ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Оксана Логоша
2019.12.08 21:01
Серед зими яскравий маляр
Малює світ,який ніхто не бачить.
А я вдягнула чорні окуляри
на удачу.

Сумні вітрини гойдають перами,
Мов голуби.Злітають в далечінь.
А я іду і сиплю перлами

Ігор Деркач
2019.12.08 17:18
ІЯ б сіяв та орав, якби
не жав навіяні сюжети
і на овації юрби
не купувалися поети.
Чи спокушає сатана,
чи інші генії рогаті –
усім однакова ціна,
хто сіє суржики у хаті.

Іван Потьомкін
2019.12.08 17:00
Ячмінь знайшов на стежці вовк.
«Ну, що за глум?»-
Знахідку він топче з горя.
І раптом бачить –
Кінь назустріч скаче.
«Спинися, друже, на хвилину!
Не здогадаєшся, яка в мене новина.
Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.

Ярослав Чорногуз
2019.12.08 16:27
Принишклий сад. Іще не вкритий снігом.
Провіяний вітрами зусібіч.
Вляглася на калюжі сиза крига,
На віти легко звісилася ніч.

Химерний дим. За ним – зоря вечірня
Тихенько відпливає в далечінь.
Неоновими сніжками враз вирне

Сергій Губерначук
2019.12.08 13:25
Ми зберемося всі до купи
й підемо
за кинутим уперед яблучком
з Едему.
На кожній зупинці нашій
збудуємо пам’ятник,
в останнім гріховнім кутку
зупинимо маятник,

Олександр Сушко
2019.12.08 12:01
Весна в моїм сердечному саду!
Медами - солов'їне щебетання!
Вплітає світ в життєву суєту
Осонцену рапсодію кохання.

Я жив одинаком. Тепер воскрес!
Душа моя убралась у клечання!
Нарешті доторкнувся до небес,-

Козак Дума
2019.12.08 07:44
На щастя вішати підкову,
скажу відверто – марний труд.
Відчуєш вільно себе знову,
із з шиї скинувши хомут!

Микола Соболь
2019.12.08 05:48
Переродися! Духу не убити,
а наше тіло належить землі.
Прокинься, люде, страхом оповитий –
свіча волає у моїм вікні
та плаче. То материнські сльози,
які ж вони у розпачі гіркі.
Лежать малі роздягнуті на возі,
А небо сипле сотнями зірки…

Володимир Бойко
2019.12.08 01:46
По свежевыпавшему снегу
Меня лыжня ведет, скользя,
И как мне хочется, с разбегу,
Достичь всего, чего нельзя.

Но цепко белая пустыня
Места заветные таит.
Где, в околдованной твердыне,

Тетяна Левицька
2019.12.07 14:09
Дорогі друзі, всіх запрошую на презентацію моєї нової книги, "Долю пишуть небеса", яка відбудеться 14 грудня о 15,00 у Національній Спілці письменників, вул. Банкова 2.
Рада Вас буду бачити, бо хто ж, як не Ви були поряд зі мною усі ці десять років пер

Ярослав Чорногуз
2019.12.07 14:07
Бузок біліє в сонячнім саду,
і небеса прозорістю дивують.
Весні назустріч нареченим йду,
тебе обожнюю, її - люблю я!

Рапсодія любові нам звучить,
і водограєм розливає звуки.
Яка зворушлива, жадана мить

Сергій Губерначук
2019.12.07 11:00
Оце моє таке життя.
Мої продовження у дітях.
Цвіт яблуневого злиття
в обіймах цих, немов на вітях.

Любистком пахне тихий одр.
На кораблі з рожевих весен,
де гомонів живий народ,

Іван Потьомкін
2019.12.07 10:21
Привелось мне несколько раз дежурить с одним страшно любознательным человеком. Хоть он и не имел высшего образования, как это уже стало традицией в израильских фирмах по охране и уборке, но не страдал комплексом неполноценности, а старался наверстать упущ

Ольга Паучек
2019.12.07 10:01
Тривожиться душа моя
за долю України...
Невже святий наш Боженько
дозволить у руїни
перетворити рай земний,
святі поля, прадавні,
загине рід козацький весь
і справи його славні

Ігор Деркач
2019.12.07 09:41
Чи я поет, чи хуліган
і чи творю, чи витворяю,
а як видумую, не знаю:
де істина, а що – обман?

Усі ми і ремісники,
і трудоголіки – од Бога.
Одному випали стежки,

Галина Сливка
2019.12.07 09:16
По льодах розлук, на хиткі мости,
По стежках думок тужних
Я до тебе йду, йдеш до мене ти.
І пощо зими стужі?
Зі світів перги залягли сніги,
А зимі їх все мало...
На кругах туги не знайшла снаги,
Послизнулася, впала.

Уляна Світанко
2019.12.06 20:45
Відмежуйся від мене, звіре!
Не полохай безликих ще сліз
І тремтячи (помітно) сили
Позбавляєш, зробивши надріз.

Я не плачу, ти бачиш, крига
Замережила серце живе,
До лиця мені одяг білий,

Ігор Деркач
2019.12.06 17:58
Іду у край забутої оази,
минаючи приватні береги,
украдені багатіями бази,
циганами освоєні луги.

І досі тут ще водиться усяке –
і патерчата, і басаврюки,
буває, ще хіхікає русалка

Олексій Кацай
2019.12.06 17:26
Рве світ на світло в об’єктивах
і ми, пливкі мов акварель,
розпочинаємо дуель
в інопланетних перспективах.

Твій постріл перший болем лине
в перетинах добра і зла
і він розмазує людину

Юрій Сидорів
2019.12.06 15:55
Як міллю виїдений шовк,
Побита інеєм отава -
Газонна, хакі, золотава.
Місцями люд її потовк.
Отак.

Містки - обидва-обидва,
Скульптурні групи, арка, плити...

Сергій Губерначук
2019.12.06 10:59
Не розумію. Що це? Фатум?
Зла доля чи такий собі маразм
як дивний прояв особистої історії
у схемах світових надбань?
Чи дату цю запам’ятати?
Чи, може, мій тривкий екстаз
лише чиєсь самозакохане повторення?
І не потрібно жодних знань ані бажань?

Галина Сливка
2019.12.06 10:21
Зав'язала хустку так святочно.
На плечах - коромисло з роками.
Силуету лінії жіночні
У свічаді неба, між зірками,
Міряєш, немов звіряєш долю.
А вона хлюпоче у відерцях.
Ранок дневі вигаптував льолю,
День у ночі топить своє серце.

Микола Соболь
2019.12.06 07:15
Усміхнене маля біжить до мами
Ще світ йому незнаний і чужий,
Щебече щось, махаючи руками,
За матінку сховалося мерщій…
Надійніше не знайдете нікого,
Бо матір смачно пахне молоком.
Пізнає потім у життя хиткого
І проліски й веселки за вікном.

Олена Побийголод
2019.12.06 00:07
Володимир Висоцький. «Аліса»

Посаджене вхід стерегти,
сидить жабеня день при дні,
щоб рішення вчасно знайти:
впустити - чи ні?

Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,

Ігор Федів
2019.12.05 21:55
Утішає висока блакить,
Я її опишу поетично,
Зупинити бажаю цю мить
І у ній залишитися вічно.
Від магії лісу п’янію,
І марноти долаю тяжіння,
Душею літаю у мрію,
Але тілом пускаю коріння.

Іван Потьомкін
2019.12.05 21:53
На старості багато в чому маю каятись.
Почав з вини перед бездомними котами.
Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
І що найприкріш – без причини.
Ніхто з ни

Галина Сливка
2019.12.05 21:24
Малювала тиша білий день снігами -
У обіймах білих розливались межі.
Від тепла морозні відчинялись брами...
Дивувалось диво... Чи то так належить?
А у снах дерева, мов заснулі пензлі,
Вибирали барви із того, що буде.
У вітаннях гріли люди руки змерз

Олександр Сушко
2019.12.05 20:12
Настрій - пастельна блакить.
Мить - і усе навпаки:
Буря у ложці води,
Гнівних філіппік пуки.

Взяли мене на ножі
І утоптали у бруд.
Нащо? От нащо, скажіть?

Сергій Губерначук
2019.12.05 10:59
Люди мої дорогі,
як багато серед вас людей
і як мало людей.
Написав я на руках і лобі
формули для багатьох прості.
Все одно, не запам’ятаю.
Все одно, люди, мої дорогі,
не любити вас був мені наказ,

Ніна Виноградська
2019.12.05 10:37
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
Ще московка стоїть,
Де припнуті човни на воді.
І в розливі оцім
Ген за Пслом виглядають світанки,
І лелеки-птахи
Вже по прутику зводять свій дім.

Н Кап
2019.12.05 08:26
Більше немає, легіню, віри, ані тепла.
Осінь чесала гребенем коси... І пролягла
стежка між полонинами - наче і не межа...
Тільки сіріє синява: ти йому вже - чужа.

Бо ще цілує рученьки - зносить вода містки!
Тільки танцює кручено дотик його руки,
д

Микола Соболь
2019.12.05 05:51
Привіт, зросійщена країно!
Спирайся на моє плече.
Перед врагом не гни коліна,
Як кров козацька потече.
Не вір ніколи бусурману,
Бо завше результат один:
Введе чортяка ув оману
І згине твій найкращий син,

Ольга Якубенко
2019.12.04 23:53
Мені хочеться бігти босніж в морозній імлі,
До світанку пірнати в джерельну незайману воду
І молитись у тихому храмі, де скроні мої
Залоскоче грайливо найперший промінчик зі сходу.

Мені хочеться їсти духмяний, гарячий ще хліб,
Що турботливо випекли

Галина Сливка
2019.12.04 16:33
Сніжить добром зимовий вечір,
Сріблиться вогниками раю.
Не обіймеш мене за плечі...
Про тебе пам'ять обіймаю...
Те, чим стою, у чім опора,
Живим вогнем - та по судинах.
Мені теплом твоє учора,
Твій усміх вітром в часоплинах.

Ольга Якубенко
2019.12.04 16:32
Хмара зорі у неба краде.
Дощ збирається. Чрно всюди.
Найстрашніша помилка — зрада,
Найнестерпніший біль — Іудин.

Ніби в світі усе померкло,
Вітер плаче надривно: «Отче!..»
Той собі обирає пекло,

Козак Дума
2019.12.04 15:19
А час іде, не знає він зупинку.
Буває що летить, а то чвалає…
Не відає він втоми й на хвилинку
і день за днем, за роком рік минає.

Та прийде мить, як вогняний рубіж,
що перетне життя твого дорогу,
безжалісно розріже долі ніж
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталья Иванова Харина
2019.11.28

Ольга Якубенко
2019.11.28

Н Кап
2019.11.26

Козак Ігор Козак Ігор
2019.11.20

Тетяна Шульга
2019.11.20

Галина Сливка
2019.11.19

Тетяна Глінчук
2019.11.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Анатолій Філософ - [ 2019.12.03 17:24 ]
    Цитати
    від коханого вона була на сьомому небі,але й на восьмому місяці

    ті ж самі вади,у цієї влади

    хто шукає легкої слави,має важку долю

    саме гірше розчарування в житті,-це гірке життя

    не всім знайомий запах страху

    без пальця в проктології,не допоможуть нано технології

    в декого минулого більше ніж майбутнього

    ті хто мав право чинити по совісті,цим правом ніколи не скористались

    коли попадаєш під дощ,не сподівайся що вийдеш сухим з води

    хто хоче більше лигнути,той часом може гигнути

    шукаю чорного кота,а попадається зелений

    майнула думка ,й промайнула

    він старший від молодого,зате молодший від старого

    ми обмінялися думками,та кожний залишився при своїй

    часом побачене,неварте почутого

    зло продають,добро дарують

    не йди до вітру,проти вітру

    той час приходить так невчасно

    скакав у гречку,а попав в свербивус

    на наші пенсії лиш зрідка,до вітру можна йти рідким

    мінялись зміни,змінами мінялись,змінились зміни,все без змін

    цвіло кохання,цвітом липовим

    зелені вже гребуть зелені

    гірким життям не насолодишся

    взимі всі пахощі німі

    постила дупа,бо харчі скінчились

    думки мої дурнуваті,чом ви причепились

    голова як мачуха,народжує думки,та залишає їх сиротами

    розум десь завербувався лишивши голову саму

    на білій льолі життя,доля вишиває мереживом пристрасті неймовірних кольорів

    мене мама колисала,а доля душу витрясала

    багато гарних слів,промовлено очима

    краще мама з прутом,ніж доля з обухом

    закохався без пам*яті,з часом прийшов до пам*яті,пулярес зник десь на проміжку дистанції

    образу краще виплюнути ніж проковтнути

    собі налила ти мартіні,мене ж мордуєш молоком квасним

    хтось вільно йде по життю,а когось доля волоче на мотузці

    жаби тепер такі цицькаті,що треба дуже стерегтись

    чомусь тепер мені здається,що рідко звабити вдається

    у ногах немає правди,та й межи ногами

    думок багато,однодумців мало

    нужда його зануждала,став він ся нуждати

    він у зв*язках порочних,залишався непорочним

    чим красивіші в жінки ноги,тим більші в чоловіка роги

    переспали ми з тобою,так і не заснувши

    хотів взяти себе в руки,але протягнув ноги

    мене ти взяла голими ногами

    коли ми ся покохали ,солв*ї співали,коли ми ся розлучали,то пси валували

    до мене муза приходила,нам було добре тої ночі

    таке палке кохання,аж здимів пулярес

    поки мене не післали,щезну по англійськи

    прийшов,побачив,переміг себе,і втік

    гола жінка,-найгрізніша зброя

    по моді я вже не вдягаюсь,бо мода є ,грошей нема

    пулярес мій терпів багато,жінок він люто проклинав

    від курячої сліпоти,прозрів до мудрості віслячої

    мене ти взяла за живе,схопила і не відпускаєш


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Шон Маклех - [ 2019.11.30 00:31 ]
    Тінь півонії
    Коли падолист довершується,
    Коли хризантеми стають скляними
    Й крихкими,
    Наче спогади сивого зайця,
    Якому в голові все осінь –
    Заметіль жовтого листя,
    В яке ховатись і спати (як Сонце),
    Коли вогкість стає колючою і яскравою
    (Не забудьте вмикнути зірку оцю –
    Найближчу, тому сліпучу:
    Ви – знавці нескінченності),
    Отоді й згадується
    Усе закопане в тіні півонії,
    Не тої що залізна
    І довгою своєю шиєю
    Нагадує більше жирафа,
    Аніж китайське запашне літо
    (Чай),
    А тої яка губить пелюстки –
    Так тихо й спокійно,
    Як бородатий поет-волоцюга
    Губить свої недоречні спогади.
    А може то і не спогади,
    А може то легкі човни,
    Що ковзають хвилями
    «Мезогейос Таласса»,
    Човни в яких весла
    Тесані з кипарису,
    А вітрила зіткані арахнами
    З синього льону.

    У тій тіні півонії
    Сховано сліди волохатого Часу:
    Його скарб блискучий –
    Шматочки хвилин,
    Які він поскладав до глечика –
    Не нами зліпленого.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)


  3. Шон Маклех - [ 2019.11.23 16:47 ]
    Плащ пошитий з дощу
    Краще пошити собі прозорий плащ
    З ниток осіннього дощу холодного,
    Аніж майструвати для себе плаху
    З дерева крислатого пізнання добра і зла.
    Краще бути схимником і мовчальником
    Сумного вчителя Падолиста –
    Монаха ґотичного кляштору осені.
    З ниток дощу плете мені сумна пора одяг,
    Бо я подарував свій светр солом’яний
    Мавпі білій з сумними очима –
    Німому свідку снігу лапатого.
    А потім я вдягну дерев’яну сорочку –
    Коли осінь стане нестерпною,
    Коли дерева прийдуть гостями здивованими
    У мою хижку кам’яну і холодну,
    Коли розкажуть мені про марне чекання
    Пори сонячної анемон білих,
    Коли Бог зажурений мені подарує
    Свої сині повітряні капці і нагадає про дощ –
    Такий же шовковий, як дорога у степи загірні.
    Краще я піду в темряву тиху і темно-синю,
    Ані ж буду слухати марні крики чапель –
    Сірих птахів чекання.

    Зазираю у воду прозору –
    Воду передчуття зими:
    Виглядаю там одкровення
    Того – незнаного і небаченого…


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  4. Шон Маклех - [ 2019.11.23 03:42 ]
    Полум’я ночі
    Сови
    Вимірюють глибину ночі
    Споглядаючи полум’я
    Глухої безнадійної осені.
    Для чого
    Я холодну книгу світанку
    Пригортаю незримими пальцями
    До вітряної сліпої сирості:
    Коли
    Скрипить колесами млин дерев’яний
    Життя людського пташиного
    (Бо люди – птахи, що літають у снах),
    Перемелює страждання й журбу
    У сіре гірке борошно.
    Пече з нього хліб гливкий
    Стара босорканя Доля.
    Коли
    Сови зловісно пугикають
    Згадуючи казку «Вчора»,
    Вигадуючи казку «Завтра»,
    Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
    Я лише слухаю
    Скрип отого млина водяного
    Що крутиться й перемелює
    Людську журбу і страждання,
    Хоч річка давно і висохла,
    Хоч дерево давно зітліло,
    А криця зіржавіла,
    Але колесо крутиться.
    Крутиться,
    Крутиться,
    Крутиться,
    Крутиться…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (4)