ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2017.12.18 12:44
Обставини життя повільно роблять асом.
Протиснешся крізь дерен, кар'єрний турнікет...
А там віншує Гена напівтверезий Васю -
Запевнює: "...достойник, обстріляний поет".

У борошні жіноцтво, пече ньюпалянички.
Зупинишся - бо вітер, обіцяна гроза.

Лесь Українець
2017.12.18 11:47
Ой не хоче, любі друзі,
Душа моя много,
Для самого - хліба кусень
І більше нічого.

Для матусі - здоров'я
А решта прибуде;
Я вмію боротися

Ігор Шоха
2017.12.18 11:24
Наша пам'ять війну і горе
не вміщає у голові.
Негативу емоцій – море,
позитиву… А їх – аж дві:
у сусіди корова хвора
подихає і
...селяві.

Ірина Вовк
2017.12.18 10:38
Якби на квітоньки – та не морозами,
На змерзлі вітоньки – та з неба грозами,
Не мліла б душенька від болю лютого,
Від болю лютого, у кригу скутого.
Баскими конями та й дивомостами
Саньми різдвяними стежками простими –
У заметіленьку та й до родинон

Софія Кримовська
2017.12.18 10:14
Ти був моїм до кінчиків думок,
ти був моїм так довго, аж до серпня.
Спекотний час медовим був, аж терпнув.
Минулося... Лиш пам'яті пилок

розноситься чи протягом, чи вітром...
Ти був моїм. Як з цього літа вийти?

Олександр Сушко
2017.12.17 17:37
Вставай, лебідко! Годі спати!
У ковбиках уже бурчить!
Неситий дуже. Бога ради
Розклепли око хоч на мить!

Щоночі я - гарячий мачо,
Удень працюю, аж худий.
А ти - зманіжена, ледача,

Олександр Сушко
2017.12.17 16:46
Я - простий, просолений моряк.
Лаятись не буду, браття, мир вам.
Кажуть, у жінок усе не так,
Почуття глибокі, наче прірва.

Корабель штормисько підганя,
Палубою пролітають хвилі.
А у ліжку тішиться жона,

Світлана Майя Залізняк
2017.12.17 16:27
Пасіонарій - завжди в небезпеці.
Крутяться шавки, хапають за п'яти.
Ловко живеться повсюд солопеці.
Нащо звичайне-осідле міняти?

Тхняве нахабство гілки вкорінило,
Гідність розтопчуть - збираєш самотньо.
Де ті криниці: поповнити сили?

Іван Потьомкін
2017.12.17 10:56
«Звідки взялась вона така»»
«Дивиться на всіх з погордою...»
«Не співає в нашім хорі...»
«Що ж дивного? Забули її батька?»
«Того, що луснув? Але від чого?»
«Пообіцяв, що, коли схоче, стане таким, як віл».
«Ви тільки гляньте, що витворя наша горд

Володимир Бойко
2017.12.17 01:04
Відчуття печалі і свободи,
Стогін муз на кладовищі мрій
І тяжке тавро прокляття роду –
Все змішав життєвий буревій.

Запливають кров'ю небокраї,
Всі шляхи ведуть на манівці.
В грішнім світі спокою немає –

Серго Сокольник
2017.12.16 23:41
Ми збираєм друзки від карафи кохання,
Що її аж по вінця собі налили.
Наостан залюбки налили "по останній"
І розбили минуле. Були?.. Не були?..

Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути
Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти,
Так серця лоскотав...

Олександр Сушко
2017.12.16 21:00
Що краще: косовиця в полі,
Чи телевізор і софа?
Труди фізичні - це мозолі,
А сите черево - лафа.

Коли ще був стрибучим шкетом
Щодня - гульня, дівки, синці.
А нині у руках планшети,

Сергій Гупало
2017.12.16 17:24
Радію римам і тобі
На тихій вулиці.
Слова минулої журби
До мене туляться.

Як не було, а ти – така
Реальна. Світу цім
Доречний сенс, що, мов ріка,

Ніна Виноградська
2017.12.16 15:56
Синочку наш, захиснику, солдате,
Не покидай так рано білий світ.
За тебе я молюся, рідна мати,
Щоб вижив і продовжив роду цвіт.

Ти плоть моя, оця душа єдина
Летить тобі у поміч, ніби птах.
Тобі в підтримку ціла Україна -

Ніна Виноградська
2017.12.16 15:53
Іще сніги не впали на охололу землю,
Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
Це передзим’я в світі, тому не відокремлю
Твої гарячі руки і льодяні слова.

Неначе не змінилось ніщо у нашій долі –
Робота, ліс і друзі, гітара на стіні.
Відчутне передзим

Лесь Українець
2017.12.16 15:24
Ох, мавочко, мавко,
Кохав тебе палко,
Сонце лягало,
Кохання палало,
Сонце прокидалось,
Серце калаталось...

Ой на полонині,

Ігор Шоха
2017.12.16 11:20
Поезія поезії – різниця.
У кожної пародії свої,
чужі жалі і чари нічиї.
А як душа душею освятиться?

І поки-що не відаю, чому
я читачеві не даю простою,
пишу усе, що видиться йому

Олександр Сушко
2017.12.16 09:21
Ми не лежали на Майдані,
І куля не попала в лоба.
Але в кишенях повно "мані":
Віват, Америко-Європо!

Ми не ходили у жалобі,
Дітей в могили не ховали.
При владі. А дурній худобі

Софія Кримовська
2017.12.15 22:05
Які п'янкі у тебе... Ні, та ні!
Твої цілунки не бентежать більше.
Не очі, ні! Не еротичні вірші....
П'янять мене оці солодкі вишні.
Натрусиш у полумисок мені?..

Марія Дем'янюк
2017.12.15 15:31
Все буде так як завжди:
Місяць,зорі, небо...
Тільки без тебе!
Улюблений святковий торт,
Солодкі апельсини,
І Дід Морз радіє без упину...
Тільки без тебе!!
На склі вікна сніжинки паперові,

Світлана Майя Залізняк
2017.12.15 14:57
Призабула, що таке любов...
Падають каркаси, град, колоси.
О жаго моя, ти де? Агов...
Так весталка храму, що в облозі,
Відчиняє двері всім вітрам.
Там за планом будуть каруселі.
Надрукую фото в Instagram...
І пошлю ідилію за Делі.

Іван Потьомкін
2017.12.15 14:55
Почти всех, кто в это время – начало седьмого – отправляется на работу или подработки, я знаю в лицо. Вот человек десять румынских рабочих. Все как один курят. Чтобы не попасть в их дымовую завесу, стараюсь подойти к автобусной остановке не прямо, а в об

Петро Скоропис
2017.12.15 12:51
Я би волив жить, Фортунатус, в полісі, де ріка
висовувалась би з-під мосту, немов з рукава – рука,
і щоб вільно впадала затоку, на всі п’ять пальців,
як Шопен, що нікому не показував кулака.

І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран-
тенор в арі

Ігор Шоха
2017.12.15 11:24
За обрії білого світу
поволеньки котиться віз
до осені нашого літа,
до гаю у колі беріз.

Було у нас біле і чорне –
як млою укриті поля,
де іноді доля пригорне,

Любов Бенедишин
2017.12.15 09:46
В долині зла, як на долоні,
Пасе війна залізних коней…

Кривавий схід. Пекельні кола.
Небес журба високочола:
Під жовто-синьою габою –
Герої зрадженої Трої.

Олександр Бобошко Заколотний
2017.12.15 08:55
Аскетів не люблять. Панують черевані.
(Крізь них не пролізти у жодну з потрібних ніш).
Купюрами смітять направо, наліво… тощо –
і їм віддають серця жінки чарівні.


2

Ігор Шоха
2017.12.14 22:42
Життя минає, мов кіно,
як течія в ріці.
Але живемо все одно,
коли спускаємось на дно
при самому кінці.

***
Коли описую ясу,

Іван Потьомкін
2017.12.14 18:18
«Тиждень вже минає – дружини немає.
Як без жінки жити? Слід її провчити».
На другому тижні жінка входить в хату,
А старий давай-но лайкою стрічати.
Тільки заікнувся, з ким вона гуляла,
Жінка - за качалку, а старий - під лавку.
Жінка - за лопату, ст

Олександр Сушко
2017.12.14 15:34
Аж під хмари злітають орли,
Еверестом здираються шерпи.
Чумаки! Розпрягайте воли!
Будем сало із бульбою жерти!

Після пляшки - у космос гуртом.
Після другої - висохне море.
Нам пороблено. Взято в полон.

Лариса Пугачук
2017.12.14 14:24
з марева пухнастої ніжності
висотати радість тонку
згорнутись клубочком щастя
тобі вив'язуючи тепло

вагітність любов'ю
простір заповнює тихо
маревом пухнастої ніжності

Сергій Гупало
2017.12.14 11:03
Йди за мною у дощ, органічний, як доторки уст
І логічний опісля єднально-інтимних історій.
А не можеш – чекай: я з тобою іще розберусь,
Віднайду почуття, що і досі відверті, прозорі.

Гострота символічна дощу електронно тече.
Розуміємо: близькості т

Микола Соболь
2017.12.14 06:18
Світлина – радісне дитинство.
Мене ще не торкнувся гріх.
Ні меркантильності, не втіх,
Ані підлоти, ані свинства.

Все чітко визначене днями –
Там у «чомучках» я тону
І на мої оті, – чому?

Володимир Бойко
2017.12.13 23:26
А потім не буде нічого
І вічна простелеться путь.
Тоді заволаєш до Бога,
Та буде вже пізно.
Мабуть.

Олександр Козинець
2017.12.13 19:59
Дві жінки вростають одна в одну теплом.
Між ними – мовчання, злегка помітні блиски.
Між ними, насправді, усе вже давно відбулось.
Та це не важливо. Між ними – близькість.
Вона визрівала з їхніх різних світів,
Ніжних доторків, що й непомітні ніком

Олександр Козинець
2017.12.13 19:57
Якщо вже про зміни – залишилось кілька дій.
Прокидається рано весна, вітрами кличе.
Допоки зі снів виринає майбутнє з минулих подій,
Мій внутрішній всесвіт цілує твоє обличчя.
Ранок у місті доповнює сіра легка імла.
В телефоні й мережі – сповіщення,

Олександр Козинець
2017.12.13 19:55
Я знаю жінку, яка поверталася двічі.
За спиною місто ставало їй сірим тлом.
Очам тим властивий поспіх та відчай.
А вся вона – ніби злам перед злом.
Це – гарна опція, мов чуттєвий тюнінґ,
Який я не сплутаю ніколи й ні з ким.
Це – струм, не одразу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Федір Трох
2017.12.17

Влад Войтич
2017.12.12

Сокор Сокор
2017.12.07

Валентин Коллар
2017.12.06

Анна Львова
2017.12.05

Ілейко Василь Муххабі
2017.12.02

Сергій Волинський
2017.11.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Артур Сіренко - [ 2017.12.15 14:19 ]
    Блукання сумної Ерато
    Час – кульгавий жебрак
    З торбою – Всесвітом,
    З торбою – Простором,
    З торбою, де ховаємось ми
    Разом з тією Порожнечею –
    Нескінченністю.
    Всі сидимо біля вікна
    За склом якого одна чорнота
    І жодної голки світла
    Для ока сліпого, для шкіри
    чутливої
    (Люди-безхатьки бачать шкірою)
    Крила комах
    Ти збираєш, Ерато,
    Замість квітів прозорих
    У букети синього Неба
    (Нам літати, їй плакати,
    Нам падати, їй плакати,
    Нам помирати, їй плакати
    Завжди).
    Люди шукають знаки,
    Що писані давнім шрифтом
    На крилах птахів,
    На панцирах черепах
    (Повільних панцерників)
    А горах Еллади
    У кам’яній хатці
    Досі живуть люди
    Які вірять,
    Які просто впевнені,
    Що Гомер був зрячим.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  2. Лариса Пугачук - [ 2017.12.14 14:39 ]
    Мелодія
    з марева пухнастої ніжності
    висотати радість тонку
    згорнутись клубочком щастя
    тобі вив'язуючи тепло

    вагітність любов'ю
    простір заповнює тихо
    маревом пухнастої ніжності

    14.12.2017


    Рейтинги: Народний 5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (13)


  3. Артур Сіренко - [ 2017.12.11 21:33 ]
    Збирач горіхів
    Я збираю горіхи,
    Які падають з дерева,
    Що намальоване на стіні
    Мого кострубатого сну.
    Я кладу до кожної жмені
    Дітей горбатого катеринщика –
    Таких сумних, як грудневий світанок –
    Три горіхи з шкаралупою
    Кольору зимового неба –
    Сього бородатого старця –
    Чорнокнижника Собачої Зірки.
    Я кладу у теплі долоні
    Замурзаної попелюшки,
    Що міняла свої плаття подерті
    На сліди сонячних зайчиків –
    Три горіхи з тьмяною шкаралупою
    Кольору травневого нечуйвітра
    (Грай, вітре, грай
    Пісню босоногих бузьків:
    Чорногузів міста крейди
    І поцяткованих писарів).
    Я збираю горіхи
    Тверді, як віра алхіміка
    У збіговисько готичних літер
    Книги, яку продали в Венеції
    За шматки металу блискучого.
    Я збираю горіхи,
    Що падають з намальованого дерева
    І дарую їх дітям,
    Які ніколи не народяться,
    Які бавляться потойбічними іграшками,
    Незримими ведмедиками
    Снів моїх волохатих.
    А ці горіхи все падають
    На бруківку покручених вулиць
    Міста, де ніхто не живе,
    Навіть той катеринщик,
    Що співає псалми апостола горобців,
    Навіть він
    У цьому місті чужий –
    Перехожий.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  4. Олександр Сушко - [ 2017.12.11 07:53 ]
    Темрява
    Глибочінь

    Іду в офензиву.
    Маркітні песиголовці
    Здирають шагрань зі своїх думок.

    Кучуру тут немає місця:
    Його шия не пристосована до вирла,
    Гнеться, ламається.

    Йому б втекти у бакай,
    Шубовснути у столезову осоку…
    Не встиг. Рак накинув зашморг,

    А щука затягнула петлю.
    Вечоріє. Цьвохнув лилик.
    Мавка розклепила око.

    Качур мертвий.
    Щука доїдає голову. Рак учепився в пір’я,
    Перебирає клешнями.

    Чорнобог плескає в долоні:
    Сполом до ранку вони повечеряють,
    Залишиться кістяк.

    Він упаде на піщане дно.
    Марена зробить в ньому кубло.
    Чигатиме на самицю,

    Яку прищуватий юнак
    Зловив на хробака ще позавчора.
    Амнезія. Катарсис. Пробудження…

    листопад 2017р.


    Рейтинги: Народний 4 (5.31) | "Майстерень" 4 (5.25)
    Коментарі: (5)


  5. Сонце Місяць - [ 2017.12.11 06:28 ]
    Сигарети vs. Цигарки
     
    Примітивний такий наїв
    чиркати запальничкою
    черкати рядки за
    стійкою будь-яким
    час у відставку
    ранкова злива
    стерті кути
    розплетене сяйво
    кривих цигаркових
    & як недоля
    хай буде
    дим


    *

    Час від часу знайтись у
    сподівано захаращених
    апартаментах
    вийти на півгодини
    вернутись до тями
    через рік вірогідно
    жорсткість
    ступор &

    Немудро мандруючи
    обдертими лавами
    транспорту шурхіт
    розтерті відтінки
    перехожих
    північні тунелі
    пляшкове скло
    переходи від-до
    вени афектно різані
    гіпнотичні
    перетини міст

    Трощити ламати
    відразливо крихко
    святкувати загибель
    речей
    якимсь терпким днем
    невиразних дахів у
    вуличну синь
    присмерк зібгану
    пристрасть скраю
    постелі смерть

    Обіймаючи


    *

    Сигаретами цигарками
    ретушована пара
    кавова на сходинках
    кроки у люстрах
    ще погляд
    спокусливий локон
    підмалювавши усмішку
    па прощальне
    зірками розшита сукня

    Пані Знада, ніжним
    із поглядів
    мовою сновидінь
    етерність
    натяк & начеб
    знавіснілому
    світу
    всупереч

    Кохана.









    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  6. Шон Маклех - [ 2017.12.02 22:11 ]
    Господар дому сього
    Господар дому сього
    Ніколи не запалював свічки:
    Серед темряви пантрував
    Скарби краси нетутешньої.
    Господар дому сього
    Не продавав нічого й нікому,
    Тільки купляв – це – нетлінне.
    І зачиняв у скрині
    В домі, де завжди було холодно,
    Де завжди в димарях було порожньо,
    Навіть для сажотруса-вітриська,
    Навіть для холодних вогників-потерчат,
    Навіть для них.
    Господар дому сього
    Читав у темряві:
    Книги, що писані в повітрі,
    На чорних сторінках ночі замість паперу.
    Господар дому сього
    Йшов, повертався,
    Шукаючи непотрібне й незриме,
    Ніколи не грівся біля язиків полум’я
    (Бо навіщо?),
    Сміявся з важкості золота,
    Малював холодом,
    Не зазирав у дзеркало.
    Хтось може й бачив
    Обличчя його бліде,
    Але не оцьому домі
    Вічної темряви...


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (3)


  7. Шон Маклех - [ 2017.12.02 21:33 ]
    Довершено: Місто Голосу
    Так незвично бачити Фавна
    З флейтою кумедних слів,
    Фавна, що бігає вулицями Міста
    Босоногих пасторів-козопасів,
    Не Міста Мефістофеля й Фауста,
    А Міста Голосу й Фавна.

    Так кумедно – споглядати Фавна –
    Пана з ногами волохатими,
    Клишоногого козлорога-танцюриста,
    Що співає пісню радощів
    Лісового квіткового Еросу
    Серед Міста Голосу –
    Міста дзвінких трамваїв –
    Залізноколесокрутів.

    Місто, що висить голосами в повітрі –
    Місто тендітної радості:
    Кіфар та оголених тіл:
    Беріз-німфоманок та крамниць-пегасів
    (Якщо летіти, то в небо)
    (Там, де звуки Галактики)
    (Де панфлейта вічності)
    Місто білявих скрипок –
    Місто мітів та звуків Меркурія
    І тракійського Аполло –
    Ліхтарника нетутешнього,
    Не егейського, не атоського,
    Не лідійського,
    Навіть не лесбійського:
    Він теж соромився одягу
    Наче Аркадій-жрець.
    Музика. Муза. Ерато.
    Дайте його перейти
    По вулиці Міста Голосу
    Зі своєю кіфарою
    Мимо розбитих глечиків
    Остракізму.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (1)


  8. Леся Геник - [ 2017.12.02 09:46 ]
    Грішна
    Так, Боже, я грішна.
    Бо думаю, що комусь ліпше за мене.
    Бо думаю, що комусь легше
    і болить менше за моє.
    І хоч знаю, що це не так, та продовжую
    далі думати про це.
    А тим часом з мого черепа виростає чорний дуб,
    а на його гіллі розпускається тільки сухе листя.
    Я думаю, що полию та й листя зазеленіє.
    А воно від кожного найдрібнішого подиху вітру
    опадає.
    Хоч полито добре, аж вода дзюркотом
    тече по моїх скронях.
    А спинившись на загаті горла,
    буйно проривається до душі,
    кожного разу затоплюючи її по вінця.
    Але це добре, бо тоді там
    вимирають малі гаденята,
    котрі кожний день підкидає світ.
    Після того потопу стаю чистіша,
    хапаю в руки сокиру
    і йду рубати дуба.
    Череп болить, кістки скрегочуть...
    Проте коріння вперто тягнеться до серця.
    І... перемагає...
    І знову свідомість сковує тугими лещатами уїдливих думок,
    що комусь є ліпше, як мені.
    Що мені є найгірше.
    А з кровоточливого кореня надрізаного дуба
    зачинає рости вже двійко молодих дубків,
    на гіллі яких розпускається
    сухе, непритомне листя.
    Так, Боже, я грішна.

    10.11.17 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (2)


  9. Анна Віталія Палій - [ 2017.11.26 17:57 ]
    Парадокси любови. Час
    1. Радість – у дні моїм.
    Темрява згущується до світання.
    Приймаю твою темряву, о часе!
    Заради світла.

    2. Не йтиму проти часу,
    шукаючи щасливих доріг у минулому.
    Не обганятиму часу,
    щоби не втратити можливостей нинішнього.
    Іду із часом ні, не за руку, –
    дотиком серця і розуму.
    Іду з ним через біль
    болем.

    3. Не поєднані руками, –
    поєднані поглядом.
    Не поєднані поглядом, –
    поєднані простором.
    Не поєднані простором, –
    поєднані часом.
    Не поєднані часом, –
    поєднані Богом
    у любов.

    4. Не розділить уже
    ні час, ні простір,
    бо у дусі ми
    поєдналися
    чистотою.

    5. Пелюстками долонь
    тримаю твоє нестаріюче лице.
    Зістарилось?
    Керуючий часом
    обирає відповідність.

    6. Твій час – потребою радості
    моєї.
    Мій час – потребою відречення
    твого.
    Яка ж невідповідна відповідність.

    7. У долонях мого серця – ти,
    у долонях твого серця – я.
    І так до безконечності.
    На завершенні безконечності –
    Бог.
    До Нього мільярд часів – мить.

    8. Щаслива вічність –
    то висока Любов,
    яку винесли із Землі.
    15. 05. 2016 р.




    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  10. Олександр Ткачук - [ 2017.11.26 14:41 ]
    Вірити
    Два листочка кружляють свій танець
    то піднімаючи угору по вітряних сходинках в надії
    то падаючи вниз разом з краплинами холодного дощу
    Збиваючись з ритму та інколи забуваючи мелодію

    Один з них зелений та усміхнений
    Інша з темно червоними крапельками які розсипані мов перлини

    Які вони були тоді?

    Тремтіли від близькості
    Насолоджувалися осінню, снігом та хмарами
    Так особливо хмарами які пролітали над ними
    Непевно та боязко

    І всі ті миті та безмежна краса навколо
    Так легко на всі груди...
    І навіть потім та беззупинно...
    Наспівуючи свій мотив майже щоранку

    До речі,
    Як там він починається?
    З лівої чи з правої?
    І чи треба дивитись в очі та вірити
    В неймовірність їх.


    Рейтинги: Народний -- (4.79) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  11. Шон Маклех - [ 2017.11.26 13:28 ]
    Довершено: Місто Юрби
    Місто-мурашник, місто рудих тарганів,
    Де стіни вулиць будуються з однакових тіл,
    Де замість бруківки сліди важких чобіт,
    Де замість вікон мільйони відкритих очей,
    Де замість автомобілів істоти, істоти, істоти,
    І замість дротів емоції – ненависті і жадання
    Хліба й видовищ. Не місто, а вир – лап і голів,
    У цьому місті люблять театр-видовище,
    Для цього посеред юрмища теслі майструють
    Теслі тешуть, цвяхують ешафот дерев’яний.
    Будуть там грати вистави – вистави ножа й металу,
    Вистави нових емоцій – вистави великих змін.
    Для кого слава на мить, для кого влада назавжди,
    Для кого наркотик емоцій, для кого нитки маріонеток,
    Тільки вистава та сама – постійно, тільки все те саме
    Повторюється: вистава вохри й ножа, але байдуже,
    Це Місто Юрби. Тут закони диктує Плутон
    Писарю-нумізмату з папірусом жовтим,
    Що погризений тарганами – тими,
    Що живуть в голові, яку носять на плаху паяци:
    Сьогодні і завтра, в неділю нероб і в будні сірі,
    Бо юрбі треба свята – щоденно –
    Свято ножа і вохри рудої, тої що зрошує
    Землю і дерево, тої, якою кроплять юрбу
    В ім’я юрби.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  12. Ірина Вовк - [ 2017.11.24 16:22 ]
    Акростих із квіткою орхідеї
    З-надою
    Л-еліяно
    А-роматом
    Т-ендітних
    О-рхідей
    У-поваю
    С-миренно
    Ти – моє
    А-нгелятко!




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  13. Наталка Янушевич - [ 2017.11.23 23:39 ]
    Листопад
    Цей місяць по шию вгрузає в ночі,
    Його світанки - як немічний хворий,
    Бліді, худі, сірі.
    Його смак - у вогкості туманів
    чи прілого горіхового листя.
    Його подих - тоненький промінь,
    Старий спогад про життя,
    В якому було літо, прянощі та зорі.
    Цей місяць сторониться людей,
    Мов пропащий самотній дивак,
    Який не вміє як слід
    Трусонути легким снігом,
    Влаштувати веселе свято,
    Додавши людям трохи сили.
    Але серед усього цього занепаду
    Поміж голих стовбурів,
    Поміж бетонних коробок,
    Поміж пекучого холоду
    Обличчя людей починають сяяти
    Зсередини, як ліхтарі.
    І це завмирання
    Здається навіть доречним,
    Бо тоді добре видно,
    Як мені світять люди.
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (2)


  14. Ярина Боярська - [ 2017.11.22 23:17 ]
    За що?
    І знову крик
    Заповз у душу
    Беззвучний..
    Так болючий,
    Ти чуєш їх -
    Серця всіх невмирущих,
    Що сотнею злягли
    За просто так.

    Вони кричать
    Аж серце крає.
    Люди схаменіться.
    Невже усе було даремно?
    Невже забули
    Той майдан,
    Де всі стояли за майбутнє?

    Тепер забились у комірки,
    А мати плаче:
    Боже, ну за що?
    Чому його?

    А стало краще?
    За що було убито
    Стільки душ?
    Відправлено туди
    Майбутнього вождя,
    А може просто батька.

    Мамо, за що помер наш тато?
    У відповідь мовчанка,
    А горло здавлює обіда
    І дусить так, що сил нема,
    А перед очима та картина
    Як пуля серце пробива.
    Ну і за що? За просто так.
    22.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Леся Геник - [ 2017.11.22 20:41 ]
    Я буду говорити до тебе віршами…
    Я буду говорити до тебе віршами...
    Буду кричати мовчанням, закутим помежи рядками...
    Почуй... Почуй мене... Почуй!
    Бо мені болить так само, як тобі!
    Бо в нас однакова мука на двох.
    Бо в нас одне печальне небо на дві душі!
    І одна заслабла осінь...
    А ти й не підозрюєш...
    А ти й не припускаєш,
    уперто ховаючись від мене
    під наметами своїх чорних хмар.
    За безсиллям сірих мурів, на яких викарбувана
    твоя палка любов до світу,
    твоя невимовна любов до життя.
    Саме така, що звила колюче гніздо і в моїх грудях!
    Саме така, що воркує одинокою сивою голубкою в моєму серці!
    Саме така...
    Благаю тебе, відчуй...
    Благаю тебе, прочитай...
    Бо дощ із твоєї хмари падає і мені на голову.
    Бо й мої плечі обдряпані сухим колючим гіллям осені.
    Тієї осені, котра не має чим прикрити свою боліючу наготу,
    і безпорадно тулиться до наших віршів,
    як до останньої надії -
    надії на своє спасіння...

    5.11.17 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (12)


  16. Олександр Букатюк - [ 2017.11.22 17:22 ]
    незна_ємкість
    незнайомкою пахнуть всі квіти
    вона як гілочка бузку що зацвіла
    за пів крок:у від зими
    була і хто зна…

    з:га:дати намагаюся майбутнє
    та вщерть думки забиті битієм
    а зона спогадів прига:дує чуже

    приречений за всіх забудьків пам’ятати
    бинтую пелюстками квітів рани




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | ""


  17. Олександр Букатюк - [ 2017.11.22 12:02 ]
    БІЛЬШЕ НІЖ ВІРШІ (добірка в УЛГ)
    ***

    я вивернув світ на:ви:воріт –

    тіровиван тівс

    і вістря знань солодко запекло в грудях:

    слова ще не було

    і ти маєш честь його вимовити

    завжди вперше



    ***

    витесую зі слів –

    вікна і двері

    столярую як Ви

    привиди вишень зрубаних

    щоночи туди приходіт

    де ми з Вами

    про все на світі

    мовчьили…

    вікна і двері

    плачут за вами

    щозливи

    а я ньи бо вже м віріс до стели

    чуєте діду

    я про вас вірш написав

    так зроду більше й ніхто

    не називав мене своїм народом



    МОВА В КРЕДИТ

    ми – діти у:я:ви

    вічні неВИмовлята

    нам ця мова ви:дана в кредит

    не для мар:нот:ратства

    пеню примножує борги

    кожНЕ СЛОво треба повернути

    я все сплачу за вас мовчанням

    але допоможіть мені/собі

    окрасномовнюймо тишу



    БІЛЬ:ШЕ

    ніч робить вікно

    дз;ер:калом зорових від:лунь

    вже бачу більше

    ніж дозволяє зір

    чую більше

    ніж хоче слух

    кажу значно більше

    ніж коли би говорив



    ЯК:ЩО

    якщо я – шах:ова фіг:ура

    у ваших рук:ах

    то ви будете ходити мною

    куди я напишу



    ***

    сорока:град:у:сні думки

    ч:хати хотіли на град:у:сни:к

    піґулки від температури

    та інше ітеде

    їм би пропУСТити мене

    через м’ясорубКУ ПОезії

    заради чергового вір:ша



    ВИЩА МАТЕМАТИКА

    се вам не шТИРи плюс штири

    а вища математика поезії

    верліброалгебра віршегеометрія

    число Пі

    поміж рядків



    ВІДМОВА ПІД ПОСАДИ ПРИВАТНОГО ПРОРОКА

    я б щось вам напророчив

    але все вже з:дій:снилось

    і я не хочу працювати при:ват:ним пророком

    це ж невдячна справа

    бо всі пророцтва то застереження

    щоб не сталося найгіршого

    а ви (ті що дума:є:те ніби я не до вас)

    сприйняли одкровення про те що не дай боже

    ніби заповідь обов’язкову для ви:конання



    ЧОРНІ ДІРИ СВІТЛА

    щоб освітити в тобі цю мить

    всевишній мусив щось спалити

    Микола Біденко



    коли в собі спалюєш сміття

    допікають внутрішні опіки

    злазить шкіра душі

    але стає тобі ви:дно в середині себе

    слова – чорні діри світла

    витягують з вас зайве

    затягують вас в себе



    ВИ:ХОР

    що мені цей вітрисько

    коли в:нутрі:шній вихор

    не дає розслабитись

    навіть під час нібито сну

    ви – хор в моїй голові

    сядьте тихо і читайте дАлІ

    бо таки буде



    В ДОРОЗІ ЗАЛІЗНІЙ

    якби цей потяг знав

    яка у 6-му вагоні

    пишеться поезія

    став би космічним лайн:еро:м

    або зав’язав би себе у морський вуз:ол

    за:лежить від того

    з чиєї ми поезії

    всевишнього чи всенижнього



    ПРИЙДЕ:ТЬСЯ

    простір пропливає повз

    бачу через вікно

    скло якого з піску часу

    і простір тікає з-перед (з-під) очей

    і час перероблений на недодзеркало

    прийдеться за все брати;сь самому



    ***

    крила в середину ви:росли

    ніби вмуровані в тіло

    ось чому мені в мені так тісно

    ось чому небо моє – дорога

    бути поет:ом це вже аномалія

    гріх бути трішечки смертним богом



    МОЇ ЗАПОВІДІ

    бути художником якого

    пише з на:тури власне полотно

    бути скрипалем

    з якого скрипка видобуває музику

    поетом бути

    якого висловлює невимовність



    ВІДОБРАЖЕННЯ В МЕНІ

    кожНА Джоконда пише свого да вінчі

    на полотні пам’яті людства

    поезія пише біденка

    як найкращого бігуна

    на олімпійських іграх творчости

    ви:пиймо болюче безсмертя

    за кеЛИХ миті сп’яніння

    слово – вино з жил роз5-ого нами

    одного з нас

    рим не римує зем:лю

    яка накивала 5-та-ми

    з п:лю:щем над прірВОЮ

    повітря верлібрує

    з легень в легені

    я в само:му собі ві;добра:жуюсь



    ПЕРЕПРИСЛІВ’Я

    біль:шість не живе

    і меншоСТІ Не дає

    сам не га

    і другому не да

    більшість вічно щось ліліпутає

    а меншості цей світ замалий за розміром

    зате один худОРЛЯвий з меншості

    важить більше ніж всЯ БІЛЬшість разом узята



    ЖІНЦІ, ЯКА ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА ПОЕТА

    у Києві є сиротинець длЯ Книг

    у ньоМУ ЖиВЕ Жінка

    яка свої крила віддає іншим

    аби літали

    їй же достатньо одногО ПЕРА і спогадів

    щоб злетіти в печальНЕ НЕбо слова

    це Вона віддала мені кілька книг-сиріт

    із серця В СЕрце

    одні я передав на всиновлення кільком об:рани:м

    другі всиновив сам хоч навіть не покликаний

    бо йду не чекаючи особ:лив:ого зап:рошення

    бо майбутнє не терпить запізнення

    ми з:уст:рін:емо:сь тепер

    і я розповів цьому г:ордо:му майбутньому

    цю віршежитт:єву історію



    МИ КОЛА

    безусто кличу: батьку

    а кола на воді:

    ми тут – усюди

    бо бути там то бути

    у всіх місцях де треба

    ОДНО:ЧАС:Н2О



    БІЛЬШЕ НІЖ…

    слова – лиш корки

    відкорковуйте поезію

    яка більше ніж поезія

    вино в цих пляшках

    саМЕ СОбі істина

    воно – листи кожному з я

    пийте цю мову

    з букетоМ АРОматів мовчання що

    звукоспоріднене з щойНО ВИМовною тишею

    це більше аніж слова

    більше ніж просТО Мова

    в абетці якої й не:ви:дим:і літери є



    ***

    час вальсує

    снів сім’я сіє

    вірші народ;жуються недоношеними

    без кесаревоГО РОзтинУ СЕрця



    ***

    моє особиСТЕ Життя

    зукраїнилось до ручки

    дверної

    грудка моєї землі

    не знає кордонів і митних контролів

    плането моя чого ж тобі

    чорнозе(и)мній так не по собі в мені

    у ворога піД НОгами ГОРИш

    а в моїх руках стаєш глиною

    тому я знову щось

    ліплю двопало устами



    О ПІВ БЕЗ ТЕБЕ

    година в години питає:

    котрий я

    та відповідає: о пів без неї

    не циферблатний

    не пісочний

    сонячний

    я

    тік-такаю і тік-нікаю

    Б:УК:раїнською



    ***

    при:світ:іть тем:р:явою

    кажу без слів а ВИ Не чуєте

    нічого не видно в цьому штучному світлі

    не латайте чорні діри

    у одній на всіх Гам:і:в:ній Сорочці

    не стійте осторонь

    пишіть зі мною цей вірш



    ***

    час – недоношене дитя вічности

    горе вам радісні

    бо хто не знав бо:лю

    не в:і:дає щастя

    як:ого нема-

    є



    ***

    ви:воджу на чисту воду

    плями полум`я

    читаю поміж плес:

    не знаєш броду не лізь у-

    б`є / і санскрит сонця

    сухим з воДИ ВИй:шов

    сто:я.вши біля води

    рву греблі по:думки

    йду за водою про:ти течії

    річка рве береги обрію

    і краплею точить залізобетон-

    НІ Черепи міСТОПечер



    МОНОЛОГ НЕНАРОДЖЕНОГО

    скільки ще століть

    но;ситим;еш мене Мамо

    в своїм лоні

    я вже давно навчився говорити

    і ходжу вже віки

    лабіРИНТАми твого серця

    я – одна з крапок над Ї

    в твоєму імені

    і в нареченні солов’Їв

    які докаркались до ручки

    може ти мене бережеш від світу

    але він і звідСИ Мене дістає

    з-під твого серця

    Мамо дозволь мені народитись

    хоч перед смЕРТЮ

    аби всі знали що я таки в тебе

    є



    ***

    народ:жені ні плачуть НІ Сміються

    природ:же:на з:дат:ніс;ть – кричати

    а вже потім – за:ходи:ти.ся

    плачем і сміхом но-

    гами і нарешті – словом

    щоб повертаючись згодом

    в новонародженість –

    все більше хотіти мовчати

    на те ж і немовлята щоб не вимовляти



    ДОЛЯ ЗУБА

    1.

    я – вирва:ний ким:ось зуб

    який бо:лить сам по собі

    бо вже ніч:ий

    позащелепний

    мене проміняли на золотий

    ось я в мишачій норі

    давно с:писаний на сміттє:звали:ще світу

    тут мені й місце

    так мені й треба

    бо гляньте що я натворив

    на попередньо-наступних сто:рінках

    книги без початку й кінця



    2.

    Вам нікоЛИ НЕ вир:вати мій корінь

    хоч мене давно депортували з раю усмішки

    я залишу його вам

    аби боліло одній на всіх голові

    бо пам’ять жиВЕ ЛИ:Ш КОЛИ болить

    бо вона – високовольтна лінія голосу

    зуби мудрості цураються мене зуба безуму

    бо вСІ РОзуми поїли

    я ж голодом ситий

    ви замінили мене й моїх братів

    зубним протезом

    так можна пхати до рота

    все що завгодно

    так можна НЕ БОяТИся кар:і:є:су

    але я завжДИ ВАм болітиму і не дам вам забути

    про всі ви:биті зуби

    поки всевишній стоматолог не запломбує

    всі наші чорні діри



    ВЕЛИКЕ змалЇння

    комашина на пів крапки

    бігла полем по корону

    Ярослав Ясінський



    стаю щодень дріб:ніш;им

    ось вже менший за кома,шину

    яКА ЗАВбільшки з пів крапки Ясінського

    але чим більше меншаю

    тим світ стає безмежнішим

    і вже мені значно ближче до неба

    що вкриТЕ ТРАвою й камінням

    шукайте мене в районі двокрапки над Ї



    ***

    сорокоУСТа поезіє

    відпусти гріхи…

    на прощу



    ***

    куди по:діти;сь серцю-біженцю

    коли наглухо зачиНЕНІ всі кОРДОни

    може назад

    у безмежжя



    ***

    замкнув серце на де:в’ять замків

    по цей бік

    людство

    тепер ти в моєму серці



    м.Івано-Франківськ


    дата публікації - 02:11:2017


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "http://litgazeta.com.ua/poetry/bilshe-nizh-virshi/"


  18. Артур Сіренко - [ 2017.11.20 23:53 ]
    Не повторюй слова осені
    (Триптих)

    Перший подих вітру

    Не повторюй слова осені –
    Намарно – осені сірих Пегасів.
    Не повторюй цієї музики –
    Музики скрипки холодного вітру:
    Най пам’ятають її собаки
    Кольору олова з очима-зірками.
    Місяць – алхімік старий
    Наливає ночей ртуть у чашу серця.
    Не повторюй зміїне шипіння
    Падолисту-водяника,
    Володаря мокрих каменів.
    Не повторюй – нині всі змії сплять –
    До весни. Доки вино холодне
    Крові вужа не стане вогнем.
    Не повторюй нічого,
    Навіть Сонати Вужа, краще мовчи
    Слухай вітер пізньої осені...

    Другий подих вітру

    Чорні кораблі останніх днів:
    Падолистові ночі – це голландці
    У камзолах з блискучими ґудзиками,
    Яких привів у порти Ямато,
    У місто моє без сезонів
    П’яний капітан-вітровій –
    Одноокий шкіпер холоду.
    А вітрила кошлаті...

    Кульгавий щур осіннього вечора
    Гризе сир рапсодій
    У мишолапці музичній:
    Де заблукав ти - хвостатий Моцарте,
    Волохатий Йогане з чотирма лапами,
    Що лишають сліди-ієрогліфи
    На партитурі життя?

    Третій подих вітру

    А я все не вірю,
    Що скоро землю крига скує,
    Заморозить час-лиходій
    Все сподіваюсь на щось
    (Намарно).
    А я все не вірю,
    Що голим деревам-повіям
    Набрид холодний дощ-злодюжка,
    Що вони чекають білого снігу,
    Як одкровення, як знак чистоти,
    Як очікували гейші Едо
    Проповідника в чорній рясі,
    Що дихав димом і малював
    Знак «Десять» в повітрі майбутнього.
    Пізня осінь – це танець метелика мертвого,
    Обірвані крила якого несе
    Самурай-вітер,
    Що складає останнє танка,
    Відчуваючи лезо катани холодне
    М’язами живота – ще теплими:
    Ця людина не хоче
    Лишатися серед осені
    Живим роніном.
    А на вулиці мертвих дерев і собак
    Двірники замість кленових пальців
    Замітають листя карми.
    А я цієї осені посадив вишневий сад
    На околиці Хіросіми.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  19. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:45 ]
    це не сніг
    це не сніг
    це попіл
    над містом моїм
    солдати вмирають
    у вічність себе запихають
    тіла їх татуйовані
    додому везуть
    винувато батькам вручають
    прапор майорить над площею
    і мер такий красивий в хбшці
    про патріотизм щось верзе
    сніг дійшов до столиці
    зима перемогла
    я п’яний додому плетусь


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  20. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:56 ]
    лист іммігрантові
    чуваче hello
    як же ти вчасно звалив
    знаєш вже й лице твоє згадувать впадло
    що розказати

    тут все як завжди
    хтось любить
    хтось скрився
    хтось спився
    скурився
    сколовся
    спаскудився
    скурвився
    знудився
    вмер

    Танюха твоя кохана зі школи
    знов народила
    третя дитина
    від третього мужа
    а тобі ж вона так й не дала

    ти ж знаєш на Сході війна
    вчора Саню привезли
    двухсотий
    дядя наш кореш двухсотий
    та і я тепер
    у військо подався
    «прапора» скоро дадуть

    дружина
    дитина
    хатина
    скотина
    десята частина
    я це все не покину

    будем прощатись
    пиши як там у тебе життя


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:46 ]
    пісенька про патріота
    навіщо тобі бронежилет
    і автомат у руках навіщо
    навіщо тобі кулемет
    і кулі над головою свищуть
    ти знаєш що #утін #уйло й ідіот
    а ти патріот ти – патріот

    ця пісня для патріотів що сидять у окопі
    ця пісня про патріотів складена у окопі

    ну-бо давай спробуй засни
    під постріли граду вибух снаряду
    і мертвий товариш лізе у сни
    бери автомат і вали цих гадів
    комбат все кричить розірваний рот
    що ти патріот ти – патріот

    ця пісня для патріотів що сидять у окопі
    ця пісня про патріотів складена у окоп


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:45 ]
    пам’яті Аміни Окуєвої
    Басмала який дощ
    осінній вечір гасить
    Аміно тобі ж не страшно?
    Суро віра ж сильніша за страх?

    усе уже сталось
    і кулеметна черга дощу
    і довбаний АК
    і твій хіджаб у крові


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  23. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:32 ]
    у вікні місяця кругле обличчя
    у вікні місяця кругле обличчя
    безсоромне й бліде
    від його холодного погляду
    закривається хворий у ліжку

    за роялем патлатий Том Йорк
    густий дим його голосу
    поволі заповнює простір
    ось так помирає квітень


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Макс Личко - [ 2017.11.18 19:44 ]
    давай колись знову народимось
    давай колись знову народимось
    я так само стоятиму під твоїми вікнами
    ховаючись від світла зрадливого ліхтаря
    аби ти не вгледіла мою слабкість

    а ти собі тинятимешся не зі мною
    або за ноутом лайкатимеш мої вірші
    або малюватимеш оголених дівчат
    або спатимеш солодко як сніг

    а потім ще колись народимось
    у ще дурнуватішому столітті
    і так само не перетнемо долі
    бо паралельні не перетинаються

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: