Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
23:09
не вистачає часу
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
якісно перечитати
усе що понаписував
дідим
не переймайся тим
лови свій diem carpe
гуляй допоки світ
засни із ним
2026.11.22
22:27
Пишу я ампулою ці
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
Такі стражденні вірші.
Стікають кров'ю на лиці
Рядки, осінні, грішні.
Пишу сльозами у собі,
Молитвою і криком.
Спалю на давньому вогні
2026.11.22
18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві
2026.11.22
18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»
(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий
2026.11.22
18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!
Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину
2026.11.22
17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.
Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Герасим'юк Василь /
Рецензія критики
Іван Андрусяк. "Поет у повітрі"
Балачки про безпристрасність критики - не більше ніж балачки. Насправді вона, ця перехвалена безпристрасність, починається й закінчується побіля текстів, які апріорі тобі байдужі, які не зачіпають за живе, не беруть за душу. Коли ж нарешті (а це, звісно ж, буває напрочуд рідко) виходить книжка, здатна схвилювати, вразити, дістати до глибини душі, - вона й сприймається дещо інакше, ніж просто текст: нею переймаєшся, її любиш або ненавидиш, але будь ти хоч найостаннішим критиком, а безпристрасно говорити про неї не зможеш.
Я чекав нової книжки Василя Герасим’юка. Вірив у неї і… хвилювався за неї. Занадто сильним, занадто стійким і глибоким залишилося моє враження від Герасим’юкових “Дітей трепети”. Попри всі “віяння моди”, пошуки й метання, концепції та їх відсутність, останнє десятиліття української поезії для багатьох, кому література направду небайдужа, пройшло під знаком саме цієї книжки - настільки посутні речі зумів у ній поет сказати, настільки глибоко проникнув у суть речей вічних. Мало того: дійсно небайдужі, гадаю, охоче погодяться, що протягом цього десятиліття з’явилася ще тільки одна поетична книжка, ознаменована дещо іншими за своєю природою, але настільки ж глибокими й посутніми художніми відкриттями - “Діва Обида” Ігоря Римарука.
Звісно ж, після таких творів на поета лягає напрочуд тяжка ноша відповідальності за своє слово. Не надірватися, не збитися на кон’юнктуру, не потонути в пращі самоповторів, “утримати планку” - це давалося дуже небагатьом. Хрестоматійних прикладів не наводитиму, вони й так усім відомі. Вочевидь, Василь Герасим’юк прекрасно усвідомлював ці речі, і саме тому він майже десять років мовчав. Ні, це не було мовчання Стефаниківського чину, - його нові твори публікуватися в літературній періодиці, вийшла книжка вибраного “Осінні пси Карпат”, відтак навіть збірочка із трьох нових поем у серії “Ковчег”. Але все-таки це було мовчання. Поет довго зважувався на наступну книгу, яка не розчарувала б ані його, ні читача. Нарешті зважився - і ця книга того варта!
Найперше, в “Поетові у повітрі” відчитуємо справді вже посутньо “іншого” Герасим’юка. Ні, надривна заглибленість у гуцульську мітопоетику залишилася (такий досвід ніколи не проминає), але тепер вона осмислена поетом-інтелектуалістом, і відчувається здебільшого лише в природі пережитих образів. Таке враження, ніби поет і справді піднявся над рідними горами в густе повітря вселюдської української культури, спізнав ширші мистецькі й національні овиди, а відтак його голос, не втративши своєї природної наснаженості й вистражданості, зазвучав на інших - тихіших, але водночас лункіших (багатолунних) реґістрах.
…це трапилося в повітрі,
у якому зник дзвін…
Так, це повітря - ця культура - не може існувати без дзвона, який би струшував його відчутою з покоління в покоління безжальною правдою образів. Воно кликало в себе поета, який знає ціну континуальності національного духу. Бо лише збагачений таким генетичним досвідом може в повітрі без дзвона сказати найпосутніше:
Все відбувається в крові. Й нічого не вдієш.
А відтак звести нарешті порахунок і з самою поезією:
Не хочу більше твого дива -
я і в повітрі знав межу.
Прости, коли говорю: мстива,
але я знаю, що кажу.
Так, якщо в “Дітях трепети” (здається, наші критики чи то не захотіли, чи побоялися тоді відчитати цю метафору дерева, на якому повісився Юда) Василь Герасим’юк радше почував, що каже, то в “Поетові у повітрі” він уже знає, що каже:
ти ж крук
перетравлюй падло
ти ж поет
живишся
щоб літати.
На землі поетові місця вже немає, але й у повітрі він змушений перетравлювати падло. Континуальності не лише часу, а й простору, попри розширення овиду, не позбутися.
Поет у повітрі - це метафора витіснення культури в постсучасному світі. Задумаймося: постсучасний - це тоді, коли поет у повітрі. Недарма в часи поголовної верлібризації Василь Герасим’юк структурною основою своєї книжки робить “архаїчний” жанр сонета. Ні, формально вільного вірша поет теж не цурається, але жанрово ці тексти я означив би як медитації, а не просто верлібри. Це теж, мабуть, не зовсім точно, але значно більше відповідає суті їхньої енергетичної наснаженості.
У багатьох текстах цієї книжки, найперше поемах (“Київська повість”, “Серпень за старим стилем”, “1745 - петрівка”…) читач відкриває для себе гармонійного (але не розміреного), спокійного (але не впокореного), заглибленого в розмисли (але не з вихолощеними емоціями) поета Василя Герасим’юка. Це - політ, але без дитячої радості польоту і без юначого страху польоту. Це зріле і глибоке відчуття польоту. Це музика. Це поет у повітрі.
…ти літаєш навіть нині…
Навіть нині!
Стосовно цього не можна залишатися безпристрасним.
Іван АНДРУСЯК
Я чекав нової книжки Василя Герасим’юка. Вірив у неї і… хвилювався за неї. Занадто сильним, занадто стійким і глибоким залишилося моє враження від Герасим’юкових “Дітей трепети”. Попри всі “віяння моди”, пошуки й метання, концепції та їх відсутність, останнє десятиліття української поезії для багатьох, кому література направду небайдужа, пройшло під знаком саме цієї книжки - настільки посутні речі зумів у ній поет сказати, настільки глибоко проникнув у суть речей вічних. Мало того: дійсно небайдужі, гадаю, охоче погодяться, що протягом цього десятиліття з’явилася ще тільки одна поетична книжка, ознаменована дещо іншими за своєю природою, але настільки ж глибокими й посутніми художніми відкриттями - “Діва Обида” Ігоря Римарука.
Звісно ж, після таких творів на поета лягає напрочуд тяжка ноша відповідальності за своє слово. Не надірватися, не збитися на кон’юнктуру, не потонути в пращі самоповторів, “утримати планку” - це давалося дуже небагатьом. Хрестоматійних прикладів не наводитиму, вони й так усім відомі. Вочевидь, Василь Герасим’юк прекрасно усвідомлював ці речі, і саме тому він майже десять років мовчав. Ні, це не було мовчання Стефаниківського чину, - його нові твори публікуватися в літературній періодиці, вийшла книжка вибраного “Осінні пси Карпат”, відтак навіть збірочка із трьох нових поем у серії “Ковчег”. Але все-таки це було мовчання. Поет довго зважувався на наступну книгу, яка не розчарувала б ані його, ні читача. Нарешті зважився - і ця книга того варта!
Найперше, в “Поетові у повітрі” відчитуємо справді вже посутньо “іншого” Герасим’юка. Ні, надривна заглибленість у гуцульську мітопоетику залишилася (такий досвід ніколи не проминає), але тепер вона осмислена поетом-інтелектуалістом, і відчувається здебільшого лише в природі пережитих образів. Таке враження, ніби поет і справді піднявся над рідними горами в густе повітря вселюдської української культури, спізнав ширші мистецькі й національні овиди, а відтак його голос, не втративши своєї природної наснаженості й вистражданості, зазвучав на інших - тихіших, але водночас лункіших (багатолунних) реґістрах.
…це трапилося в повітрі,
у якому зник дзвін…
Так, це повітря - ця культура - не може існувати без дзвона, який би струшував його відчутою з покоління в покоління безжальною правдою образів. Воно кликало в себе поета, який знає ціну континуальності національного духу. Бо лише збагачений таким генетичним досвідом може в повітрі без дзвона сказати найпосутніше:
Все відбувається в крові. Й нічого не вдієш.
А відтак звести нарешті порахунок і з самою поезією:
Не хочу більше твого дива -
я і в повітрі знав межу.
Прости, коли говорю: мстива,
але я знаю, що кажу.
Так, якщо в “Дітях трепети” (здається, наші критики чи то не захотіли, чи побоялися тоді відчитати цю метафору дерева, на якому повісився Юда) Василь Герасим’юк радше почував, що каже, то в “Поетові у повітрі” він уже знає, що каже:
ти ж крук
перетравлюй падло
ти ж поет
живишся
щоб літати.
На землі поетові місця вже немає, але й у повітрі він змушений перетравлювати падло. Континуальності не лише часу, а й простору, попри розширення овиду, не позбутися.
Поет у повітрі - це метафора витіснення культури в постсучасному світі. Задумаймося: постсучасний - це тоді, коли поет у повітрі. Недарма в часи поголовної верлібризації Василь Герасим’юк структурною основою своєї книжки робить “архаїчний” жанр сонета. Ні, формально вільного вірша поет теж не цурається, але жанрово ці тексти я означив би як медитації, а не просто верлібри. Це теж, мабуть, не зовсім точно, але значно більше відповідає суті їхньої енергетичної наснаженості.
У багатьох текстах цієї книжки, найперше поемах (“Київська повість”, “Серпень за старим стилем”, “1745 - петрівка”…) читач відкриває для себе гармонійного (але не розміреного), спокійного (але не впокореного), заглибленого в розмисли (але не з вихолощеними емоціями) поета Василя Герасим’юка. Це - політ, але без дитячої радості польоту і без юначого страху польоту. Це зріле і глибоке відчуття польоту. Це музика. Це поет у повітрі.
…ти літаєш навіть нині…
Навіть нині!
Стосовно цього не можна залишатися безпристрасним.
Іван АНДРУСЯК
