ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2020.07.08 23:02
Давно не бачив я таких скрутних часів.
Гадаю, для країни це критичні роки…
Ми опинились за межею бідності усі,
але, нажаль, по різні її боки…

Серго Сокольник
2020.07.08 22:27
Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у

Іван Потьомкін
2020.07.08 21:58
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Євген Федчук
2020.07.08 19:43
Як у Києві на горі крутій
Жив колись страшний трьохголовий змій.
Не в печері жив – на самій горі
І в страху були і малі, й старі.
Бо не їв той змій ні свиней, ні кіз,
М’ясо лиш людське залюбки він гриз.
І навкруг гори все кістки лежать,
Та боїться

Олександр Панін
2020.07.08 15:02
Лабіринти Сновидінь

Душа померлої дружини
Розмовляє із коханою
Колишнього чоловіка

***

Ігор Шоха
2020.07.08 14:29
І винайти нічого я не міг,
і навичок ученого не маю,
та висуваю носа за поріг
і день новий,буває, відкриваю.

***
І бозна-чим забита голова,
і вітер виє і війною віє,

Ігор Деркач
2020.07.08 13:23
Ідуть поети. Їхня роль така –
у пору смути суще освітити,
аби платили інші менше мито,
коли життя не варте п’ятака.

Їх проводжають авгури-піїти,
у кого доля не така тяжка
на фоні оглашенного совка,

Галина Сливка
2020.07.08 13:10
Леготом, леготом... Ниткою променя
В голчине вушко щасливе і зболене
Вперто всиляю - шитво ж бо не скінчене...
Крила журавчині долею мічені...
Ритмом пульсуючим - серцю не байдуже -
Помисли з діями зв'язую в райдугу.
Шляху мелодію зросять сльозинам

Віктор Кучерук
2020.07.08 08:23
Болюче щось, неначе жало,
Зненацька душу обпекло
І так мені недобре стало,
Як ще ніколи не було.
Умить згорьовано подумав,
Що вірю в завтрашнє дарма,
Адже навколо стільки суму,
Що місця радощам нема.

Сергій Губерначук
2020.07.08 08:14
Який тут Господь-Бог?! Самі погрози!
П’ять пальців по руці – це все, що є.
Трудись від мавпи поскрізь сміх і сльози,
трудись, людино, бо ж не все – твоє.

На всі віки, на всі премногі літа
молитву калібруєш позалад.
Повір у себе! І не будеш бита

Шон Маклех
2020.07.07 21:54
Я блукав серед натовпу
Людей, що не слухають
Цвірінькання горобців,
П’ють повітря настояне на шумі,
І не знають, що землі боляче,
Коли вони топчуть її – втомлену
Цвяхованими черевиками байдужості.
Я носив тягар смутку

Євген Федчук
2020.07.07 20:46
Садили картоплю ми у дідуся.
Він ямки копає, а ми із сестрою,
Кидаємо в ямки картоплю обоє
В надії, що скоро закінчиться вся.
Вже сонечко добре з небес припіка.
Дідусь утомився та й ми ледве ходим.
Уже посадили ледь не пів городу.
Аж ось і бабуся о

Ігор Федів
2020.07.07 11:42
Дозволили казати слово,
Підняти очі від землі,
А серце бачити готово
Свободи натяки малі.

Помалювали стару клітку,
А охорони не зняли,
Душею линемо у сітку,

Володимир Бойко
2020.07.07 11:24
Я частував своєю кров`ю комарів,
Я на фуршеті цьому мало не здурів.
Які ж вони немилосердні, комарі –
Жалкі завсідники вечірньої зорі.

Дума Козак
2020.07.07 09:44
Горить коса, палає літом небо,
все поглинає полумя стіна!
Природа віддає останню требу –
життя життям оплачує сповна...

Заграва підіймається над морем,
у тому пеклі гине все живе
і рани залікуються не скоро,

Сергій Губерначук
2020.07.07 08:26
Ех, ти, Скорпіоне!
Ти жалиш!
Повернутий спиною – Злом!
А спробуй убити –
на-зав-жди –

Добром.

Олександр Сушко
2020.07.07 01:32
Літній дощик


Шкандибаю, у руках ковінька

Став старим, а був - прехтивий фавн.

А спекотне літо, наче жінка,-

Олексій Кацай
2020.07.06 20:29
планету машиною часу
жбурляє у космосу вир
де мов бумеранг папуаса
галакто-спіралиться шир
і на астероїдів брили
розсипавши простору схил
пітьма проявляє пітьмила
в непевному світлі світил

Євген Федчук
2020.07.06 19:21
Було це у часи у старовинні.
Коли? Не знаю. Та давно було.
Унадились татари в Україні
Чи не щодень чинити своє зло.
Ішли так часто. Йшло їх так багато,
Що всю траву стоптали у степах
Не стало чим й коня погодувати
На широченних степових шляхах.

Олександр Панін
2020.07.06 18:15
На зеленій галявині, на узліссі -
Засмучена дівчина у дрімучому лісі…
Як у ліс потрапила, Прекрасна,
Що робиш на галявині, Красна?

«Краще бути в лісі почорнілому,
ніж у чоловіка в домі немилому…

Олександр Сушко
2020.07.06 17:31
Він грав на піаніно власним членом,
Скакав по сцені у рябих трусах.
А нині - Президент! Спаситель! Ленін!
Країна, врешті, витягла туза.

І зажила-а-а! Аж мед тече по вухах,
Грошви до біса і війни нема...
Ці вибори - солодка груповуха,

Ярослав Чорногуз
2020.07.06 15:00
Смарагдове сяйво, як полум`я ніжне,
Голубить воно, не пече.
Тону у вогні я оцім дивовижнім –
Смарагдових бранець очей.

ПРИСПІВ:
Смарагдові очі, смарагдові очі
Мене огорнули теплом.

Олександр Сушко
2020.07.06 09:29
Порізано талант сатири лезами,
Під хвіст коту усі мої труди!
Кошлате мудромисліє - поезія,
А те, що в мене - сірий наратив.

О, хто би дав хоча б ковточок радості?
Боги парнаські вирок прорекли:
"Для вічноті твої творіння - капості,

Сергій Губерначук
2020.07.06 09:14
Вічно серце живе
по тілах по людських,
не в однакових ритмах кочує.

Десь фонтаном прорве
між артерій вузьких,
десь мелодію Брамса прочує.

Іван Потьомкін
2020.07.05 21:35
Андрій Розумовський Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ? Бетховен З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не

Ігор Шоха
2020.07.05 21:19
Є люди, з якими приємно завжди,
далеко не треба ходити,
є й інші, з якими, куди не іди,
немає про що говорити.

На інших надійся, та сам обирай,
на кого надія в дорозі,
оточена пеклом дорога у рай,

Дума Козак
2020.07.05 20:56
Млини...
Млини ідуть по полю
і мелють вітер на шматки,
а разом з ним щербату долю,
немов посохлі пелюстки...

Вони ідуть на захід сонця
чи навпаки – йому на схід?

Дума Козак
2020.07.05 20:32
Коса, дорога, рев мотора,
пісок розпечений, жара...
До моря, вниз і знов угору,
повзе авто на всіх парах.

Обабіч ліс, столітні сосни,
вірніше залишки ліска.
Було їм вирости непросто,

Євген Федчук
2020.07.05 20:10
Сидів в саду і слухав солов’я,
Що недалеко в гаї заливався.
Під спів той задрімати намагався,
Не міг заснути в душній хаті я.
Дививсь крізь віття на громаддя зір,
Якими щедро всипалося небо.
Задумувався про життя, про себе,
Про те усе, що бачив до

Олександр Сушко
2020.07.05 12:46
У дурня аж дзвенить у лобі,
Сховала маска розум, ніс.
Тепер носи її до гробу -
Намордник намертво приріс.

А ще сідай, пиши віршата
І глипай мовчки за вікно.
Для мене ж ця гультяйська влада -

Домінік Арфіст
2020.07.05 12:31
Диво сталося вночі – над горою за селом пролетіла величезна вогняна птаха і загубила перо… Його підібрав удосвіта маленький пастушок Стасик і обпік собі ліву руку. Відтепер його стали кликати Вогником і він почав розуміти мову тварин. Перо з часом охололо

Сергій Губерначук
2020.07.05 09:43
А ти ж мною шила,
шила-вишивала
мережані рушники,
лєнти й покривала.

Потім з світу зжила,
жила-виживала.
Дала в руки клумаки

Олександр Сушко
2020.07.05 07:17
Писати про кохання найтяжче. Це тільки на перший погляд здається, що сльозоточиве любовне мусі-пусі не варте уваги справжніх митців пера. Інша справа, що сердечну тему експлуатують всі кому не ліньки, особливо налягаючи на ридання з приводу розлук, зрад

Олена Балера
2020.07.04 19:45
Коли дивлюсь услід красуні тій,
Жорстокість милої ятрить мене.
Я думаю: яка з-поміж стихій
З’єднала вроду й серце крижане?
То не земля: вона й висот сягне,
І не вода: вогнем любов зоріє.
Повітря? Ні, завзяття в ній міцне.
І не вогонь, бо не палають

Євген Федчук
2020.07.04 19:17
З прадавніх літ лежить серед Дніпра
Великий острів - Хортицею зветься.
Немов природи надзвичайна гра,
В яку ріка віками з шумом б’ється.
Високії гранітні береги,
Могутні скелі хвилі ті стрічають.
Шумить Дніпро. Йому не до

Роксолана Вірлан
2020.07.04 18:12
Зазорена у цю ріку,
Струмій на хвилі неподатливій...
Усе життя на волоску
І попри вирви чорні й патові,

Оце дивися тут і мрій,
І не дозволь собі не мріяти.
Он поле із- під житніх вій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Кузін
2020.07.02

Таня Тарасюк
2020.06.30

Ядвіга Руда
2020.06.20

Вигнанниця Добровільна
2020.06.17

Август Ина
2020.06.13

Олег Прусак
2020.06.11

Лада Квіткова
2020.06.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Шон Маклех - [ 2020.07.07 21:49 ]
    Тягар смутку
    Я блукав серед натовпу
    Людей, що не слухають
    Цвірінькання горобців,
    П’ють повітря настояне на шумі,
    І не знають, що землі боляче,
    Коли вони топчуть її – втомлену
    Цвяхованими черевиками байдужості.
    Я носив тягар смутку
    У шкіряній торбі ірландського скрипаля:
    Тягар, тисне донизу плечі,
    Робить кроки нестерпними,
    Примушує заплющувати очі –
    Сірі від диму, сірі від безнадії.
    Я блукав серед міста,
    Що муроване кам’яними брилами минулого,
    Яке закіптюжило Небо димом проклять,
    Що зазирає в сумні очі коней
    Сліпими вікнами втоми.
    Я несу той тягар – тягар журби та печалі,
    Ступаючи мокрою бруківкою,
    Ковзаючись на слизьких її каменях,
    Мрію донести оту важку торбу
    До каламутної ріки Часу –
    Отої, яку оспівав Данте,
    Яка тече чомусь серед міста – так плинно
    І так недоречно, ніби запрошує самогубця
    Поринути в її обійми,
    Ховаючись під ребра мостів,
    Ніби то не притулки безхатьок,
    А шляхи Колісниці Сонця.
    Та чи наважусь отой тягар в річку кинути?
    Навряд…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  2. Артур Сіренко - [ 2020.06.22 17:23 ]
    Помах крил
    Я літаю між краплями
    Дощу нескінченного,
    Що почався відколи
    Небо зазирнуло в свічадо
    Моря синього і глибокого
    Як журба самотності.
    Годі пірнати
    У його темні глибини
    Черепахам кам’яних філософій
    Бородатих пророків віку машин –
    Залізних.
    Годі шукати Сонце –
    Це жовте око невчасності
    У кам’яних лабіринтах,
    Які збудували монахи
    Чорної віри Бон.
    А я літаю між краплями,
    Що падають важкими думками
    З хмар-меланхленів,
    Які заховали Сонце –
    Від мене – сонцепоклонника,
    Що звик мандрувати у пошуках
    Світанку – як мрія синього.
    Помах уявних крил –
    Які не лишать тіні
    Навіть тоді,
    Коли визирне забуте Сонце.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2020.06.20 22:44 ]
    Дикий аґрус
    Дикий аґрус достиг
    Під небом Верлена
    Серед лісу зелених рук,
    Що тягнуться жаданням доторку:
    Доторку Порожнечі.
    Терпкі і кислі
    Зелені ягоди дикого аґрусу
    Біля стежки босої німфи –
    Подруги Пана – вічно сумної Ехо,
    Що чекає на крик – крик чорноптаха.
    На стежі лісовій – стежі Персефони –
    Кам’яній і колючій –
    Наче справді судилось їй
    Прикрашатися диким аґрусом
    І ожиною марних мрій
    Грають виставу Есхіла
    Сумні кентаври з очима воловими
    І наяди фрігійського водограю –
    Холодного – бо все охололо:
    І слова, і голос, і навіть сліди козлоного:
    В театрі без глядачів:
    Хочуть сказати нам – прозорим,
    Що все минає, все, навіть темрява,
    А ви думали лише літо.
    Хочуть сказати
    Що всі люди вміють літати
    Тільки забули про це ненароком
    (Згадав колись тесля Дедал –
    Даремно).
    А я збираю плоди дикого аґрусу –
    Кислі ягоди Порожнечі.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  4. Іван Потьомкін - [ 2020.06.19 16:12 ]
    Свята справа

    Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
    Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
    Так сталося і з тою жінкою, що запізно прийшла додому.
    «Де це ти вешталась?»- гримнув чоловік.
    «Вибач, заслухалася проповіддю раббі…»
    «Щоб це було востаннє, піди і плюнь в нього.
    А доти – не переступай поріг мойого дому!»
    Хоч-не-хоч вернулась жінка до батьків.
    Минає тиждень, другий, соромиться вигнанка
    Зробити те, що їй звелів ревнивий чоловік.
    «Ходімо з нами,- радять сусідки.-
    Раббі допоможе вийти з цеї скрути!»
    З’явилися жінки, а раббі вже чека:
    «Чи вміє котрась із вас « заговорить» ячмінь?»
    «Іди!- підштовхують сусідки.-
    Трішки пошепчи і плюнь на хворе око».
    «Не годна я таке зробить!..»
    «А ти спробуй,- раббі напоумля.-
    А щоб було певніше, плюнь поспіль сім разів!»
    «Ну, якщо сам раббі просить…»
    Осміліла жінка і так зробила, як зуміла.
    «А тепер,- раббі радий,- вертайсь до чоловіка!»
    P.S.
    Усе те бачили учні раббі. Здивовані, питають:
    «Як може такий учений принижувать себе?»
    «Любі ,даю я вам урок: щоб злагода була в сім’ї,
    Сам Господь Бог вважає справу цю святою».



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  5. Іван Потьомкін - [ 2020.06.15 12:05 ]
    Лот
    Схуд і змарнів Лот...
    Очі - два провалля чорні.
    Жахались доньки і зникали,
    Щоб батько чогось не ненаврочив.
    «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
    Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
    І, може, випросить прощення в Бога».
    По дорозі добирав слова,
    Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
    Та лиш почав оповідать, як той сказав:
    «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
    Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
    Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
    «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
    «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
    Це посохи, які лишили посланці од Бога.
    Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
    Щодня водою тільки з Йордану.
    І якщо приймуться і стануть деревами,
    То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
    Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
    Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
    Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
    Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
    «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
    Облиш її. Не стануть деревами посохи.
    Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
    Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
    Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
    І вмить забудеш, що ти грішник...»
    «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
    А посохи зазеленіли . Підросли
    І стали кедром, кипарисом і сосною.
    А як минуло сорок літ, сплелись в стовбур один,
    Такий що охопить його було не в змозі.
    Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»

    P.S.
    Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
    А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
    На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  6. Артур Сіренко - [ 2020.06.14 14:09 ]
    На струнах
    На струнах,
    Яких давно не торкалися пальці
    Ні старого музИки
    З сивою бородою невідомого,
    Що в синіх венах минулого,
    Ні юної шанувальниці Діоніса,
    Якій пасувала би арфа,
    А не чорний рояль –
    Гість з потойбічного,
    Страшний свідок
    Мертвих поетів звуків,
    Душі яких розчинились в Синяві.
    На цих струнах
    Живуть музИки тиші –
    Восьмилапі поціновувачі гемолімфи,
    Що грають мелодії нечутні нам,
    Не чутні вухастим стрибунам,
    Не чутні шкірястим літунам,
    Не чутні ловцям сірих мишей.
    На своїх шовкових струнах вони
    Слухають музику Ночі –
    Ноктюрни сірих метеликів,
    Шепіт липкої темряви.
    На струнах,
    Які замовкли – хто зна чи назавжди,
    Які зроблені з бронзи –
    Металу яскравого Сонця
    І голосистих бджіл степу.
    На цих струнах живуть
    Восьмиокі Арахни –
    Колишні красуні, колишні ткалі
    Візерунків буття веселого.
    Струни часів бронзи
    Мовчать.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати: