ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.01.21 00:56
Ти думаєш, тебе я спокушав
Й отим хмільним поїв навмисне зіллям?
І що твоя прекрасная душа
Позбутись хоче цього божевілля?

Ти каєшся – не скоїла ледь гріх,
І у небес очищення прохаєш…
Я умлівав од пестощів твоїх

Ігор Деркач
2019.01.20 21:53
Буває соромно мені
за несодіяне на часі:
не бив лихої кацапні,
не дав у вухо костомасі,
не уберігся відкоша,
не анґажований у п’янці...
Не підійшла моя душа
аполітичній вишиванці.

Тетяна Левицька
2019.01.20 09:34
Мені ділити
З дощами небо
не до снаги.
За хмари лину
шукати де, Бог,
цвіт райдуги?

Я Водохрещем

Олександр Сушко
2019.01.20 04:54
Любить наш народ владу як собака редьку. Ой любить! Чого тільки не наслухаєшся про наших звитяжних очільників. Особливою популярністю користується Президент. Любить про нього мій сусіда навпроти детально оповідати. Іду уранці на поле косити (є в мене в кі

Марґо Ґейко
2019.01.19 23:44
Згадуй про мене, лягаючи спати.
Знаю, це пізно, глибокої ночі.
Тіні вповзають до чрева кімнати,
Грають у трупі німі поторочі.

Пам'ять птахами випростує крила,
Спогади в гнізда збирають події.
Плоть перепитують, що натворила,

Володимир Бойко
2019.01.19 18:37
В славном царстві з колонами щось негаразд зі законами:
Владні блоковані функції – царство з'їдає корупція.
І, як нема на те ради, Цар закликає у Раду –
Обраних в липових виборах хруників різних каліборів.

Хруні мої, перекинчики, ось вам папери т

Ластівка Польова
2019.01.19 18:26
Нехай на світі немає щастя,
Нехай життя – то суцільна лажа,
Ти душу знову відчиниш навстіж,
У неї плюнуть – не зауважать.

І скільки можна отак у стіну
До крові, крику, до болю в пальцях?
Чекати зустрічі, бути тінню,

Ольга Паучек
2019.01.19 17:13
Молюся, дитино, за тебе
Й здоров"я твоїх ворогів,
Щоб добру, щасливую долю
На ниві життєвій зустрів,
Щоб лихо-біда оминали
Стежини твої, дім і двір...
Усе в тебе буде, як треба -
Ти тільки у себе повір.

Ванда Савранська
2019.01.19 10:08
Їсти, їсти!" – сміються знову,
зображаючи наших мам.
Так, без зла.
Видно, там, в Айові,
"їстивного" тиску нема.
Діти фермерів з чорноземів,
що такі ж родючі, як в нас, –
"Їсти-їсти" – для них не в темі.

Шон Маклех
2019.01.19 09:11
Подорожуючи графствами Тірон (насправді Тір Еогайн) та Фермана (взагалі-то, Фер Манах, навіть ще правильніше Фер Маг Енах), я випадково потрапив у Місто Смутку. Раніше я думав, що таке місто існує тільки в потойбічному світі – в Сіді. Або в царстві Морфея

Віктор Кучерук
2019.01.19 06:11
Холодне серце не горить,
А лиш приречено німіє, –
Хоч позолочена блакить,
Хоч височінь уся в завіях.
Холодне серце, мов трофей,
Уже спустошений і марний, –
Який аж проситься в музей,
Неначе виріб антикварний.

Олександр Сушко
2019.01.19 04:26
Її ніжка лежала у мене на грудях, а хвіст обвився довкола шиї. “Хай тішиться” - подумав я. А те, що уночі берегиня в запалі почуттів мене трохи погризла - не страшно, заживе як на собаці. Сіднички у неї були м’якенькими, пахли вересом. Манюпунькі волосинк

Нінель Новікова
2019.01.18 17:10
Не дай Вам Бог життя своє покласти
На ниву творчу в прагматичний час!
Життя Петренка*, як за приклад взяте,
То – засторога, не дороговказ.

Ніхто тобі ніде не допоможе
І доброзичливо не прийме твір –
За все платити треба гроші, гроші,

Олександр Бобошко Заколотний
2019.01.18 13:30
Може, хтось запопадливий
здогадається й постелить соломи.
Втім, якщо вже оступиться –
червонітиме перед ровесницями.
Навіть Бог заколисаний

Іван Потьомкін
2019.01.18 11:48
Якщо хочеш мене затримать (поглянь відходжу) подай мені руку
іще може мене затримать тепло твоєї долоні
усміх теж має магнетичні властивості, слово
якшо хочеш мене затримать, вимов моє ім’я

слух має гостро окреслені межі
і плече набагато коротше н

Олександр Сушко
2019.01.18 09:25
У дитинство вже не повернути,
Дідуган зробився з хлопчака.
Бо в душі не червень - місяць лютий,

І горить кровиця на руках.
Все було - дружина і робота,
А тепер забризкав рай кармін.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Величко Анастасія
2019.01.16

старий Стрілець
2019.01.14

Анна Баняс
2019.01.13

Віктор Ковіпа
2019.01.08

Людмила Кірєєва
2019.01.02

Леся Кесарчук
2018.12.27

Марина Кузьменко
2018.12.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Герасим'юк Василь / Рецензія критики
Іван Андрусяк. "Поет у повітрі"
Балачки про безпристрасність критики - не більше ніж балачки. Насправді вона, ця перехвалена безпристрасність, починається й закінчується побіля текстів, які апріорі тобі байдужі, які не зачіпають за живе, не беруть за душу. Коли ж нарешті (а це, звісно ж, буває напрочуд рідко) виходить книжка, здатна схвилювати, вразити, дістати до глибини душі, - вона й сприймається дещо інакше, ніж просто текст: нею переймаєшся, її любиш або ненавидиш, але будь ти хоч найостаннішим критиком, а безпристрасно говорити про неї не зможеш.

Я чекав нової книжки Василя Герасим’юка. Вірив у неї і… хвилювався за неї. Занадто сильним, занадто стійким і глибоким залишилося моє враження від Герасим’юкових “Дітей трепети”. Попри всі “віяння моди”, пошуки й метання, концепції та їх відсутність, останнє десятиліття української поезії для багатьох, кому література направду небайдужа, пройшло під знаком саме цієї книжки - настільки посутні речі зумів у ній поет сказати, настільки глибоко проникнув у суть речей вічних. Мало того: дійсно небайдужі, гадаю, охоче погодяться, що протягом цього десятиліття з’явилася ще тільки одна поетична книжка, ознаменована дещо іншими за своєю природою, але настільки ж глибокими й посутніми художніми відкриттями - “Діва Обида” Ігоря Римарука.
Звісно ж, після таких творів на поета лягає напрочуд тяжка ноша відповідальності за своє слово. Не надірватися, не збитися на кон’юнктуру, не потонути в пращі самоповторів, “утримати планку” - це давалося дуже небагатьом. Хрестоматійних прикладів не наводитиму, вони й так усім відомі. Вочевидь, Василь Герасим’юк прекрасно усвідомлював ці речі, і саме тому він майже десять років мовчав. Ні, це не було мовчання Стефаниківського чину, - його нові твори публікуватися в літературній періодиці, вийшла книжка вибраного “Осінні пси Карпат”, відтак навіть збірочка із трьох нових поем у серії “Ковчег”. Але все-таки це було мовчання. Поет довго зважувався на наступну книгу, яка не розчарувала б ані його, ні читача. Нарешті зважився - і ця книга того варта!
Найперше, в “Поетові у повітрі” відчитуємо справді вже посутньо “іншого” Герасим’юка. Ні, надривна заглибленість у гуцульську мітопоетику залишилася (такий досвід ніколи не проминає), але тепер вона осмислена поетом-інтелектуалістом, і відчувається здебільшого лише в природі пережитих образів. Таке враження, ніби поет і справді піднявся над рідними горами в густе повітря вселюдської української культури, спізнав ширші мистецькі й національні овиди, а відтак його голос, не втративши своєї природної наснаженості й вистражданості, зазвучав на інших - тихіших, але водночас лункіших (багатолунних) реґістрах.
…це трапилося в повітрі,
у якому зник дзвін…
Так, це повітря - ця культура - не може існувати без дзвона, який би струшував його відчутою з покоління в покоління безжальною правдою образів. Воно кликало в себе поета, який знає ціну континуальності національного духу. Бо лише збагачений таким генетичним досвідом може в повітрі без дзвона сказати найпосутніше:
Все відбувається в крові. Й нічого не вдієш.
А відтак звести нарешті порахунок і з самою поезією:
Не хочу більше твого дива -
я і в повітрі знав межу.
Прости, коли говорю: мстива,
але я знаю, що кажу.
Так, якщо в “Дітях трепети” (здається, наші критики чи то не захотіли, чи побоялися тоді відчитати цю метафору дерева, на якому повісився Юда) Василь Герасим’юк радше почував, що каже, то в “Поетові у повітрі” він уже знає, що каже:
ти ж крук
перетравлюй падло
ти ж поет
живишся
щоб літати.
На землі поетові місця вже немає, але й у повітрі він змушений перетравлювати падло. Континуальності не лише часу, а й простору, попри розширення овиду, не позбутися.
Поет у повітрі - це метафора витіснення культури в постсучасному світі. Задумаймося: постсучасний - це тоді, коли поет у повітрі. Недарма в часи поголовної верлібризації Василь Герасим’юк структурною основою своєї книжки робить “архаїчний” жанр сонета. Ні, формально вільного вірша поет теж не цурається, але жанрово ці тексти я означив би як медитації, а не просто верлібри. Це теж, мабуть, не зовсім точно, але значно більше відповідає суті їхньої енергетичної наснаженості.
У багатьох текстах цієї книжки, найперше поемах (“Київська повість”, “Серпень за старим стилем”, “1745 - петрівка”…) читач відкриває для себе гармонійного (але не розміреного), спокійного (але не впокореного), заглибленого в розмисли (але не з вихолощеними емоціями) поета Василя Герасим’юка. Це - політ, але без дитячої радості польоту і без юначого страху польоту. Це зріле і глибоке відчуття польоту. Це музика. Це поет у повітрі.
…ти літаєш навіть нині…
Навіть нині!
Стосовно цього не можна залишатися безпристрасним.

Іван АНДРУСЯК