ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Семенко
2017.01.21 02:50
Він ішов неквапною ходою,
і наплічник, наче автомат
втомлено підтримував рукою,
демобілізований солдат...

Він ішов, чужий для цього світу -
без смертей, без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,

Марія Дем'янюк
2017.01.20 23:43
А веселий сніговик
Дбати про берізку звик:
Одягає рукавички
Й заплітає їй в косички
Білі бантики й перлинки -
Все, що падає з хмаринки.
З пуху білого хустина
У сріблястих намистинах.

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.20 23:38
Орфей був парубок моторний
(з «культурних» був, неабияк)
На душах грав, як на валторні,
Талановитий був хлопак.

Мав ліс і поле за домівку,
Всіх мавок співом чарував.
Та якось в полі здибав дівку,

Ірина Бондар Лівобережна
2017.01.20 23:33
Живу… Живу, чи животію
Як Місяця неповний серп.
Співати весело – не смію,
Від гіркоти язик отерп,

Від кави чорної гіркої,
Що обпікає, як окріп.
Мовчу – від підлості людської,

Юра Ерметов
2017.01.20 21:10
Коли хтось намагається щось порадити, то мені так і хочеться спитати: "А ти сама оце пробувала?" Коли хтось когось обмовляє, то мені так і кортить утнути їм, вимовивши: "Ти ж і гадки не маєш, про що (чи кого) говориш!" Коли хтось вигадує казки

Олена Малєєва
2017.01.20 19:45
Повертається все на круга свої.
І як захочеш, повертаються кращі люди.
Повертається навіть час який згаяв ти -
Стукає болем у груди.

Тож відчиняй, як стука, і йди на ви,
Перемагати в боях за самого себе,
А як у війні не здобудеш ти булави

Олена Малєєва
2017.01.20 19:43
Якщо чорна душа, як море
І ночами не можеш спати
Захлинаючись власним горем,
Не бажаючи другу щоку підставляти.

То не звалюй хрести на плечі
Щоб нести на страшну голгофу,
А тихо плануй втечу

Микола Дудар
2017.01.20 17:11
Рік 1979. Селище поблизу Комсомольска- на - Амурі… Люта зима. Мені незабаром тридцять. Гормони грають на повну. Працюю у самому престижному ресторані «Бригантина» на березі Амура музикантом. Граю на барабанах, співаю… ми популярні, вільних місць завжди бр

Лесь Українець
2017.01.20 15:43
Рим не став би йти до нас,
Візантія хитрувала.
Зовсім інші племена
По-латинськи узнавали.

Поки ми корів пасли
І кнурам хвости крутили,
Люди розумом росли,

Володимир Бойко
2017.01.20 15:25
Комусь щастить, обравши вірний шлях,
В дорозі ні на крок не оступитись,
А іншим – сотворивши ідеал,
Йому довіку віддано молитись.

Мигтять калейдоскопом у житті
Мільярди неймовірних комбінацій,
І, як не стережись, не обійти

Олександр Олехо
2017.01.20 14:54
Путі Господні вище… далі…
Прозорий замок угорі.
Напій безсмертя із Грааля
і посвіт срібної зорі.

Уздовж надії перегони.
Шукають щастя копачі.
Талан поділено на зони.

Ігор Шоха
2017.01.20 14:10
На що це існування тихе, сите,
якщо воно буває не таке,
яке я сам волію пережити, –
явитися ясним дереворитом
і метеором вийти у піке?

***
Новобудови біля рову

Сергій Гупало
2017.01.20 14:06
Ой, осінь… І думки пливуть, як тихі риби.
Співай, оспівуй, не блазнюй -- пиши творіння.
З тобою ми, поете, поріднились ніби:
Сентиментальні -- близимо журбу осінню.

І звичний листопд нічого не підкаже,
А тільки відчуття нам оголити може.
У

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:44
Сум в долоні падає, як сніг.
З вуст холодні звуки - недієві.
Є на вибір: пряник і батіг.
От якби ж то я не на дієті!

От якби ж то роки молоді
Й ми обоє не такі уперті.
Вилами писали по воді

Світлана Мельничук
2017.01.20 13:35
Іноді мені так солодко.
Іноді за себе соромно.
Щастя ти моє "гоморрове".
І содомське теж ти - горенько.

Спогади - рої докучливі,
Як мені від вас утомливо.
Ви зі мною досі - зручно вам.

Віта Парфенович
2017.01.20 12:13
Шторм в мені –
аж на дні –
піщинки догори –
всю бери!
І вогні
злітних смуг
запали!

Михайло Карасьов
2017.01.20 08:57
Таня Малярчук ще раніше звернула на себе увагу розкішною мовою своїх оповідань і розкутою, іронічною манерою самої оповіді. Роман «Забуття», який вийшов у видавництві Старого Лева, теж не залишився непоміченим серед книг 2016 року він став переможцем лі

Марта Январская
2017.01.20 07:12
А время течет, как сквозь пальцы, в прорехи секунд.
Журчит механизм, вдохновленный волной переделок.
Бутоны часов, в ожидании, что расцветут,
Теряют минут лепестки под давлением стрелок,
Которые ходят кругами – печальный удел.
Но что есть на круглой

Віктор Кучерук
2017.01.20 07:05
День мине, як сновидіння
Незабутня, дивна мить, –
Згасне пам’ятним світінням,
Тужним співом одбринить.
Промайне, неначе дощик,
Відійде – не назавжди, –
Бо не видно досі дошок
Непоборної біди.

Ярослав Чорногуз
2017.01.20 00:19
Безвітряно-завмерлий сад
І легкий* смуток в гості кличе…
Його розвіюють синички,
У гіллі пурхаючи в лад.

Отут, між снігової вати,
Якби узяв зерна, либонь,
Я міг би їх погодувати

Світлана Майя Залізняк
2017.01.19 22:44
В сулію набрано води.
Свята із ночі, живодайна.
І віра є ... вряди-годи,
Що дух підніметься на "майна".

Хитаю мудрості візок.
Чого лише немає в купі:
Намисто, цвяшки, ланцюжок...

Микола Дудар
2017.01.19 20:04
НЕСПОДІВАНИЙ СПУРТ Я з тим біьшою зацікавленістю прочитала рукопис поетичної збірки Миколи Дударя, що знаю його віршування давно. Мушу чесно зізнатися, що такого велетенського кроку вперед я аж ніяк не чекала, тому надзвичайно приємно вражена. Бо

Ігор Шоха
2017.01.19 17:16
Я не йєті, але я живу
біля лісу, а не у Парижі.
Я шукаю бабу снігову
і стаю на палиці і лижі.
У мене є і вуса, й борода,
і до зими претензії немає.
Ярило сяє, сіє Коляда,
а Берендей поляни накриває.

Микола Дудар
2017.01.19 16:53
і я вам кажу «ні».
вкотре і остаточно...
німфи - лиш по весні
світлі і непорочні
дзюркіт струмка - їх шлюб -
оберт навколо сонця.
душу свою
їм шлю,

Анонім Я Саландяк
2017.01.19 16:33
Саландяк Ярослав Анонім Поняття химерності...     ...філософія багатослівна. Всякий філософ хотів би число слів скоротити. Тако-сяко, намацуючи безконечність дійсності, свідомість, гублячись у варіантах, зрештою розуміє, що усе це, якось, поміщаєть

Мирослав Артимович
2017.01.19 15:51
У многолюдді жде Віфавар,
Навспак вернула течія Йордану .
В конвульсіях — гріховності мара,
Окроплена Предтечею Іваном.

Хрестити люд, змиваючи гріхи,
Покликано паломника з пустелі.
Але ж чому у тихий плин ріки

Олександр Бобошко Заколотний
2017.01.19 14:27
А січень – аж надто лютий.
А вітер – аж надто шквальний.
Ото ж, у фейсбук тулю я
оцінки
свої
несхвальні.

Яких тобі лайків, Янусе?!

Василь Кузан
2017.01.19 12:27
Ще один світ – у яму.
Світ, що не став ще мамою.
Світ – безтурботна дитина –
Загинув.

Ще один вирок – дорога.
З Богом а чи до Бога?
Та однозначно – в яму

Олександр Олехо
2017.01.19 12:14
Я довго думав про ніщо
і зрозумів: це вічна тема…

* * *
А ти, народжений літати,
на злітну смугу відповзай.

* * *

Любов Бенедишин
2017.01.19 10:32
Киваєш співрозмовнику…

Все добре.
(Лиш сиві скроні
й зморшка поміж брів).

Вітаю,
мій далекий,

Сергій Гупало
2017.01.19 10:30
За мною вірш іде у лісі.
Він усміхає і бентежить,
До мого смутку прихилився
У не знеструмленій одежі.

О, ці завбачливі манери!
Я серед лісу, а літаю.
І так боюся, що перерва

Ніна Виноградська
2017.01.19 09:59
Вишиває по білому білим зима,
Білі шапки вдягла на калинові грона.
В хороводі сніжинок танцює сама,
Де контрастом підкреслено біле - червоне.

Замітає двори, засипає яри,
І кущі заховала по шию в замети.
Ми чекали святок і цієї пори,

Віктор Кучерук
2017.01.19 08:45
Зашуміли зненацька вітри
Уночі, мов непрохані гості, –
І зуміли свого досягти –
Розбудили мене, наче постріл.
Розбудили нараз, ніби крик
Закривавленого побратима
Під Дебальцевим взимку, торік,
Щойно кулю він тільки отримав.

Володимир Бойко
2017.01.18 23:55
Навіщо пишу їх – і сам я не знаю,
Все марно – чи десять, чи сто.
Я в мертві вузли почуття заплітаю,
І їх не розв`яже ніхто.

В них мрії озвучую, сум виливаю –
Усе що і гріло й пекло,
Зневіру і відчай з душі витрясаю –

Олександр Олехо
2017.01.18 18:49
Якщо печаль за горло стисне так,
що обриває подих на півслові,
лишається сміятися усмак
і жартувати при любій нагоді.

Це наче божевілля й наче ні,
бо сміх – не панацея, та лікує,
коли печуть в душі журні огні,

Сергій Гупало
2017.01.18 18:07
Остигле колосся. Бентежаться маки --
Розкриті серця земляні, крапотіння краси.
А там, угорі, -- порозсипані знаки,
Щемливо лунають церковні, святі голоси.

Я був там, як серце шукало узбіччя,
Втомилося плакати. Довго цього я не знав.
Піду отуди,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Юля Пушич
2017.01.16

Душа Квітка
2017.01.13

Тетяна Купрій Кримчук
2017.01.11

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.01.11

Добриніна Євгенія Слива
2017.01.05

Юрій Трегубенко
2017.01.03

Андрій Кудрявцев
2017.01.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Артур Сіренко - [ 2017.01.20 22:24 ]
    Скрипка дощавої ночі
    Я звик грати на залізних скрипках
    Музику білої панни з очима блискучими,
    Що дарує безодню Ніщо (і панна, і музика),
    А тут дощ – чи то другом сумним,
    Чи то прочанином, чи то просто морем –
    Морем Дощу.
    А я скрипаль глухий, що пішов у Мовчання
    Від своєї музики тікаючи.
    А в цього гостя-базіки струни:
    Скрипка-клепсидра мокра і зачарована:
    Грай, скрипалю, грай оцю сумну музику,
    Яку ніхто крім тебе не чує,
    Яка нарешті не дарує нікому Ніщо,
    Яка тільки посмішка
    На вустах мідного Будди.

    А ми живемо в новелах Борхеса
    Серед пампасів Аргентини сріблястої
    (Кому ще срібляників не дісталося?
    Дзень-дзелень кожному – в калитку,
    До скрині-сховища: як не дідівської,
    То все одно залізом оперезаної й череватої).
    А в западині ночі дощ –
    Недостатньо теплий для Півдня,
    Недостатньо блискучий для ножа гаучо,
    Недостатньо холодний для Порожнечі,
    Недостатньо тихий для Споглядання.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Олександр Олехо - [ 2017.01.19 12:05 ]
    Усе про ніщо
    * * *
    Я довго думав про ніщо
    і зрозумів: це вічна тема…

    * * *
    А ти, народжений літати,
    на злітну смугу відповзай.

    * * *
    Якщо мовчати дуже довго,
    то мудрість прийде або ні...

    * * *
    Якщо ти хочеш, а не можна,
    візьми у можу дрібку так.

    * * *
    Якщо світанок сутеніє,
    хтось Землю крутить навпаки.

    * * *
    Буває вийдеш в степ широкий
    і блудиш лісом цілий день…

    * * *
    Буває сядеш біля компа.
    Йому нічого, ти завис…

    * * *
    Буває так – приходить Муза,
    а ти неголений в трусах…

    * * *
    Буває так, що ти як дурник,
    ну а дружина, навпаки…

    * * *
    Буває так, що ти – розумник.
    А хто оцінить? Глупа ніч…

    * * *
    Граблі зненацька наступили
    мені на ногу. Відомщу!

    * * *
    Як верх не може й низ не хоче,
    то винувате, мабуть, «не»…

    * * *
    Як життєлюб з міцним здоров’ям,
    чекав на краще – не прийшло…

    * * *
    Пиляйте, Шуро… Шоста гиря –
    на цей раз точно пощастить…

    * * *
    За роком рік… Бажання щастя –
    рубають півня на бульйон…

    * * *
    Наснився сон, а там кобила
    усенька сива й також спить.
    І сниться їй: вона – людина,
    а я в тих марах – навпаки…

    * * *
    Давай, друзяко, за здоров’я
    з’їмо два кіля ковбаси,
    зап’ємо літром самогону,
    а більше..., Боже упаси!



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  3. Юра Ерметов - [ 2017.01.17 16:22 ]
    Буде
    Усе пам'ятати... Ніц не забути...
    Кожен свій крок. І камінь.
    Не спішити, не спішити!

    Утисячне тут перейду,
    Усе, мабуть, вповні, а я –
    Наче кулька?..

    Відпусти себе – хай не попустять
    Втікти хоч куди...
    Спілкуйся з усім, що підказує.

    Відпусти. Якось буде. Буде ж?
    Ось мить утікла. Не лови.
    Вéрнеться – вкотре – ізнов!..

    12.12.2011


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  4. Юра Ерметов - [ 2017.01.09 02:48 ]
    З Богом
    О Боже, невже настали часи
    гожі? І люди спроможні
    рушати в дорогу, на серці
    знайшовши опору, тривоги
    у ньому втішаючи, Богом
    назвавши безкраїй початок,
    що промовляє до нас
    кожного?.. Бездонні глибини
    коли не лякають, а завтра
    до нас посміхається... Люди,
    о люди, невже настали часи
    Божі?

    31.07.2012


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  5. Шон Маклех - [ 2017.01.06 14:05 ]
    Срібні черевики
    У липні 1977 році, подорожуючи графством Кілдер – графством Кілл Дара – графством Церкви Дуба, я відвідав замок Кілкі – давній ґотичний замок рідкісної величі і якоїсь моторошної краси. Правильно називати цей замок, звісно, Кілл Кахах, а не Кілкі, але я не про це. На той час замок вже перетворили в готель – досить фешенебельний і головне романтичний. Графи гордого роду ФітцДжеральд давно вже не жили в ньому. Готель, не дивлячись на те, що розміщений був в замку неймовірної краси, мало користувався популярністю в туристів – був майже порожнім. Я зупинився в одному з номерів. Оглянувши замок, поговоривши з службовцем готелю Брінданом О’Ріганом про старовину я повернувся до себе в номер, відкрив вікно і споглядав літню ніч. Коли вже було далеко за північ і околиця занурилась у мовчання темряви, я почув тупіт копит – до замку під’їхав вершник на білому коні в довгому плащі та береті. Він залишив коня неприв’язаним блукати біля замку і прочинив ворота. Я вийшов з номеру і почав ходити коридорами замку, намагаючись перестріти цього нічного гостя. І справді – в напівтемному коридорі замку біля башти я помітив постать у старовинному камзолі та червоному плащі, накинутому на плечі і взутому в срібні черевики, які блищали і дзвеніли при кожному його кроці. Я одразу зрозумів хто це. Це був Джеральд ФітцДжеральд – ХІ граф Кілдер, якого називали «Граф-чаклун», алхімік і знавець магії, лицар і вигнанець, багач і жебрак, нащадок королів і волоцюг, той хто двічі сходив на ешафот, але вертався з нього з головою на плечах, некоронований повелитель Ірландії. Я промовив до нього ірландською: «Fáilte, Do Mhórgacht! Tá mé do aoi, tá brón orainn gur tháinig sé gan chuireadh…» («Вітаю Вас, Ваша Світлосте! Я Ваш гість, вибачаюсь, що приїхав без запрошення…») Але він навіть не озирнувся і продовжив йти коридором до сходів з тихим мелодійним дзвоном своїх срібних черевиків. Втративши будь-яку чемність я намагався його наздогнати, але він раптом зник – розтанув у повітрі. Зранку я почав розпитувати службовців, але ніхто нічого не бачив. Тільки старий ключник кинув мені: «Кажуть, буває тут таке… Через кожні сім років…» Згадавши цей випадок я уявив на мить, що він відповів би мені, якби захотів і написав на білому листку паперу таке:

    «Якщо світ білий чи то посріблений,
    А копита коней білих дзвінкі й важкі,
    І важко думати: а може я останній –
    Лицар-алхімік і граф-чарівник
    І просто мрійник – невже останній?
    Я шукав золота – а знайшов срібло,
    Я шукав світла – а навколо темрява,
    Я шукав мудрості – а знайшов забобони,
    Я був графом – а став вигнанцем,
    Я шукав слави – а знаходив плаху,
    Я шукав Вітчизну – а знайшов Тауер,
    Башту ґратовану-муровану для таких от
    Шляхетних чи то гонорових – надто,
    Для таких от неприкаяних-непотрібних,
    Навіть для пекла зайвих. Чи то заячих.
    І смерть на чужині у місті брудному-чужому,
    Де навіть багно чуже, у місті патлатої королеви
    І язиків злих зміїних чорнилом фарбованих.
    І де вона істина? Серед літер покручених
    Фоліантів старих важких і запилених?
    Чи може на вістрі меча сталевого
    Чи в оцих сутінках таємничих? Де вона?
    А в очах людей страх – у зіницях синіх,
    А в очах людей відчай – бо де вона,
    Земля наша – чи там за пагорбами,
    Чи тільки в жмені – і та між пальцями
    Піском сухим…»


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  6. Жанка Гайдаш - [ 2017.01.06 06:46 ]
    Кружка з полиці
    Якби лише вона промовити могла!
    Про що б тоді заговорили ми ?

    Що б перше проказать зуміла?
    -"Hello beautiful!"
    -як маю догодити тобі сьогодні?
    -видається мені,що ти бажаєш обіймів?
    -добре та затишно бути з тобою.
    Вже серце не хвилює плин часів.
    допоки п'єш свої півлітра чаю.
    Пригоршню відміряно спогадів тобі .
    В пакеті жасминового чаю ,
    Може хто знає,що в ньому зібрані думки.
    Якби не він, цідивби їх крізь зуби.
    та застрявав поміж отих миШлів..
    Немовби фрагментарним ставши,
    ти відділивсь від того,що було й що є.
    До дна ти випив світ цей .Залишив пустоту
    Та забажав піднятись вище.
    за межі чашки подивитись.
    фантзіям вже місця не було.
    ти вийшов поза них.
    перед очима пропливали далі,в яких бував і
    слід лишав на фотографіях .
    На них цвіла черешня, і сміху гомін долинав.
    Уже не буде так як було.
    Перемінилися світи.
    І в памяті лишились люди.
    Як сироти покинуті узбіччям памяті..
    Вони лишились такі,як були
    в фіксований відрізок часу.
    І легковірні й грізнодумні.
    Були і ті,пройдисвіти,
    Що правдомолять тілько третім разом
    за третім разом ти для них і жив..
    Тепер переплились дороги їх, в клубочок ниток заплелись.
    дорогою ішовши їх розмотував.
    Надіючись свій шлях додому віднайти..
    Примарилось..Чашка не мовила ні слова.
    І поговорив подумки з собою.
    І чай допив до краплі,лиш зрозумів,що розбрелись всі думи.
    Добре,що хоч зубами вже більше не цідив..
    В пакеті чайнім зібрані думки.
    Якби не він цідивби їх крзь зуби.
    І центрифугою від мене розійшлись..
    щоб знову довелось з'єднати букви всі до купи.
    "Нello beаutiful!Як маю догодити тобі сьогодні?"

    10 жовтня 2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Оксана Мазур - [ 2017.01.01 21:28 ]
    Інше ім’я

    Зацукроване голе гілляччя проштрикує сірий небесний плед.
    Дрантя хмаряних ниток китицями висне на плечах дрімучої осені,
    Що нервово стріпує їх дощем –
    Вона не потребує такої імітації погон,
    Імітації дотику,
    Імітації присутності.
    Десь у паралельному світі прозорих душ
    Перестрілись відьми-мольфарки: юна і стара.
    Може і не стара, як древня у свої сорок,
    Може і не юна, але вітряно-вільна у свої трохи за двадцять.
    Стара відклала пензлі
    І фарби мальованих картин розповзлись кракелюрним взором амальгами серця.
    Вона так хотіла плакати, а сльози висхли до пісків Сахари,
    Лишилась іно мотанка слів,
    Хлипка мелодія приноворіччя:
    «Чорнява красуне у кораловій сукні,
    Виворожи мені орхідейне плетиво на гладкість кіс,
    Бо душних цілунків лілії не дочекалась…
    Золотаво-цитриновий пилок відлетів до Венеції
    Ніжитись тихим плавом різьблених гондол,
    Загравати з безіменними пальцями смаглих гондольєрів.
    Темнокоса дівчино,
    Ти носиш маски, а я лише приміряю їх карнавальність при святі.
    Виколиши з пишного мережива рукава втрачені мною сподівання,
    Завий гніздечками солов’їного співу у своє пружногруддя.
    Між нас чортова дюжина сплаканих років:
    Коли я вкотре хоронила надії –
    Ти вчилась вив’язувати чоловічі серця морськими вузлами,
    Бандажувала руки, тонкі щиколотки і дозволяла експерименти з ніжною квіткою плоті.
    У тебе все життя попід черевички, чорноока циганко.
    Бери повні пригорщі, засівай барвінок до весільних образів.
    Виший сорочку тому, хто ніколи не був моїм навсправжки…»
    Як багато спільного між молодою і іншою, що іде в горизонт!
    Сигаретний дим і невдалі рими,
    Попіл делітнутих фото і місяців, від яких відрікся ятаганним ударом.
    Легко бути такою, як треба, коли ти на відстані пір’їни і новизна зріє паростком папороті…
    Трирічна циклічність любові по фазі кров’яного оновлення.
    Древня відьма пропускала між пальців кохання, розколене аметистом зради.
    Скільком чоловікам відмовила заради того, котрий не тримав за талію.
    Тримав, але не її.
    Чесала руду хвилю волосся,
    Множила сітку зморщок не від сміху.
    До неї простягали руки, а було байдуже.
    Горів пергамент з давніми рунами.
    Такий невдалий аукціон вдалого знайомства,
    Шал віденського вальсу сніговими вогниками перекрив рвучке танго,
    Спокій і грація молодого тіла.
    Древня відьма згорнула картини сувоями.
    Хри…пко-гортанно крикнула зраненою галкою,
    Стя…гнувши з венериного пальця дароване золоте кружало.
    Тріпнула акуратною голівкою і скинула долу марудні нашарування років.
    Її ноги довгі, її талія тонка, а колір очей змінює погоду у двох містах водночас.
    Бійтесь, чоловіки і принци, бо тепер житиме лише заради втіх,
    Заховавши спаплюжену довірливість у ковчег заХРИСТіЯ готичної катедри.
    Amen.
    1.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  8. Юра Ерметов - [ 2016.12.31 12:51 ]
    Якось так...
    Усього лише йти над безоднею!..
    Хіба ж так складно поставити ногу
    на невагому прозорість?
    Хіба ж так сумно зазирати у своє
    майбутнє?
    І божевільно любити усіх – ні на кого
    й ні на що не сподіваючись?..

    Доброго ранку усім, кому так само
    солодко, як і мені сьогодні – від
    самого ранку!
    Доброго ранку – усупереч тому, що
    доводиться вставати на роботу і
    помирати від цієї терпкої
    необхідності!
    Доброго ранку, тому що він не може
    не бути відсьогодні добрим!

    Але щось я заговорився і зовсім
    знахабнів, здається!..
    І, до речі, із ким я вітаюсь – мені
    анітрохи невідомо!
    У цьому і зваба, знаєте?.. У –
    невідомості:)

    29.09.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  9. Юра Ерметов - [ 2016.12.28 17:25 ]
    Фіолет:)
    Я
    собі думаю
    про колір
    сонця...

    А якби
    наша зірка
    раптом стала
    блакитноокою
    або
    палкою комсомолкою –
    то чи
    ми б
    так само
    їй
    раділи
    ізранку?

    А мо' якщо
    десь під північним
    сяйвом
    життя і існує –
    то чи
    сповнюються
    її істоти такої ж
    байдужої недоторканності,
    як у неба чи
    солоної незворотності,
    як у моря,
    прокидаючись
    зранку?

    А якщо
    десь згасає
    пурпурний гігант, то
    чи наснажує він
    їх пристрастю і
    жагою або
    небезпечно-солодкою
    млою,
    як мене спопеляє яскрава білизна
    моєї коханки?
    Звечора або зранку!..

    Радість, вона жовта тому,
    що сонце жовте?
    Чи життєдайне поле на
    межі із осінню?
    Зелений колір усіх
    заколисує і
    заспокоює
    лише тому, що трава або
    листя напоготові
    усіх оновити
    зі своїм киснем?
    А небо
    безтурботно високе,
    а море
    безмежно глибоке
    від такої ж
    волошковості або
    райдужної синьоокості?

    А ще я люблю
    усілякі помаранчі,
    мандаринки
    і взагалі будь-які
    ризики
    кольору вибрику або –
    orange!


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  10. Ольга Гаврилюк - [ 2016.12.28 14:12 ]
    * * *
    ходиш попідвіконню

    напівсонний недосновида
    напівмертвий недосамогубець

    обіймаєш подушку безпеки
    аби впавши
    спокійно заснути
    вкрившись нотами
    власних розмірених кроків

    та все ж
    ти прив'язав до руки
    місяць

    як діти прив'язують кульки

    щоб він не відлетів
    залишивши на самоті
    тебе
    підвіконня
    темряву

    дивись
    зірки вже повлягались спати

    може і тобі пора

    сни перед світанком пророчі

    особливо четвергові
    особливо добачені


    дихай крізь їх призму
    і коли твій подих утворить веселку
    причепи її собі на обличчя

    нехай всі побачать
    що ти ще
    дихаєш


    28.12.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  11. Юлія Гаврилюк - [ 2016.12.27 08:09 ]
    * * *
    твоє нявчання чути
    серед єгипетських пустель

    ти кур’єр із Сиріусу
    який приносить
    карту снів
    спиває молоко Чумацького шляху

    і по ночах
    стереже смерть фараонів

    а уночі твої піщані очі
    передають сигнали
    предкам сонця


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Артур Сіренко - [ 2016.12.26 19:01 ]
    Володар осені
    А моїм життям бавиться
    Володар осені:
    Жовтоокий руками холодними:
    Грається повелитель вихорів:
    Бо життя моє – йому іграшка:
    Похвилинена, кленолистяна.
    І кому який сенс шукається,
    А мені вітер над стріхою,
    Де старих гнізд горобиних
    Купа спогадів,
    А на дворі життя калюж брудних:
    Кожна як не свічадо то дзеркало,
    А мені сонця півжмені і то далекого
    Нетутешнього і байдужого,
    А мені товаришем забуте опудало:
    Співбесідником і порадником,
    Що тобі дні мої, повелителю осені,
    Оберемком листя – і то в вихорі,
    Кудись несеш, бо навіщо:
    Забагато осінніх філософів
    На землі сарматського холоду:
    Кому весна, кому теплий прихисток,
    А мені сад осінній з квітами падолистовими:
    Останніми, може айстрами,
    Що вітер осінній напоїти збиралися
    Своїми пахощами йому непотрібними.
    Чому ж блукаєш садом моїм, володарю,
    Садом оцим вічної осені.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  13. Юлія Гаврилюк - [ 2016.12.25 10:55 ]
    * * *
    обійми себе тінню моєї руки
    можеш обійняти й двома

    сядь

    відпочинь на губах
    у моїх очах прийми ванну

    тобі бо дозволено

    як хочеш - надпий мого голосу
    поговори із вухами
    що чули мої таємниці
    можеш і сам нашептати їм
    чергову казку

    якщо не вдосталь тобі цього тепла
    вкрийся пасмом моїм
    закутайся бавовняним подихом

    причащайся

    причащайся моєю юністю


    2016


    Рейтинги: Народний 5.25 (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Юлія Гаврилюк - [ 2016.12.24 23:20 ]
    * * *
    воскресаю
    підслухавши розмови птахів
    я фенікс що проспав своє народження

    живлюсь подихом місяця
    марширую в одну ногу
    з дощами

    у дзеркалах калюж
    бачу паралельні світи

    маю під ногами павутину стежок
    а над головою ковші із меду

    я завше була тут
    в Едемі

    тому сміливо із променів
    сплітаю німб

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Юлія Гаврилюк - [ 2016.12.24 23:01 ]
    * * *
    мене знову повертає
    в ірискове минуле

    де пахне топленим молоком
    і дитячою казкою

    я заклеїла всі виходи зефіром

    бо не хочу йти звідти
    де втіха моя та імбирний сміх

    і іграшки залоскочені до смерті

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Шон Маклех - [ 2016.12.22 23:40 ]
    Між світами
    Написано в ніч на Самайн.

    Тігану О’Фарреллу – щиро

    Босими ногами по колючій стерні
    Поля – колись охайного й ячмінного,
    Потім – диких трав. Навіть не конюшинових.
    Навіть не запашних. Бо які аромати падолисту,
    Крім тліну? І повітря холодного і вогкого? Які?
    А ми танцюємо. Серед тьми і біля вогню життя:
    Такого ж жаркого, жаданого, жагучого. Жаль,
    Що комусь ніч перейти не судилось. Ніч Самайну:
    Самуна, Савуна, Саваня, Савіна. Чи то гейси незнані,
    Чи то ніч – біловбраний павук: чорна, з тенетами,
    Але вдягнена в біле – інколи, коли місяць оповні,
    Чи то просто банші: приходять цю ніч звідти,
    Звідки ніхто не вертався – крім них прозорих,
    Ніч як поле – нескінченне, овече і самодостатнє
    Для пастуха-вітрильника (теж його вітер жене),
    Поле як море, поле ночі Самайну. Бубен серцем
    Шаленим калатає. Бубен звучить і кличе до танцю:
    Танцю останнього. Вистукують ноги по землі холоду,
    По землі, що чула ще не такі стукоти – копит і чобіт,
    Що носила ще й не таких танцюристів – джиґунів,
    Вітрогонів меча, сновид леза ножа, зеленовбраних нас.
    Нині ми між світами танцюємо. У ніч відчинених брам.
    У ніч
    жертвоприношень.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)