ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2017.03.25 05:15
А критика то річ тонка,
Вона образлива по суті.
Одна – до дії спонука,
А інша топить в каламуті.

Одна указує шляхи,
Дає направлення й дороги,
Друга показує, що ти –

Серго Сокольник
2017.03.25 00:29
Двері метро зачинились. Був день і у вагоні не було надто людно. Полковник втомлено взявся за поручень. Зі станції Хрещатик хвилин двадцять до Академмістечка, а там автобусом- у Пущу-водицю, до передмістя Києва. До ветеран

Серго Сокольник
2017.03.25 00:20
Поэт Дефонтер (УПП)

Перевод с украинского стихотворения
Сокольника С "Ти прости мене, Ніч..."

Ты прости меня, Ночь,
что желаньем любви я исполнен...
Милосердно прости,

Іван Потьомкін
2017.03.24 21:32
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довір

Ярослав Чорногуз
2017.03.24 20:34
Тремтлива гілка, мов рука,
Втирає слізоньки небесні.
Чого ж заплакана така,
Моя омріяная весно?!

І брівки супить чарівні,
Свою голівку відвертає.
Затихли радісні пісні

Ярина Чаплинська
2017.03.24 17:11
Ми не станем
травою.
Ми не будем
камінням.

За нами
дороги.
Під нами

Юра Ерметов
2017.03.24 12:40
Небесной "слабостью" слова
Горят... Горит слеза –
Алмаза стыд горчит
Чуть-чуть... Но это всё...
Ушли б скорее доктора –
Своей болезнью болен
Сон. Пришли б скорее –
От стыда кто не болеет

Світлана Майя Залізняк
2017.03.24 11:19
В черевичках зозулиних фея присіла на тин.
Розглядає малюнки, намистечка, вишиті мальви.
Підбігає до черги окроплений дощиком син...
Не приніс їй нічого, общипує китицю сальвій...

На столі між гайок - недоліплений палевий кінь,
Олівець Н-4, бл

Олександр Олехо
2017.03.24 08:43
Если долго долго долго…
то, конечно, устаёшь…

Если худо, если плохо,
значит спёрли хорошо…

Мы, конечн,о не в Париже,
но «шерше ляфам» не прочь…

Микола Соболь
2017.03.24 05:37
А дитинка, що за диво?
Народилася щаслива.

Хіба можуть маму й тата
Не любити немовлята?

Інша справа то дорослі,
По життю ідуть наосліп.

Віктор Кучерук
2017.03.24 00:55
Соромливо, мов дівка, весна
Заглядає крізь шпарки у вікна, –
То теплом усміхнеться вона,
То холодними блисками зникне.
Голосна цілий день і німа
Уночі, як поснула пустеля, –
Чи боїться, чи тями нема
Господинею бути в оселі?

Світлана Майя Залізняк
2017.03.23 22:42
Вважаю, що не зайвим буде нагадати про цікаву статтю

"ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ЩИРОГО ГРАФОМАНА, АБО ШЛЯХ У ГЛУХИЙ КУТ"

Ось посилання:

http://poezia.org/ru/publications/27433

Микола Соболь
2017.03.23 18:39
Поки бабця тихо спала,
Мама щось собі плела,
Я тихенько малювала
Біля самого вікна.

Пальму, і далеке море,
І на морі легкий бриз,
Сонечко, високі гори,

Любов Бенедишин
2017.03.23 17:26
Вже не видко денця…
Цівка…
Зло незряче…

Дірочка у серці:
Боляче – то й плаче.
Дзбан…
Весни по вінця.

Нінель Новікова
2017.03.23 17:04
ЛІНА КОСТЕНКО

ПРАЩУР

Коли ридали сосни янтарем
і динозаври ніжились в щириці,
коли ще жив у пралісі пралев,
коли у небі глибали праптиці,

Віктор Кучерук
2017.03.23 08:31
Життя моє, струмком дзвінким,
Крізь товщу літ біжить невпинно, –
Не боячись приходу зим,
Які спинити біг повинні.
Його бурхлива течія
Долає різні перешкоди –
Струмує прудко і сія,
Неначе блискавка в негоду.

Микола Соболь
2017.03.23 05:39
А доки мова є, то є – народ!
Який себе об'єднує в державу,
Й примножує на рідних землях славу.
Народ і мову береже Господь.

А доки віра є то є – життя!
Бо віра то і є єдина сила,
Яка народ життям благословила.

Серго Сокольник
2017.03.23 01:59
Сезам, зачинись! ...кам"яні двері зачиняються і морок печери охоплює шукача скарбів... Господи, ну як важко боротись з ранковим недосипом, особливо коли ти півночі читав... Ці східні сюжети ще й досі у напівсонній голові, і голова у вагоні метро сама

Мирослав Артимович
2017.03.22 17:08
Мені давно не чотирнадцять*
й на сорок вісім* не утну,
але і вісімка, на щастя,
не вередує ще: «Ану,
стань, шісткочко, позаду,
мені у лідери – з руки…»

Тому треную хитрий задум –

Уляна Ч
2017.03.22 12:26
З миті у вічність від Створення котиться віз -
Знову на небі засяяли зірчасті Риби.
Люди не можуть без радощів, як і без сліз….
Біле і чорне у парі. Окремо змогли би?

Гояться спогади… Грає крилатий арфіст…
Слабшає світло, зникають німі голограми.

Олексій Кацай
2017.03.22 11:21
В кожної планети є своє кільце:
чи радіаційно-плазмове кільце,
а чи то камінно-крижане кільце,
а чи сателітно-роблене кільце.

Кільцями усесвіт оповив планети.
Кільцями смертельні оповив планети.
Кільцями живлющі оповив планети.

Петро Скоропис
2017.03.22 11:15
Коли слабує рівновагою
твоя свідомість з її алібі,
коли драбиною хитлявою
іти несила
над проваллями,
коли плювати щодо людності
твоїй полуночній самотності, –
ти можеш

Світлана Майя Залізняк
2017.03.22 10:41
Жінки хороші - пляцки. Ніжний крем
І насолода-екстазі під каву.
А я - у вируванні теорем...
Вуж очеретний прошкварчав: "...лукава".

Світи пунктирні, ветхі острови.
На Лесбосі Сапфо віршує й досі.
А я, чужі рівняючи рови,

Олександр Олехо
2017.03.22 08:55
Кане час у Лету – постаріє Сонце.
Скільки тих мільярдів? Швидко промине…
Встанеш рано-вранці, глянеш у віконце:
небо паленіє, плавиться земне.

Роздобріє Сонце. Статусом гіганта
козиряти зможе в колі інших зір.
Подихом палючим, пальцями мутанта

Микола Соболь
2017.03.22 06:09
Втомився жити? Загляни у душу.
Ніщо не вічне! Визнати я мушу.

Але посеред тисячі шляхів,
Знайди один, той свій, яким хотів
Земне життя, що нам дарує доля,
Пройти в надії: – на все Божа воля!
І вийти серед тисячі доріг,

Віктор Кучерук
2017.03.22 04:41
Мигтять в імлі безсонні ліхтарі
Чомусь так тьмяно, що не видно східців
Отих, що ждуть на мене угорі,
Якщо почати рахувати звідси.
Багато їх лишилося чи ні –
Довідаюся, певно, я не скоро,
Хоч хочеться вже спокою для ніг
І відпочинку трішечки для

Ярослав Чорногуз
2017.03.22 00:59
Із днем ПОЕЗІЇ, о друзі!
Ловіть натхнення на льоту,
Я весняній вклоняюсь Музі
У сонце, мряку і сльоту!

Вона – пресвітлая цариця –
Відточить кожному перо.
І слова перлами іскриться

Юра Ерметов
2017.03.22 00:36
де ж поезія?..
І чи не нагода
для імпровізації?
Подуркувати можна трішки,
адже серйозність полишимо
задля мурах без
грації?

Анастасія Поліщук
2017.03.21 22:49
Дотик долоні - донизу, додолу,
Дотик долоні - увись і до неба,
Дотик - для щастя, дотик - для болю,
Дотик - це воля чи кинутий жереб?

Має людина всю владу - на дотик,
Може зціляти лиш порухом пальців,
Може труїти, Тож - виклик природи

Марія Дем'янюк
2017.03.21 22:18
Всі потуги смішні та непотрібні,
якщо ти небо продаєш за мідні,
чи як ховаєш зорі у кишеню,
щоби додати ярлика своєму йменню,
якщо додолу погляд прилипає,
в той час як небо глибочінь леліє
й руде дівчатко дивиться з віконця
і крапельки дощу впліта

Леся Сидорович
2017.03.21 20:19
«Людей мільярди, і мільярди слів»…
Хтось правду мовив, ну, а хтось – як завше.
Аби цей світ в мені не онімів,
СВОЇ слова я вимовлю уперше.

І хто осудить – чи ж мої вони?
Тут – схожа рима, не новий епітет.
МОЇ слова – зі серця глибини,

Іван Потьомкін
2017.03.21 19:55
У скількох казках стрічав котів, що розмовляли по-людськи, та ніде не вдалося дізнатись, як вони цьому навчились. Аж ось у підручнику англійської мови К.Е.Еккерслі натрапив на докладне відтворення цього неабиякого процесу. Йдеться про жінку, котрій здал

Світлана Луцкова
2017.03.21 19:42
Весняні діти - хлопчики-мізинчики -
Розбіглися, пустуючи, гайком.
Колисочкою пахнуть їх корінчики,
А губенята пахнуть молоком.

Їм байдуже, що дні якісь несонячні
І байдуже до розкоші, прикрас.
Цілую теплі пальчики й долонечки.

Анна Віталія Палій
2017.03.21 18:37
Тризуб – етнічно-національний і духовний символ українців, є і символом духовності всього людства. Він охоплює поняття цілісності онтологічного у його духовно-матеріальному вимірі і показує людині шлях до Всевишнього відповідно до Його програми. Існує ціл

Олександр Сірко
2017.03.21 16:18
У знаменитого поета,
Якісь підпільні вороги
Украли мідного кашкета,
Баригам здали за борги.

Спиляли лобзиком під вуха,
Ще й пейси вирвали живцем,
Казали - це робота з РУХу,

Лілея Дністрова
2017.03.21 13:52
Сліпучий усміх сонця…сон п'янкий…
Такий бажаний, ніжно-променистий.
І ластовинням сипались квітки,
Торкалася весна пером барвистим.
Зазеленілась мріями трава,
Замаювала зазелень діброви,
Мережками конвалій розцвіла…
Моя веснянко! Пісне світанкова!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юра Верес
2017.03.21

Неоніла Гуменюк
2017.03.18

Олександр Сірко
2017.03.14

Пилип Лавров
2017.03.12

ОКСАНА ЛОГОША ОКСАНА ЛОГОША
2017.03.09

Віктор Наумчиклуцьк
2017.03.09

Одна Думка
2017.03.03






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Ярина Чаплинська - [ 2017.03.24 17:56 ]
    ***
    Ми не станем
    травою.
    Ми не будем
    камінням.

    За нами
    дороги.
    Під нами
    небо.

    Ми тепер
    птахи
    у милості
    Бога.

    Позбираєм
    в бесаги
    свою чорну
    Чорногору

    і степ,
    і поле,
    і тебе, чорне
    Чорне море.

    Полетимо
    за Чумацький —
    від війни
    якнайдалі.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  2. Оксана Єфіменко - [ 2017.03.20 22:47 ]
    Темрява
    Стигне крок у темряві.
    Атмосфера тисне тріскуче і байдуже,
    стовпи повітря, жмути світла
    спираються на скло.
    Щось стукає і стукає не знати де,
    чи поруч, чи в небі, чи в черепі.
    То чорний коваль кує тьму,
    а грюк біжить поперед молоту,
    а тьма - підбита і недокована
    стигне кроком на порозі,
    піднявши залізну руку до кільця,
    доки друга лежить на ковадлі.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Артур Сіренко - [ 2017.03.17 23:55 ]
    Повітряні кулі очей
    Я літаю над світом
    На двох повітряних кулях:
    Над світом старих димарів
    Та іржавих воріт (скрип),
    Між його рівнями (світу).
    Я літаю над світом
    У небі води синьої
    З білими острівцями мрій
    (Легко).
    Очі – дві повітряні кулі –
    Легші самої прозорості
    Несуть мене
    Над черепахами цегляними
    (Чи то над черепами – живуть думки
    Там)
    (І то сумні переважно),
    Над містами-кляксами
    (Вночі – багаттями –
    Недопалена грань автодафе –
    Штучного, електричного –
    Але нам байдуже:
    Кому горіти, кому дивитися,
    Хто дрова, а хто запальничку
    Несе:
    Їм аби єретика знайти-відшукати,
    Їм аби видовище:
    А мені горіти).
    Я літаю над книгосховищами
    Чи то пустелями: мертві слова
    Для мертвих: оливо старих газет –
    Подій не потрібних нікому,
    Забутих, як забувають калоші
    Перед посухою. Отою,
    Що назавжди.
    Данте. Блукав лабіринтом,
    Де світла замало
    Для моїх куль повітряних
    (Свічка. Інферно.)
    А я літаю, літаю, літаю
    Над струмками асфальту
    (Автомобілі-риби: куди і навіщо,
    Який нерест залізних почвар-лососів,
    У яких минулого витоках,
    У яких джерелах бензинових
    Ікру мечуть русалки металу
    Зі скляними очима-фарами?
    Світ.)
    А я літаю, літаю, літаю
    На повітряних кулях очей.
    Там, де синява.
    Там.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Олексій Кацай - [ 2017.03.17 15:11 ]
    Квантові поля
    В квантових полях
    розум достигає,
    ворушачи флуктуацій
    стеблами під вітром
    сил тяжіння світу
    ще ненаписаних віршів,
    не знятих фільмів,
    невигаданих теорем.

    В квантових полях,
    шумуючи вовтуженням
    осциляції,
    зростають бур’янці
    скривленого часу
    зрад, олжі, зненависті,
    й споконвічний безум
    заплутує світ.

    В квантових полях
    час і тяжіння
    простору зернини
    кидають в пітьму
    випадку, яка від того
    в’ється віртуально
    і скипається реально
    у думок диму.

    Просвітчастий дим,
    якого нема,
    потрійно мерехтить,
    висвітлюючи міст,
    навислий над полями міст,
    в яких теорія
    квантової механіки
    заглиблюється в вікон зміст.

    Трьох координат,
    вулиць, автострад
    навскісні відстані
    мрій квантові механіки
    ремонтують разом
    з астрономами, а зранку
    знову рухаються в поле,
    де вже зоріють рос льодяники.

    І астрономи
    перетворюються
    на агрономів,
    а росинки на
    всесвіти, й повільно
    випаровуються
    в кольоровий простір
    флуктуацій відображень
    вітру у колоссі
    квантових полів…

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (2)


  5. Шон Маклех - [ 2017.03.15 22:34 ]
    Розіп’яті вечори
    Кожен вечір бородатим пророком
    Зазирає в вікна моїх спогадів –
    В оселю давно зруйновану
    Моєї юності незачесаної.
    Кожен вечір часу нашого злого –
    Пророк високої істини –
    На хрест засуджений –
    На розп’яття на горі черепа,
    На арену життя-колізею,
    На мечі хвилин-гладіаторів
    (Sword-clock)
    (Claíomh-chloig)
    (Меч-годинник).*
    Кожен вечір Савонаролою
    (Чорноризцем і чорнокнижником)
    На вогнище електричних жарівок,
    На попелище сумних новин –
    Кожен вечір (таки кострубатий) –
    Теж єретик у світі цьому затятому,
    Нерозумному і нетямущому.

    Краще б вечори мандрівцями неприкаянними
    Заходили б в мою хату відлюдника
    На розмову про таємниче й несказанне.
    Краще б...
    Краще б Час
    Не вдягав би свій балахон ката,
    Не гострив би свого меча-ланцета
    Хірурга-соціолога,
    Не крокував би по дереву ешафоту-світу
    Чобітьми своїми цвяхованими
    (Кожен цвях – слово вироку)
    Краще б...


    Примітка:
    * - а ви як думали? Годинники – вони такі... Вони не забавки і не іграшки. Забороняйте дітям бавитись з годинниками – вони не відають, що роблять... І мечі так само – теж трохи годинники. Навіть не трохи...
    А хто на портреті, питаєте? Та він же - Джироламо...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  6. Віктор Наумчиклуцьк - [ 2017.03.13 09:35 ]
    Чесна

    п’єса

    акт

    Перед її
    чистими почуттями
    лежав хтивий чоловічий задум.
    А слова омріяної згоди
    готувались до нього
    не першу ніч –
    вишивалися
    на білому полотні
    червоними нитками.

    завіса


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Любов Бенедишин - [ 2017.03.13 08:47 ]
    ***
    Класики
    писали класно…

    А в сучасному світі –
    й поезія сучасна:
    винахідлива –
    як молекулярна кухня;
    необхідна –
    як міцелярна вода
    у флакончику.

    Нестравна.
    Кустарна.
    Головне –
    популярна.

    13.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.74)
    Коментарі: (20)


  8. Шон Маклех - [ 2017.03.11 18:10 ]
    Людина в сірому
    У серпні 1982 року я здійснив свою чергову подорож в Ольстер – в графство Антрім, відвідав місто Балікастл – ірландською Балє ан Хашлєн (ірл.- Baile an Chaisleán). З метою зовсім не тою, що ви подумали. У містечку Балікастл (такому мальовничому і веселому) щороку на початку серпня відбуваються ярмарок Ламмас, що виник від давнього ірландського свята Лугназад – свято урожаю, що давні язичники присвячували Лугу – богу всіх ремесел і мистецтв. На тому ярмарку можна було в ті (не такі вже й далекі) часи побачити дуже багато цікавого і почути цікавий вуличних музик. Крім того я любив блукати безлюдними пагорбами біля Балікастлу – до гір та скель Фер Гед (ірландською Бін Мор - Bhinn Mhór – «Велика Скеля») та Торр Гед (ірландською Кьонн ан Тойр – Cionn an Toir – «Над Хащами»). Це горді мальовничі скелі, що височать над морем – таким холодним, солоним і бурхливим. Я блукав тими скелями і пагорбами, погода псувалась, з моря налітав поривами сильний вітер, що хитав траву та верес, доносився гуркіт хвиль, що марно б’ють скелі вже не одне тисячоліття... Насувалась буря. Навколо було безлюддя – в тих місцях мало хто ходить, рідко хто зазирає на ці понурі пагорби і дивиться в синю далину на острів Рахлін. Я блукав і думав про те, скільки трагічних і страшних продій ірландської історії розгортались тут, як тужив і горював на цих скелях ірландський ватажок Сомайрле Буде Мак Домнайлл – Семерлед Жовта Голова, коли людей його клану – жінок і дітей вирізали на острові Рахлін англійські офіцери Дрейк та Норісс. Ще думав про Дейдре та синів Уснеха, що теж колись давно тут топтали верес... Раптом я побачив недалеко від себе людину в сірому плащі – старого чоловіка з довгим сивим волоссям і бородою, що стояв на вершині пагорба і дивився в море. Я вирішив підійти до нього і спитати, чому доля Дейдре була такою сумною. Але коли я наблизився до нього майже впритул, він несподівано зник – як крізь землю провалився. Я ще довго блукав тими сумними пустищами, а коли повернувся в містечко Балікастл, я розказав про цю зустріч місцевому знавцю старовини Коллахану Кларку. Він подивився на мене якимось дивним поглядом, задумався, а потім сказав: «Шон, ти зустрів не аби кого – ти зустрів на цих пагорбах істоту із потойбічного світу – Людину в Сірому. Його бачили на скелях Фер Гед багато разів – і сто років тому, і двісті років тому, і триста. Він часто з’являється на скелях перед штормом і дивиться в нескінченність моря...» «Хто ж він такий? Про Мананнана Мак Ліра є легенда, що він теж завжди ходив в сірому плащі...» «Не знаю, не знаю...» Я часто згадував ту історію і якось написав таке:

    Я загубився
    В полі квітучого вересу
    Біля пагорбів,
    Де блукає Людина в Сірому,
    Я топтав траву
    Левадами чорних овець
    Я запитував (себе – прочанина):
    Чому на полі рожевого оксамиту,
    Такому осінньому (завжди)
    Ніхто не блукає крім привида –
    Такого самотнього, як апостол
    Пастухів ірландських оленів.
    А мені шепотів вітер
    (той, що хитає верес):
    «Бо це поле мертвих,
    Безпритульних штукарів-схимників,
    Музик арфи минулого,
    Та сопілки мовчання вічного,
    І хто блукати наважиться
    На пустищі вождів гордих,
    Що не пишались нічим окрім Волі,
    Що дружили тільки зі мною – вітром,
    Що тужили тільки родаками,
    Що йшли – не верталися,
    Що танцювали тільки джигу,
    Яку танцюють тільки перед темрявою
    Тою, споконвічною...»
    А мені трава шепотіла:
    «Я росту тут, хоч мене і топчуть,
    Я живу тут, хоч це поле забуте,
    Я пам’ятаю все, бо більше нікому...»
    А мені шепотіли камені:
    «Все минає і неминуче теж
    Минає...»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  9. Шон Маклех - [ 2017.03.11 00:23 ]
    Довершено: Місто Нескінченності
    Місто нескінченного часу:
    Такого липкого й текучого:
    Наче вишневе варення:
    Я не знав,
    Що час такого самого кольору:
    Вишень: тих, що хрущі
    Над – ще квітучими,
    Але вже вагітними соком:
    У кулястих краплях-сховищах,
    Густим, як кров.
    Місто нескінченного простору:
    Блукай – не блукай лабіринтами –
    Марно: нема тобі сенсу і виходу
    З того часопростору:
    Місто: не вічне, але нескінченності.
    Збирай свої медитації,
    Свої одкровення,
    Як збирають монетки
    Сліпі музиканти,
    Що грають на вулицях блюз –
    Такий нескінченний,
    Як місто,
    В якому вулиці колами –
    Без кінця і початку,
    Де в кожній вітрині скрипки,
    Де торгують одними струнами,
    Де музика кружляє серпантинами:
    До Неба.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  10. Артур Сіренко - [ 2017.03.10 15:20 ]
    Dominus fata
    Мою долю майструє володар
    Черлених кленів і холодного вітру,
    Молока туману і прозорої води неба
    Володар
    Теше-витесує з теплого дерева жовтня –
    Липи м’якої, як глина – вирізує
    Днів моїх майбутніх божницю,
    Ночей моїх одкровення мальоване.
    Володар
    Повітря п’янки легенд-п’ятниць:
    Жорстоких, наче моє сьогодні,
    Повелитель долин поцяткованих золотом
    Та гір мокрих і важких каменів
    (Бердо. І тижні краплинами ртуті
    Для капелюха крислатого.)
    Дні – крапками недописаних рондо,
    Сонетів жовтого листя (осінь Петрарки),
    Король нумізматів-крижнів
    (Їм летіти, а мені бути – доля)
    (І той повелитель ночі,
    Отой лендлорд Місяця
    Dominus порожнечі
    Нині майстер – і то не кухля
    З якого ми пили мед юності,
    А долі – таки ренесансної –
    Схизмата-єретика
    У сірому плащі буднів.)


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Віктор Наумчиклуцьк - [ 2017.03.09 10:55 ]
    ЗЕЛЕНИЙ АРКУШ З ЧЕРВОНИМИ СЛОВАМИ

    Пам’ять завжди ходить з кишеньковим ліхтариком, що світить лише за спину... Мелодія живого лісу над віями зеленооких трав... Чи вірити в добро, яке не завжди добре всім?... Павук самотності тобі дав припалити цигарку наших стосунків... Минуле неможливо втримати в голодних руках, хіба те, що бажано з’їсти... Ми бігали веселкою дощів під теплим сонцем кольорових снів... Дорослі погляди не їстівні – мають в собі лише повні шафи порожніх книжок... У підвалі розкладався архів і диктував ноти своїм полицям... Я розірву світанком вічне коло і житиму з підковою весни... Якби мені зазирнути у ліжко сонця з фіолетового вікна вечора і примоститись під ковдрою заплющених волошок... Блискавка лоскоче печеру голодних хмар і розливається веселкою теплого дощу по потрісканих пальцях дерев... Веселка – це заплющена повіка неба із синцями для сліз... Цвіркуни порозганяли хмари... Влітку ніч одягає коротшу спідницю і тому швидше губить зорі... Стелилась тиша у земні долоні суницями наповненого літа... Гора злилася з небом – є куди йти... Закипає зло й випаровується. Не на тих... Теплий вітер залоскоче небо до солодких сліз... Дотик дитини, якій схотілося сказати, що любить тебе, сильніший за трьох китів... Усмішка плете рубці на зачерствілому лиці...


    Рейтинги: Народний 5.25 (0) | "Майстерень" 5.25 (0)
    Прокоментувати:


  12. Василина Іванина - [ 2017.03.07 01:12 ]
    до слова
    ...сніг нишком зник,
    розтанув, здимів,
    щез раптово-
    і їм самотньо,
    їм незвично й страшно...
    ...підсніжники
    на помежів"ї
    зими й весни,
    поміж
    останніми сутінками лютого
    і
    першими світанками березня
    без снігу щуляться
    розгублені й сумні -
    неначе в сиротинці дітлахи...


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (6)


  13. Шон Маклех - [ 2017.03.04 15:30 ]
    Сонце померло
    Ви чуєте? Люди!
    Сонце померло
    Цього шовкового вечора.
    Сонце – живе око нашої круговерті,
    Риба луската моря Ніщо спокійного –
    Сонце померло.
    Завішуйте більма-фіранки
    Ваших будинків – їжаків клишоногих,
    Забороніть їм блукати шляхом
    Босоногих аристократів Неаполя:
    Карбонарі барокових п’ятниць.
    Навіщо Петрарка Людину оспівував?
    Сонце померло!
    Цього плаксивого вечора:
    Кантати Верони меланхолійної.
    Данте. Навіть він уявити не міг
    У тій круговерті підземних інферно, що:
    Сонце померло!
    Поховайте його в кораблі вікінгів
    Космічного пилу чорного.
    Сонце померло!
    Серед тьми я кличу людей,
    Приходять на крик мій самотній
    Юрби сліпців – як звично їм в темряві
    Такій бавовняній і тихій блукати
    Без костура (бо навіщо?)
    Сповідайтесь мені – тільки чесно –
    Це ви його вбили?
    І колисали Ніщо у скрині Плеяд?
    Підпаліть дракар-домовину Інґольфа
    Нехай Сонце засяє останнім вогнем треби,
    Бо Сонце було так само блукальцем –
    Мандрівцем безпритульним,
    Як ті – жителі Оркні –
    Будівничі Кола Бродгара.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (9)


  14. Тетяна Добко - [ 2017.03.04 10:21 ]
    Це все було
    Це все було –
    Перехоплений погляд і подих.
    Я знаю, що ти скажеш сьогодні
    І що я відчую завтра.
    Нестримність весни.
    Замисленість осені.
    Синє небо крізь білі ночі,
    Чари дощу у сутінках душі,
    Полуничні галявини…
    Веселка, як підкова на щастя.
    Це все було…
    А відчуваєш, як вперше.
    Говори зі мною.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (6)


  15. Ярина Чаплинська - [ 2017.03.03 14:01 ]
    ***
    Якось у затишшя «Градів»
    наш добрий бог
    визирне до нас
    з-під склепіння ясного неба.

    А нас уже, братіку, в окопах немає…
    Тільки вітер.
    Еге… тільки вітер гойдає зорі
    у вигнутих дзеркалах калюж.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (5)


  16. Максим Личко - [ 2017.02.25 15:53 ]
    давай колись знову народимось
    давай колись знову народимось
    я так само стоятиму під твоїми вікнами
    ховаючись від світла зрадливого ліхтаря
    аби ти не вгледіла мою слабкість

    а ти собі тинятимешся не зі мною
    або за ноутом лайкатимеш мої вірші
    або малюватимеш оголених дівчат
    або спатимеш солодко як сніг

    а потім ще колись народимось
    у ще дурнуватішому столітті
    і так само не перетнемо долі
    бо паралельні не перетинаються


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Артур Сіренко - [ 2017.02.25 02:30 ]
    Серце-човен
    Серце-човен
    У цій синяві вигадок,
    У світі цьому розстріляному,
    Де не лишається місця для дива –
    Лише для смерті жебрачки (киньте їй
    До капелюха шеляга, а в торбу спогади –
    Єдине, що в нас лишилося-не-згубилося –
    Для смерті - монашки монастиря Зневіри
    Лише для неї біловбраної,
    Світу-тлуму,
    Де навіть надію і ту вкрадено,
    Де навіть надію – страждання останнє,
    Вкрадено, розділено й пошматовано,
    Куди пливеш серце?
    Човнику мій дірявий
    (Від куль залізних три,
    Від уламків зими – чотири),
    Човнику.
    Напинаю над ним
    Вітрило майбутнього – бо що ж іще,
    Бо кудлате воно – псом білим,
    Псом-привидом
    Над морем отої синяви – вигадки,
    Одіссеєм чи то Гераклітом:
    Бо все пливе – навіть вигадка.
    І все вітри, тільки дому –
    Нема.
    Потонеш колись човнику,
    Коли пітьма, і море як ніч, а не синява,
    Потонеш в безодні
    А дому… А дому нема.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  18. Артур Сіренко - [ 2017.02.25 01:55 ]
    Сховок
    Що там, у лабіринтах моєї душі,
    У її найтемніших закутках,
    У глибинах найглибших
    Моря моєї свідомості?
    Там тиша.
    Яка там почвара
    Ховається, нуртується, вирує
    У темряви пущі
    Душі моєї неприкаяної
    Прочанина до Землі Невідомої
    Terra incognita холодної?
    Там ненависть:
    Кубло своє звила
    Стиха
    Наче стихія
    Мовчання.
    Що там – у пустелі моєї свідомості:
    Сахарі без жодного дерева
    Без жодного сховку-склепу,
    Без жодної билинки-зернодариці,
    Без жодної яшірки-усмішки,
    Прудкої наче сміх Сервантеса?
    Там самотність.
    Що там,
    У пралісі дрімучому моїх спогадів –
    Давньому, наче смерть сама,
    Замшілому, наче день негоди
    Гіпербореї посліплої-зоряної?
    Там привиди –
    Блукальці епохи невизначеної
    Чужої і навіки темної.
    Там.
    Що там – між рядками моїми
    Недоречними,
    Між словами віршів моїх
    Так невчасно сказаними?
    Там прірва –
    Куди мені падати-помирати,
    Летіти-тікати
    Чи то просто бути-не-бути
    Там.
    Не тут.
    У сховку моєму. Неіснуючому.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  19. Віта Парфенович - [ 2017.02.23 10:51 ]
    Щаслива (весняне)
    Я заграю з життям – весняний настрій,
    І посмішку дарую перехожим,
    Колезі підморгну на «Віто, здравствуй!»
    Закоханість живе в моменті кожнім.

    Люблю життя і спів пташок бадьорий,
    Струмки стрімкі, небес легкі блакиті,
    І позитив несу я подорожнім,
    Щаслива я у кожній плинній миті!

    Вдихаю кисень з ароматом снігу,
    Що тане на осонні так ліниво,
    Мугикаю мелодію хай тихо,
    Але до крику зараз я щаслива!



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати: