ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.05.20 05:21
Та годі вже плиту ялозить!
Її годину тому тер.
Ходім кохатися у лози,
У ліжку щось воно не те.

Риплять замучені пружини,
Не пір'я - пил у подушках.
Удвох під кущиком калини

Володимир Бойко
2019.05.19 18:07
Молоти язиком отак не кожен втрапить,
Оскаженіло, аж до хрипоти.
«Безбашенний» совок, ядрьоний «русскій лапоть»,
Лише в Донбасі міг таким зрости.

В паРаші б виступав – в сортірі б замочили,
Якби патякав що наперекір.
А тут – гуляй, Васьок, валуй,

Адель Станіславська
2019.05.19 17:03
Вечір до ночі хилиться.
Дощ... Опівнічний час...
З ним опадають китиці
Цвіту, що тихо згас...

Ніч майова... Відквітнули
Буйні дзвінкі сади
Полудень ось залітує,

Ігор Деркач
2019.05.19 08:52
             І
Уже й не знаю, із якого краю
дарується оказія така –
явитися на Банковій гультяю
на інаугурацію Сушка.

Даруйте, але я не уявляю
подію дня без мого п’ятака,

Віктор Кучерук
2019.05.19 08:34
Вчепився дощ у сіру хмару
І поночіло на землі,
І грім протяжливо ударив,
Вслід сяйву блискавки в імлі.
Води нестримної краплини,
В одне єднаючи тіла, -
Мутили бачену картину
За тьмяним світлом шпарки скла...

Ванда Савранська
2019.05.19 08:21
Бузок, ви скажете, не диво,
Та поєднання – дивина:
Гранітні скелі,
Рось грайлива,
Бузок,
кохання
і весна…

Ванда Савранська
2019.05.19 08:14
В запашну весну занурююсь
поволі я,
В аромати трав, нарцисів
і бузку.
Ось і сакури розквітли,
і магнолія –
І містечко прийняло
красу таку!

Тетяна Левицька
2019.05.19 07:57
Життя складається з осколків вітражів.
Іду по них на пальцях обережно.
Якби ж то я змогла, і ти також зумів
перевернути світ мого безмежжя.

Іти вперед, не озираючись назад,
де залишилися румовищ вежі,
і дикий виноград, і безпритульний сад,

Микола Дудар
2019.05.18 19:56
Пекельний дощ вже кілька діб...
Хмаринний гнів - буденна святість
А на печі сторічний дід
Щасливий що у своїй хаті…
І не біда, на самоті
Плететься краще павутиння
Ще невідомо хто спотів
Чи він, чи сховане у скрині…

Надія Тарасюк
2019.05.18 19:51
Химерний автобус на віддалі зонтика.
Автобус…
Химерний…
У сонця на тлі.
Де тихим таким, ледь схвильованим дотиком
Сміялась тут я, і цілунок твій тлів…
Химерний автобус без кінця
І без простору,

Ярослав Чорногуз
2019.05.18 15:33
А небо знов таке сумне,
Укрите сірою габою.
І огортає враз мене
Вселенська туга – за тобою.

Вистрілює Амура лук,
Стріла у серці, у моєму.
Кривавлять рану сто розлук

Світлана Майя Залізняк
2019.05.18 14:43
Трохи правди в оман заміс
не завадить,
але ж не хоче...
Друг чи недруг мені приніс
опаперене проти ночі.

...вихваляли...
казали: ню...

Вероніка Новікова
2019.05.18 11:31
І хотіла би все сказати, але мовчу.
Ця весна, ти зважай, не кожному по плечу.
Де спадає з очей не морок, але ріка,
Там моя у твою впадає, як рід, рука.

Я сказала би: будь до мене, опісля теж.
Всі, хто мають піти — підуть. Але ти поклич.
Десь у мар

Олександр Сушко
2019.05.18 11:13
В душі любові сяє чистий промінь
Веселкою в квітучому саду.
Гармонія та лад живуть у домі,
Хоча писалось інше на роду.

Лихої долі вилито причастя,
За спиною ніхто вже не кляне.
Вгніздилася у серці пташка щастя

Любов Бенедишин
2019.05.18 09:28
Усміхаюсь, а серце плаче,
вечори – в самоті й журбі.
Я кохаю тебе.
Це значить –
я бажаю добра тобі.
Тож, відрадо моя травнева,
слів не треба і стріч не треба.
І даремні мої печалі,

Тетяна Левицька
2019.05.18 06:59
Будь зі мною, коханий,
Зачаровуй мене,
Хай блаженство відрадне
Щастя не омине!

Затріпоче метелик
У душі золотій,
Теплі ковдри постелить

Віктор Кучерук
2019.05.18 05:05
Коли пощерблена лопата
В куток тікає від руки, -
Ловлю очима пелехаті,
Понад городами, хмарки.
Мандрую подумки за ними,
До мрій причетними, туди,
Де з давніх пір рояться рими
І втоми губляться сліди.

Вячеслав Семенко
2019.05.17 23:36
Вечір, перегнавши час,
увірвався набуянив,
з диким воєм перебіг
поміж стін.
І завчасну чорну тінь
гонить низько над полями...
Передмістя вже стріча
громобій.

Іван Потьомкін
2019.05.17 22:28
Не нарікаю на свій народ український. Знаю, як Господь Бог покарав Мойсея, коли той наваживсь сказати про братів по крові, немовби нінащо вони не годні. Як серафим підлетів до Ісаї з палаючим смолоскипом, коли пророк у розпачі насміливсь: «Нечистий я і с

Галина Гулієва
2019.05.17 17:53
То чаша чи таця? Причастя, а чи пожертва?
Посрібнені вінця. Натільна липка іржа.
Лежиш мені, сину, як сіль – на устах пошерхлих,
Як пальці на струнах/ на вістрях тремких лежать.

Не виберу крику – спливає гортані свічка.
Тьмяніє у чаші світанку вино

Надія Тарасюк
2019.05.17 15:32
Я люблю одинокі вежі, —
Мох урісся м’яким кублом.
Їхні очі за мною стежать,
Їхня втеча — обставин лом.
Денне світло святить рамена,
Вечір заздрістю обійма.
В’ється хмелю пучок — богема, —
А у стеблах течуть дива.

Тетяна Левицька
2019.05.17 14:37
Відтоді, як кольнуло
нестерпно у печінку
і нирки розболілись,
що хоч на стіни лізь,
миттєво пригадалось,
що є у нього жінка,
онуки підростають
і як чудово скрізь.

Петро Скоропис
2019.05.17 13:18
Не зле огородившись від людей,
я б спекався й себе, аби спомігся.
Не тину жердя тесане на те,
а дзеркало наразі надобиться.
Я споглядаю хмурі типажі,
щетину, бугорки на підборідді...
Трельяж – годяща шлюбної межі
перетинка – у ліпшім її виді.

Ніна Виноградська
2019.05.17 10:51
Куди ж цим людям дітися тепер?
Росія викидає їх із хати.
З них кожен другий у світах помер
І вимушений знову потерпати.

Століття двадцять перше на землі,
Не людяність панує - зброя, сила.
Татарів кримських селища малі

Іван Потьомкін
2019.05.17 09:40
Той, хто не жив в краю пустельнім,
тому не зрозуміть нізащо,
чому це сонце, як пательня,
безжально перехожих смажить.
Пече й пече у неодзовній тиші,
а навкруги – і натяку на тіні,
розпеченим жерлом довкола дише
і обпіка крізь одежину тіло.

Ігор Деркач
2019.05.17 06:17
Надійне серце і плече –
не ти і я, а ми з тобою.
У кого не було такої,
що так і гріє, і пече?

І у твої, й мої покої
усяка всячина тече...
Та обнімають гаряче

Ніна Виноградська
2019.05.16 23:43
Гіркотою росте у країні євшанове зілля,
Харалужні мечі не рятують народ від біди.
Вороги тут сьогодні святкують собаче весілля,
Дичавіють над шляхом Моравським забуті сади.

Вимирає земля і старіють, бідніють селяни,
Заростають кленками сади і цвіте

Марія Дем'янюк
2019.05.16 21:09
Не гілля тополі, а мої крила:
вітер дме, вони хитаються і я лечу...
Дістаюся до Блакиті, що мене манила
і запалюю від Сонця огненну свічу...

Мерехтять яскрини на листках тополі
усміхами Неба до моєї долі.

Вікторія Лимарівна
2019.05.16 19:06
Врода її неповторна дівоча.
Неба блакить, наче проліски, очі.
Вдягнена просто, у вишиванці.
Посмішка світла, сонячна вранці.

Рухи легкі, чарівні, як пір’їнки.
Відлік часу доторкнеться сторінки:
Стала тоді Вона незалежна!

Лесь Українець
2019.05.16 19:06
От же ця неволя люта
Узнаки далася!
Перекрила простір людям,
Крові напилася.

Подивіться, християни,
Що сталося з нами:
Спотворилась наша пам'ять,

Микола Дудар
2019.05.16 16:15
В полоні ми на Оболоні
в горлянці пиво і
тарань
і відблиск кухля на
долонях
політкоректно зникла
грань…
а про політику ні

Надія Тарасюк
2019.05.16 15:37
Розпитую цвіт і людей
піднизую древні мотиви.
До стріхи світає Тадей*
те сонце, що скіфи котили.
У величі зітканих свит
вишиваний край аж до неба.
Кружляю в руках самоцвіт
життя, як посвідку у себе.

Таїсія Цибульська
2019.05.16 13:48
Частіше одягаймо вишиванку!
У будень, свято, й навіть, без причин -
це не звичайна пишна одяганка,
не просто купа гарних одежин!

Це витвір рук, майстерних, мов у бога,
і таємниця із глибин віків,
це хрестиками вишита дорога,

Тетяна Левицька
2019.05.16 12:38
Ти - неба очі голубі,
а я - квітуча нива.
З тобою в радості й журбі -
щаслива!
Дарує доля нам любов,
надію, віру!
Сьогодні зранку дощик йшов
крізь серце... Віриш?

Ігор Деркач
2019.05.16 09:56
Ідуть дощі. Яка то благодать!
Небесне море землю поливає,
надією засіяні у маї,
озимина і вруна шелестять.

А пажиті – од краю і до краю,
де я, мов ратай, сію іншу рать.
Чекаючи нового урожаю,

Любов Бенедишин
2019.05.16 09:26
Усе в будинку ветхо й тьмяно,
скриплять сходини, мох в пазах…
А за вікном – гілки
(світанок!)
в аквамаринових сльозах.
А за вікном
кричать ворони,
і тло яскравої трави,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04

Євген Чорний
2019.04.01

Юлія Савіцька
2019.04.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Артур Сіренко - [ 2019.05.16 23:37 ]
    Дож
    Іриси – квіти веселки,
    Сині квіти босоногих арфістів
    В’януть в солоній Італії
    На квітнику дожа –
    Незачесаного Франческо
    На дикому квітнику неохайному,
    Що сам собі виріс обабіч
    Виноградника важких сонетів,
    Біля розтрощених діжок,
    Біля старої халупи –
    Помешкання бородатого сторожа
    Шевця зашкарублих постолів Сонця
    І кравця білої свити Місяця.
    Обабіч.
    Метелики зі сумними очима
    І крилами кольору фролентійського оксамиту
    (Три флорини для монаха,
    Три флорини для жебрачки,
    Три флорини для опудала –
    Усього дев’ять)
    Очікують п’янкої осені –
    Осені дивака Петрарки.
    А вона все не йде,
    А вона все не вірить,
    А вона все комизиться
    (Наче не матрона вона, а діва –
    Артеміда лісу оленів.)
    Я хотів побачити човен –
    Той самий, зі скляною чашею,
    Той самий – без вітрила і якоря,
    Що зробили з старої газети,
    Чавунної, як і все ренесансне.
    Хотів лише побачити,
    Але де там…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Артур Сіренко - [ 2019.05.16 22:24 ]
    Мета
    Моїй коханій дружині

    Кохана, нас омивала вода
    Холодна й прозора
    Ріки, що падала з гір
    Донизу –
    У безодню людського духу.
    Кохана, нас омивали дощі
    Колючими краплями
    Холодного літа,
    Колючими, наче голки
    Старезних зелених дерев.
    Ми створені для туману:
    Густого, як біле марево.
    Ми створені для світанку:
    Яскравого, як палітра художника.
    Ми створені для буревію,
    Що гарцює над крижами гір,
    Наче не вітер він,
    А божевільний огир.
    Ми створені для дороги:
    Нескінченної гірської дороги
    Без кінця і початку.
    Ми створені для вогнища:
    Гарячого, наче серце,
    Язикатого, наче трава.
    Ми створені.
    Серед нашого часопростору…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  3. Євген Чорний - [ 2019.05.15 15:40 ]
    Слівце-райце (3)
    21.03.18
    З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.

    Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.

    Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.

    Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.

    Під ніс бурмочить, а думає пророчить.

    Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.

    Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.

    Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.

    Воно хоч і смішно, та з того не втішно.

    Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.

    Своє робить, та дурне виходить.

    Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.

    Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.

    Один та Один – єдна єдність.

    Час плине – думка лине..

    Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.

    То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.

    Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.

    Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.

    Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.

    Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.

    Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».

    Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.

    Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.

    Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.

    Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.

    Підранок, бо до півнички пхається щоранок.

    Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.

    Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.

    Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.

    Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.

    Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.

    Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.

    Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.

    Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.

    Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.

    Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.

    Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.

    Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.

    У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.

    Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.

    Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.

    Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.

    Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.

    Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.

    Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.

    Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.

    Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.

    Такий вже зух – один аж за двух.

    Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.

    Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.

    Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.

    Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.

    Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.

    Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Мирон Шагало - [ 2019.05.14 13:27 ]
    Чомусь (подвійне хокку)
    Ліс повечорів,
    і зелені гомони
    у траву вляглись.

    Тихо — ні шелесь,
    тільки всохле дерево
    скрипнуло чомусь.

    (14 травня 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Коментарі: (2)


  5. Іван Потьомкін - [ 2019.05.13 22:19 ]
    Рабі Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)

    Холера нещадно косить люд у Вільні.
    Молитвами й постами, напучують рабини,
    Ми випросимо в Бога порятунок.
    Може, сьогодні, в Йом Кіпур ,
    Всевишній відведе це лихо.
    Хто самотужки, хто з поміччю здоровших
    Бредуть юдеї у Велику синагогу.
    Недужим голосом кожен чита «Чисту молитву» -
    Начебто розмову щиру веде із самим Всевишнім.
    Час уже й виносить із Святої шафи
    Сувій Тори, аби почати «Коль нідрей» .
    Але чомусь не видно рабі Ісраеля ...
    Було таке із ним.
    Розказують: позаторік,
    Не діждавшись рабі, молодиця
    Змушена була покинуть синагогу,
    Бо ж немовля одніське вдома і, мабуть, плаче.
    Вбіга в господу. Але що це? Долина не плач, а...сміх.
    І бачить: рабі Ісраель чукикає малятко:
    «Поспішав на службу, та почув плач
    І от без дозволу сиджу з цим ангелочком...»
    «...А що як рабі знесилила холера?-
    Написано в очах юдеїв.-
    Він хоч і ближч до Бога, та все ж тільки людина...»
    Аж ось нарешті з’явився рабі.
    Зійшов на поміст, сумнавим поглядом
    Обводить свою паству, та почина не з того,
    Що так вона чекає, а з того,
    Що не прописано в жоднім Сидурі :
    «Бачу: не слухаєте мене ви, любі...
    Просив же вас на якийсь час забути
    Молитви і піст. Ви ж так знесилили себе,
    Що вже не годні до пуття поговорити з Богом.
    Забули, певне, що поки ми живі,
    Душа наша - в здоровім тілі.
    Отож, аби не посиротить громаду,
    Благаю вас супроти всіх приписів: їжте і пийте.
    Сьогодні так вам велить Всевишній...»
    Рабі прочитав молитву над трунком та їством.
    І привселюдно почав їсти і пити..
    P.S.
    Того 1848 року своїм прикладом рабі Ісраель Салантер, хоч і викликав невдоволення інших рабинів, урятував паству од неминучої смерті.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (3)


  6. Шон Маклех - [ 2019.05.11 18:37 ]
    Довершено: Місто Попелу
    Місто,
    Яке засипало попелом
    Сірим, наче кроки Господаря в сутінках,
    Попелом
    Спалених душ єретиків
    Чорної віри старих дерев
    Білого запашного цвіту,
    Твердих блискучих горіхів:
    Старі дерева теж моляться:
    Богам потойбічної темряви:
    Вони просто не знають,
    Що смерть – це вогонь,
    Це сліпуче світло,
    А не густа пітьма.

    А Місто все засипає попелом,
    А диваки-люди:
    Шанувальники кави,
    Поціновувачі містерій.
    Громадяни Міста Попелу
    Все думають, що то не попіл,
    А пелюстки дерева Фудзіяма,
    Що то не дим, а квіткове марево.
    Попелясті міщани
    Споглядають свої чорні сорочки і плаття,
    Виглядають з вікон сажотрусів чорних,
    Готують свої марципани
    На сковорідках кіптяви.

    Піддані свого короля попелястого
    Думають, що вони діти темряви,
    Сини і дочки синьої ночі,
    А вони лише кваки
    Ставка з камінними берегами,
    Де замість води попіл –
    Все той же сірий попіл
    Душ, що палали на площах
    Автодафе мовчання.

    Я посадив свої серце
    Замість куща трояндового
    Серед площі Великої Пустки
    Міста Сірого Попелу.
    Може щось виросте.
    Може.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  7. Іван Потьомкін - [ 2019.05.03 10:58 ]
    Раббі Агарон (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Якось раббі Агарон вів службу в синагозі Межереча.
    Звертаючись до Бога, тільки-но намірився сказати: «Царю!»,
    Як сльози ринули потоком, і він уже не зміг продовжувать молитву.
    «Що сталось з вами, раббі?»- питали богомільці.
    «Бачте, тої миті згадав я раббі Йоханана бен Закая ,
    Коли прийшов він у табір Веспасіана і сказав:
    «Мир тобі, царю! Мир тобі царю!»
    А римлянин на те йому: «Ти двічі смерті годен.
    По-перше, що назвав мене, ще не царя, царем.
    По-друге, якщо я цар, чом не сказав про це раніше?»
    І я подумав: справді, Бог ще не царює на Землі,
    І почасти вина за це лежить і на мені.
    То ж чому не каюсь я належне?
    Чому ж і досі не прийшов до Нього?»



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2019.05.02 13:10 ]
    На тему Ієроніма Босха "САД ЗЕМНИХ НАСОЛОД"
    Ми –первородні люди, АДАМ і ЄВА, на благо сотворені Богом,
    посеред Саду райського з дивовижними створіннями поруч,
    живимось озону земного ефірними кульками,
    що розквітають віялами павичів солодоустих,
    плодимо Дерево Роду людського на гіллях вічнозелених…
    Раси людства у божім Саду – білі, чорні і жовті,
    з мушель велетенських риб на сушу спроваджені –
    групи етносів давніх і нових, з планет паралельних прибулі,
    з космічних сталевих квіток розливають нектари…

    …Множиться, наче зерня з оголених тіл проростає Гріх Первородний,
    копошиться в Саду тих земних насолод Океан велелюдний,
    де ж це, де в океані спокус благодатний куток віднайдеться,
    що надію на вічну у часі тривалість життя закарбує?…

    Глум розпусти, жадібність, лукавство, цинізм, себелюбність –
    це ХИМЕРИ, ЩО МНОЖАТЬСЯ, Сад насолод пожирають –
    мушлі чорних перлин, розкотіться по Всесвіту грізно,
    наче дивне намисто, що Бог загубив ненароком,
    коли Єву, від щастя в раменах Адама, зімлілу
    він побачив Всевидящим Оком в оточенні Змія…



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2019.05.01 09:35 ]
    З голосу Езопа
    Чималу вівців отару
    Заганяв пастух в кошару.
    Вийшло б все, як і годиться,
    Та нагодилась молодиця.
    І почалися поміж ними балачки:
    Хто розлучивсь, зійшовсь хто з ким...
    Стачає і в селі новин –
    Там радість, там сум, там кпин...
    Може б,і до ранку ляси ті точились,
    Якби собачий гавкіт не пролунав щосили:
    «Ти з молодицею патякаєш про різні чвари,
    А вовк із вівцями проліз уже в кошару!
    Щоб од хазяїна нам не дісталось прочухана,
    Непроханого гостя слід вигнати негайно!»

    Р.S.
    Щоб справа добре завершилась,
    Віддать їй слід увагу й силу.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  10. Іван Потьомкін - [ 2019.04.24 09:21 ]
    Уламки смальти із мозаїки життя
    * Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
    * Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
    * Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
    * За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
    * Ножеві байдуже, що різать.
    * Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
    * Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
    * Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
    * Де горує не любов, а лиш перебірки,
    Там розплата отака – од бублика дірка .
    * У погоні й на припоні
    Що про волю знають коні?
    * Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
    * Роби що сила, щоб талану поталанило.
    * Для долі кожному по аркушу.
    * Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
    * Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
    * Чи варта пісня бодай одного життя людського?


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  11. Шон Маклех - [ 2019.04.23 22:54 ]
    Майстер дверей
    Хороші міцні двері,
    Що не пускають до хати чужинців,
    Що дозволяють піти нескінченною дорогою,
    Що ставлять межу між схованкою спогадів
    І полем, де росте важкими зернами хліб,
    Завжди майструють з мертвого дерева:
    Дерева, що бачило юрми прочан,
    Збіговиська жебраків, ватаги дейнеків,
    Постаті хліборобів, чимало гонорових баронів,
    Волоцюг, солдат, королів, повій і калік
    Бачило
    Стільки людей і собак,
    Що минали і йшли все під землю
    (А куди ж іще?).
    Саме з такого дерева
    Витесують важкі двері,
    Навішують їх на залізні петлі
    (Фарбовані чорним),
    Прибивають підкову,
    Зачиняють важким сталевим замком,
    Кидають ключ у криницю –
    Глибоку, наче сто ночей і один вечір
    Над вересовим торфовищем
    І йдуть геть.
    Туди, де поле волошкове, а кульбаби хмар білі,
    Туди, де дороги сплітаються і розбігаються,
    Туди, звідкіля не вертаються
    Йдуть.

    Майструю собі двері
    (Хоч я не тесля)
    Витесую, дихаю ароматом ясеневої стружки,
    Беру до рук гострі масні цвяхи
    (Хоч я не майстер),
    Майструю…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  12. Шон Маклех - [ 2019.04.23 22:43 ]
    Димар
    Замуровую вікна
    У моєму домі,
    Що збудований з каменю
    Жовтого, як помаранчеве сонце,
    Білого, як вицвіле небо,
    Сірого, як падолистові будні,
    Темного, як глибини моєї свідомості.

    Замуровую вікна
    У моєму домі,
    Що нагадує башту-замок
    Якогось гонорового лорда,
    Що володів болотами:
    Від одного пагорба до іншого.

    Замуровую вікна:
    Не хочу їх перетворювати
    На бійниці для іржавих гармат
    Та кашляючих замасляних крісів.
    Замуровую вікна:
    Всі крім одного:
    Хочу в темряві
    Запалити свічку пам’яті.
    Лишу одне віконечко –
    Нехай у цю шпарку
    Зазирає щоночі Місяць –
    Цей солдат на сторожі,
    Повстанець останній
    Чорного поля Неба.

    Замуровую вікна
    Чи то в домі,
    Чи то в димарі,
    Чи то в колодязі:
    Не хочу щоб козопаси бачили,
    Що я з війни повернувся…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (7)