Г. С...
Дарма знедавна не приходиш
Ти без пояснення причин
Туди, де пес хвостом зі сходів
Змітає пасма павутин.
Дарма вирощуєш байдужість
І себелюбство жнеш повік,
Якщо тобою занедужав

Буває і ніщо дає урок
як замінити ямбами хореї.
Сонети це не купа балачок
і не подяка Музі чи Морфею.

І рупори беремо на замок,
і маємо від болю панацею.
Уміємо у попелі думок

Де сховок, про те вона лиш зна.
Ніхто її не бачив в пору сухостою.
Зграбненька, мов та прима-балерина,
Являється в Єрусалим лиш восени.
Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
Не для музичного, сказати б, благозвуччя
В їм’я її вплелось Імення

У бутлях світ, а небо в корках
Понтифік зник. Осиротів…
На поле битви пруть з Пріорки
Престол - хто встиг, той опосів…
А в Альпах сніг такий сліпучий!
Як хоч - засліпни, хочеш - з’їж
В Кореї "північ" знову пучить
От - от зів’яне цінний вірш…

Простий селюк на фронті гине,
Команда ЗЕ, як завжди, пас.
Гукаймо "Слава Україні!
Іди, герой! Воюй за нас!".

Мені дорожчий власний бізнес,
Дитина, жінка і бабло.
Іще й на носі прищик виліз!

Розділ 4. Розплата за ілюзії

Вінок 11. Вигнання із раю

1.
У тернові заховані перлини
Жбурну на небо, ніби на ріллю.
Збирала щастя по малій крупині,

ріка ковтає небо і сивіє
повісмами вростає в береги
рум’янок сумно дивиться крізь вії
на пустку що лунає навкруги

не плачуть очі виплакали сльози
коли прощалось літо кілька днів
край неба гріють пелени морози

Специфічний образ Росії у віршах російських поетів Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два сл

драбиною – в синє небо
торкнутись його із даху
печалей мабуть не треба
літак заповзявся птахом

муркоче листок пожовклий
на вухо коту осівши
в глибини вернувшись мовкне

Десь за майже розталою прозоро-світанковою межею сивих лісів народжувався новий день. Із-за ледь-ледь рожевого, стомленого сутінками обрію, мовби ненароком, поволі виринали перші вранішні промені. Роздратований веселковими кольорами марева обрій нарешті в

Я гетьманом ставати не хотів,
Але царя зробили мойші з пупса.
Вперед! До перемоги! Бий...котів!
А москалів не варто. Бо боюся.

Вмирають патріоти поміж вирв,
Країну ж зрада поділила навпіл.
Відводьмо зброю! Відсьогодні мир!

Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
Заховалась душа
Між остатками фраз, мов лахміть.
Відучора ми вже
Не родина,
І, навіть, не друзі.
Мов китайська стіна

Нехай і так: від нині - все інакше.
Твій перший біль навчив тебе іти,
не важачи на сльози, піт і кашель,
не важачи на тіні і хрести.

Твоє мовчання - нині не безсилля,
твоє мовчання нині - скеля дій,
коли душа вгору долає милі,

Присвячується українським футболістам

Бентежні емоції на стадіоні!
Запекла хвилююча гра!
Та все ж перевагу бере Україна
З рахунком "два-нуль" на «ура!»
Сміливо вона виграва!

Засуджена довічно до позбавлення волі
Так сказав мені кат і суддя
В голові моїй порожньо,
А в лоні жевріє ледь життя—
Там зростає маленька зернина
Буде з неї колись людина.
І людина ця я.
Народити себе із себе

Саджав троянди цілий день на клумбі,
Втомився, сестри, аж немає слів.
Прийшла пора товкти водицю в ступі,
Бо вечоріє й кашу вже доїв.

Інгредієнт один - щемне кохання,
Приправа - серце, сльози і душа.
Годиться для цієї справи спальня -