ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Низовий
2017.02.21 20:27
Не второпав – потрапив туди,
де одні остолопи
мітингують,
не чують себе,
як завжди,
на узбіччі шляху до Європи.

Втратив чуба й позбувсь бороди,

Сергій Гупало
2017.02.21 19:56
У співі солов’я текло світання,
А він витьохкував себе і божеволів,
І порожнів. Це – звичка вельми давня.
Вона незмінна в поетичнім ореолі.

І соловей увечері та зранку
Насправді усміхає люд понурий, хащі.
А солов’їха рада. Вірна бранка

Ігор Шоха
2017.02.21 18:52
Ніч переписує наші взаємини
у потойбічному сні.
Ми віддаємося богу таємному,
що у тобі і в мені.

Ти у полоні моєму одвічному
невідворотних стихій.
Поки обоє ми танемо свічами,

Ксенія Озерна
2017.02.21 17:47
надвечірніх молінь вітрила
напинає зустрічний вітер
я немовби себе спинила
в тім краю, де немає літер
де не можна слова і вчинки
поділити на «за» і «проти»
де за кожну півмить зупинки
відкидаєш усі марноти

Серго Сокольник
2017.02.21 15:17
Світостворення мить-
Цей написаний Богом роман...
Світло ллється з пітьми,
Хоч усім заправляє пітьма.

Ухнув з мороку сич-
Зорепадом життя пролило.
І настали ЧАСИ

Мирослав Артимович
2017.02.21 14:28
Тужить душа по Інні.
Тіло жадає Яни.
От би утрьох на сіні –
був би від щастя п’яний!

М’яв би тіла дівочі:
Сіно ж – кохання ложе.
Завжди кохатись хочу –

Світлана Майя Залізняк
2017.02.21 12:54
…а ти прийшов. І на олтар поклав.
І бачив у мені десяту… першу…
Букет актиній вивергла імла.
Синок шептав:«Не кидай, бо розсерджусь!».

І я стікала віршем до рання…
І полотніли, кам`яніли гони…
Ти вечорів… Хиткий олтар здійняв:

Володимир Бойко
2017.02.21 11:20
Розлізся світом «русскій мір»,
Здавалось, більшого немає,
Нова Орда росла ушир,
Та здулася, немов пухир,
І помаленьку загниває.

Згубив потугу «русскій мір» –
Зайняти світ немає сили,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.21 10:51
Зоряні війни...
Хрустіння попкорну...
Вчора дивилися екшен із Борном.
Світ на межі катастрофи - хронічно.
Графіка, музика психоделічні.

Секс віртуальний, обійми гарячі.
Юнь запальна, сивочубі терплячі.

Ніна Виноградська
2017.02.21 10:14
Сучасний тераріум нашої влади —
Шипуче зміїне кубло,
Яке свої жала висовує радо
І робить з нещастя «бабло».

Кусає за воду і хліб, за квартплату,
За ліки, за сотні сиріт.
Народ попідтинням сидить винувато,

Ночі Володимир Шкляренко Вітер
2017.02.21 10:04
Натали вертелась перед зеркалом, готовясь на бал. У нее было замысловатой формы в резной раме согласно тому времени и стилю чудесное зеркало. В комнате было тепло. Где-то внизу, в подвале, трещали поленья, подогревая стены в бесчисленных дымоходах.

Юра Ерметов
2017.02.21 08:05
Хто раніше був високо -
Низько впав;
Хто терпів біду глибоко -
Знову встав.

Пам`ятати про падіння
І про власний гріх -
Знову стати на коліна,

Вікторія Торон
2017.02.21 04:22
Під незагойне, рване небо
де буря с посвистом гуде,
досади сповнений на себе,
хтось розтривожений іде
і, крок долаючи за кроком,
благає силу неземну
про рівновагу і про спокій,
і гармонійність осяйну.

Наталя Мазур
2017.02.21 01:19
Кужіль блакитний
Хмаринами
Небо пряде,
Шлях
До родини і дому
Тривав, наче вічність.
Він так чекав
На щасливий

Анатолій Криловець
2017.02.21 00:01
Тужить душа за інню.
Тіло жадає яня.
В сіні під небом синім
Милу розлесбіяню!

Сіно обох лоскоче.
В пристрасті до знемоги
Шепчеш: «Кохатись хочу» –

Анатолій Криловець
2017.02.20 23:58
Урочистішого пеана
Синь не знала ще кришталева:
Ти виходиш із океану
Так поважно, мов королева.

Дух забило. Я слів не вмію…
Тож очима і серцем стежу.
Зачарований, лиш німію:

Ярослав Чорногуз
2017.02.20 23:51
Я борсаюсь у ліжку, повний вражень –
Химери заввижалися, аж зблід!
І десь мені іззаду голос каже:
Йди перевірся, хворий ти на СНІД!

Рвонув надвір я у самій піжамі,
А далі – майже голий – у сльоту,
У кучугури босими ногами,

Василь Кузан
2017.02.20 22:55
Не блудний син, а блудний муж
У переродженому тілі
Шукає залишків тепла –
Знаходить плями вічно білі.

У чому суть? Де правди хрест?
На горизонті лиш Голгофи.
Черговий на вагітність тест

Сергій Гупало
2017.02.20 22:39
Цей зелен-світ, мов яблуко, впаде,
Дощем, останнім соком, дивно бризне.
Покличе в тихі гості берендей,
І викладе мені прогнози грізні.

Піду до нього. В казці заживу,
Вертатимуся до людей частенько
По хліб і сіль, водиченьку живу,

Ігор Шоха
2017.02.20 22:18
Які не є гарячі дні
і буйні ночі у вогні,
а сон перемагає.
І я радію уві сні,
що невеселому мені
ще весело буває.

***

Леся Геник
2017.02.20 21:49
Вони ішли, ішли й не озирались
чи де погас вогонь, чи ще горить.
Із вірою вперед ішли, не знали,
що жити залишалося лиш мить.

Вони самі горіли, наче зорі,
вони зоріли іншим на путі...
Тепер хіба світлини договорять

Юра Ерметов
2017.02.20 15:18
Хтось, десь і колись
підбирає "ключики"
від когось...

Хтось так вперто
хапаєсь за
примарну ачи
втрачену раптом

Адель Станіславська
2017.02.20 12:57
Коли в душі засвітиться весна,
Згадай моєї щирості офіру,
Моє тепло і серця мого віру,
Бо ще в душі просвітлиться вона...

І щастям будь. І щастям поділись.
І сонцем тим, що ллє своє проміння.
І як злетить молитвою увись

Віктор Кучерук
2017.02.20 11:45
Не зви мене на людні площі міста,
Бо я відвик од шуму й тісноти
Допитливих, як малюки, туристів,
Адже між ними спокій не знайти.
І до кав'ярні звати не потрібно,
Щоб посидіти тихо круг стола, -
Я буду там, мов тіло чужорідне,
Межи уламків однолик

Олександр Олехо
2017.02.20 09:27
Я знаю, совсем не страшно
идти на войну во сне –
под пулями, бесшабашно,
и не гореть в огне.

Я знаю, совсем не сложно
делать всегда, как все.
Мягко и осторожно,

Іван Потьомкін
2017.02.20 08:14
Газель, що сиротою виросла в пустелі, пристала якось до отари. Полюбив її пастух не менш, ніж овечок. Стало це їм не до вподоби і почали ремствувати. «Любі мої,- відповів на це пастух,- кожну з вас я люблю, бо стільки ж труда довелось докласти, щоб б

Мирослав Артимович
2017.02.19 18:31
Коли непрохана болячка
нахабно лізе на рожен –
тоді душа скипає лячно
і колько штрикає: «Невже?..»

А тільки натягаєш сміло
затій рожевих тятиву,
і ще душі не зайве тіло –

Микола Дудар
2017.02.19 17:45
Піду до дня, щоб знову перестріти
хай бликає тривожно світлофор
і скаче від нудьги вчорашній вітер
а я по колу знову на повтор…

а ось бузько, а ось і вісник долі
і очерет, і глиноньки заміс
дощатий зруб й вітряк на дивнім полі

Іван Потьомкін
2017.02.19 15:44
Коли аквамаринові акорди Гріга
Занурюються в балтійські прохолодні води,
В теплі долоні їх прийма Чюрльоніс
Сонатами на дивовижнім тлі палаців,
Які творить хіба що Ґауді під силу.
На музику підводні сузір’я сходяться –
Стрілець і Водолій, і Ді

Ярослав Чорногуз
2017.02.19 13:34
Теплом війнуло, трохи сходить сніг,
Його стискає сонячне проміння.
Один і другий он струмок побіг
І вже радіє серце так дитинно.

Від сивини звільнилося плече,
Сосна мов стрепенулась молодечо.
І після ожеледиці й хуртечі

Володимир Бойко
2017.02.19 13:18
Со вчерашнего похмельно пьян,
Вспоминая прошлое с тоской,
По утрам харкАет ветеран,
Молодым вослед грозя клюкой:

«Обнаглели, гады, зажрались,
Им плевать на подвиги отцов».
Да ведь он свою потратил жизнь,

Богдан Манюк
2017.02.19 12:59
Неназдогадь* шукати щастя – легше.
Так більше світла
в ніжних голосах
між острахом і тим цілунком першим,
з якого виростають небеса,
аби сотати сяйво від колиби,
міцніше од чаклунських павутин,
бо гУцулу, коли на серці вибух,

Сергій Гупало
2017.02.19 12:07
Перемінні болі, перемінні струми,
А між ними сталі взаємозв’язки -
Не здобуток зовсім, і твоя фортуна:
Легковажне слово, острахи в’язкі.

Відчиняти жаско позасвітні двері…
Там іде по колу трагедійна тінь.
Ти її увічниш тільки на папері,

Орися Мельничук
2017.02.19 10:59
Ми знов чекаємо весни...весни і миру!
В молитві, кожен Божий день, минає.
Жадаємо добра, і то відверто й щиро,
та серце від тривоги й болю завмирає.

Нажертись багачі, ніяк, не можуть...
за владу душі й совість продають.
На сході, знову, смерть все

Ігор Шоха
2017.02.19 09:07
У світі, повному спокус,
нічого вічного немає.
І воїн ти й не боягуз,
а слава з іншими гуляє.

Опалиш душу чи уста,
а інший матиме науку,
що не літає без хвоста

Віктор Кучерук
2017.02.19 08:58
Вишивала сину мати сорочину,
Наче малювала бачену місцину, –
Щоб несла світами вишита сорочка
Барви неповторні рідного куточка.
Вишивала мати відсвіти озерні
Та в ріллі врожайній вкриті потом зерна, –
Вишивала мати вечорів багрових
Полиски на ст
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15

Тетяна Яра
2017.02.14

Геннадій Бакаєв Аватар
2017.02.11

Віка Бобик
2017.02.05

Аліса Ком
2017.01.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Юра Ерметов - [ 2017.02.20 15:38 ]
    Страх
    Хтось, десь і колись
    підбирає "ключики"
    від когось...

    Хтось так вперто
    хапаєсь за
    примарну ачи
    втрачену раптом
    владу...

    Світ, здається,
    ощерився
    у взаємних
    підступах та
    підлих пасткáх,
    неначе у пеклі...

    Навіть пристрасть
    й спокуса,
    ніжність та чуйність
    пішли у хід...
    Ну ж бо, хто
    іще тут -- не
    "снить"?..

    Шукають найслабшого і
    найдовірливішого --
    це і є, напевно,
    апокаліпсис...
    Ненависті і образ,
    хитрощів та зловтіхи,
    заздрощів й
    пожадливості...

    Виправте, якщо я,
    раптом,
    комусь
    на чутливе місце:
    перетин бажань
    ачи таємного
    стрáху
    став...


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (10)


  2. Олена Малєєва - [ 2017.02.18 11:13 ]
    Кобила, що так і не стала принцесою
    Коли я була мала, голопупа,
    Прокидалась уранці під цокіт копит: цок... цок...
    То їхав старенький дід повз наші вікна
    За травою для своїх улюбленців.

    Далі я слухала воркування голубів і цвірінькання горобців...
    Розглядала килим на стіні
    І боялася, що колись
    Виросту і не стану принцесою.

    Потім дід помер і померла його кобила...
    В дев'яності ганяли підлітки на мотоциклах
    І будили мене звуком гальмів, які запізнилися.
    Я зажмурювала очі і не дивилася у вікно, бо там...
    Краще вже розглядати свій килим, що так само висів на стіні.

    А тепер я й сама непогана кобила,
    Що так і не стала принцесою.
    І сміливо-сміливо дивлюсь у вікно на тихе своє життя.
    Лиш одного боюся: цілувати холодне чоло і в заплющені очі дивитися...


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  3. Шон Маклех - [ 2017.02.16 21:58 ]
    Часопростір
    Життя – це потріпана книга
    З видертими сторінками
    (Бракує найцікавіших розділів)
    Життя – це драма,
    Яку написав схоласт Сорбони –
    Компілятор літописів
    Війни Столітньої,
    Трубадур шляхів розбитих,
    Драма чи то мелодрама
    З трагічним початком,
    З фіналом незрозумілим
    Чи то з його відсутністю,
    З тьмою замість завіси.
    Життя – це верлібр
    Поета-сухотника з Парижа дощу
    Чи то скрипаля сліпого,
    Що не знає нотної грамоти
    І грає свої мелодії –
    Свої нескінченні ноктюрни
    Тільки по пам’яті ночі
    (Не своєї навіть)
    (І то уривками – все уривками).
    Життя – це роман
    Без кінця і початку
    З дірявою обкладинкою
    (Миші прогризли),
    У якому герої
    Свої імена забувають
    (А яке воно – імено моє?)
    І вже ніколи не згадують,
    А я мандрую з одного століття
    До іншого – такого ж приблудного,
    То в одному човні-тілі,
    То в іншому.
    А тіні навколо ті самі,
    Що в часи Чорної Моровиці,
    Що в часи перших птахів залізних,
    Що в часи ковалів-анахоретів.
    Тіні (чи то душі)
    Змінюють свої тіла-шати,
    Тіла-кораблі, тіла-кокони, тіла-лялечки,
    І все лишаються тими самими.
    Все забувають, все марнують
    І гублять слова намистини
    В морі.


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (6)


  4. Шон Маклех - [ 2017.02.16 20:12 ]
    Довершено: Місто Сумних Трамваїв
    У цьому місті живуть сумні трамваї,
    Що вештаються вулицями без пасажирів,
    Дзеленчать, горобців мавпуючи
    (І то нездало),
    Замість капелюхів одягають дощ,
    Замість макінтошів фарбують боки вохрою,
    Замість черевиків мастять колеса шміром,
    Замість газет читають назви зупинок,
    Замість котів бавлять дитячі ровери,
    Ховаються в безліхтарну темряву,
    У сутінки провулків брукованих,
    Коли їм стає сумно,
    І риплять ресорами – коли весело.
    Як прикро, що в місті цьому
    Будинки – лише бутафорія,
    Церкви – лише доми пустки,
    Пошта – давно зачинена,
    Бо писати листи нікому –
    Бо не можна в листах-папірусах
    Сповідатися про сумні колії,
    Якими доля по колу водить
    Залізних громадян-мешканців
    З одним електричним оком (для ночі),
    Про журбу ліхтарів-мовчальників –
    Вартових нічного відчаю.
    Отак вони і катаються –
    Громадяни міста несправжнього,
    Городяни міста без імені,
    Жителі міста залізного,
    Холодного, камінного й електричного
    З музиками-дзвониками.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  5. Олександр Олехо - [ 2017.02.15 13:52 ]
    У два рядки
    * * *
    Не руш мене ні з місця, ні з думок.
    Ось пересяду і усе пропало…

    * * *
    Одного разу на Багамах
    нардеп натиснув кнопку *за*…

    * * *
    Коли були ми молодими,
    хай знали менше, та могли…

    * * *
    У слові *пі* немає музи,
    а тільки цифри без кінця…

    * * *
    Усе, на що не стане грошей,
    я неодмінно не куплю…

    * * *
    У бочці сексу – ложка блуду:
    кортить наліво у кущі…

    * * *
    Життя зачате в дуалізмі –
    на кожне ой своє ги-ги…

    * * *
    Нема ні вчора, ані завтра.
    Зате є мить, яка – ковбой…

    * * *
    Дивлюсь у небо – сиві хмари.
    Цей час нікого не щадить…

    * * *
    Потрібно бути самураєм,
    коли життя – япона-мать…




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (4)


  6. Юра Ерметов - [ 2017.02.14 04:06 ]
    Клейковина
    Я ні про кого не думаю --
    а ти так само
    не думаєш про мене?

    Я загубився у власній відсутності --
    а ти присутня на балконі
    своjх снів?

    Абсурдність і сміховинність
    вже майже перемогли --
    і я чекаю на них, як не чекав,
    напевно, нікого...

    Мені лиш цікаво -- що зміниться,
    коли цей світ переможе
    тебе,
    і доведеться лиш
    жити заради
    слів?


    Рейтинги: Народний -- (5.16) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  7. Шон Маклех - [ 2017.02.12 17:43 ]
    По лезу
    Стежка вузька, наче лезо –
    Крізь ліс темний, як сама смерть.
    Одягніть годинники
    На лапу кожному зайцю,
    На кігті кожному вовкулаку,
    На вуха кожному песиголовцю.
    Бо чим же тоді хронотоп міряти?
    Не ножами ж посмугованими
    (Булату дамаського візерунок).
    Веду свою плоть
    Стежкою вузькою, як лезо
    Бритви, якою голять череп
    Мисливців за вурдалаками.
    Веду свою плоть
    Неслухняну, як човен рибалки,
    Що ловить морських окунів –
    Черлених та колючих, наче слова єретиків
    Століття-потворки Розколу Великого.
    Петрарка – ти теж соняшник,
    Геліофіт каштелянів.
    Кому за мури – ховатися,
    А кому лезо: йди,
    А може й тікати:
    Знаю кому й навіщо:
    Та не скажу – не сподівайтеся,
    Не заспіваю про це навіть пісеньку,
    Що на кладовищі хлопчик сліпий
    Мугикав собі й катеринці потрощеній.
    Хтось йому до капелюха
    Монету кинув –
    Таки.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  8. Шон Маклех - [ 2017.02.12 16:40 ]
    Золотар-безхатько
    Сонце монахом-схимником
    Тиняється над іржавими дахами
    (Кольору Марса – тільки темніші)
    Міста пророків Судного Дня.
    Хмари сірістю мурів середньовіччя
    Шиють рясу чи то хітон
    Цьому писарю чи то центуріону
    Наших дощавих літописів
    Червня.
    А я теж золотар:
    а ви як думали?
    Час іржавий
    позолотою крию-вкриваю
    Дахи жерстяні
    кам’яниць-склепів
    На вулиці без сезону,
    Де немає жодного дерева,
    Де навіть жебрак-клошар
    Замість солідів Веспасіана
    Збирає в дірявий капелюх п’ятниць
    Золоті промені Сонця:
    Бо той монах теж золотар –
    Томазо. Отой – Кампанелла.
    Він золотив ренесанс хворий
    Фальшивими монетами Міста Сонця,
    Отрутою днів прийдешніх – навіщо?
    А ми іржу фарбуємо:
    Словами захмарними.
    Іржу сього світу залізного
    Доби старих цвяхів і нових ножів
    Цієї епохи занепаду,
    Цієї Країни Мертвих
    (Барди ж бо)
    (Трубадури, начебто)
    (Співаки пісень темряви)
    (А ви думали – мовчання)
    Тільки не кажіть, що то надаремно.
    Все.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Прокоментувати:


  9. Наталка Янушевич - [ 2017.02.05 22:20 ]
    ***
    Собаки-бомжі, мабуть, схожі на втомлених заробітчан.
    Вештаються околицями впорядкованого життя,
    Нагадуючи всім про відносність і плин,
    Не маючи змоги цитувати Екзюпері,
    Не зазираючи кожному в денце душі,
    Концентруючи всі почуття в єдиному звукові,
    Який завжди трактують як "увага: небезпека!".
    Вони, нащадки відважних і сильних вовків,
    Принизливо жебрають, підбираючи їжу з долонь,
    З чужих мисок чи просто із землі.
    Шукають прихистку під мостами,
    Вештаються тінню попідтинню,
    Часто терплять за сліди чужих зубів...
    І щоразу сподіваються єдиного:
    Не натрапити на залишену
    турботливими людьми
    отруту.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (9)


  10. Артур Сіренко - [ 2017.02.05 15:17 ]
    Ті, інші
    Зима. І світ чи то посріблений,
    Чи то заморожений. Чи просто мертвий.
    Тимчасово (у це хочеться вірити,
    Хочеться тепла серед мокряку холоду).
    І в цьому світі твердої води
    (Що заморожує саму думку
    І навіть людяність)
    Прийшли ті – хто танцюють під звуки
    Скрипки залізної
    На якій грає сама Смерть невдаха –
    Бліда селянка зі срібними кульчиками,
    Що збирає свій урожай пшениці людської –
    Замороженої. Як і все (бо зима).
    Холодні люди. П’яні від срібла зими.
    Замість крові у них антифриз.
    Чи то люди чи то привиди
    Зими божевільного січня.
    Не першого. Але волохатого.
    Як хвіст мамонта,
    Що висне в епоху нагадуванням
    Про часи кам’яних сокир.
    Колись цих людей-привидів
    Я теж у ніщо перетворював,
    Але скрипка, як і раніше, звучить.
    Все танцюють, танцюють, танцюють
    Привиди серед снігу – води мертвої
    Танго страшне і потворне.
    Під музику. Смерті.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  11. Владислав Лоза - [ 2017.02.04 11:08 ]
    Переклад з поеми "Бернт Нортон" Т. С. Еліота
    I

    І теперішнє, і минуле,
    Можливо, присутні в майбутньому,
    І майбутнє присутнє в минулому.
    Якщо увесь часоплин триває неодмінно в теперішньому,
    То час – непоправний.
    Те, що могло статись – вигадка,
    Що лишається здійсненною
    Лише подумки.
    Те, що могло статись і те, що сталося –
    Завше впирається у теперішнє.
    Кроки відлунюють у пам’яті –
    Уздовж коридору, який ми не обрали,
    У напрямку дверей, котрі не прочинили –
    До трояндового саду. Себто
    Мої слова відлунюють
    У твоїй голові.
    Але навіщо
    Тривожити пил на вазі, де по вінця трояндових пелюсток –
    Я не знаю.
    Інші відлунки
    Живуть у саду. Підемо за ними слідом?
    Хутчіш, кличе пташка, знайдіть їх, знайдіть їх –
    Отам, за рогом. Крізь першу браму,
    До нашого першого життя, чи варто нам повірити
    Омані дрозда? До нашого першого життя.
    Вони там, величні, незримі,
    У безгомінному кружелянні понад мертвим листям,
    В осінній жароті, у мерехкому повітрі,
    І пташка заспівала – у відповідь на
    Непочуті заспіви з чагарів,
    І промайнув непомічений погляд, бо троянди
    Мали вигляд квітів, на котрі спозирають.
    Вони були мов наші гості, прохані та прихильні.
    Тож ми йшли – і вони, урочистою ходою,
    Пустою алеєю, до кругловидої площі, обмеженої самшитом -
    Аби зазирнути до пересохлої водойми.
    Порожній ставок, сухий бетон, іржею обведений,
    І ставок сповнився рідким сонцем,
    І лотос тягнувся вгору безмовно, безмовно,
    Поверхня блискотіла у серці світла,
    І вони були позаду нас, відбиті у поверхні.
    Відтак зійшла заволока, і ставок – порожній.
    Мерщій, кличе пташка, бо діти ховаються поміж листям,
    Тамуючи захоплений сміх.
    Іди, йди, йди, кличе пташка: людська істота
    Не знесе забагато дійсності.
    Час минулий і час майбутній,
    Що могло статись і що сталось,
    Завше впирається у теперішнє.

    04. 02. 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  12. Артур Сіренко - [ 2017.01.30 02:04 ]
    Театр абсурду
    Арлекін на фронті

    Все наче сон – як вигадка,
    Війна між чорних пірамід
    Поміж копалень-нір,
    Де люди мороку глибин
    Несли нам чорний камінь,
    Такі ж мальовані як тьма.
    А нині ось – хоч і зима,
    Та вдягнений в плямисте
    Зі смертю бавиться
    І грає роль смішну
    Невдахи Гамлета
    Веселий Арлекін.
    Комусь дарує смерть,
    Ховається від куль,
    Стріляє в сепарів,
    Поребриків кладе із кулемета,
    Жартує (часом недоречно)
    І риє землю
    Безтурботно...


    П’єро на фронті

    Блідий поет,
    Колишній меланхолік-вчитель,
    Артист сумної гри,
    Філософ ностальгій (колишній),
    Співець модерну,
    Майстер алегорій –
    Гірлянди мертвих слів,
    Закоханий (колись) –
    Таки невдало.
    Творець метафор, текстів і поем
    (Колись).
    Він нині офіцер:
    Три зірочки на теплому бушлаті.
    Приціл перевіряє:
    «Вище три,
    Від основної – правіше п’ять...»
    І сумно батареї
    Команду віддає:
    «... фугасним... Постріл!»


    Коломбіна на фронті

    Колись давно –
    В минулому житті
    Вірші складала
    Серед міста мрій,
    Весела Коломбіна
    (Життя як водевіль),
    А нині рвані рани шиє,
    Бинтує у шпиталі польовім,
    А потім кличе
    У журбі своїй захмарній
    Старого Бога.
    І черлені плями
    На білому халаті.
    Бо зима. Назавжди.
    Чи хто зна.
    Веселе і трагічне танго
    Танцює з нами смерть.
    І безтурботна Коломбіна
    Колись яскраве плаття
    Носила. Нині білий.
    Халат. І запах крові.
    І війна...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  13. Артур Сіренко - [ 2017.01.29 20:21 ]
    Діана порожнечі
    Металеві бджоли залізних вуликів
    Не сплять ночами Діани –
    Блідої красуні високої порожнечі.
    Металеві бджоли
    Гудуть в краю божевілля,
    Навіть коли Зима –
    Гостя недобра,
    Біліша блідої Діви,
    Кров перетворює в кригу,
    Летять металеві бджоли
    Збирати мед одкровення
    До квітів білого снігу.
    Діано, бліда Діано!
    Діво чорної порожнечі,
    Навіщо ти нас кличеш
    Слухати цю пісню –
    Пісню бджіл божевільних,
    Стогін почвар сталевих.
    Пасічники зимові:
    Пасемо бджіл металевих
    В краю пірамід чорних,
    У світі тіней і світла:
    Кольорів не лишила
    Нам діва сумна Діана:
    Тільки чорне і біле,
    Тільки відтінки сірого
    Ночі зими останньої,
    Ночі холодних зір,
    Ночі почвар Плутона,
    І вітровія Борея
    І весляра Харона.
    Навіщо, бліда Діано,
    Прийшла урожай зимовий
    Збирати в свої комори?
    Навіщо ти наші душі
    Женеш у свою пустелю
    Жахну і таку зловісну,
    Як попіл, замішаний снігом...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  14. Ольга Гаврилюк - [ 2017.01.29 17:17 ]
    * * *
    час живе у зозулях
    що в’ють гнізда
    із хвилин та секунд
    під стріхою
    старих годинників

    прикидаються віщунками
    струшуючи на перехожих
    іржаві спогади
    і бавляться у піжмурки
    із вічністю

    допоки у їхніх
    механічних серцях
    ще б’ється
    восьма нота

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (1)


  15. Шон Маклех - [ 2017.01.28 15:04 ]
    Перехожий
    Перехожі – всі ми перехожі
    На вулицях міста життя.
    Небо згасло – ліхтар цього завулку,
    Цієї брудної корчми-планети.
    Перехожі. Сумні перехожі.
    Все так само несуть свою плоть,
    Свої язичеські імена та прізвища –
    Трохи іспанські, трохи дрімучі
    (Лісів неіснуючих)
    (Ну, зовсім трохи)
    Несіть свої торби
    Мимо крамниць – обабіч
    Товарок з очима журби:
    Вони продають компаси
    Капітанам сумних анемон.
    Перехожі
    Заходять один за одним у дзеркало,
    Забуваючи зачиняти двері –
    З собою, з гуркотом,
    А хтось із них боявся смерті,
    А хтось здогадувався, що це вигадка,
    А хтось грів душу меланхолійними спогадами
    (Життя – це балада про мертве місто).
    Мій морок – для серця,
    Щоб легше йому стукалося-грюкалося
    (Тук-тук).
    Ти йдеш собі – інколи поруч.
    Я казав кожному, що це місто –
    Місто осені, але мені не вірили
    Перехожі,
    Вдягнені в макінтоші чорні,
    Такі ж жебраки як і я.
    І тільки темне обличчя Мадонни
    Над дверима будинку
    В якому ніхто не живе...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (6)


  16. Шон Маклех - [ 2017.01.28 15:53 ]
    Срібні дні
    Тільки срібло.
    І не лишень серед ночі модерну,
    Всюди: серед хвиль зимового моря,
    Між звуками слів,
    Між літерами мертвих фоліантів:
    Срібло:
    Срібні хвилини, срібні години, срібні дні
    Міряють срібні годинники:
    Зими: дощавої, але дощ сріблом
    На прозорі вікна очей січня,
    Прозорим сріблом води
    На метал сокири пращурів,
    Якою вони рубали ліс буття свого темного.
    І що в цьому срібному
    Не дзвенить, не іскриться?
    Хіба моє серце: з плоті гарячої,
    Черленої і живої:
    Пульсує разом з ритмом Галактики
    Виром навколо діри чорної
    Серце: червоним мішком крові.
    Кину його на олтар:
    Їжте – боги абеткових істин.
    А навколо срібло.
    Епохи мисливців темряви
    (Таки за вампірами),
    Епохи чорно-білої:
    Таки блискучої,
    Трохи важкої
    І трохи продажної:
    Тридцять срібляників
    Хтось у калитку кинув
    Юнаку бородатому кароокому.
    Срібло. Одне срібло навколо...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  17. Олексій Кацай - [ 2017.01.28 10:59 ]
    Рятувальний зонд
    Небо: згущається планетою
    з ультрафіолету.

    Простір: місяцями скочується з апогею
    перигеєм гір,
    лілово застиглих, наче потоки
    зниклих енергій.

    Прірва: зціплюється й пружна порожнеча
    чавучить імлу
    до синявості туману.

    Вже стихли голоси, вже катафоти
    згасли в темряві,
    й прибульці стали деревами
    у нетрях розплесканих…

    З них, мов остання думка, зонд рятувальний
    ви-
    вертається до світла.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (3)


  18. Роман Коляда - [ 2017.01.27 16:57 ]
    Колись давно
    Колись давно
    Тобі було тепло і затишно
    Поратися разом з Євою
    У Едемському саду.
    При світлі Божого сяйва
    Ти міг називати тварин іменами
    І не знати сорому та гріха.

    Колись давно
    Тобі було тепло і затишно
    У великій печері, куди ти приносив Їй
    Здобич, впольовану у лісі.
    При світлі сонця або місяця,
    Ти міг забивати тварин для їжі
    Чи для жертви Богу і не знати сумнівів.

    Колись давно
    Тобі було тепло і затишно
    У крихітній мазанці з жінкою і дітьми,
    Де поруч жили й кози чи вівці.
    При світлі свічки чи зірок
    Ти міг тихо поратися біля худоби
    І не ставити Богові жодних запитань.

    Тепер тобі тепло і затишно…
    Тобі буває тепло і затишно?
    У панельній квартирі одинаком?
    Воюючи з ботами у соцмережах?
    При світлі монітора чи гаджета?
    Ти питав себе, що пішло настільки не так?
    Чому ти більше не чуєш голос Бога?


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (2)


  19. Роман Коляда - [ 2017.01.27 16:35 ]
    ***
    Твій погляд пронизує світ,
    Наче нитка - разочок добірних перлин.
    Все бачене тобою колись,
    Наче коралі на грудях прекрасної панни.
    Вона носить на собі красу,
    Наче увічнений спогад про немислиме.
    Вона носить на собі сни і мрії
    Наче обіцянку світові явити нові видива.

    Іноді на нитці опиняються жахи й мерзота війни
    І тоді панну прикрашають не коралі,
    Тоді вона виявляється сповитою стрічками,
    Кулеметними стрічками і стрічками документальної кіноплівки.
    І тоді вона мріє щоб ти побачив смерть ворога.
    Щоб можна було знову дивитися на красу,
    І вбиратися у перли та мониста
    Найпрекрасніших видив миру.

    25.01.17


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (3)


  20. Шон Маклех - [ 2017.01.26 00:33 ]
    Літопис синього неба
    Джеральду ФітцДжеральду – Ґеройду Ярла Мору, VIII графу Кілдер, некоронованому королю Ірландії. Щиро.

    А я вписую літери хмар
    У літопис синього неба,
    Пишу про лордів гонору,
    Про графів торфовища гиблого
    (Гибій, писарю, гибій!),
    Про горобців замку зруйнованого
    (Цвірінькайте, вам то що...)
    А я пишу пером крука –
    Того самого, що Каханна Фіах,
    Занурюючи в чорнильницю
    Ірландського моря:
    Тому й слова мої прозорі,
    По синьому писані,
    Ніхто їх не прочитає
    Крім птахів легких як вітер,
    І то лише лебедів – тих самих –
    Золотим ланцюжком поневолених,
    Яких шукав Мак Лір, але марно,
    Бо все в наших літописах
    Намарне,
    Навіть якщо вони писані
    Не на синьому небі,
    А на шкірі корові білої.
    А Сонце червонобоке, як і раніше, падає
    У прозорість гіркосолону –
    До лускатих срібляників –
    Холоднокровних мовчальників,
    А день, як завше, гасне –
    Кельтські бо сутінки,
    А бруківка з наших надгробків мощена,
    А крім руїн нічого й класти до торби Часу –
    Старця сивобородого
    (Йому в торбу, а Землі в скриню),
    Добре хоч вона не прозора,
    Як би то нам по кістках ходилося-стукалося
    Чи то танцювалося...


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (3)


  21. Ірина Вихрущ - [ 2017.01.23 14:41 ]
    *****
    Час потрібно пропускати як
    Повітря крізь легені. Дихати
    Спогадами не травмувати
    Себе роками. Є вірші котрі
    Повторюють а все одно не
    Запам’ятаєш. А є що зростаються
    В серці. Колють сухими гілками
    Дряпають до крові. Не дають
    Цвіту. Просто сохнуть зліва.
    Забирають уміння радіти.

    30.10. 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати: