ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2020.09.19 09:55
Я хочу – пролісків, а всюди лиш асфальт
з під нього в пекло лине навіть Лета.
Чи з розуму зійшла наша планета?
Брехня роїться між газетних шпальт…
Згущається із кожним днем пітьма.
Міліють наче ріки наші душі
і сонце землю все сильніше сушить,
здає

Ігор Шоха
2020.09.19 09:33
Світло є, а неучених – тьма.
Є кому у хаосі світити,
є кого сліпити, зокрема,
перлами богеми
у сучліті*.

Вже і генерація нова
копіює клони дієслова

Тетяна Левицька
2020.09.19 08:50
У нас все, нібито, гаразд,
біжу до тебе, як на свято.
Та сірі думи повсякчас
не хочуть в спокою лишати.
Як миші, сумніви гризуть,
в норі заховані зернини.
Дощей - печалі каламуть,
задуха в серця порожнині.

Сергій Губерначук
2020.09.19 08:36
До кожного подвір’я
дійшло таке повір’я:

"Коли відчинені ворота
чи хвірточка незамкнена,
а ніч повисла, як гризота,
і місяць мліє злякано,
то в тім дворі –

Віктор Кучерук
2020.09.19 07:00
Холодом повіяло зі сходу
На правобережні береги
І померкло сяйво небозводу,
І посутеніло навкруги.
Холодом повіяло зненацька
І завило голосом біди,
Наче знов порідшали козацькі
Чати там чи тут уже ряди.

Євген Федчук
2020.09.18 19:30
У степу широкім, вольнім козаки гуляли,
Серед степу, серед поля орду чатували.
Орда люта татарськая неспішно збиралась,
Чамбулами й загонами по ярах ховалась.
Як зібралося багато татарського війська,
Отоді уже всі разом в похід подалися.
Йшла орда в

Олександр Панін
2020.09.18 14:17
Ретельно Кат розмахує
сокирою,
Із ранку він ретельно
"працював",
На страту Блазня Катові
підкинули,
Він голову свою на пень
поклав!

Дума Козак
2020.09.18 10:23
Дивуй мене своєю добротою,
чарівністю своєю теж дивуй,
а восени весняною ходою
сюжет у бронзі раптом намалюй.

Дивуй завжди усмішкою своєю
і запахом, і смаком своїх губ,
і ніжністю з вечірньою зорею,

Тетяна Левицька
2020.09.18 10:03
Якби ж то можливо, туди повернутись,
де здерті колінця й у зачісці шпилька,
де серце гойдає минулі покути,
там висохла річка глибока, так мілко!

По шийку було, а сьогодні по литку,
і дуб постарів, і змужніли тополі.
Літа за вітрами промчали так ш

Іван Потьомкін
2020.09.18 09:45
По-літньому ще припікає сонце.
По селах християни картоплі копають,
Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
Сухе бадилля палять...
...Не злічить роботи в полі й на городі,
Щоб не віддать морозам на поталу
Те, що на радість рясно так вродило.
Чом же

Сергій Губерначук
2020.09.18 08:42
Точиться той імпровіз
крізь натомлені очі акторів –
та бачимо рухи сталеві.

Довжиться ідіотизм
поза затиск тілес, вух та щелеп –
так Змій сучить яблуко Єві.

Ярослав Чорногуз
2020.09.18 05:42
Похмуро у Шотландії суворій,
Куди нас пойма Кам`янки веде.
Пейзаж північний навіває горе,
Там смерть життя забрала молоде.

«Софіївка», красою осіянна,
В частині цій пронизана наскрізь
Мотивами поезій Оссіана,

Віктор Кучерук
2020.09.17 18:36
Буває, мінорну тональність розмови
Розбавлять потроху мажорні лади, –
Суворість і ніжність звичайного слова
Найкраще віщує про долі завжди.
То серце випалює жалем тривога,
То спокій наповнить душі глибину, –
Мов сповіді тихі, люблю діалоги

Сергій Губерначук
2020.09.17 09:03
У чорній книжці сатанинській,
у чорних списках демонів
… я знайшов Твоє святе ім’я.
Не стерлись літери латинські,
у підземельній темені
нарешті все вже розумію я.

Архів одкрився надто щедро,

Тетяна Левицька
2020.09.17 08:50
Якби мене по справжньому любив -
не листувався б з іншими в приваті.
І не зривав би яблучний налив
в чужім саду, щоб кисле скуштувати.
Якби хоч трошечки мене жалів -
не міг би вдарити, розп'ясти словом.
А розфарбовував усі жалі
ті чорно-білі - пен

Євген Федчук
2020.09.16 19:47
Сидить старий на лавці попід плотом,
На сонці гріє кісточки свої,
Колишні, мабуть, згадує бої.
Які іще на старості турботи?
Заплющив очі й думками вита
У тих часах, коли був воїн бравий,
Ходив для князя добувати славу,
Степами на баскім коні літав…

Тетяна Левицька
2020.09.16 14:33
Вмилось фіалкою стомлене сонце,
спати вляглось залюбки.
Сонячні зайчики у ополонці
копанки, наче - мальки.

Стулює очі насуплений вечір,
хилить голівку свою.
Скиглять химери, чудні поторочі,

Сергій Губерначук
2020.09.16 09:48
Печія пече, а я пишу.
Печія пече, я не лягаю.
Світу цього велетенський шум
більшим болем з волі ремиґає.

Хто замкнувся в келії своїй,
той не просить соди чи розради,
він думками в пущі голубій

Віктор Кучерук
2020.09.16 06:24
Г. С...
Скажу без крихти перебільшень,
В одну єднаючи думки, -
Чим ближче ти - тим далі інші
Усі заманливі жінки.
Твої і молодість, і сила
Непогамовної краси
Мене заручником зробили

Дума Козак
2020.09.16 06:10
Пора сумлива щедро сипле чари
із золота і бронзи навкруги.
Над містом вітер гонить хмар отари,
а низом – хвилі в бузькі в береги.

Багряне стелить осінь покривало
і листям роки падають до ніг.
Хоча попереду часу іще немало,

Олександр Сушко
2020.09.15 21:05
Я лежав у бліндажі та дивився на стелю. Глухі вибухи від мін та короткі автоматні черги долинали, ніби крізь вату. Зміну я здав, дві години пробую заснути, але марно - увесь час бачу поле ковили, а за ним далекий пагорб, з-за якого нас постійно обстріл

Ігор Деркач
2020.09.15 20:56
Уві сні дорогою іду я,
а по косогору, наяву,
колію нащупую нову,
поки не почую, – алілуя.

Дихаю свободою – живу,
островами пам'яті існую.
Меншає щасливих дежавю,

Тетяна Левицька
2020.09.15 16:40
Блукаю запиленим містом, а спека
розтоплює бруки обабіч бульвару.
Ледь влізла в тролейбус, бо мчати далеко.
Вмикаю зажуру, домівкою марю.

Рогата машина повільно у пробці,
як равлик на спицях, ні вийти, ні сісти.
А поряд розсілись дівчата і хлопці

Олександр Сушко
2020.09.15 14:07
Не знаю, ця реальність - сон чи яв?
Творець вже не в пошані, просто нулик.
А чи повірять гої в те, що я -
Пан Бог? Навряд. А скажуть: "Богохульник!"

А потім доженуть і розіпнуть,
Анафемою змиють Божу крівцю.
Церковникам не треба баламут,

Володимир Ляшкевич
2020.09.15 13:45
Сонячна система вискочила з енергетичної ями орієнтовно в 1700 році. Але повноцінне випрозорення - потанення і витончення "захисної сфери" навколо нас сталося ось щойно. Жодні маски, особливо звичного лицемірства, не вбережуть нині від об'єктивності зн

Ірина Вовк
2020.09.15 12:58
Картинка ІV. ЗЕЛЕНЕ ЛИСТЯ НА ДЕРЕВІ РОДУ Дерево Роду малої Ірочки Вовк мало два великих розгалуження – по бабциній лінії родину Стасівих і по дідовій лінії родину Вовків. Але за дивним збігом обставин і бабцина, і дідова генеалогія родоводу оберталас

Іван Потьомкін
2020.09.15 10:42
Це осінь насилає чари.
Так римовириться-гуркоче голова...
...Все напливає,
Все сплива –
І товариство, і думки, і мрії…
І я десь поміж травами і птаством
Блідою цяткою впаду,
З’єднають лінії безмовні

Микола Соболь
2020.09.15 07:23
Це ранок ще чи пізня осінь?
Себе питаю на зорі.
Хтось вимикає ліхтарі,
хтось кине снігу на волосся,
а хтось промовить: «Дивний знак
чи мали це ми на меті?» –
Все сплуталось у цім житті
і не розплутати ніяк…

Віктор Кучерук
2020.09.15 06:39
Коли ти зрадила мені,
Я думав, що не буду жити
У знавіснілім з горя світі,
Але любов сказала: Ні!..
Хоча ти зрадила мені.

Я думав, що не буду жити
Так, як щасливому жилось,

Олександр Сушко
2020.09.14 22:02
Бог творив світ шість днів. На сьомий відпочивав. Так написано в Біблії. А що ж це за сьомий день, га? Що ж це за день, коли він став календарним? До реформ першої чверті четвертого століття нікому і в голову б не прийшло переносити шабат на інший день т

Тетяна Левицька
2020.09.14 17:25
Вересневі калинові брості
напилися вже крові землі.
Поки промені у високості
і душею ти не обмілів,
не віддай мене, любий, нізащо
ти ніколи нікому і я,
більш не втрачу рубінове щастя -
купиною буяє здаля.

Олександр Сушко
2020.09.14 14:14
І горілка не п'ється, і думи сумні,
Навіть осінь-чаклунка не тішить як завше.
Бо до страти лишилися лічені дні,
Не ординці рубатимуть голову - наші.

Он, катюга з сокирою йде навпрошки
Через рани мої та палаючі руни.
Не уникнути кари, бо гріх мій

Ірина Вовк
2020.09.14 11:26
Картинка ІІІ. ВІТЧИМ ОЛІЙНИК ТА СТАРА ЛИПА ЗАМОЙСЬКИХ За рік до смерті бабці Сивульки, у 1967 році, десь по Різдву в нашій Вовчо-Михайлівській родині прибуло – з’явився новий член сім’ї, мій вітчим Зеновій Олійник. Він працював у ливарному цеху Льві

Сергій Губерначук
2020.09.14 09:22
Ненависть і любов боролись на мечах –
і кожна за ім’я твоє стояла,
і кожна гинула.
І тисячі тебе аплодували!

Я слово честі дав
сказати це ім’я із вуст одних.
Але мені тепер однаково чиїх.

Олександр Сушко
2020.09.14 09:09
Загнали у підпілля вороги,
На сайті спокій, затишок нірванний.
Втомилися без мене від нудьги?
Звиняйте - цілий місяць був у "бані".

А чи буває святість без гріха,
Чи без горнила та ковадла кузня?
Тепер зірвався пес із ланцюга -

Ігор Шоха
2020.09.14 09:01
Сонце упало за обрії дня,
небо усіяли зорі...
ніч запрягає блідого коня –
місяць стає на дозорі.
Може, упали і ми із небес,
судячи, що ото сниться:
то летимо, то блукаємо десь
іноді з милою, інколи без
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Лариса Маковей
2020.08.01

Тарас Баш
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Іван Потьомкін - [ 2020.09.18 09:20 ]
    Леві Їцхак
    По-літньому ще припікає сонце.
    По селах християни картоплі копають,
    Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
    Сухе бадилля палять...
    ...Не злічить роботи в полі й на городі,
    Щоб не віддать морозам на поталу
    Те, що на радість рясно так вродило.
    Чом же юдеї, святочно вбрані,
    Всі до Бердичева сьогодні поспішають?
    Рош гашана, себто Новий рік, в юдеїв.
    Звістить про це весь світ
    Господь заповідав шофаром –
    Довжелезним рогом з барана,
    Покрученим, як і сама доля Мойсеєвого роду.
    Та що за диво: готові луснуть од напруги,
    Хасиди дмуть-роздувають щоки,
    А з рогу – ні гу-гу...
    Такого ще в Бердичеві не знали.
    Кагал благально поглядає на рабина –
    Стільки ж див йому Господь довірив,
    Тож, певно, що й шофар розговорить зуміє.
    Мало не самого себе вкладає й Леві Їцхак
    В шофар, а відти – тільки старечий хрип.
    «Не обійшлося, мабуть, тут без Сатани», –
    Відклав набік шофар і прокричав у небо:
    «Владико світу, Ти ж не кому-небудь,
    А нам заповідав шофаром нагадувати людству
    Про день, коли Ти світ цей сотворив.
    Поглянь – скільки ж юдеїв прийшло в Бердичів.
    І що ж?.. Ти не дозволяєш висловить на повен голос
    Любов і страх наш перед величчю Твоєю?
    А, може, як кажуть християни,
    Ти й справді нас прокляв, відріксь на віки вічні?
    Тоді...тоді поклич Івана з поля...»
    І заридав кагал, і руки простягнув до неба.
    Леві Іцхак ще раз припав вустами до шофару
    І начебто сама собою така мелодія
    В усі усюди полилася, що й у найдальших селах
    Християни поволі розгинали спини
    І з-під долонь у небеса вдивлялись.
    «Моя взяла сьогодні,– проказав рабин. –
    А Його – завтра. Життя моє Він одбере...
    Гріхи Ізраїлю звалив я сам на себе...»

    P.S.
    У Бога вимолив Леві Їцхак відпустку –
    Полежать на Сукот у курені,
    Потанцювать з кагалом на Сімхат Тора .




    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  2. Шон Маклех - [ 2020.09.11 17:37 ]
    Подерта свита світу
    Філософи-жебраки епохи зневіри
    Одягають подерте на шмаття Небо
    На свої втомлені плечі-рамена
    (Наче збираються вони не мислити,
    А тягнути плуга залізного
    На полі неозорому ковиловому).
    Замість черевиків взувають вулиці –
    Діряві й цвяховані руїнами
    Будинків, в яких живуть привиди –
    Тіні людей минулого і сучасного:
    З пошкрябаними пластинками грамофонів
    Замість слів,
    З трухлявими цитатами мертвих невігласів
    Замість думок.
    Вдягають подерту сорочку міста
    Люди, що дивлять на зорі
    Без рожевих окулярів неправди:
    Сорочку зашиту кам’яними нитками ратуш,
    Залатану клаптиками сірих газет.
    Світ нинішній – старе лахміття вигадок
    Хворих на голову апостолів темряви,
    Поточений міллю утопій злих.
    Коли ж омиє тіла бронзові поколінь нових
    Життєдайна злива просвітлення,
    Весняний дощ Свободи і Радості?



    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  3. Іван Потьомкін - [ 2020.09.08 12:41 ]
    ***

    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
    Як у безіграшковому дитинстві?..
    Ні, смерть не така всесильна,
    Як часом здається.
    Віч-на-віч був з нею
    Хлопчиськом-сиротою по війні.
    З холоду й голоду склепив повіки,
    Не відаючи, що це, може, навіки.
    Знайшлися добрі люди:
    Винесли в ночвах.
    Не бажана вона мені
    І в перелітнім віці.
    Не прошу, як дехто
    Прийти щонайшвидше.
    З року в рік повільніш
    По землі ступаю.
    А вона за мною
    Невідступною тінню
    Чалапає позаду.





    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  4. Артур Сіренко - [ 2020.09.05 15:17 ]
    Малахітова людина
    Малахітова людина
    Кришить своє серце в сільницю,
    Хоче посолити світ
    Своєю кров’ю зеленою:
    Нерозчинною, мідною,
    Восьминоговою.
    Людина вирізьблена з малахіту
    Тупцює шляхом чумацьким
    За сіллю гіркою сивашською,
    Полічивши кістяки рогатих волів
    Та каурих мулів готських –
    Серед тирси минулого,
    Серед ковилу снів жахних.
    Малахітовий жевжик
    Співає не рапсодію – реквієм
    Кожному, хто вміє літати
    Разом з журавлем-монахом:
    Цибатим філософом сфагнуму.
    Малахітовий чоловічок
    Вважає себе коштовністю,
    Не знає як перейти брід
    Ріки Молочної білої:
    На дні соми поснулі
    Ковтають все кам’яне:
    Серед отої глини жовтої
    З якої колись глеки зліплять
    Для вина яблуневого…



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  5. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 17:59 ]
    Звичайний
    Я сидів на сходовій клітці,⁣
    зверху гримів ліфт,⁣
    і до мене піднявся чоловік,⁣
    заступивши віконний краєвид із дев'ятого поверху.⁣

    Він думав,⁣
    що я злодій,⁣
    бо не виходить по-людськи виглядати,⁣
    коли усамітнююсь.⁣

    Штучне око старого⁣
    пасувало до живого,⁣
    яке виражало лише сміх і злість.⁣

    Йому було сімдесят,⁣
    а я був чудовим сповідником.⁣

    Історії вибухали одна за одною:⁣
    про мордобої,⁣
    поганих поліцаїв⁣
    і хороших мужиків.⁣

    Сором'язливий коло під'їзду,⁣
    і жорстокий сам на сам,⁣
    дід мав неабиякий талант актора.⁣

    Рухався рвучко,⁣
    наче ми однолітки,⁣
    і жестикулював,⁣
    ніби й зі мною хотів зрозуміти,⁣
    хто чого вартий.⁣

    Себе називав «сімейним»,⁣
    і про жодну дівчину й жінку слова не мовив.⁣

    Потоки матюків,⁣
    разом із манерою⁣
    стрибати пантерою,⁣
    залатали цю прогалину.⁣

    «Я з тобою не хвилююся»⁣
    —⁣
    повторював Петро,⁣
    але здавалося протилежне.⁣

    Він боявся пауз у розмові,⁣
    а я все чекав,⁣
    коли спаде кам'яна маска брутальності.⁣

    Тільки-но мова здобрювалася словами⁣
    «чавун»,⁣
    «курило»⁣
    і⁣
    «завод»,⁣
    я йому вірив більше.⁣

    Як і в залишки його дитинної душі,⁣
    що пробиралася на озеро взимку,⁣
    і каталася по льоду до ополонки спогадів.⁣

    Час від часу я вчував⁣
    платівкове нарікання⁣
    від гурту «Колись було краще»,⁣
    але 1951 року народження⁣
    вартував чиїхось вух.⁣

    У нього виробився⁣
    слоган,⁣
    який мав ударити підсумком в обличчя.⁣

    Який робив його хорошою людиною.⁣

    Словесний логотип:⁣
    «Я нічого не чув⁣
    і я ніц не знаю»⁣
    —⁣
    поділився дідо мудрістю,⁣
    якою ти не будеш вражена.⁣

    Але я не чекав⁣
    чогось більшого.⁣

    Я просто⁣
    слухав.⁣

    Бо хто ж іще розповість про вантажника?⁣

    (вірш у прозі)

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:05 ]
    Львівські типажі
    нумо поговорімо про типаж великого міста:⁣

    про трамвайних дівчат, до яких завше хочеться сісти⁣
    про львівських пані з нахабним, і мудрим обличчям⁣
    про хіпстерів з «Вишні», яким борідка так личить⁣
    про горбача біля Ратуші, і конструктор-обманку⁣
    про тих, що п'ють віскі, а не каву, до сніданку⁣
    про міську божевільну, цю найбільшу всезнайку⁣
    про рейви підвальні, й нічні тусовки з Бабайком⁣
    про сто доларів ззаду Опери, прикритих камінням⁣

    і везіння, везіння, знову везіння:⁣

    почути, побачити, змолоти й з'їсти місто⁣
    ліплячи з нього кораблики, як рогалики з тіста⁣
    і, ступаючи хижо, павучком, по сріблі й намисту⁣

    обдивитися решту цікавих людей:⁣

    от побіг романтик, а збоку — юнак без ідей⁣
    ще нам трапиться няшка, котрій присниться Бродвей,⁣
    а вуличний шаман розіграє — на букет орхідей⁣

    і злізе ангелик підручний, і впаде чортяка з плечей⁣
    львівської химери, що не має очей⁣

    що чує запах ванілі, й солоного шоколаду⁣
    що пасує Діві Марії, в якої шукаєм розраду⁣

    від якої течуть солодкі потоки⁣
    магії молитви⁣
    на Львів⁣

    на Львів-повітря у спеку, на Львів Блошиних тиражів,⁣
    Львів-дурман, -інсталяцію, на Місто тисяч... ⁣
    типажів⁣

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  7. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:08 ]
    Присвята
    Вірш у прозі⁣
    (Частина I)⁣

    У чоловіка⁣
    За плечима — те, що для мене ще обрій⁣
    Але історію древніх начал я знаю.⁣

    Чоловіку⁣
    Пощастило народитися на сільському повітрі,⁣

    Радянська школа навчила чуйці природній —⁣
    Союз — то дивацтва й дива,⁣
    Але приємні, із чимось від біло-пахучих сорочок,⁣

    Ще син скаже, що пам’ятає газетну вирізку⁣
    Де батько-підліток займався садом⁣
    Ще син скаже, що кучерявий тато на портреті⁣
    Був схожий на Цоя не тільки ім’ям⁣
    Ще син скаже, що конспекти старого збережені⁣
    Та живуть собі з грамотами в тумбі.⁣

    А батько навчання у Франику згадає⁣
    Пацаном, коли на стрілках бував⁣
    Будував підвальні спортзали Перебудови⁣
    I дівчат на вулицях із поцілунками знайомив,⁣

    Хлопці бізнес варили⁣
    Перетікали в 90-і — злі⁣
    Частка друзів тікала в країну Америку — Мрій⁣
    (І закінчилася пісня молодечого буяння).⁣

    Прийшла банківська муштра⁣
    —⁣
    Напружена й виснажлива каторга⁣
    До батька, з-поміж роду інженерського,⁣

    І справи полетіли бистро⁣
    І гроші збиралися⁣
    І жінка з’явилася,⁣

    Моря із морів Моря⁣
    Галина галицьких кроїв,⁣

    Народила червону курточку⁣
    Що дрібно скрипіла в сніг⁣
    Заливши бензин до душі⁣
    Мовби в нове авто⁣
    Чоловіче.⁣

    Ще на подвір’ї дерево стояло в центрі⁣
    І лежав, повзав, сидів, стояв…⁣
    Другий, третій, згодом — четвертий⁣
    Кусаючи кору зубами — так, син⁣
    Кусаючи й жуючи — стояв син.⁣

    Сили ішли⁣
    Та кожна субота оновлювала —⁣
    Сакральне сіно чекало вил⁣
    Плодоносили горіхи й сливи,⁣

    Посеред степу велосипед виринав —⁣
    Маленьке поні поруч татових машин⁣
    Для ріки, що продовжувала холодити груди⁣
    Й будити пам’ять про купання Барсіка,⁣
    Вірного пса і мисливця Барсіка,⁣
    (Що був собако-гігантом):⁣

    «Спершу окунути його,⁣
    Й окунутися з Барсіком самому» —⁣
    Повідав мені заповідь тато⁣
    На концерті комарів коло кропиви та «Жу-Жу!»⁣
    Попиваючи холодний компот без цукру⁣
    Чоловічий.⁣

    Діти його росли на очах, а друзі лишалися⁣
    Навшпиньках рятувала (направду — від чого?)⁣
    Весела задирака за обідом — жінка⁣
    А буденність розбавляло кіно Іньярріту⁣
    Інтриги та півні з кіно Іньярріту,⁣

    Та життя й далі ходило й крутилося⁣
    І продовжує вертітися по колу⁣
    Поки старший син вірш завершає⁣
    Наче свою першу промову:

    (Завершальна Частина)⁣

    «Тобі лишається вдавати сьогодні⁣
    Що ти старий⁣
    Тобі лишається взяти на міць руки⁣
    Маля-сина⁣
    Й лишилося…⁣
    Жити п’ятдесят літ (плюс прожиті стільки ж)⁣
    Жити п’ятдесят літ до прожитих стільки ж»⁣

    І старший син написав поему⁣
    Життю, яке жевріє, та буде жевріти,⁣

    Довгий лист, і біографію серця⁣
    Чоловіка на ім’я Батько⁣
    Який зміг полюбити людей і село⁣
    Із ким був ближче, ніж поруч.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Тарас Ніхто - [ 2020.09.02 16:24 ]
    VRLBR
    обходисвіте, що димиш колами іще у гірське повітря⁣
    на путі тобі стрінеться улюбленець греків грайливий⁣
    злови сю мить невблаганного хвилювання перед богом насолоди⁣
    маленький, ж-бо гордий, візьме Олімпієць пензля,⁣
    а після вина, сміховинний, намалює на слоновій кості блудницю⁣
    і сховає золотоволосу зі сороміцьким тремтінням до клунка твого⁣
    благодатний за трубкою, набитою шматочками листочків зі груші, потрошки що курить⁣
    Діоніс⁣



    2020


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  9. Іван Потьомкін - [ 2020.08.28 21:29 ]
    Перельман і Хейфец
    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате.
    А поки настроюєте скрипку,
    Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
    ...За обідом, який завжди передував уроку,
    Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
    Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
    Я знизав плечима.
    «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
    То ось що пораджу, дорогий поете:
    Штани останні варт продати,
    Аби хоч раз почути Перельмана!»
    Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
    Якби знавали наставницю мою:
    Сама Голда Меїр дружила з нею.
    Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
    Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
    Здавалось, сама скрипка промовляє,
    А Яша Хейфец, як-от і ви ,
    Лиш струни втихомирює смичком,
    Аби вони не позривались з надміру печалі.
    Уже в Ізраїлі почути довелося,
    Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
    По виконанні сонати Штрауса
    Котрийсь із в’язнів концтаборів
    Чимось важким ударив Яшу по руці,
    Із скрипкою навіки розлучивши...
    Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
    Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
    Може, й вони почують їх.
    Тепер уже на тому світі.







    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.72)
    Прокоментувати:


  10. Шон Маклех - [ 2020.08.23 14:40 ]
    Серце не спить
    Моє серце не спить:
    У темну годину поторочі
    Очікує Сонця золотої заграви.
    Моє серце не спить:
    У годину мертвої тиші
    Стугонить литаврами віри:
    Віри в прийдешню музику.
    Не старіє серце моє:
    Серце ірландця сивого:
    Танцю у клітці ребер
    Як танцювали ірландці
    Перед звитяжною битвою,
    Вистукуючи черевиками
    Ритм віковічної битви –
    Музику Волі й Звитяги.
    Моє серце – форель срібляста:
    Пливе в океан майбутнього
    З ріки нашого сьогодення.
    Моє серце – то квітка вересу
    Зацвітає, коли на пагорбах осінь,
    А в душах людей зневіра.
    Моє серце – то свічка:
    Світить у тьмі
    І згасає в заграві світанку.
    Серце моє невгамовне:
    Будь провісником ранку!


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)