.4)
    Коментарі: (7)


  14. Іван Потьомкін - [ 2018.04.30 19:07 ]
    Торг із Всевишнім
    Під час молитви якось раббі Леві
    Звернувся до Всевишнього:
    «Владико всього світу,
    Колись ходив Ти із Торою
    І намагавсь продать її,
    Як яблука збувають торгівці,
    Доки не погнили вони.
    І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
    Ніхто не спокусився.
    Тільки ми взяли.
    Тому-то складемо угоду.
    Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
    То, може, поміняємося цим?
    І якщо скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
    То ось що одповім Тобі я:
    «Якби не мали ми гріхів,
    То що б робив Ти з милістю Своєю?»
    Отож, для обміну такого
    Тобі ще слід додать нам:
    Життя, Дітей і Їжу».



    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.71)
    Прокоментувати:


  15. Вадим Василенко - [ 2018.04.28 11:25 ]
    Три записи в блокноті
    1.
    Наші страхи не зостаються на горищах, разом із покошлаченими Вінні й безрукими Барбі – вони ростуть, заховані так добре, що побачити чи почути свій страх далебі чи можливо. Незахищені та ранимі, ми насолоджуємося власними страхами і стаємо їх жертвами й заручниками, бо потребуємо страху як сексу чи нікотину, й водночас наші страхи потребують нас – ми і є нашим страхом.
    2.
    Щоденне тренування почуттів як біг на довгу чи коротку дистанції: ти не опираєшся ногам на біговій доріжці, гартуючи свої кволі м’язи та нерви, і градус твоєї чуттєвості, як стрілка на маятнику – зростає, щоби коли-небудь відчути: ніщо в тобі ні зовні, ані всередині не зосталося таким, як було. Відмирання чуттєвості як оніміння губ і затерпання пальців, нездатність відчувати як заразник і ліки, що роз’їдають і зцілюють водночас: у світі симулякрів чуттєвість – трагічне прощання з Учора. Ти не знаєш, як довго триватиме цей біг, подібний на гонитву, але відчуваєш: із кожним кроком і з кожним ривком віддаляєшся від дому й від себе – у безвість, що прагне пожерти тебе, як зжерла тих, що бігли перед тобою, як зжере тих, що позаду, і цього не виправити й не змінити, бо ти не лише той, хто біжить, а й той, хто падає. І дарма, що дорога, розграфлена зебрами, йде не лінійно, а колом, від фіналу до старту – твій біг рятівний і убивчий, ніяк не інакше: і за кожною зеброю, з кожним відрізком дороги та часу на тебе чекають нові краєвиди.
    3.
    2017 – це рік, про який хочеться переважно мовчати, ніж говорити, бо він поставив питань більше, ніж зумів дати відповідей, породив більше сумнівів і протиріч, ніж твердості у власних і чужих переконаннях, набудував більше бар’єрів, ніж відміряв сил і снаги, аби їх не обійти, а перейти та подолати. Здається, ніколи ще не відчував таку прірву – між можливим і неможливістю, зневірою і реваншем, соромом і презирством, але ніколи ще не бачив так ясно доріг і магістралей, облич і масок, і світло від дорожніх ліхтарів не різало у вічі так гостро і яскраво. І все ж, чи не єдине і може найвагоміше, що зоставив по собі 2017 – це розуміння себе у Вчора й Завтра, у ролях, прописаних самим для себе, хоч і в чужих декораціях. І те, чого він не забрав, від чого не спокусив відмовитися – нездатність мріяти про реальне, сновидити із заплющеними очима, не визнавати поразку, навіть тоді, коли поразка дивиться у вічі – дарма, що весь 2017 – це суцільне фіаско. Шви уяви тріщать, хоч примарне Завтра хитке та непевне, але може тому спрага дороги така нестерпна, а відчуття землі під ногами таке непереборне?

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  16. Артур Сіренко - [ 2018.04.26 15:11 ]
    Мішок ночі
    Жадібна відьма Ніч
    Ховає свої чотири Місяці
    У мішок чорний Непам’яті,
    У тьму Небуття вічного,
    І бавиться ними потайки,
    Наче не відьма вона, а ворожка,
    Наче не Ніч вона, а жебрачка,
    Що ховає чотири золоті таляри
    У бородатого Володаря вициганені,
    На зуб пробувані, об камінь дзень,
    У чорнило несвітла, в мішок,
    Наче скарб – випадковий,
    Чи то дарований, чи то вкрадений
    (А нам мандрувати –
    Номадами неприкаяними,
    Шляхами Каїна – в Ніч,
    Теж у мішок її),
    А дереву що – рости,
    І всього по одному мати:
    Одне світило більмом серед ночі,
    Одно око вогню серед дня спекотного,
    Одну долю – і ту нещадну,
    Одного бога і то кульгавого,
    Одного птаха і то німого,
    Одну тінь і то потойбічну,
    Одну смерть і то подаровану,
    Одну сокиру і то надщерблену,
    Одне мовчання і то назавжди…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  17. Артур Сіренко - [ 2018.04.26 15:02 ]
    Серце-метелик
    Серце моє – ти метелик
    З крилами кольоровими –
    Кольору Неба.
    Серце моє – ти невагоме,
    Як оцей лускокрил поцяткований –
    Істота повітря теплого,
    Тебе теж приколото –
    Багнетом, не голкою
    До буття нашого страшного,
    До часу нашого жорстокого,
    До пам’яті моєї простреленої,
    Що нагадує хламиду самітника,
    Чи то книгу з сумним епілогом
    І сторінками перекресленими.
    Серце моє – лети доки вітер,
    Доки Небо ще не стало
    Важким дахом оливним,
    Доки Сонце не стало залізною кулею,
    Доки Місяць не став вохряний, як кров,
    Доки люди не стали жабами,
    От тільки багнет…
    Яким тебе приколото…
    До важкого каменя пам’яті…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  18. Сонце Місяць - [ 2018.04.24 21:02 ]
    весну-про
     
    закохані розстаються із
    закоханими в них
    стрічаються інші закохані
    нових витівок задля
    сезон бере по~ справжньому
    & похідний шампань
    хай для когось це пиво суціль
    старі гойдалки при дворі
    всякий чуттєвий брухт

    присвячені їй


    & бути інтоксикованим
    сезонним квітом бузковим
    стрункіше самотнім тим
    ночі безвість сочиться
    дивним димом без диму
    співмешканці тихо минають
    прояв правічних чуттів
    нешоковані мов байдужі
    вечеряти завмирати
    класичним подружжям
    пригадуючи собі в інтер’єрах
    обійми у безкінечнім
    цілунку кохання одверті
    медвяно терпкі сутінки

    присвячені їй





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  19. Ірина Вовк - [ 2018.04.23 22:04 ]
    Замовлянка "На добраніч" (дитяче)
    …Коли падають зорі, утішся, моє голуб’ятко –
    бо це значить, що в світі спалахує вічне кохання,
    бо ті зорі в серденьках закоханих, наче свічі
    в глибокій криниці, мерехтять-мерехтять чудодійно –
    і серденька проймаються жаром... А той жар
    все росте – виростає, і роздмухує полум’я в грудях –
    ой пече воно груди нестерпно, виливається в пісню
    тужливу, а ту пісню підслухає вітер – і по небу
    нічному розносить, аби чули ті зорі, що виснуть
    і готуються в парі упасти, що чекає їх світла година –
    на землі двох людей поєднати. Так рождається
    пісня Кохання, нерозлучна із лебедем в морі,
    нерозлучна із голубом сизим, а де голуб – там небо і зорі...
    Так рождаються хмарки летючі, випинаються
    гори могучі, ліси несходимі смарагдові тіні кидають
    довкола – і стиха-тихенько відтак помаленьку
    починається любощів мова: листка із листочком,
    дзвіночка з дзвіночком, травинки, пташинки, та ще й
    комашинки – усе на землі промовляє, німого ж нічого
    немає... А там, де Любов свою ніжну розмову провадить
    у всьому лиш Злагода-Ладонька ладить: цілує у вічка,
    у щічки тепленькі, у личка м’якенькі, і пестить,
    і надить – в вікно заглядає Зоря Вечорова... Зорить
    колискова, усі голоси переймає. Гойдає на хвилях,
    на місячних срібних приливах – і в сон поринає…

    ́(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2)