ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Нінель Новікова
2022.06.28 18:19
Душу чорною печаллю
Огорнуло вмить…
Пекло з крилами примчало –
Світу це болить!

І якщо нема нікого,
Хто б це зло спинив,
Господи! Скажи для чого

Ігор Деркач
2022.06.28 15:57
Йдемо у церкву. Жити – не умерти.
Ми не скупі і маємо капшук,
з якого можна дати Богу лепту,
аби пожити і не мати мук.

Усі побожно сіли, помолились...
Капелою виспівують отці...
аж тут мені до носа опустилась

Тетяна Левицька
2022.06.28 11:37
Посивіла душа, відблудила,
І покинула зморене тіло.
Полетіла у вирій до раю,
А Бог каже: — "тебе не чекаю!
Ще не всі ти гріхи відмолила,
Не для тебе копають могилу.
Ще не все позбирала каміння,
Вирви з серця пирій із корінням,

Іван Потьомкін
2022.06.28 09:34
Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
вишивали повішальниками дерев плинне море.
Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
Колись стежки її

Микола Соболь
2022.06.28 07:46
Чи віра сліпа, чи люди?
Чуєш? Це голос Іуди.
Від страху тремтить осина.
Що ти, скажи, за людина?
Багацько тобі подібніх
так просто за тридцять срібних
навіть ріднесеньку матір
запросто зможуть продати.

Віктор Кучерук
2022.06.28 05:28
Коли ми десь посеред хвиль
Опинимося здуру, –
Удвох менш витратим зусиль,
Рятуючись від бурі.
Нас не злякає темний вир
Чи блискавок зигзаги, –
Рука в руці – це балансир
І сил двох рівновага.

Микола Соболь
2022.06.28 02:57
Ніч готує ракети,
сажею маже небо.
Боже Всевишній, де Ти?
Царство прийшло Ереба.
Зірка одна – кремлівська.
Мо’ Віфлеємська згасла?
Кров пролилась синівська,
вільні пустують ясла.

Ірина Вовк
2022.06.27 17:02
Сьогодні чорно так душі моїй.
Сьогодні так думкам моїм свавільно.
Мовчиться про… про що мовчать не вільно,
А ти мене з півслова зрозумій.

Мовчить той ліс, що слухав наші сни.
Мовчить верба, що нам стелила ложе.
Нам не дійти торішньої весни,

Володимир Бойко
2022.06.27 09:41
Хай стихнуть гармати,
Хай музи говорять,
Бо ми так багато
Набралися горя.

Побита війною
Вже кожна родина
І крові рікою

Микола Соболь
2022.06.27 07:15
Гординю сховай за сльози,
вітер збери у жменю,
вибери вірші чи проза…
Жити – це так буденно.
Дощ наливає калюжі,
грім від люті гуркоче:
– А люди?
– Вони байдужі, –

Віктор Кучерук
2022.06.27 06:17
Мабуть, крізь просторінь та час
Я йшов занадто швидко
І розгубив увесь запас,
Бо власності не видко.
Мабуть, не так, як треба жив
І рухавсь хибним шляхом,
Якщо куштую хліб чужий
Під незнайомим дахом.

Ярослав Чорногуз
2022.06.27 00:10
Дотліває серед віття
Сонячне багаття.
Одяглося буйноліття
У вечірнє плаття.

Розлила по небу чари,
Витягла з пуделка* -
Рожевенько-біла хмара --

Микола Дудар
2022.06.26 23:19
Його ще витяти з підкопу…
Йому ще в спину цілить дим…
І ритм якийсь… одні синкопи…
І невідомо де і з ким
Йому ще вніч сягнути в небо…
І не забути - хто він є?
Якщо зустріти буде треба
Лице у смерті як своє…

Євген Федчук
2022.06.26 19:43
Пройшовся якось Бесарабським ринком,
Від цін пошкріб потилицю лишень.
Хоча пустив, як кажуть люди, слинку,
Не стільки заробляючи грошей.
Пішов тоді Хрещатиком пройтися,
На лавочці підсів до дідуся,
Який в потерту книжечку дивився.
Не раз вже, мабут

Сергій Губерначук
2022.06.26 18:51
Білої айстри чорний неґатив.
Квітка архівна у викопному кадрі.
Від кіноапарату зоставсь лише штатив
і плівка непроявлена з аншлагом у театрі.

На Байковому : бай-бай-бай,
актриса спить давно.
З полущеної плівки не прозирне вистава:

Ігор Деркач
2022.06.26 17:58
Поети – ної. Є ще роль така –
ковчеги перед бурею смолити
і рятувати душі гордовиті,
коли життя не варте п’ятака.

Вони поводирі... і неофіти...
у пору смути місія тяжка –
вичавлювати із людей совка,

Роксолана Вірлан
2022.06.26 17:27
Цей рік без тебе схлипував дощами,
під шкіру ночі повз тягучим холодом,
життя, мов небо зорями обколоте,
змикав у темну обрієву раму.

У кожен крок, що цілив у прийдешність,
цей рік терпкий узміювався острахом
і вчив долати несміливі порухи,

Іван Потьомкін
2022.06.26 12:59
Коза й віслюк в однім хліві жили.
Та друзями натомість не були.
Коза щоразу потерпала,
Що корму їй дають чомусь замало,
А віслюкові неквапливому (бозна за віщо?)
Щодня несли корму вдвічі більше.
Коза і так, і сяк метикувала
І врешті-решт сусідові

Олександр Бобошко Заколотний
2022.06.26 12:50
«Липа пахнет победой» –
вважає якесь дитинча й
до вітрини крамниці
свій аркуш прикріплює скотчем.
…Попри всю приазовсько-бучансько-ірпінську печаль,
я в твоє існування ще силуюс

Микола Соболь
2022.06.26 06:18
Мовчи, солдате, твоя Совість чиста.
Бо землю боронити – це святе.
Тебе стрічає уціліле місто
і на душі спокійно через те.

А від Херсону до Лугані – пекло,
то «Гради»* землю б’ють, то «Сонцепек»*.
Твоє волосся інієм примерзло

Віктор Кучерук
2022.06.26 05:24
І. Б...
П’єдестал збудували роки,
Підпираючи зроблене днями, –
Тож, старанням оцим завдяки,
Тобі є де стоять перед нами.
Хоч життя галасує і б’є,
І веселощі змінює докір, –
Лиш світліє обличчя твоє

Тетяна Левицька
2022.06.25 18:31
Своя сорочечка до тіла ближче,
та вже навчилася терпіти біль.
Глянь, скільки бідолах на попелищі,
без рук і ніг... Не сип на рану сіль...

Недосконала, стомлена, самотня,
і зморшка невигойна на чолі.
Старіють всі, процес невідворотний,

Сергій Губерначук
2022.06.25 14:32
Актор – це месія,
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.

Збираєш потому
так, ніби востаннє,

Ігор Шоха
2022.06.25 13:23
Чи бавовна палає, чи вата –
а із пращі і нині летить
у чоло незаконного брата,
у жахливе лице Голіата
камінець, що вбиває за мить.

Мало того, що гине проклятий
в українській землі окупант...

Микола Соболь
2022.06.25 08:05
Ранок який. Тиша. За вісім п’ять.
У соннім саду пахощі м’яти.
А з Білорусі ракети летять:
українців ще сплячих вбивати.

Страшніше нацистів стали сябри,
минуле забули своє і святині.
Єдине питання: як ви могли

Віктор Кучерук
2022.06.25 06:03
Гонить вітер
Хвилі жита
Вдалеч стихача, –
Поле плідне
І погідне
Зору сівача.
Не злічити,
Стільки жита

Сергій Губерначук
2022.06.24 17:34
Та хоч би раз
мені у руки впала
із будь-яких небес,
аби мені,
у слушний час,
коли не вистачало
твоїх чудес
та імені!

Ігор Деркач
2022.06.24 15:32
Як то файно, що ми не герої
і не мічені поміж людьми –
у Європі одною ногою,
а на другу кульгаємо ми.

Рідна влада одною рукою
показала кудою іти,
але другою, від параної,

Володимир Невесенко
2022.06.24 10:38
Під сосен тремким навісом,
де вечір тамує втому,
по звивистій стежці лісом
сліпма я бреду додому.
Хтось шурхає, ніби скаче,
боюся, – кіндратій схопить…
А місяць, хлопчисько наче, –
мені язика солопить.

Віктор Кучерук
2022.06.24 05:30
Або тебе не вистачає,
Неначе міри почуття,
Чи вже наблизились до краю
Найщасливіші дні життя?
Кохання радість незабутня
Майнула швидко, ніби сон, –
Не заспіваємо в майбутнім,
Як нещодавно, в унісон.

Микола Дудар
2022.06.24 01:49
Невимовного болю надто для сліз.
Доба за добою з одними думками...
Дитяти у когось… і син вже без мами…
Дай вгамувати, заспокоїти злість

Свободо! Любове! Син рідної Нені...
Наземна...Небесна... А їм озоветься...
Підіймемо стяг душою і серця.

Тетяна Левицька
2022.06.23 22:07
Шляхетний чоловік і жіночка тендітна,
Зустрілись восени на тротуарі долі.
В минулих спогадах життя одноманітне,
Здавалося, відіграні важливі ролі.

Вона таїлася у мушлі від облуди,
А він шукав взаємності в очах блаженних.
Боялась осуду, завжди, що

Євген Федчук
2022.06.23 20:09
Лук’янівка. Спекотним днем іду.
На лавці бачу у тіньочку діда.
Дай, сяду, трохи дух переведу.
- Добридень. Можна коло вас посидіть?
- Сідай. Чого там. Місця вистача.-
Поглянув дід на мене хитрим оком,
Прицінювався, наче чи вивчав:
- Спекотне нині л

Микола Дудар
2022.06.23 12:55
Ти мирний, тихий взагалі…
Обмінний фонд душі - стабільний.
Якби то, ой, не москалі -
Не нервував би… не доцільно.

На вигляд… свіжий як карась,
Що тільки витягли із річки…
Якби московія якась

Микола Соболь
2022.06.23 10:06
Безпритульні душі, огрубілі,
зранені, спаплюжені війною
доживають свого віку в тілі
оповиті смутком та журбою.

А колись летіли ген у небо,
плани будували на майбутнє…
Висохли. Як винограду стебла.

Віктор Кучерук
2022.06.23 05:32
Вона, мов сонця світіння ждане,
До неї кожен колись іде, –
Не знаю досі чим церква манить
До себе душі живі людей.
І невелику, і невисоку,
Неначе диво – не обійти, –
Тут слово Боже несуть пророки,
Почути віще бажаєш ти.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16

Олександра Самойленко
2022.05.24

Іронія Я
2022.05.20

Віолетта Лі
2022.05.18

Іван Григорків
2022.05.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2022.06.26 12:38 ]
    З голосу Езопа
    Коза й віслюк в однім хліві жили.
    Та друзями натомість не були.
    Коза щоразу потерпала,
    Що корму їй дають чомусь замало,
    А віслюкові неквапливому (бозна за віщо?)
    Щодня несли корму вдвічі більше.
    Коза і так, і сяк метикувала
    І врешті-решт сусідові сказала:
    «Оскільки змушують тебе тяжко робити,
    Хоч день якийсь ти мусиш одпочити».
    Та, знаючи, що голова у віслюка – макітра,
    Дає йому пораду хитру:
    «Удай, що знепритомнів ти,
    І в яму цю негайно упади!»
    Як радила коза, віслюк так і зробив,
    Та мало не на смерть розбивсь.
    «Загоїть рани спроможні лиш з кози легені»,-
    Порадив ветеринарний геній.
    Віслюк господарю зазвичай був вартніш,
    Тож і пішла коза під ніж.

    Р.S.
    Надмірна хитрість вряди-годи
    Веде до непоправної біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (3)


  2. Артур Сіренко - [ 2022.06.25 10:41 ]
    Персидська троянда
    Пишна персидська троянда
    Яку оспівав життєлюб Хайям
    Шипом зозулястим (ні, кинджалом)
    На пучках чуттєвих лишає слід
    Глибокий, як прірва між зорями
    На схід від годинника,
    Що вказує вістрям стрілок-ножів
    Межу
    Між буттям і вітрилом:
    Синім – кольору мандрів:
    (Зникай чи пощезни – за видноколом)
    Їх наповнює музика міста:
    Поліса, де збудували «Арго».
    Тесей недолугий з мармуру білого
    Майструє колиску, а не саркофаг
    Для немовляти епох – Поліфема:
    Щойно з’явився на світ матінки Лідії,
    Щойно на берег він зиркнув
    Оком чорним єдиним
    На скелі пеласгів-рибалок,
    Що Істину-рибу
    Ловлять між хвилями мрій,
    Де мойри живуть коло дерева Ночі –
    Це дворище, насправді,
    Це зовсім не Коринф,
    Це Аркадія вогнищ
    Прощання.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2022.06.23 11:38 ]
    Птах кольору пилу
    Тому, хто стояв біля брами
    Люди приносили подаяння:
    Кидали до дірявого капелюха
    (В якому могла б розміститись Галактика)
    Замість блискучих драхм
    Слова,
    Які він збирав у торбу,
    Але не поніс на торжище:
    Виміняв їх на нічного метелика
    У Турові – місті князів, зубрів та лебедів.
    Тому, хто стояв біля брами
    Сказали, що це дерев’яне збіговисько
    Храмів, веж, палат та халуп,
    Цей прихисток древлян та дреговичів –
    То насправді Теби Золотобрамні –
    Кадмея Драконяча – місто намиста Гармонії,
    Де шукають орбіти планет астрологи
    І ніхто не знає, що відбулося,
    Але всі знають, що буде:
    На вістрі меча і на полі жита.
    Той, хто стояв біля брами
    Відчував, як ми всі летимо,
    Як пророцтва переплавляють на золото,
    Як лишається сірий попіл
    На дні скринь, де ховали надії
    Чи то не пускали їх волю –
    Ці останні нещастя – дарунки Пандори
    В обійми вітру-чужинця
    Люди, які блукали дорогами.
    Стає так самотньо
    Віснику, що стояв біля брами,
    Коли рушає він шляхом лилика
    Затискаючи в жмені
    Синій кавалок Неба
    І мріючи про журавля в руках –
    Птаха кольору пилу.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Іван Потьомкін - [ 2022.06.22 13:41 ]
    П’ятизначний номер

    Не пригадаю вже, де це було.
    Здається, в Амстердамі.
    В трамваї, простовіч мене,
    Сидів і спав, схрестивши на грудях руки,
    Дідусь. Майже мій одноліток.
    Я б не згадав його сьогодні,
    Якби про сон тільки йшлося.
    Нічого дивного в тому нема:
    У транспорті сплять і літні, й молодь.
    А пригадався той дідусь…
    П’ятизначним номером
    Неподалік зап’ястя.
    Жаром обпекло мене, як уявив
    Розпечене залізо, під яким шкварчала
    Дитяча ніжна шкіра, всотуючи в себе
    Довічну фашистську стигму.
    «А на його місці міг же буть і я!»-
    Подумалось. Хвалити Бога, обійшлось
    Голодом та глумлінням «фріців »...
    І все ж той п’ятизначний номер
    Обпіка мене й сьогодні,
    В’яже в один ланцюг
    Тих, хто пройшов концтабори,
    І тих, кого туди не встигли запроторити.
    В один ланцюг, парадоксально названий –
    «Діти війни».
    Начебто не мати, а війна нас породила.






    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  5. Іван Потьомкін - [ 2022.06.21 19:49 ]
    ***
    Ні, не з історії я знаю
    Донедавна найстрашнішу з воєн.
    Самому довелося бачить,
    Як вели колони наших бранців,
    Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
    Як начебто в качину зграю,
    Регочучи фашисти цілились
    В парашутистів на Букринськім плацдармі...
    Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
    Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
    Тоді вважав я за німецьку мову...
    Відки ж було мені малому знати,
    Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
    Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
    Чимало осколків повиймала з плином часу,
    Але один так і лишився назавжди побіля серця...
    ...Вершники у касках і на конях,
    Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
    У вакуацію нас виганяли з хат.
    Наче вівці, брели ми курним шляхом,
    Не знаючи, куди й навіщо.
    Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
    На руках у матері - ще менший од мене брат.
    Я клуночок несу з харчами.
    Од утоми й спеки от-от впаду.
    Раптом спинивсь мотоцикліст
    І жестом наказав сідать в коляску.
    Недовго, щоправда, там ми спочивали.
    Благодійника спинили криком.
    І знову опинились ми в колоні...
    ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
    Та й досі ношу побіля серця один:
    Печальні очі мотоцикліста того,
    Цукерку, що він дав тоді мені ...

    P.S.
    У найстрашнішім сні не міг уявить, що фашистська гидь причаїлась там, звідки неслось удаване братерство. Нескоро загоїться ця рана.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  6. Шон Маклех - [ 2022.06.19 13:03 ]
    Танці кентаврів
    Слова-кентаври
    Танцюють навколо вогнища,
    Сови дивляться вниз
    З верховіть наших снів
    Вниз – на книгу розкриту ріки,
    Що тече в незбагненне
    З пагорбів досвіду.
    У Римі коштовних ілюзій
    Новітній Сенека
    Збирає у глеки години –
    Грона достиглі Часу.
    Винороб. Уп’ємось отим трунком
    Колись. Ночі зоряних флейт
    На березі моря акацій,
    Що відцвіли ще тоді,
    Коли ми були юні –
    Ми – учні Орфея, рибалки містерій.
    У дзеркалі бронзових тіней
    Приблуда печаль
    У приймах у Кроноса
    Для хустки вишукує прядиво звісток.
    Щовечора віолончелі – фіалок
    Музику грають правдиву –
    Про що?
    У домі людей і котів
    Давно оселивсь божевільний,
    Кентавра пальто (чи попона)
    Вся в дірах від пострілів.
    Думки наче руки
    Шукають навпомацки
    Віру.



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  7. Іван Потьомкін - [ 2022.06.18 22:46 ]
    ***


    Задовго до того, як стати інвалідом,
    Я по містах шукав не музеї чи руїни башт,
    А звичайнісіньких людей.
    У тиші парку любив послухать
    Колискову для невсипущого онука.
    На пляжі стежив, як замки виростають із піску...
    Любив оцю незапрограмовану ідилію.
    Казав собі: «І тут все, як у нас».
    І от ця одинакість була для мене
    Втіха набагато більша, ніж галереї чи руїни башт.
    І ось тепер, коли я став невиїздним з Єрусалима,
    Коли всі дні, окрім шабата, однакові мені,
    Бо не ганяюсь назирці за скороминущим,
    А вдовольняюсь тим, що доокола,
    Якщо й шкодую, то не за Римом чи Парижем,
    А за Грищенцями, що на Канівщині…
    ...І скорботним болем відгукується серце.




    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  8. Артур Сіренко - [ 2022.06.18 12:08 ]
    Пейзаж намальований димом
    Пейзаж намальований димом:
    Ще жива поезія проростає зелом:
    Можна гру починати – гру серед квітів:
    Бо літо.
    Пейзаж придуманий жайвором:
    Тільки степ – голий як бубон шамана:
    Музика, з якої виліплюють образи
    Птахи, що розучились літати,
    Риби, які розучились плавати,
    Хмари, що розучились бути подушками
    Сну.
    Коли ти лежиш на траві
    І слухаєш, як вистукує дні
    На дереві карбів (з якого збудують хижу)
    Замість дятла зеленого чорний лелека
    (А я кликав зозулю
    Щоб летів її крик
    Слідом
    За мною…)
    Штовхаю човна, що тесаний завтра
    З дубу, що виріс з жолудя
    В якому був схований світ,
    Я – недоречний
    Штовхаю човна
    У хвилі ріки
    Яку нарекли Еріданом
    Сивобороді нащадки Сократа –
    Елліни мрій.
    Штовхаю човна,
    Що попливе у майбутнє
    Серед пейзажу,
    Що намальований димом.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2022.06.17 16:33 ]
    Несхибний почерк "ревнителів свободи" в Україні


    -Петруха что ты там нашел?
    -Спроси у лейтенанта, говорит: бухгалтер.
    -Деревещина…Наверное бюстгалтер.
    -А ты чего несешь? Похоже на трико.
    -Содрал с пацанки. Сопротивлялась целка.
    Да мне, ты знаешь, конечно, не впервой.
    -А я тринадцатый в ряду, где взвод «жарит» вдову…
    ***
    …Гребуть усе, що трапиться під руку.
    Не гребують нічим, бо все підвладне кулям,
    Що розлітаються, мов мухи, по оселях:
    І падають діди з руками, за спину скрученими,
    І немовлята на той світ із цицькою матусі йдуть…
    ***
    …Хортами драпають «визволителі» в ліси,
    І вже не в голові їм Свято Перемоги,
    Коли не тільки наші вдатні вояки, а й баби з вилами
    Женуть недолугу зграю у пітьму ненаситної Расєї.







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  10. Іван Потьомкін - [ 2022.06.14 16:38 ]
    ***

    Не кожен спроможен так пройнятись задумом Господнім,
    Щоб хіті всупереч відсторонить її.
    Навіть Мойсей, котрий єдиний розмовляв зі Всевившнім,
    Безсилий був зрозуміть Його задум і вдарив «у скелю своїм жезлом двічі».
    І був Господній присуд: «За те, що ви не ввірували в Мене,
    щоб явилась святість Моя на очах Ізраїлевих синів,
    ви не введе цієї громади до Краю, що дав Я їм» (Книга Числа, 20:12).
    То що ж казати про потвору кагебістську, котра гатить із бункеру свойого ,
    Щоб стерти з лиця землі мою любу Україну,
    Невдовзі розпростерти пазурі на цілий Божий світ?
    А що як задум Всевишнього зводиться до того,
    Аби до нитки розорить Росію і дать поневоленим
    Століттями народам звільнитися нарешті з-під її гніту,
    А шосту частину суші звузить до природніх розмірів
    І називать не Росія, а така собі задрипана Московія?
    Може, за це страждає безневинна Україна?!.
    Та поки задум Господній вершиться, катюга гатить із гармат чоловічими тілами,
    Нищить зведене руками поколінь, приріка світ на голодну смерть...
    Почуй , Всемогутній Боже, голос тих, хто довіря Тобі!







    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (1)


  11. Артур Сіренко - [ 2022.06.08 16:56 ]
    Оксамитове літо: вечір
    Тягар літнього вечора,
    Сутінок тога для патриція-лилика –
    Це мовчання оксамитових
    Лускокрильців: тільки відтінки сірого
    І потойбічні ноти,
    Які ніколи не опанує скрипка
    Зеленого музики світанку.
    Сонце вдягнене у волосяницю
    Ховається у прихисток Будди:
    Лишає нам на згадку дерево,
    Що загортається ковдрою ароматів –
    Для них – жителів темряви.
    (Де ти, Ендіміоне?)
    У колисці заграви
    Спить Геката – володарка
    Чорних собак. Повелителька змій.
    У лісах молитов і трагедій
    Подарує мені ненаснилі
    Квіти жасмину – окрайці свідоцтва,
    Що літо прийшло лебедине
    На озеро тиші, на річку мовчання,
    І тої маленької істини
    Білі шматки палімпсесту про те,
    Що життя – це мідяк, гріш потертий
    Який колись кинув – нам – жебракам
    До капелюха солом’яного
    Прямісінько з Неба
    Бог.



    Рейтинги: Народний -- (5.02) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Шон Маклех - [ 2022.06.02 00:56 ]
    Замуровані двері
    Заратустра замуровує двері –
    Замуровує браму «завтра»,
    Закладає цеглинами важких слів
    Отвір дверний «вчора».
    Лишається тільки «сьогодні» -
    І то не двері – віконечко:
    Де клаптик синього неба
    Наче хустина пілігрима німого,
    Яку взяв він собі на пам’ять
    Про оксамит життя весняного,
    І клаптик поля траворунного
    Густого, наче вечір квітів вероніки.
    Заратустра годує журавлів зорями –
    Так ніби він не вісник вогню,
    А пастух птахів-пророків,
    Що вистукують тобі хвилини й години,
    Дні та століття, епохи та ери
    Замість зозулі зрадливої –
    Візитерки чужих гнізд і годинників.
    Позбавлене світанків «сьогодні» -
    В яких соборах і якому святому
    Замолити гріхи твої Каїна –
    Коваля перших ножів блискучих?
    Писемність нову сиджу і вигадую
    У часи Калігули-цісаря,
    У часи Чингісхана огидного,
    Письмо, яке прочитає Агні –
    Бог вогню, бог-посланець оновлення,
    Письмо, яке підказала мені черепаха,
    Що теж живе тільки сьогодні
    У своєму озері давно відомих істин.
    Слова-колібрі віщують омріяне,
    Сокровенне і недоторкане –
    Слова, писані в темну книгу
    «Сьогодні».



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  13. Іван Потьомкін - [ 2022.05.31 14:26 ]
    ***
    В храм Аполлона ввійшов Ксенофонт ,
    Чоло увінчав вінком і молитву почав.
    «Грілл твій поліг позавчора»,-
    Молитву гонець обірвав неждано.
    Зняв Ксенофонт вінок і похиливсь.
    «Син твій справжнім героєм поліг!»
    «Знав я: Грілл – смертний, як і всі ми»,-
    Враз полегкість відчув Ксенофонт.
    Випроставсь. Знов чоло увінчав вінком
    І продовжив молитву свою Аполлону.


    Рейтинги: Народний -- (5.59) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати: