ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ніна Виноградська
2019.03.19 09:38
Є красиві міста, і багатші, і, мабуть, тепліші,
В них живуть і сміються, щасливих чекають хвилин.
Тільки Харків для мене – колиска, тому найрідніший,
Тут побачила світ моя доня, а потім і син.

Харків’яни мої, харків’яни,
Це для нас мого міста краса

Олександр Сушко
2019.03.19 07:39
Я - рідновір. Мій Бог - це Україна,
А братик уподобав Іордан.
Стоїть щодня у храмі на колінах,
Поклони б'є мальованим жидам.

Усе чуже - і родовід Абрама,
І ладан, і молитви, і хрести...
Вчорнішала за це хохляцька карма,

Ярослав Чорногуз
2019.03.19 00:18
Це віт судомне колихання –
Сміється місяць із небес.
Я задихаюсь від кохання,
Ним переповнений увесь.

Ох, розбудить би вікна сонні,
Явити давні їм дива –
Я б серенаду під балконом

Віктор Кучерук
2019.03.19 00:12
Не кажи мені нічого
Про оте, чого нема
На вибоїстих дорогах
Між блукальцями двома.
Не жури серця минулим
І майбутнім не втішай,
Бо гіркотного сьорбнули
Вже обоє через край.

Серго Сокольник
2019.03.18 21:55
як на почат-
ку темою порушити,
Що по очах
Не прочитаєш душу ти?..
-та і не тре-
ба. Ти сама хотіла
Польоту в не-
бо... Таїн прагне тіло

Ірина Білінська
2019.03.18 21:38
Чи знаєш, що ми не окремо з тобою?!
Ніколи не були окремо…
Мов зшиті чи склеєні диво-любов’ю.
Наповнені сонцем, течемо –
Зливаємось ріками чудних мелодій,
Аби розчинитися потім
У пісні веселки, в любові негордій
За межами власної плоті.

Микола Дудар
2019.03.18 20:06
У відносинах - наче колеги
А у подумках - свіжовичтаний реп
І бурлить, і штовхаємось - легко…
Крок за кроком роками - сонце і степ
Ні будівель тобі, ні криниці…
І ніякого плану, тим більш
А навіщо світ Неба без Птиці?
Чи поета на розстріл за вірш,

Олександр Сушко
2019.03.18 18:35
Вірш дочитано. Вигуки "Браво!",
Друг-руладник за плечі обняв.
Наче ловко і трішки лукаво,
Та насправді - одверта дурня.

Випрозорюю критики натяк,
Повизбирую гречку з пшонин:
Вштабелюють віршаток громаддя

Вікторія Лимарівна
2019.03.18 17:20
Пробуджується знов земля
І по-весінньому радіє.
Готові до сівби поля,
Є думка про врожай та мрія.

Жадана мрія досягти
Шалених успіхів у справі!
Шляхи тернисті до мети,

Петро Скоропис
2019.03.18 13:47
Вітряний літній день.
Рівняються по стіні
дерево і його тінь.
І тінь цікавіш мені.
До ставу збіга стежа,
схоже, від батогів.
Ба, і це не межа
забавкам дітлахів.

Тетяна Левицька
2019.03.18 11:00
Світочу, всміхнися, хмарки розтопи!
Променем ласкавим
сповивай безмежжя.
Світ збирає зорі в сонячні снопи,
золотим узором білоцвіт мережить.

Крильця у метеликів дивне -
рішельє,

Ніна Виноградська
2019.03.18 09:54
В глибині душі, на самім денці,
Бережу повагу до основ,
Тих, що українські западенці
Пронесли віками через кров.

Майже всі виходили з криївок
До маржин, колиби і снопа.
За божницю клали стос листівок,

Ярослав Чорногуз
2019.03.18 01:20
Віддай мені свій біль увесь,
Віддай мені усі страждання.
Хай сивина укриє рання –
Прийде здоров`я - днем чудес.
Віддай мені свій біль увесь.

Віддай мені усю скорботу,
Недуги тіла й серця – всі!

Віктор Кучерук
2019.03.18 00:15
Чи збагненним стало невідоме,
Чи кохання добавляє сил, –
Легко так, немов тягар утоми
З пліч упав, як тиша із могил.
Легко так, що хочеться літати
І собі самому довести,
Що умію й можу ще затято
Зводити зруйновані мости.

Іван Потьомкін
2019.03.17 21:20
– Что скажешь? – cпросил я Алексея, протягивая старое фото, когда почти через год мы наконец-то встретились снова на нейтральной территории. – А что тут скажешь? Юная и хорошенькая. Твоя в девичестве? – Нет. Но прочти, что написано на обратной стороне.

Олексій Кацай
2019.03.17 20:54
Коли мені наврочить ранок
будильника нечисту силу,
з пітьми завішених фіранок
пірну я в напрямку світила.

І, щоб не стати злу мішенню,
у заговорену кишеню
засуну заклинань детектор,

Тетяна Левицька
2019.03.17 15:56
Надворі весняні клопоти щоденні,
та дзвенить піснями небокрай.
Розгорланились птахи, як навіжені,
хоч бери та вуха затуляй.

Дихають п'янким на повні груди киснем -
парків, лісосмуг, степів, дібров.
На блакитнім хмарочосі сонце висне

Олександр Сушко
2019.03.17 15:55
З козла молока втричі більше,
Аніж з хитруна-хохлака.
- Рятуйте-е-е-!- у відповідь тиша,
Народ від халепи втіка.

Вирує доокола повінь,
Кричить бідолаха: - Спаси-и-и!
Утопленик - братик по крові,

Ніна Виноградська
2019.03.17 14:13
із гіркою долею своєю
прожила я непросте життя
замість манікюру в нігті глею
набивалося без співчуття

і боліли труджені всі пучки
та душа боліла в сто раз гірш
як виймала шпичаки – колючки

Ніна Виноградська
2019.03.17 13:38
Як виживаєш, націє рабів,
Тих, що за гречку продали свободу
І мову материнську, хату, спів,
Безчестям замінили честь народу?

Що продали майбутнє поколінь
За хліба шмат і сріблеників жменю.
Вам за державу воювати лінь,

Світлана Майя Залізняк
2019.03.17 11:38
Жінка - маківка на вітрі,
барви блякнуть у палітрі,
пригадалося... зустріла...
Лиш один - вогонь для тіла!

Десь у нього - лан, косиці,
блискотять млинки і спиці.
Угамуйся: скоро осінь,

Ніна Виноградська
2019.03.17 11:35
Пробач, матусю, в поминальний день
Є скибка хліба на столі і є водичка.
Плеча твого немає, слів, пісень,
Лише вогонь малесенький від свічки.

І є тепло і світло, ніби ти
Десь поряд є, але знайти не можу.
Матусю, де тепер мені знайти

Любов Бенедишин
2019.03.17 09:13
В тебе інші: вимір, осі,
вектори, координати…
А мені, що ти і досі
в снах мій дім шукаєш, –
знати б.

17.03.2019

Віктор Кучерук
2019.03.17 09:00
Гніздо порожнє на крислатій
і знеособленій вербі
могло б уже притулком стати
для здичавілих голубів,
але завжди пташині зграї,
не так, як родич чи сусід, –
чужу оселю оминають,
щоб не зневажити свій рід.

Юрій Сидорів
2019.03.17 08:21
Летять ранкові позивні,
А повідомлення - за ними.
Їх адресовано й мені
Оцими днями весняними.

Мене пробуджують вони,
Ці звуки, схожі на "морзянку".
Гінці місцевої луни

Сергій П'ятаченко
2019.03.16 22:44
нам звичайно ж не видно крізь хмар каламутні річки
але знай – угорі – де небесні сліпучі престоли
світлі янголи скролять там наші життєві стрічки
дещо лайкають тільки ось не коментують ніколи

а внизу колодій колобродить бреде сиропуст
нам науку н

Марґо Ґейко
2019.03.16 20:52
А нас південний вітер побратав.
Цей павітер із присмаком лаванди,
Що грав колись канатами, і ванти
Немов ченці – насмішливі ваганти
Гули всіма відтінками октав.

Та це колись, фрегатів тих нема –
Там інші звуки, присмаки і лови,

Любов Бенедишин
2019.03.16 17:30
Серцю боляче мовчати.
І самотньо – іпостасі…
Розминаємось у чаті.
Не збігаємось у часі.

03.2019

Ірина Білінська
2019.03.16 14:53
А чи потрібні Богові раби?!
Раби рабів беруть собі у рабство,
Будуючи своє «небесне царство»,
Чекаючи новітньої доби.
Тепер пророки, Господи прости, -
Ні прихистку тобі, ні порятунку.
То Юда зрадив чесно – поцілунком,
А ці свідомо спалюють мости,

Ін О
2019.03.16 14:38
всі торішні листи - пам'ять з минулого, що приніс листоноша від тебе нещодавно, Венді.
я зібрав старанно, наче збираєш літописи нащадкам у сувої ціле століття.
я усі прочитав твої тексти, відчув твої коми та крапки, стираючи власні легенди,
бо коли Шо

Світлана Майя Залізняк
2019.03.16 14:37
Не встрягатиму в халепи,
бо не йде ніхто
розглядати сотні сепій,
фалдочки пальто.

Не запрошують на свято,
де макітри й чад,
де підпал старої вати.

Ігор Деркач
2019.03.16 12:17
А на Росії сіло еНеЛО!
На Раші гуманоїди – це круто!
Європі та Америці – hello
покаже ВеВеПе. А ПеПеО
уявно ублажає
ліліпута.

***

Олександр Сушко
2019.03.16 12:15
Ерот осліп! Любов збиває з курсу,
Ступає на слизьку стезю нога.
Тебе поцілував би та..боюся,
А, може ти не хочеш, жінко, га?

Обмацати кулясту би м'якушку,
В трикутний рай загнати скакуна...
Але старий, пракореня не зрушу,

Тетяна Левицька
2019.03.16 07:44
Покинула  вдосвіта сонячна мрія!
Невже мої сни не належать мені?
Затемнення сонця, нічого не вдієш,
босоніж іду по колючій стерні.
Важкий хрест несу на Голгофу, о Боже!
Як, бідний, Ти ніс? Мій  нагрудний лише.
Презирство жбурляють услід  перехожі,

Серго Сокольник
2019.03.16 04:19
Дай, люба, тебе обійму
Під час хворобливого сну,
І сили тобі поверну
Собою. Розвіється сму-

ток... Він від цієї пори,
Що крони хитає дерев
Оголених... Горло дере

Віктор Кучерук
2019.03.16 00:25
Радощам – радуюсь, звісно...
Смутками – мучусь терпляче...
Невідворотності різні
Не призначають побачень
Ні за столом при вечері,
Ні на шляху до роботи –
Горе – постукає в двері,
Щастя – постане напроти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ліліт Легенда
2019.03.18

Ярослав Куцела
2019.03.17

Ірина Мучичка
2019.03.15

П'єро Місячний
2019.03.10

Єлена Дорофієвська
2019.03.10

Сергій Єрьоменко
2019.03.10

СвітланаГаноцька ЛанаСкіфянка
2019.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2019.03.15 21:21 ]
    З голосу Езопа
    Великий камінь лежав на висоті.
    Гілля дерев схилялося над ним,
    Сідало птаство і пісні співало.
    Здавалось, кращої місцини не знайти
    Для мрійників і мудреців.
    Та камінь нудився усім цим
    І заздрісно дививсь униз на товариство.
    «Набридли мені дерева й птаство.
    З братами хочу буть нарешті!»-
    І зі словами цими звалився камінь.
    Та ще не встиг і словом перемовитись,
    Як щось важке наїхало на голову,
    А далі – то шкребе залізом,
    То переверта, то котить, то залива болотом...
    І тільки як настає сякий-такий перепочинок,
    З усіх боків оббитий, сумно поглядає
    Уже не камінь, а якийсь уламок на вершину.




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (6)


  2. Шон Маклех - [ 2019.03.07 21:44 ]
    Торфовище
    І я люблю це торфовище:
    Так м’яко тут ступати
    І минуле сумне згадувати,
    Ховати в його утробі
    Важкі й холодні заліза шматки.
    А потім щось вишукувати,
    А потім землю як пиріг різати –
    На паливо.
    Ми стільки разів це торфовище підпалювали,
    Стільки його рискалями різали,
    Заступами тлумили, лопатами шматували,
    Наче не торфярі ми, а копачі могил,
    А воно все квітує, все ковдрою камені криє,
    Все з нутра джмелів та щурів плодить,
    Чого тільки ми не викопували:
    І ножі іржаві, і треби страшні, і кумирів пращурів,
    А все намарно – не для нашої пам’яті,
    Не для наших хворих спогадів,
    Не для наших черевиків цвяхи
    З тих кавалків мечів минулого.
    А люблю це торфовище:
    Все одно.
    І овець волохатих дзвоники,
    І конюшини весняні трилисники,
    І вересу п’янкий сон,
    І вітру прощання сумне…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  3. Шон Маклех - [ 2019.03.07 20:21 ]
    Двері важкі відчинені
    Відчиняються двері
    З кімнати, де повно квітів,
    Де стіни і стеля розмальовані синім,
    Де підлога зелена й м’яка,
    А за дверима темрява –
    Тільки темрява…

    Якийсь прот* серед міста Деррі **
    Виспівував пісні оранжистів,
    Казав, що слід давно роздавати рушниці,
    Інакше тісно буде від черевиків папістів. Але
    Він не знав, що на цьому торфовищі,
    Що проросло містами наче грибами,
    Всі рушниці давно зіржавіли,
    А кулі видаються лише самогубцям:
    По дві на брата, по дві на кожного бородатого,
    Що копачам видають рискалі для торфу,
    Що горів колись у кам’яних печах
    Під дахом, що зістарівся травою,
    Такою ж зеленою, як і вся Ірландія –
    Одна на всіх.

    Відчиняю двері
    (Бо хотів піти з торфовища),
    (Бо думав, що десь тепло,
    А воно всюди пекло),
    Відчиняю –
    А за дверима темрява,
    Тільки темрява.

    Залишу в цій кімнаті слова і рукописи***:
    Слова які ніхто не буде читати****,
    Рукописи, які важчі аніж спокута,
    Залишу: бо важкі двері відчинені,
    А з темряви вороття ніби як недоречне,
    Ніби як навіщо, ніби для чого
    Ото ж бо.
    Залишаю по собі кавалок світла
    Якого ніхто не бачить…

    Примітки:
    * - Протами у нас на острові долі називають протестантів-оранжистів.
    ** - щодо міста Деррі в мене особливі сентименти. Шкода, що так часто було воно чужим…
    *** - у нас в Ірландії в старі часи рукописи писали на шкірах тварин. І книги інколи називали на честь тварини, з якої здерли шкіру для книги: «Книга білої корови», «Книга мишастої корови». Інколи із-за цих книг спалахували війни. Що й не дивно…
    **** - насправді будуть читати. Він буде читати – це точно. А решта…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  4. Микола Дудар - [ 2019.03.07 18:41 ]
    ***
    Читаючи мої вірші, що відчуваєте?
    Ви думаєте мене розпізнати
    Пірнувши углиб моєї душі
    Крізь рядок моїх одкровень
    У потаємну кімнату

    Щоби наситити своє голодне нутро

    І взамін лайканути?
    
Ні, читачу…

    Це я словом своїм знімаю твою одежу…
    
Насолоджуюсь
    
Шматками твоєї безпорадності

    Твоєю відстутністю на час ліпки рим…
    
У твоїх снах моє мерехтіння…

    Я - снодійне твоє

    Поспи ще трохи, допоки вільний шлях безкінечності…

    Розбудить тебе свіжий голод…
    І ти мусиш схилити

    Свої оченята до новонародженого -

    Нетлінне своє спасіння…

    26-03-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  5. Микола Дудар - [ 2019.03.05 15:00 ]
    Крик
    Як жаль, що я такий земний
    А Ви до сказу… всі небесні!!!
    Хоч в три погибелі зімнись -
    Ніразу не воскреснеш...
    05.03.2019.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  6. Катерина Теліга - [ 2019.02.28 14:47 ]
    хлібина
    дівчинка
    зі споду літа
    жінка
    в ламкому вищирі дзеркала
    жінка
    з памороззю у волоссі
    і мудрістю в пергаменті
    борозен
    ділять одну хлібину

    та що в дзеркалі
    недбало струшує крихти
    ніби мух виганяє
    з веранди в осінь
    та що з мудрістю
    сарказмом лоскоче
    кратери її оголених плечей
    і збирає крихти
    в кишеню

    мала витягує
    ноги з літа
    вкривається коциком
    показуючи усім язика
    бо їй поки що невтямки
    що хліб той
    з муки
    води
    солі


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2019.02.24 14:45 ]
    Прочанин Ерідана
    Я гадав Оріон – то мисливець,
    Що вбиває оленів з очима вологими,
    Що наповнені ностальгією
    За лісом тінявого спокою,
    За яким біжать пси кудлаті:
    Гонитва колючого погляду,
    Гонитва туманів Туле Ультіма –
    Гонитва до мосту.
    Але виявилось
    (Я дізнався про це ненароком),
    (Мені про це розповів крук
    З пір’їнами кольору Небуття),
    (Мені про це повідав вітер –
    Прозорий наче молитва),
    Що Оріон – це прочанин
    З посохом кипарисовим,
    Прочанин до Землі Одкровення
    У долину ріки Ерідан,
    У країну священних каменів.
    І от про нього співаю
    Своєю римою варварською,
    Слова шорсткими сарматськими,
    Малюю на каменях знаки
    Все про того прочанина,
    Наче не сколот я і не кімерієць,
    А художник сліпих народів,
    Наче пікт рудочубий –
    Воїн холодного вітру,
    Людина важких хвиль
    Безнадійно сивого моря.
    Співаю: нутром свого серця.
    А той прочанин мандрує
    Волоцюгою чи то старим філософом
    І в торбі своїй латаній
    Несе скарб найбільший –
    Мовчання.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Юлія Зотова - [ 2019.02.21 14:11 ]
    Дійте
    Зважуватись, зважувать, вагатися...
    Дійте і не бійтесь помилятися!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  9. Анастасія Поліщук - [ 2019.02.18 16:40 ]
    Про раціональність
    Моє волосся трохи розпатлане, як і мозок
    Десь на четвірку за шкалою від
    Один – прокинулась без пам’яті в реп’яхах
    До десяти – ідеально розчесане
    Локон постійно
    Тулиться до підборіддя
    Мій погляд застряг
    Десь між одинадцятою ранку цієї безмежної доби
    І планами на майбутнє
    Тобто одинадцятою нуль вісім
    Як задуматися, здається, що будь-яка дія, яку ти ще не зробив
    Одного разу обов’язково з тобою відбудеться
    Якось у вічності

    Моє серце, як завжди, наскільки мені вистачає пам’яті
    Вистукує ритм
    Іноді прискорюється, однак існує закономірність
    Чому поклик думок в реп’яхах називають раціональністю
    А поклики серця – чуттєвістю
    Здається, людина саму себе навчилась сприймати хибно


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  10. Шон Маклех - [ 2019.02.18 00:17 ]
    Довершено: Місто Ліхтарів
    Місто, яке живе поночі.
    Місто, яке блимає очима ліхтарними
    У пітьму вічного вчора.
    Тут живуть одні ліхтарники:
    За покликанням.
    Тут складають пісні променями
    Жовтого нічного світла,
    Тут несуть світу щовечора,
    Ховаючи її язик гарячий
    Між долонями досвіду
    Живу пташку свічку –
    Вогник Істини,
    Затуляючи її помаранчеве серце
    Від вітриська байдужої осені.
    Ці ліхтарники
    Та їх замріяні дочки
    Ніколи не споглядають Місяця –
    Оцього нічного злодія,
    Оцього пастуха котів чорних,
    Бо ховаються від світил пітьми
    Під ковдру мереживну ліхтарну,
    Запалюючи
    Цілу ніч запалюючи
    Нові і нові ліхтарики,
    Наче не люди вони,
    А світлячки вусаті.
    Запалюють
    І лишають
    На поталу росі.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)