ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2017.08.20 23:16
Усе, що є, все, що було і буде –
Мов легкий* сон у віщім напівсні.
Мої пророцтва, сповнені огуди,
Нехай вони не збудуться, о ні!

Чи я тебе судити маю право?!
Я сам себе навіки засудив…
Нехай нам сяє сонце величаве,

Олександр Сушко
2017.08.20 14:39
Посіяв легіт - народилась буря.
Нахитрував - і спокою нема.
Собі у серце поціляє куля,
Ясніло небо, нині - у димах.

Щодня у тещі позичаю гроші,
Розплачуюсь котами із села.
Цього навчився фокусу у Мойші,

Маріанна Алетея
2017.08.20 12:51
Тим тьмяним довгим коридором
Далеко не втекти,
Навколо стіни
Оточення, облога.
Не здолають волі
Ті лінії прямі,
Що тягнуться кудись вперед.
Кінця не видно

Ірина Білінська
2017.08.20 11:36
Я так і знала – цей світ несправжній!
Він нас поглинув, у нас живе.
І мрії наші такі відважні,
тому що серце – таки живе.
Хоч сон глибокий – не добудитись,
не докричатися – і нехай…
Ми один одному будем снитись!
Ти тільки серця не вимикай.

Устимко Яна
2017.08.20 09:28
скінчилася днина скінчилися дві
закінчився тиждень вітри в голові
широка й незміряна часу ріка
упевнено мишку жбурляє рука:

Приспів:
піду пройдуся з кімнати в кімнату
ще купа часу я встигну -- все ок

Ірина Вовк
2017.08.20 08:39
… І днесь заб’є цілюще джерело –
очистися, утвердися, о муже!
Подужай час і простір цей подужай.
На тебе схожих досі не було.
Могутній рух вселяється у м’яз
не руйнівною – злучною жагою,
нутро землі наснажиться тобою
над відстань цю, над простір ц

Ірина Вовк
2017.08.20 08:33
Мойсею, що дадуть твої скрижалі
сліпій, глухій, притупленій юрбі –
прозріння й віру? Ну, а далі, далі…
Яку могилу вириють тобі,
яку вготують пастку чи гадючник,
яку пожежу чи трясовину,
яким мечем тобі у спину влучать,
яку заслугу приймуть за вин

Ігор Шоха
2017.08.19 22:41
У кебі – baby, мама – молода,
але уже обоє русофіли.
Вода у неї мовиться, – вада,
а українці, як один, – дєбіли.

І ніби не скотилась із гори
якої-небудь Чуді чи Калуги...
Червоно-синьо-білі кольори –

Ігор Шоха
2017.08.19 22:30
                        І
Ой-вей… Лякає біо-графі-я?
Не кольорова? Та й не чорно-біла.
Є особисте – як душа у тіла
і не одна симпатія моя.
Але яке кому до того діло?
І я ще є. І мед, і воду п'ю.
Не хочете, то я й не зачіпаю.

Наталка Янушевич
2017.08.19 18:38
Назвати її самотньою було б неправильно,
Бо ж у неї велика родина.
Третій рік за коханим вона у траурі,
Але він залишив їй двох доньок і сина.

Ще є сестри, брати, сусіди і колєжанки,
Ще з пенсійного дівчина є привітна,
Навіть мама його жива, давно

Вітер Ночі
2017.08.19 16:27
В озерной тиши, у склонов гор,
в сказке Гроссмерса жил поэт.
Он с Богом вел бесконечный спор,
кляня восемнадцатый век.
И был безумно поэт влюблен
в прекраснейшую из,
и звали ее Аннет Валлон,
как озерный туман иль бриз.

Микола Соболь
2017.08.19 15:12
Вагалося іти, а чи не йти
Сьогодні по обіду жарке літо.
До першої осінньої сльоти,
Що принесе природі розмаїто.
У цей одвіку величавий гай –
Де небо відбивається у плесі.
Серед озер, я, випив свій розмай,
Який любов’ю зоріє у серці.

Серго Сокольник
2017.08.19 11:53
Двоєдині у лоні
Поскінчались казки,
І не ті у долоні
З неба впали зірки,
Що про щастя говорять...
Залишилась сама.
Прийде осінь. І скоро.
А за нею зима,

Ольга Паучек
2017.08.19 08:04
Давайте говорити про хороше:
Веселку, що із річки воду п"є,
Про снігову зимовую порошу
І доброту, що в кожному з нас є,

Про сни святкові, казкою сповиті
І сльози щастя на усіх очах,
Про руки безутомно працьовиті

Ірина Вовк
2017.08.19 05:41
Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як м е д і в о ч к а!

Сорочинка біла тілечко увила аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?.. Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко ве

Ірина Вовк
2017.08.19 05:32
І Злотих Уст* зітхання уві сні,
і слів дитячих різьблені кришталі…
Які тоді складаються пісні
і крушаться які тоді печалі!

У лабіринтах буднів-душегуб,
минаючи припливи і відпливи,
одне беззмінне, цінне, незрадливе –

Микола Дудар
2017.08.19 00:55
На сірих днях малюєш писанки
спиваєш спеку зувсіма
пора погодитись на висілки
не передумаєш? хіба…
он сливи спіють за черешнями
ой не успіти в попихах
і шершень в листях вічно вештає
а може краще до мурах?

Володимир Бойко
2017.08.18 19:56
Нап’юся з чарівного джерела
Живої, чудодійної водиці,
І враз мені примариться-насниться
Позареальна суть добра і зла.

Збагну природу видимих речей,
І сокровенні помисли таємні,
Всі пристрасті людські страшні і темні

Ігор Шоха
2017.08.18 18:21
Уже по-осінньому душі ятрить
руде і опалене листя.
Над нами – прозорого неба блакить
і обрії, наче намисто.

Ідемо за луки до плеса озер,
де доля описує коло
і, наче, пливуть силуети галер

Леся Геник
2017.08.18 18:03
Наступного тижня уже відлетять журавлі.
Іще одне літо збиратись почне у дорогу.
Ранковий туман припадатиме знов до землі,
рихтуючи серцю найпершу осінню залогу.

В повітрі уже відчувається інше тепло.
І тіні вечірні влягаються значно раніше.
О, скі

Олександр Сушко
2017.08.18 15:29
Нарешті скінчається літо,
Не буде кусати мушва.
Очиці вилазять з орбіти -
Від гедзів спасіння нема.

Чигає комар на городі,
У литку встромляє вертлюг.
- Кровицю не пий мою, годі!

Ніна Виноградська
2017.08.18 14:37
Четвертий рік у селах і в містах
Всі цвинтарі у паперових квітах.
І поїдає нас (чи по лімітах?)
Голодний вічно смерті чорний птах.

Той заздрісник, йому оця земля
Застрягла в злому горлі жирним шматом.
Тому й під ніж нас, в тому винуватих,

Адель Станіславська
2017.08.18 11:23
Співом цикад загусає у травах тепло.
Се'рпневі ніч розмережила злотом сорочку:
стигле індиго в дрібні мерехкі пелюсточки...
Місячне сяйво блідим молоком потекло
і розлилося на крони дерев на дахи...
Літо розніжене сюркотом диво-мелодій.
Линуть акор

Ірина Вовк
2017.08.18 09:55
Так затишно у тебе на плечі...
Присів метелик в утворі тюльпана...
Зімлілим тілом талої свічі –
о Жінко - з'яво, речнице жадана...

Твої уста – божественний потік,
твої уста тернові... колючками,
у них жагуча спрага до безтями –

Ірина Вовк
2017.08.18 09:51
Зелених слів зелене море,
зелених струн зелений ліс,
зелена віхола просторів,
зелений доторк теплих сліз.
Зелені очі – проти ночі,
зелено свічечка димить,
зелено листя затріпоче,
зелено вітер прошумить.

Ірина Білінська
2017.08.17 23:57
Двоє заховались під дощем.
Десь отут, між небом і землею,
де так пахне сонцем і елеєм,
огортає серце ніжний щем.

І у цьому мареві дощу,
де ревуть вітри сумні і дикі,
він збирав в букети слів гвоздики

Юрій Лях
2017.08.17 22:39
Над хмарами, над хмарами,
мов птахами, літали ми.
І змахами, мов сагами,
кохання написали ми.

І сяяло з небес воно,
І лило в жили хміль-вино.
Нам ложе - з хмар, та всеодно,

Вітер Ночі
2017.08.17 21:07
Говорим все чаще о погоде –
Нет других у нас с тобой проблем.
«Летний зной» давно уже не в моде,–
Проще избегать тревожных тем.

Кофе вреден, пьешь его с опаской,
Шоколад – каприз хмельного рта.
С головой пропасть в любовных ласках

Іван Потьомкін
2017.08.17 20:57
Гай Фабрицій Лусцин – цю історичну постать найчастіше пов’язують з уславленим Пірром. З тим, кого уславлений Ганнібал ставив вище над себе,чиє застереження: «Якщо ми отримаємо ще одну таку перемогу над римлянами, то остаточно загинемо» не втратило своєї

Микола Дудар
2017.08.17 20:44
Я облию тебе наймилішим із
світла
і всаджу на стілець під вербовим шатром
будем тихо печаль відгортати від літа
предосінній етюд - саме впору обом
і тепло наше спільне підійметься вгору
там далеко-далеко такі ж як і ми…
а як вийде на берег загубле

Лариса Пугачук
2017.08.17 20:26
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає разом після обіду.
У цю пору голодних на око сприймеш за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння і на полегшу зору

уві млі. Розі і незаб

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ілля Рибалко
2017.08.09

Семенюк Світлана Семенюк Світлана
2017.08.09

Гетьман Павло Чорний
2017.08.08

Стригони Кампус Стригони Кампус
2017.08.06

Віта Ренай Віта Ренай
2017.07.29

лучана лучана
2017.07.27

Христина Татіана
2017.07.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Маріанна Алетея - [ 2017.08.20 12:43 ]
    Коридор

    Тим тьмяним довгим коридором
    Далеко не втекти,
    Навколо стіни
    Оточення, облога.
    Не здолають волі
    Ті лінії прямі,
    Що тягнуться кудись вперед.
    Кінця не видно
    Та зійти не вийде
    Із того шляху
    Вузького як змія.
    Чи довго?
    Бо коридор ще виведе на волю,
    Хоч би вже вікно
    Попереду,
    А далі
    Буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  2. Маркіяна Рай - [ 2017.08.16 15:17 ]
    Виключно незряча
    Маленька планета однієї маленької людини.
    З її серцевини струменить блакитна лава.
    Вона із кристалів, але виключно гаряча.
    Маленька людина від її сяйва зробилась незрячою.
    Що їй залишається, цій маленькій незрячій людині?
    Вона не може покинути свою особисту планету.
    Її тримає навіть не гравітація, а необрізана пуповина.
    У її розпорядженні простір на десяток кроків.
    Зазвичай вона ходить кругами, загіпнотизована сяйвом кристалів.
    Але близько - ні! Близько - не можна, - пече.
    Тільки цей сяючий струмінь блакитної магми ще здатна розгледіти незряча людина.
    Він більший від неї.
    Він струменить ввись, пронизуючи інші світи.
    Це так вагомо для маленької людини, виключно незрячої,
    Бо їй залишається тільки її десяток кроків.

    16/10/16


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  3. Нінель Новікова - [ 2017.08.15 22:01 ]
    Посуха
    За два місяці – ні краплиночки!
    Погоріла трава на вигоні.
    На городах усе зів’яло вже…
    Пам’ятаю, як мама плакала
    І просила води з колодязя
    У сусідів скупих набрати,
    Щоб городик наш рятувать якось.
    Бо свого нам ніхто не викопав,
    А із річки далеко відрами –
    Руки в неї були покручені
    «Ревматоїдною» хворобою.
    Я мала була ще для помочі.
    Але тут хтось із наших вуличок
    По дворах пішов з добрим кошиком –
    То збирали дари для батюшки,
    Щоб прийшов із села сусіднього
    Намолити нарешті дощику!
    Люди клали усе, що мали ще:
    Хто яєчко, хто цілу курочку,
    А хто яблучка, хто і сала шмат,
    Хто карбованця, а хто – три, чи п’ять,
    Що на чорний день за іконами зберігалися.
    Віднесли кудись і чекали всі,
    Хто з надією, хто з цікавістю,
    От як ми – піонери в галстуках…
    І юрбою народ зібрався весь
    Біля річки, отам – на вигоні.

    Ось прийшов наш величний батюшка –
    Колоритний, як намальований:
    В рясі сріблом весь розцяцькований,
    В оксамитовій круглій шапочці,
    а на грудях – з хрестом освяченим.
    Довгі коси, уже сивіючі,
    Борода рудувата, в кучерях –
    Голосище, як у Шаляпіна!
    Молитви він читав, співаючи –
    Аж по річці луна котилася!
    Всі хрестилися. Дехто плакали.
    Ну, а ми, піонери юнії,
    поховавши в кишені галстуки,
    щоб не сердити того батюшку,
    все чекали на диво дивнеє,
    поглядаючи в небо яснеє.
    Він срібленим відерцем з річечки
    Все зачерпував воду теплую
    І кропив усіх, а всі кланялись,
    Цілували великий хрест його,
    Де розіпнутий був Ісус Христос.
    До руки його прикладалися.

    Якось так ми і не помітили,
    Звідки хмари важкі насунули.
    Раптом хтось закричав так голосно:
    –Люди! Славимо разом Господа!
    І тоді, серед сліз та радощів,
    що змішалися із молитвами,
    раптом перші скупі краплиночки
    на розпечену землю випали…
    А тоді загриміло весело
    І такою дзвінкою зливою,
    Наче небо ураз прорвалося,
    На юрбу нашу уперіщило!
    Люди плакали і сміялися,
    Не розбіглися, не ховалися –
    йшли додому вони не кваплячись.
    Благодатні струмки стікали з них.
    Ну, а ми, зовсім юні – діти ще
    по калюжах стрибали радісно,
    і я думала: як же так воно –
    в школі вчать, що немає Боженьки,
    але хто ж тоді, нас рятуючи,
    надіслав оцю зливу вчасно так,
    до молитви немов прислухавшись?

    А в городах здіймали голови
    Всі прив’ялі, кудлаті соняхи!
    Квіточки розцвітали радісно,
    А матуся моя всміхнулася –
    Буде чим пережити зиму нам!

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Прокоментувати:


  4. Владислав Лоза - [ 2017.08.14 17:35 ]
    Переклад з поеми "Бернт Нортон" Т. С. Еліота (2)
    II

    Поприпікали до осі
    Часник, сапфіри та багно,
    Над жилами ятріє шрам,
    Під ним співає у крові
    Струна, вгамовує борню
    Давно забуту. Цей танок
    Уздовж артерій, колоо-
    біг лімфи – у шляхах світил,
    У колообігу осей,
    Понад якими сидимо
    У світлі, що мережить лист,
    І чуємо гонитву, що
    Як завше над сльотою йде,
    І в ній ні вепр, ні гончий пес
    Не вороги поміж зірок.

    У застиглій точці мінливого світу; ні безплотний, ані наділений плоттю;
    Спрямований ні від, ні назустріч; у застиглій точці – танок,
    Але ні рух, ані нерухомість. Бо не назвімо нерухомістю те,
    В чому минуле поєднане з майбутнім. Ані назустріч, ні від напрямлений;
    Ані зниження, ні піднесення. Якщо б не точка, не ця застигла точка –
    Не було би танцю, але в ній сущий лише танець.
    Я ладен сказати: ми присутні там, але не можу сказати, де саме.
    І я не знаю, як довго присутні, оскільки знати це – визначити це у часі.
    Внутрішня свобода від земних бажань,
    Визволеність від страждання та дії, зволення від примусу
    Зсередини та ззовні, але
    Опромінене смислом, біле сяйво, тривке та рухоме,
    Вознесення без поруху, зосередження
    Без втрати цілого – роблять життя, нове і старе,
    Поясненним, зрозумілим,
    Коли воно виповнене у своїй частковій несамовиті,
    Коли повнокровне у своєму частковому безглузді.
    Проте нерозривність минулого й майбутнього,
    Вплетена у тіло, кволе і тлінне,
    Боронить людську істоту від вічності й небуття,
    Котрі не спроможна знести плоть.
    Час минулий і час майбутній
    Майже несумісні з притомністю.
    Бути притомним – означає не належати часові,
    Але тільки у часі мить у трояндовому садку,
    Мить під альтанкою, по якій б’є дощ,
    Мить у сирій каплиці, оповитій вечірньою млою,
    Здатна бути спомином, переплести минуле й майбутнє.
    Тільки часом час упокорений.

    13.08.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  5. Шон Маклех - [ 2017.08.12 14:27 ]
    Ніде
    - Де ти був, Адаме?
    Може ти був тінню
    І ховався у закутках свідомості,
    Куди ніколи не зазирає сонце?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти став потоком нейтрино
    І летів у нескінченність
    Доки світ ще був молодий,
    А нескінченність такою маленькою?
    Може ти серед дерев ховався
    Дерев’янівши суглобами,
    Зеленіючи пальцями-листями,
    Вростаючи в землю-твердь
    Коренями, що були щойно підошвами
    Ніг-милиць, що траву живу топчуть?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти захотів дізнатися,
    Що таке смерть темна
    І ставав на мить Порожнечею?
    Може ти став на мить бурлакою,
    Волочився за межею буття,
    Де нікого ніколи – всі тільки туди,
    І ніхто не буде йти звідти?
    Де ти був, Адаме?
    Чи може ти забрів необачно в майбутнє,
    Де нащадки твої нерозумні
    Відбирають життя одне в одного,
    Волю міняють на шматочки металу,
    Зрозумів, що там теж нічого хорошого,
    Та сама нудьга, коли не хочеться бавитись?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти був теоремою,
    Яку доводити поки що нікому,
    Чи то непотрібно,
    Чи то усвідомив себе крапкою
    Нескінченно малою?
    Де ти був, Адаме?
    Може ти став самою Самотністю,
    Одинаком простору
    І навіть дерева перестали бути тобі друзями,
    І не хотілось складатися з кварків,
    Що ніколи не бувають самодостатніми,
    Одинаками буття?
    Де ти був, Адаме?
    - Я був ніде.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  6. Любов Матузок - [ 2017.08.12 13:07 ]
    ***
    Розпечений серпень –
    і зовні, й всередині нас.
    Вночі піднімаються трави достиглих бажань.
    Це – серпень,
    і пальці твої – найніжніші серпи,
    жнуть солодко повне колосся
    налитих грудей,
    а руки – мов коси,
    що стан без жалю підтяли,
    знялися налякано перепелята цілунків.
    Я падаю, падаю в трави гарячі, де ти,
    з єдиним бажанням –
    з тобою, мій серпню,
    почати вогненні жнива.
    А там, на світанку,
    останній серпневий дарунок –
    роси прохолода живильна,
    щоб знову воскресли
    ще тліючі пристрастю,
    й досі гарячі тіла.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (2)


  7. Артур Сіренко - [ 2017.08.12 01:01 ]
    Повернення
    Він повернувся –
    Тінню старого ясена,
    Криком сови серед ночі тужливих снів,
    Шурхотом миші
    На горищі порожньої хати минулого,
    Жеботінням струмка
    Серед лісу торішніх снів.
    Він повернувся –
    Вологим туманом дощавої осені світу,
    Світлом місяця холодної ночі буття,
    Квіткою звіробою,
    Холодом джерела,
    Стукотом крапель дощу
    (Того, що падав сьогодні
    На мій тимчасовий прихисток).
    Він повернувся –
    Круговертю сонця над отарою хмар,
    Останнім променем вечора,
    Першим променем ранку.
    Він повернувся –
    Жаром вогню,
    Тишею вересневого лісу:
    Мокрого і сумного, як наше минуле
    (Вересовий трунок),
    М’якістю моху, твердістю каменя,
    Блиском металу і легкістю дерева,
    Світлом і темрявою
    (Заплющую очі).
    Він повернувся.
    Він поруч.
    Незримий для всіх.
    Але не для мене...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Любов Матузок - [ 2017.08.11 18:57 ]
    ***
    Застороги -
    мов візитні картки доброзичливців:
    колюче пам'ятаю прізвища тих,
    хто радив бути від тебе
    подалі.
    Тож не дивно,
    що я уперто уявляла себе поруч тебе.
    ...Цього літа
    почуваюся ластівкою -
    безпечно вигойдуюся
    на високовольтних дротах
    твоїх спокус,
    де поцілунки похапцем -
    наче тренувальні польоти.
    "Звісно, я вільна,
    звісно, можу літати куди і коли захочу"-
    щебечу все невпевненіше
    у відповідь на твоє
    запаморочливе джигунство.
    Ти спроквола додаєш напруги,
    фантазуючи вголос про наше майбутнє,
    замість якого
    мені бачиться хлопчисько,
    що безжально видирає
    пташине гніздо мого серця,
    навіть не ховаючи
    блиску в очах.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (3)


  9. Маріанна Алетея - [ 2017.08.11 16:01 ]
    Ронін
    Ронін.
    А був же колись самураєм,
    За тисячі лі, за тисячі крапель клепсидри.
    Тепер без мети
    І даремно дрімає катана
    При поясі.
    Там, де стримить Фудзіяма,
    Мріє під хмарами,
    Шляху немає
    Для роніна.
    Безліч доріг
    Розстелилося напереріз,
    Та немає тієї,
    Що поверне звання самурая.
    Відраяла воля
    Світ.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  10. Садовнікова Катя - [ 2017.08.07 19:37 ]
    Осень не наступила
    а, знаешь, даже если случайно
    вырвется наружу тепло
    то все города
    мигом здесь заиграют, будем танцевать
    мы под этим мостом.

    и ты согласись — что-то весит всё это:
    стекать мне соком,
    греть слёзы летом,
    падать дождём на асфальт,
    от жары умирать при свете.

    Ты видишь!!! осень не наступила...
    Помнишь ли ты? нет места теплее, как над вокзалом..
    согреешь ладошки ним ты
    и на ступенях сидеть устанешь
    исчезнув в переплётах
    надежд разбитых.

    а, знаешь, даже если однажды
    кто-то умолкнет из нас двоих –
    второй подхватит дыхание слаще
    мирно уснув на сгоревшей любви.

    07.08.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Маріанна Алетея - [ 2017.08.05 17:38 ]
    Світлячки
    Малі світлячки
    Хороводять довкола ночі,
    Маленькі крилята
    Тріпочуть між подихом сну
    Та безсоння.
    Розвіяли задуми
    Поруч забутого столу
    Із лампою
    Так хвилює те світло яскраве,
    Що сміє тривожити ніч
    І комах,
    Які вогник малий,
    Та близький
    Відшукати не в змозі,
    Сліпить їх вогонь
    Такий неосяжний, далекий,
    Та ближча таки
    Небезпека.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  12. Іван Потьомкін - [ 2017.08.04 18:19 ]
    Колискова для дружини

    Ти вже помолилась за онука й синів,
    щоб Господь благословив і оберіг їх,
    був прихильним і послав їм мир.
    Ти вже простила всіх, хто тебе скривдив і посягав на твоє добро.
    Як тих, хто ще живий, так і тих, хто кається на тому світі.
    Ти попросила в Господа Бога прощення за гріхи, які не скоїла,
    та щоб не насилав Він ані страждань, ані хвороб.
    А тепер я попрошу Бога, щоб скліпились твої повіки,
    щоб громаддя планів на завтра не заступило радості стрічі вві сні-
    з усією родиною й друзями сонячної днини десь на узбережжі моря
    чи в лісі біля багаття з ельзаським вином і шашликами,
    чи на сяйній лижні в Тіролі...
    Сподіваюсь, що молитву мою почує Господь Бог,
    і,як щось зайвe, відсторонить снотворне.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  13. Анастасія Поліщук - [ 2017.08.02 22:44 ]
    Увесь останній день липня…
    Увесь останній день липня
    На душі хурделиця
    Нібито почнеться грудень
    І буде біло
    І стерто
    І чисто
    Однак виявилось, що то були букви
    Вони кружляли, вовтузились
    І створювали в голові хурделицю
    Щоб опісля, коли все вляжеться
    Було біло
    І стерто
    І чисто
    І ось, майже вийшло
    Висипаю усі сніги, усі хуртовини у ці рядки
    Брудню чорнилом папір
    І на душі, незважаючи на серпневу ніч, стає
    І біло
    І стерто
    І чисто


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  14. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.30 11:18 ]
    Реальність
    Гола жінка і голі стіни. Щаслива жінка і нещасна церква.
    Ах, Боже мій (вигук), чорт забирай (вигук),
    прости мене, Господи(прохання) -
    це ж тільки стіни, це ж тільки жінка.
    - А Бог?
    - Так Його ж там немає!
    - А де він?
    - У серці!
    - У серці жінки, що оголила тіло на тлі наплаканих стін?..

    Сто років, 50, 200?
    Скільки стіни переслухали: прости,
    пробач, даруй, допоможи, врятуй, пощади...
    Вони і досі плачуть: ридають на сході сонця і вечорами,
    коли їх уже нічого не освітлює...
    Плачуть і шлють молитви-дарунки нечутним голосом у відповідь
    невідомому й далекому: допоможу, прощу, пощажу, врятую, дарую...

    Бо така їхня доля... Бо така Його воля.

    Вони простили тих, хто збивав дзвіницю, молилися за тих,
    хто розстрілював священиків на їхньому порозі...

    А сьогодні це була лише жінка за образом і подобою Того,
    хто вкладав у їхню душу молитви, плачі і радощі.
    Вони, зруйновані та незнИщені, ЯВИЛИСЯ перед людьми:
    ми є, ми чекаємо на вас, бо ми - дім Божий,
    навіть тоді, коли лишаємося купою каміння...

    - А жінка?
    - То промисел Божий.
    - ?!
    - Усе починається з жінки.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  15. Любов Матузок - [ 2017.07.30 10:34 ]
    ***
    Полудень.
    Місто, вишите
    перехрестями зустрічей,
    урочисто лежить під ногами перехожих,
    які, кваплячись,
    проминають одне одного
    і не помічають стару акацію.
    Акація ж - молиться.
    Вона схожа на католицький монастир:
    сотні черниць у білих капелюшках(намітках)
    легенько
    б‘ють поклони,
    нашіптуючи літанію.
    Дерева – не люди:
    зазвичай у дерев
    більше часу для молитви.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  16. Маріанна Алетея - [ 2017.07.29 16:06 ]
    Північ

    Вибило північ на Ратуші,
    Прокинулось місто,
    Приспане ліхтарями
    І кроками перехожих,
    Котрі поспішають
    Залишити вулиці.
    Минула вже північ
    Згадала гучно -
    Скінчилась доба,
    Почався відлік
    Сторінки чистої.
    Змінить усе
    Коло наступне,
    Огляду коло
    Зірветься з місця
    І скотиться з Замку Високого
    Вниз.
    Всі ліхтарі
    Згаснуть вже скоро,
    Тільки фари машин
    Розріжуть простір
    Та вже не сполохають чари,
    Що ранок готують.
    Збудив місто годинник на Ратуші,
    Важко тепер засинати.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  17. Артур Сіренко - [ 2017.07.28 02:23 ]
    Передчуття свiтанку
    Синім конем скаче провісник світанку,
    Сіріус – неба блідий поет складає касиди
    Про незримих прочан у плямистих сутанах.
    А я бавлюсь у гру індійську з пані примхливою
    На ймення Самотність. Бавлюсь фігурами
    Що звуться передчуттями – світанку. Чи може
    Візиту кулі огненної, імення якої Сонце.
    Чи стане мені безодень зіниць, щоб втопити
    Все світло – біле як спалах агонії, як цвіт анемони?
    Місто порожнім келихом у найтемнішу годину –
    Перед світанком – жадає бути повним вином Світла.
    Серед ночі без Місяця, серед ночі бронзових цезарів
    І мармурових августів – порожніх, як шкаралупа горіха
    Бавлюсь передчуттями. Передчуттями світанку.
    Разом з птахами кельтів, яким перерізали горло
    Щербатим ножем Беніто болотяних вепсів,
    Чи лезом цирульника Франсіско мокшанського.
    Може люди в брудних халатах не знали,
    Що світанок приходить за сірістю Неба,
    Опісля найтемніших годин, найглухішого часу,
    Байдуже – крикне вістун довгохвостий пророцтво
    Чи лежатиме мертвим – ганчіркою з пір’я
    Серед соломи вчорашнього дня – байка.
    Серед моря безсоння лишається бавитись в шахи:
    На тирсовій дошці. Без королів і слонів.
    Серед чорних клітинок ночі. Серед голок зірок.
    Серед сірості передчуття
    Світанку.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  18. Артур Сіренко - [ 2017.07.28 01:37 ]
    Ноктюрн нірвани
    Дзеркало
    В яке зазирнула ніч
    Висить на стіні між світами «вчора» й «дотик».
    Тільки темрява
    Крізь яку проростає трава
    Так само нечутно, так само незримо
    Як кванти моїх меланхолій –
    Джазових ретроілюзій.
    Федеріко зіграв на гітарі
    Ноктюрн Порожнечі
    Перш ніж піти – по-іспанськи.
    Країна загірна моїх мрій кольорових
    Стала садом ноктюрну
    В якому прозорі яблука
    Дозволяють побачити тьму –
    Ту, що там, у нірвані –
    Царстві вічного спокою.
    Та, за межами скла,
    Там, де око втомилось бути вітрилом
    Джаз Порожнечі грає дивак
    МузИка-безхатько Час.
    Я ледве торкаюсь леза ножа
    (А він теж металеве дзеркало)
    І думаю необачно:
    Якщо у кожне свічадо Ніч зазирне,
    Якщо кожен почує
    Ноктюрн нірвани?
    Погризене яблуко
    Планети Земля,
    Пісня першого землероба,
    Що помер на світанку...
    А пам’ятає тьму,
    Яка панувала у просторі,
    Де зірки всі без винятку
    Згасли на мить...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  19. Христина Татіана - [ 2017.07.27 03:36 ]
    Сияньем Ясный
    Мой ангел любимый бесстрастно-страстный,
    Ты мой мужчина безвластно-властный,
    Ты мой единый, ниспосланный Небесами,
    Средь мириадов звезд, Сияньем Ясный.
    Меня окутал в объятьях нежных,
    Уста сомкнулись в любви безбрежной...
    Сердец стозвон - на всю Вселенную....
    Всё в унисон,
    Любовь Нетленную...
    Избранник мой и сердца Сладости,
    А я твоя...
    Невеста Радости...
    Пути очистились земных свершений....
    В духовной благости,
    В душевном Трепете...

    7.07.2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Христина Татіана - [ 2017.07.27 02:17 ]
    Iстинна сповідь серця…
    дУше моя, зоре...
    Ти - мій світанок прозорий...
    Ти - мій потік натхнений...
    Ти - моє щастя-горе...
    ЧОго ми зовсім різні?
    Душі такі рідні!!!
    Стільки століть блукали,
    Поруч завжди були...
    Ти мій коханий акторе,
    Ти мій недочернече....
    Тебе вкружляють потвори,
    Щастя мого предтече!
    Будеш зі мною поруч?
    Будеш мене кохати?
    Слухати і цінувати? -
    Буду навіки з тобою...
    Буду твоєю флейтою,
    Буду твоїм деревом...
    Буду продовженням роду...
    Ніжністю та Любовiю...

    27.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Нінель Новікова - [ 2017.07.26 10:02 ]
    Цунамі
    Накотилося
    Буйне цунамі літа
    На моє місто…



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  22. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 10:08 ]
    , , ,
    Моє життя, як на Великдень цвинтар –
    Хоругви, натовп, священик відправляє.
    Пасха, радісний сум. Сонячно.
    Моя душа – як Великодній дзвін, – будить,
    Будить, будить.
    Мій дух – як Слово Бога, – сущий.
    Мій світ – як кулька в руках дитини.
    18. 04. 2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  23. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 09:43 ]
    , , ,

    Сестро моя, жаринко серця,
    Любов’ю засвіченого,
    Самовіддана ти – безконечно.
    Життя твоє усміхнене зникоме.
    Джерело світла твого – з тобою.
    Так є. Так буде.
    15.05.16р.

    , , ,
    От же й біло
    під чашечкою конвалії!
    А пахощі
    загусли чистотою.
    06.05.16р.

    , , ,
    Дерево дихає листям,
    задихається вітром
    радісно,
    як у купелі.
    У життя
    біжить.
    Cонячно.
    27.06.2016р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.47) | "Майстерень" 6 (5.48)
    Коментарі: (2)


  24. Любов Матузок - [ 2017.07.25 11:23 ]
    ***
    Український народ – консонантне письмо:
    співвітчизники губляться в світі,
    немов голосні у словах,
    покотившись за межі Вітчизни.
    А оті, що лишилися – майже без голосу, бо
    Їх уперто не чують і навіть не хочуть почути
    чи то приголосні, чи то прихвостні - все поєдналось!..
    Тиснуть, душать слова-можновладці , тяжіє над краєм
    безсоромна пожадливість - наголос серця ганебний.
    …Золота і проклята десятка людців найбагатших,
    що тримаються вкупі, неначе міньян іудейський,
    б’ють поклони , приносять нас в жертву єдиному богу -
    грошам.




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  25. Любов Матузок - [ 2017.07.24 14:35 ]
    ***
    Як ти, Господи, терпиш
    небачений глум від людей -
    знахабнілих, які уявляють себе
    навіть вищими Тебе?
    Це вони безсоромно
    рахують прибутки щодня,
    бо прибрали до рук нафту, золото,
    землю, і воду,
    і правічні ліси - словом, те,
    що Ти дав безоплатно
    нам усім, хто живе на Землі !
    Найспритніші з безумців –
    Ти, Господи, будеш сміятись -
    продають навіть
    ґрунту ділянки на Місяці!
    Добре,
    що ми маємо щастя -
    щодня милуватись зірками,
    безкоштовно, уволю,
    допоки вони недосяжні
    навісним багачам.
    Будь-котрий з них, якби тільки зміг,
    зачинив би у власнім маєтку ,
    як в клітці,
    Велику й Малу Ведмедиць.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  26. Садовнікова Катя - [ 2017.07.23 13:09 ]
    Я буду завжди
    Я буду завжди
    Тобі хлібом свіжим.
    Нехай нескінченний цей шлях.
    Я - є твоя правда гірка,
    Я - зірка нічна
    І я не помру на вустах.

    Я буду завжди,
    Як цукор і сіль,
    Ти - сонце, яке я люблю!
    Я виходжу всю і зтру
    Душевну ту біль
    Цілунком, що рідко бринить.

    Та тільки, коли
    Очей я зімкну собі,
    Я шепочу щось
    Так тихо-тихенько було:
    Хай блискавці край...
    Я ж бо назавжди твоя!

    23.07.17.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: