ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2017.10.20 17:09
С.119 «Наближалося 17 жовтня 1905 року. Марія Костянтинівна наготовилася вже до від’їзду в Галичину, я – до Києва, коли зовсім несподівано, блискавкою майнула звістка про залізничний страйк: зупинилися поїзди, замовкла почта і ми мусили припинити свої зб

Галина Онацька
2017.10.20 16:59
Білим помахом крил, журавлиних надій,
Не повернеться знов серця вірного втіха.
Там де разом були на стежинах із мрій
Вже панує печаль, градом всіялось лихо.
Йшла наосліп вперед і не вірила в смерть,
Бо кохання жило, гріло і рятувало,
Та лихої війни

Галина Онацька
2017.10.20 16:55
Так хочеться, щоби настав кінець війні,
Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
Щоб очі діток не були сумні,
Щоб біль та жах більш не стискали груди.
Щоб Україна врешті-решт перемогла
Заброд-загарбників в Донбасі, іго люте...
Та ще, щоб совість до

Маркіяна Рай
2017.10.20 12:36
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило.
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? - Моє так і не зворушило.

А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збивається

Маркіяна Рай
2017.10.20 12:35
Ця весна принесла нам багато лиха у повенях.
Я навчилася бути тихою - мудро й завбачливо,
І розсіяла пам'ять, що пилом зависла в променях,
І пробачила рікам, що водами б'ють розпачливо.

Так бурхливо несеться ріка життя, безкінечності,
Прокладаючи

Кристіан Грей
2017.10.20 10:46
Newark оточений з трьох боків,
У ньому є все, як в Греції,
Саме там неймовірних красунь я зустрів
І побачив багато ще дечого.


18.10.17

Галина Онацька
2017.10.20 10:13
Чи зігріє осінь золотом багряним?
В стрічках жовті коси виїли тумани.
Полотно яскраве вицвіло пастельно,
Сонце, ще ласкаве, гладить карамельно.
Річка заблукала поміж верболозів,
Бо ж вона не ждала вранішніх морозів.
Шерхнуть трави біло… опадає листя

Галина Онацька
2017.10.20 10:07
Запам'ятайте мене коханою,
Запам'ятайте мене щасливою!
Нехай не буду на серці раною,
А ні болючою, а ні жахливою.

Запам'ятайте всі українкою,
У вишиванці, вінку з ромашками.
Моє життя теж було сторінкою

Серго Сокольник
2017.10.20 02:33
Три долі краплі вогняні
Упали у твої долоні
На перехресті дивоснів,
Немов дощі на підвіконня.

І перша крапля то життя
В його скорботі та стражданні.
А друга час без вороття.

Галина Онацька
2017.10.19 20:44
Листя з клена, з липи листя – наче марево лампад!
У яскравому намисті горобиновий каскад.
Золото вбирають очі… Світ безмежної краси,
Що промінчиком лоскоче, сяє в відблисках роси.

Загорілись, запалали багряницями гаї,
Золотом стежки прослали у літа

Галина Онацька
2017.10.19 20:31
У мами від сліз часто очі бувають червоні,
Не раз уночі чув, як плакала гірко-прегірко.
А якось спитав, відповіла, що то від безсоння.
І ще показала матуся мені в небі зірку.

Казала вона, що на ній спочиває наш тато,
Він був на війні, нас із братом

Ірина Саковець
2017.10.19 20:01
Вливається ранок спокійною осінню в дім,
ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.
Тополі в полоні туманом насичених марень,
а небо у тихій задумі, тремтливо-блідій.

У золоті кленів кружляє загублений час,
і світ за вікном – наче давня пожовкла сві

Любов Бенедишин
2017.10.19 15:48
Голосок мелодією бавиться.
І стрибають, мов по бездоріжжю,
Пальчики по чорно-білих клавішах.
Пальчики… не рук – тендітних ніжок.

Ходить час долівкою холодною.
Підманула доля, підмінила…
Пісня – як місток понад безоднею.

Маркіяна Рай
2017.10.19 15:18
Обірвало мій берег, стою (як жива) нежива.
Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
На моїм зазбирають каміння і груди крові.

Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
Чи глуха, а чи

Ірина Вовк
2017.10.19 15:15
С.109 «Марія Костянтинівна Заньковецька – ім’я, відоме кожній театральній людині не тільки України, але й усього Союзу, - ім’я, що в свій час хвилювало й примушувало тремтіти серця самих байдужих глядачів. Мені припало велике щастя бути її ученицею, дру

Олександр Сушко
2017.10.19 07:43
Ремонт міських доріг змінив автобусний маршрут. І я несподівано поїхав вулицями свого дитинства.
Ось виринула будівля пологового будинку. Згадалися ще ті часи, коли на його місті був луг, на якому хазяйновиті селяни з прилеглого до міста села косили трав

Микола Соболь
2017.10.19 06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.

Кристіан Грей
2017.10.19 02:26
А сьогодні у супермаркет
Я заскочив буквально на хвильку
Там за касою усміхалась
Неймовірна красуня просто
В неї зуби як білі перли
В неї губи червоні корали
Хай! - сказала і
Хав а ю? - запитала чарівна мене

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 20:03
Світло місяця веселе!
Вся затоплена оселя!
Що ж ти спати не даєш?
Сяйво щедро роздаєш?
Сни розвіялись, як мрії,
Плинуть, не спіймати, в вирій!
Світло темряву поглине,
Спів чарівний всюди лине!

Вікторія Лимарівна
2017.10.18 19:38
На зустрічі сказала всім,
Що їй ще тільки двадцять сім,
Ні, двадцять вісім, так, мабуть
Долають цифри той маршрут
Років, ту відстань, крок за кроком.
Сягнути не вспіваєш оком,
Як зміняться вони в числі...
Та все пливуть, як на човні.

Ірина Вовк
2017.10.18 18:11
С.124 «По тривожних подіях 17 жовтня 1905 року, Марія Костянтинівна Заньковецька поїхала до Галичини, в трупу під керуванням Садовського, і ми з нею довго не бачилися. Звідти вона писала мені, як їй подобається Галичина, яким чужим і неприємним здається

Олександр Сушко
2017.10.18 16:47
Удячний владі за бордель,
Прилаштувався непогано.
Є хліб, картопля, вермішель -
Навіщо з неба каша манна?

На працю можу не іти -
Заплатять, наче тицьнуть дулю.
Я також дядько не святий,

Олександр Сушко
2017.10.18 16:35
за мотивами Тори. Первородним, звичайно, був Каїн У мене інша версія - правдива. Ну, майже правдива. А де взялися діти і онуки у братів, якщо окрім Єви ніяких жінок на землі не було - глибока таємниця. Але вони були.) Хоча тут не про це.)

Він - перворо

Маркіяна Рай
2017.10.18 13:00
Кришталем, дзвоном його невагомим,
З першим снігом розталим увійшовши у душі спогорда,
Порозкинули грані найтонші обіцянок і сподівань.
Наче зрілість і рань схрестилися парними генами,
Прищепились одне до одного серцевинами пагонів,
Сподівання й обіц

Маркіяна Рай
2017.10.18 12:48
Прикривши посмішкою лихо
Фарбуєш губи у червоний.
Здавалося - ступаєш тихо,
Здавалося - це оборонний,

А не завбачливо крикливий,
Не спраглий крові й поклоніння,
Й авжаж не пристрасно звабливий,

Іван Потьомкін
2017.10.18 12:46
Поки спите ви,
Стану осінніми світаннями.
На травах порозкладую мільярди сувенірів.
Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
Підкину ще жарину в парків багаття
І заспанії канни на руки площ подам.
А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
День заспів

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 12:00
Ходять поміж тіней неформатні люди.
Шалики яскраві... погляди-сонця...
Перманентно - теми на плавучих блюдах.
Обирай хутенько більшу від пшонця.

Боротьба...
Смирення...
Пацифізм...

Світлана Майя Залізняк
2017.10.18 11:58
Плести рукавички... мовчати.
Це ліпше, ніж мудро - про все.
Матвій примиряє багатих.
Три пляцки Пандора несе.

Пошарово ріжеш проблеми.
Кривавиться війн мармелад.
В болоті замурзані ему

Ярослав Чорногуз
2017.10.18 08:47
Хай хуртовина хоч яка змага -
Допоки ти, допоки ти зі мною,
Моя дружино й музо дорога -
Не подола мою духовну зброю!

Ген сяє в небесах твоя зоря,
Під вечір опускає світлі вії.
Мій дух, мій шал поета-бунтаря

Олександр Жилко
2017.10.18 06:35
З-під душі вилітає камінь,
срібним ядром
вистрілює вгору.
І по небу ідуть кола,
ніби це риба
взяла й проковтнула
збитий неспокій,
недобиті печалі.

Володимир Бойко
2017.10.17 23:52
Любов прийшла нізвідки, як наснилась,
Немов дитя під серцем зародилось.
І потай, мов соромлячись на людях,
Шукало серце спокою у грудях.

Та почуття п'янке і заповітне
Ніколи не буває непомітним –
Воно зорить, виблискує, іскриться,

Олександр Сушко
2017.10.17 19:39
Слова - пусте ніщо. Важливі тільки вчинки.
Плескати язиком навчилися давно.
Поете! Зупинись! Брехня твої нетлінки!
Життя - це біль і кров! Не цирк, і не кіно.

Майстерний блудослов вив'язує печалі,
А поруч бій гримить, і падає солдат.
Його уже нем

Олександр Сушко
2017.10.17 19:20
Стояти осторонь комфортно і безпечно,
Не буде бризок бруду на душі.
Відмовлю другу в допомозі гречно,
Від криків заховаюсь у кущі.

Ізверху зручно плюнути на дурня,
Поблимати з погордою на тлю.
Я дбаю про своє, приватне, шкурне.

Петро Скоропис
2017.10.17 15:52
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім на ніч актриса
обрамлює чимсь ліловим для чару і жаху вічі.

І головний біль спускається на крилі да Вінчі
в тім’я ворога у бруковій шинелі.

І голуби на фронтоні двірця Мінеллі

Маркіяна Рай
2017.10.17 13:38
У півтон одягнувши оклик душі: почекай!
Поназбирувані крапельки вмить переллються
За блакиті моєї й за нашого неба край.
Не вженешся за ним, - дороги мої сміються.

Віддаляється тінь, чи образ, чи то лиш мара,
Наслідивши в мені глибоким відбитком кр

Любов Бенедишин
2017.10.17 11:59
Вишивала бісером
І була веселою…
Гойдалку підвісила
Високо під стелею.

Гойда-гойда-гойдечки…
Кляті злидні-хвойдочки
Обступили, каються.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Дмитро Ігорович Бугера Скорпіо
2017.10.15

Македонський Бицюк
2017.10.13

Вячеслав Даниленко
2017.10.13

Вікторія Лимарівна
2017.10.11

Валерія Соколова
2017.10.10

Галина Онацька
2017.10.08

Тарас Рільке
2017.10.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Маркіяна Рай - [ 2017.10.18 13:27 ]
    Понад плесами, тишами, веснами...
    Кришталем, дзвоном його невагомим,
    З першим снігом розталим увійшовши у душі спогорда,
    Порозкинули грані найтонші обіцянок і сподівань.
    Наче зрілість і рань схрестилися парними генами,
    Прищепились одне до одного серцевинами пагонів,
    Сподівання й обіцянки, кинуті мрій передзвонами,
    Не зійшли ні луною, ані веселками
    Понад плесами, тишами, веснами наших сердець.

    З першим снігом розталим відкрилось приховане, недоказане,
    І оспіване, хвалене, здалось не таким вже й шовково-зеленим.
    І хотілося більше соку налити в ці висохлі трави.
    І чекали веселок, котрим не зійти ніколи.

    Понад плесами, тишами, веснами наших сердець розколотих,
    Кришталевим сяйвом надій, і мрій передзвонами,
    Порозкинулись досі незримі, найтонші грані
    Сподівань перезрілих і обіцянок ранніх.

    22/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  2. Маркіяна Рай - [ 2017.10.16 17:47 ]
    Тепло-карим у горіхову ніч...
    Тепло-карим, у горіхову ніч,
    коли вітри колисанки свистіли,
    і медово пролитим затишком небо вдягаючи не спішили зорі до ранків,
    коли бранкою тиші гулкої добровільно й покірно назвалась святошна вишність думок,
    й серед викорчуваних днів їх впізнавано рідні останки
    корінцями чіплялись за серце й за пам'ять,
    коли ніжність моя верхівками паростків ще тільки лиш вчилась рости,
    тепло-карим подивилась на мене моя душа,
    і...
    дала мені пройти.

    11/02/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  3. Артур Сіренко - [ 2017.10.10 02:10 ]
    Тінь синьої кішки
    Сторінками книги століття-калічки,
    Сторінками цього збірника фейлетонів,
    Цього альманаху сумних анекдотів
    Блукає синя кішка,
    Що лишає сліди-плями
    На початку кожного розділу,
    На початку кожного зачину-реквієму
    По нашому буттю справжньому.
    Синя кішка розкаже сумну історію
    Людства неотесаного дерев’яного
    (А десь вогнище,
    А десь Час-палій
    Пожежу роздмухує,
    А ми все будуємо
    Хатки свої паперові,
    Кораблики свої шкаралупові,
    А ми все поливаємо
    Корені людей-дерев
    Давно посохлих).
    Синя кішка сновида
    Розкаже історію
    Мишей-людисьок
    Про звитяги їх сірі,
    Про битви їх хвостаті,
    Про королів їхніх волохатих
    Зубатих та сиролюбних,
    Про філософів шарудіння,
    Про ораторів писклявих,
    Про патріархів темної нірки,
    Про інквізиторів комірчини.
    А Місяць-дивак
    Все слухає, все зазирає-кліпає
    У ці хащі кипарисові,
    Де плете свою розповідь
    Синя кішка,
    Яка на осінньому вітрі
    Збирає каміння...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Любов Бенедишин - [ 2017.10.03 10:14 ]
    ***
    Зигзаги, прогалини, течії…
    Мистецтво шукає себе.

    Одухотворення виплодів зла.
    Заклинання зміїв руйнації.

    Митці змагаються за статус-кво:
    хто ж переможе –
    медіуми апокаліпсису
    чи маги апо-
    ката′статису*?

    Світ балансує над прірвою…


    03.10.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.68) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (6)


  5. Козак Дума - [ 2017.10.01 20:32 ]
    Стріли
    Образити людину сильну неможливо, та засмутити можна і її.

    Ми говоримо різними мовами, хоч слова і лунають одні.

    Щоб настрій вам не зіпсувати остаточно, я краще красномовно промовчу.

    За зроблене добро якщо подяки ти чекаєш, то радше ним торгуєш у кредит.

    На мові хто чужинській розмовляє повсякденно – тварюка то велика, так і знай.

    Болить душа за рід і Україну, та тільки в тих, у кого вона є.

    Козаків як кізяків в стайні розвелося.

    В кого скрута з головою – той махає булавою.

    Похвально правду в вічі говорити, біда лиш – в кожного вона своя.

    З лиця, говорять нам, води не пити, бо оцту вистачає зазвичай.

    Украсти – злочин, більше красти – бізнес, а грабувати – то політика уже.

    Немає в жоднім місці більше яду, ніж в дружньому жіночім колективі.

    Настала врешті-решт стабільність – підряд вже кілька років у багні.

    Тверезим поглядом окинеш нашу дійсність й відразу розумієш – треба випить.

    Примітивізмом віє у коханні, коли до сексу зводиться в нім все.

    Кому потрібен той „безвіз“, коли зарплата з гулькин ніс?

    Я думку про велике поділяю – з гармати по стерв’ятникам стріляю…

    Ти така крилата, бо зросла в Карпатах.

    Не зайво б лупонуть кефіру – тріщить башка після ефіру.

    Душа болить і серце плаче, бо дістає життя собаче.

    Якби я менше критиків тих слухав, то може б путнє щось і написав.

    Як твори з-під пера такі пускати – коровам краще вже крутить хвости.

    Він працював натхненно так і плідно, що не завжди витримувало ложе.

    Ерзац-інтелігенцію в наш час чомусь елітою частіш все називають.

    Поки із власними ми гнидами не скінчим – московські воші нам не по зубам.

    Вже скоро, брате, прийде розплата за спалені будинки й хати.

    Прекрасні незнайомки до тих пір, поки не познайомились ви з ними.

    В людину праця мавп перетворила, та де-хто не піддався й без турбот живе.

    Нині злодій у законі на державнім сидить троні.

    Згоріла не одна свіча від заповітів Ілліча.

    В ногах, казали, правди не буває, а зараз взагалі її нема.

    Затриматися краще не годину, аніж спізнитись на усе життя.

    Не помиляється лиш той, хто ніц не робить, а хто працює – завжди є що поправлять.

    Якби ми обирали так як треба, то може й не прийшлось би виживать.

    Хай краще вже ніякої не буде сім’ї аніж аби-яка.

    Якщо не раб чужою мовою говорить повсякчасно – велика то падлюка зазвичай.



    Рейтинги: Народний -- (5.31) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  6. Артур Сіренко - [ 2017.10.01 00:00 ]
    Попіл спогадів
    Моє рідне селище
    Засипає попелом спогадів.
    Стежка, що веде в минуле
    Чебрецем пахне – рожевим як сон.
    Збираю той попіл жменями,
    Забирає той попіл вітер –
    Вітер епохи,
    Несе той попіл по світу вітер –
    Вітер тьми.
    Моє рідне селище фарбоване в чорне
    (Там – в минулому),
    Моє селище шукачів каменю
    Чорного, але вогненного.
    Моє селище дігерів-копачів,
    Шукачів давно зниклого,
    Давно схованого – там, в глибинах,
    У безоднях темних,
    Серед тверді непрозорої
    Там.
    Розгрібаю той попіл спогадів,
    А він все падає, падає, падає –
    Наче сніг.
    Що шукаю я там – за Горою Лисою,
    За балкою Сніжною, Глухою та заметеною,
    Серед дубів давно зрубаних,
    Серед хат давно спалених,
    Серед колій, що ведуть у ніщо?
    Себе.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  7. Артур Сіренко - [ 2017.09.27 21:53 ]
    Осінній шлях
    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.

    Може колись ось так і помру,
    Споглядаючи жовте листя
    І слухаючи спів осіннього вітру,
    Коли шлях осені
    Дійде до хиткого мосту –
    Дерев’яного мосту
    Над потоком Часу
    Між двома існуваннями.

    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.

    Вона блукає між людей і собак,
    Між машин і трамваїв,
    Мимо будинків,
    Двері яких завжди зачинені,
    Навіть для осені,
    Навіть для осіннього вітру,
    Навіть для сліпих подорожніх,
    Навіть для кота, що бавиться
    З Часом, як з мишею.

    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.

    І хай над рівниною
    Летять зітхання глухі
    Осіннього вітру,
    Я знаю: мій шлях
    Тут – стежею асфальтною,
    Що в’ється гадюкою
    Містом байдужих людей,
    Біля дерев, що гублять
    На твердь землі
    Блискучі брунатні горіхи:
    Стук, стук, стук.
    Бруківка австрійська,
    Важке помпезне бароко
    Рудих кам’яниць
    І книжка зім’ята
    (Наче листок осені)
    Поета давно померлого
    З островів, де звикли люди
    Співати про смерть.
    Вітер сарматів, трава Кімерії.

    А осінь у Скіфії
    Так само сумна як війна.
    А осінь...
    Так само як кожна війна
    У нашій Загірній Країні
    Сумна чи весела – хто зна,
    І пісня сумна як весела війна
    А осінь...
    Як міст над рікою,
    Як шлях над водою,
    Як смерть над журбою,
    Як ми над війною –
    Сумна.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  8. Наталка Янушевич - [ 2017.09.25 12:53 ]
    ***
    Квадрати ринкових площ тримаються кістлявими кронами дерев за небо.
    Так вони випрошують у променів тепла на свої рамена,
    Чи, може, благають у хмар прогнати куряву подалі в закапелки.
    Годинники розбазікують на всі чотири боки про час,
    Наче ніхто не знає, що в галицьких містечках
    Він іде по-іншому або й цілковито знерухомлюється.
    Густо натицяні дахи та мури ховають жінок,
    Пошлюблених поляком, москалем чи німцем.
    Жінок, що іноді задивляються на сонце крізь вітражі,
    А бачать замурзані крамнички й вози з крамом.
    Жінок, яким в щоденному міському гаморі
    Учуваються кроки короля Данила.
    Жінок, чиї неподібні життєві мапи сходяться отут, на ринку,
    Як дороги всіх околиць в цілісінькій Галичині.
    Ці квадрати ринкових площ хочуть стати
    Ознакою державности, а не торгу, сили, а не провінційності,
    Але годинники не встигають, усе залишається, як було,
    Доки Юрій не покине жупу й не піде чумакувати,
    Доки Івась не покине кузні й не почне писати,
    Доки Соломія не заспіває...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  9. Олександр Жилко - [ 2017.09.25 08:24 ]
    Елегія світла
    Розібрати безлад у голові
    від кого тікати,
    до чого йти.

    Кадр за кадром засвіченою плівкою
    рухатись по минулому,
    ніби картою дивних пропорцій,
    чудернацьких проекцій.
    Із сходу на захід,
    бо все починається на сході,
    і закінчується ніколи.

    Увляєш скільки секунд минуло,
    поки сортувались фрагменти,
    щоби врешті показати те,
    чого не бачив першоглядач?
    Проявляєш кожну мить,
    котру зберігати не варто
    як пульсацію в скроні,
    відбитий ритм?

    Чорт, стільки всього,
    стільки всього відбулося
    в твоїй запломбованій голові.
    Скільки раз засвітити
    п'янку темноту
    єдиною краплею світла,
    аби знайти.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  10. Маркіяна Рай - [ 2017.09.24 16:23 ]
    Засяяла
    Засяяла!
    Дивись, як високо, і як недосяжно.
    Диво!
    Так просто й красиво.
    Дарів цього світу замало, щоб скласти подяку.
    Дарів мого серця...
    Зориться!
    Одна на цілім небі, та їй не самотньо.
    Не згасне.
    Не згасни, хто в ніч цю народжений!
    Іскриться
    Людям у серці.
    В цю ніч збагнути судилось землі незбагненність дива.
    Так тихо й правдиво.
    Як три найзавзятіші, що зі сходу,
    Несіть дари,
    Бо засяяла!
    Дарів мого серця чи вистачить?
    Дивись, як вказує де...
    Зориться.

    07/01/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  11. Артур Сіренко - [ 2017.09.24 02:38 ]
    Поле вестготів
    Я блукаю
    Серед подертого шовку Неба,
    Серед ластовиння
    Кирпатого бешкетника Сонця.
    А моїх волів черлених жене Час-сколот:
    Туди – за обрій чеснот,
    Туди – в жовту, як сніп, Іспанію,
    У Толедо на торжище,
    На забій – на арену,
    Матадору фантасмагорій.
    А ми мандруємо шляхом зоряним
    До моря гнилого соленосного-соледарного:
    Біло, біло, біло – у мішок по жмені їдкій,
    А може ми теж матадори –
    Тільки в минулому,
    У сонячному, неприкаяннаму,
    У шкіряному годиннику вестготів.
    А я все блукаю
    За сонцем услід
    Шукаючи Андалусію-тугу
    Навпіл – шмат війни горожанської,
    Шмат кориди, шмат тачанки
    І вогонь скоростріла –
    Просто осінь – про літо жарке спогади:
    Кожний листок золотий –
    Шматок літа іспанського
    Не в той край занесений,
    Не тим гідальго, але на арену
    Де глядачі сліпі жадають видовища.
    На арену, де Гемінгвей бородатий
    Розкаже тобі кавалок казки
    Про полювання
    Чи то на слонів, чи то на левів зубатих
    Чи то на заброд –
    На волохатих варварів.
    А я все бреду
    Полем жовтим вестготським
    Гішпанським та іберійським
    Сарматом-номадом
    Малюючи автопортрет
    Дивака-гідальго.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  12. Маркіяна Рай - [ 2017.09.23 12:47 ]
    Два міста
    Місто мрій не моїх, місто чужого болю,
    Місто левів і кави, місто надмірної втоми,
    Ти сьогодні подарувало мені занадто багато усмішок і занадто непритаманні для мене ролі,
    Ти вичавило до останньої краплі мою банальну недолю.
    Таких як я сюди віками заносило вітром з поля,
    Місто престижу й недопалків, місто культури і пустомовля.
    Ти колись ще поглинеш мене, коли я позбудусь волі,
    Та зараз мені треба повертатись на захід, щоб встигнути до сонця сходу.
    Бо я не закохана в тебе, місто зустрічей, місто барвистого зброду.
    Я закохана в інше, північніше, чуже. Я маю право!

    Я закохана в тебе, місто моїх недомовленостей,
    Моїх невирішених справ,
    Бо у тебе таке, Рівне, дихання...
    Ти приручило мене, ще коли я не знала про тебе,
    Ще сім епох, сім життів, сім років тому.
    Я сумую, місто, забери мене додому.

    02/01/17


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  13. Маркіяна Рай - [ 2017.09.22 11:32 ]
    Де дві дороги сходяться в одну
    Де дві дороги сходяться в одну,
    Щоби з'єднати заблукалі долі,
    Де вічність і буття настільки кволі,
    Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури -
    Туди злітаються прокинувшись Амури,
    Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
    Вистежують народжених одне для одного,
    Щоб задобрити у собі божка голодного,
    Й якби могли, то зачинили б за собою двері.
    Де й мудреці не мають доброї поради,
    Під місяцем, що медом заливає небо-стелю,
    Призначені побачення коханців у глибинах саду,
    Коли п’янить вже навіть запах винограду.

    Де щільно сплетені із руж тунелі,
    Що й сонце враннішнє їх не проб’є,
    І не прошиє променем яскравим
    Густого плетива одвічних таємниць
    Розмов приватних з присмаком терновим,
    Аж терпне тіло, та не терпне мить.
    Спинися мите! Дай же впитись щастям,
    Допоки милий серцю ще є тут.

    Там тіні двох зливаються в одну,
    Спиваючи із чаші насолоди
    Таку глибинну й незбагненну таїну
    В цілунку пристраснім.
    І погляди зчепились
    Безповоротно, аж втрачаєш глузд.
    Небесна твердь готова впасти в ноги
    Тій, що красою світиться без остороги,
    Марс і венера опускають очі ниць,
    Малюючи направду священну дивовижу,
    Немов одне лице сотворене із двох обличь.

    Там плечі тонкістю кленового листка
    Тремтять від вітру, а чи від знемоги,
    Й жага, немов прочанин, що дороги
    І бездоріжжя сотні літ топтав,
    Шукав, шукав, і врешті віднайшов
    Найсокровеннішу, омріяну святиню,
    Й помер утішений в підніжку власних мар.

    Там пальці переплетені вінками
    Так тісно й солодко, - нікому не віддам!
    Там хтось тремтить, а хтось здається дужим,
    Що часто це вважають за байдужість,
    Насправді ж – дух завмер, щоб не сполохать
    Отого дива, що одне на двох.
    Одні на двох шорсткі і спраглі губи,
    То пломенисті в пристраснім вогні,
    А то вже зовсім зблідлі від отрути
    Безмірних пестощів, що падають долі́,
    Але підносять ввись жагучі, грішні душі.

    Коханню й потопити, й окрилити до снаги,
    Воно як паводок являється стихійно.
    Тримай міцніше, пригортай надійно,
    Стискай в обіймах ласки-боротьби.
    То згодом вже покути і грізьби,
    А поки що люби!
    Люби!
    Люби!

    10/11/16


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  14. Маркіяна Рай - [ 2017.09.21 12:53 ]
    Кохати мушу
    Не знаю, чи сни мої хоч колись належатимуть тобі,
    Чи очі мої направлять додому твою заблукалу душу,
    Чи тишу ночей, чи мовчанку сердець порушу,
    Та знаю, є те, що робити я просто мушу.
    Я мушу хвилюватись, чи випив ти зранку свій солодкий і теплий чай,
    Ім'я твоє шепотіти, коли перехожі нечемно штовхають у плечі,
    В'язати на зиму для тебе/в шухляду м'які і виключно теплі речі,
    Молитись за тебе (та це у віршах не до речі).
    Я мушу про тебе щодня хоча б трошечки більше знати,
    Бо, знаєш, не можу, я просто не можу тебе не кохати.

    30/11/16


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати: