ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2021.04.16 13:24
Розбилося вікно.
Фуґас упав на стіл.
Скрізь покотивсь кришталь дорогоцінний.
Під вибух душ від тіл
кров приснула в вино.
Це вже не просто прояв реакційний!

Це виділення зла.

Олена Музичук
2021.04.16 09:55
Чекаю ельфа...
уві сні...
але буває,
веселий лицар у вікні
мене вітає.
Мені одній
в часи нічні
ніяк не спиться.

Ігор Деркач
2021.04.16 09:53
Іще живу...
і наяву
вітаю фею,
а уві сні на рандеву
лечу до неї.
Але її
у ці краї
ніяка сила,

Олександр Сушко
2021.04.16 08:51
Нене! Ти для мене - божество!
Світ навчила як себе любити.
Але ми давно уже не вдвох,-
Самотію вже десятий квітень.

Крилами махнувши над Дніпром
Відлетіла в ирій,, мов жар-птиця.
Я поет. А водиш ти пером,

Віктор Кучерук
2021.04.16 08:45
Звільнившись нарешті з полону кружінь,
Згубивши на спокій надію, –
Занурився вітер у гущу цвітінь
І запахи врозтіч розвіяв.
Чадні аромати наповнили враз
До краю навколишній простір, –
І ширшав, і глибшав струмуючий час,
Весну зустрічаючи в гості

Юлія Івченко
2021.04.16 08:07
і він говорив їй дихаючи прямо в лице
що усі хто пишуть бідні неначе церковні миші
що усе що є послідовним приносить якийсь процент
і тому лише протяг шугав по її горищу

що вона не геній і у неї надто посередній талант
а він мусить ним дихати на оц

Микола Соболь
2021.04.16 06:28
Небозводе, сьогодні заплач,
завоскуй свої сльози туманом.
Час летить невгамовно, навскач.
Людська щедрість скоріше омана.

Ошукають у храмі святих,
править світом лукавість, облуда…
Наживатись на бідних не гріх,

Ярослав Чорногуз
2021.04.15 20:25
Батьку, ти один у мене є,
А матусі більше вже немає.
Ти здоров`я бережи своє,
Не спіши іти за небокраї.
Ти завжди є синові взірцем
У родині, в праці – гордість роду.
Бо завжди відмінним є борцем
За свободу рідного народу.

Євген Федчук
2021.04.15 20:19
Максимові не довго на Січі сумувалось.
Не встигли ще гармати як слід заговорить,
Підгайці штурмувати лиш козаки збирались,
Як кошовий на раду зібрати всіх велить.
І довбиші взялися товкти у тулумбаси,
Вся Січ завирувала, зійшлася на майдан.
Для чого

Микола Соболь
2021.04.15 16:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Володимир Бойко
2021.04.15 15:34
Навальний сидить...
А чому не сидить Медведчук?
Ганьба! Вже на часі змінити безвільну позицію,
Збагнути принадність російського слова «каюк»
І гідно, як слід, вшанувати свою опозицію.

Олександр Сушко
2021.04.15 10:35
А чи справді люди люблять правду
(особливо лірики-поети)?
Хто зі мною поетичну варту
Аж до гробу нестиме уперто?

Не про квіточки чи мусі-пусі
Піде мова, а про люту січу.
Нагадаю тим, хто ще не в курсі:

Ігор Шоха
2021.04.15 08:28
Коли умру, не хочеться зотліти.
Життя і так точили хробаки...
аби душі у пеклі не горіти –
хай полум’я поглине на віки.

На камені – один рядок поезій:
« Усім живим світитиму в імлі...»
А від золи моєї у землі

Ніна Виноградська
2021.04.15 08:22
Коли почалася війна з німцями, мамі було сімнадцять років. У серпні1941 року майже всю сільську молодь примусово вивезли на роботу до Німеччини у товарних вагонах, як худобу. Мама розповідала, як її та інших дівчат німці заставляли митися, тобто проходит

Віктор Кучерук
2021.04.15 08:15
Мов порою весняною
Повернув снігопад, –
Білизною духмяною
Затуманився сад.
Замітає порошею
Поміж яблунь стежки,
Де з тобою хорошою
Я гуляв залюбки.

Сергій Губерначук
2021.04.15 07:53
Користолюбством вирізняєшся між інших…
Між іншим, величаво добра зовні…
По літаках, де поруч тебе в кріслі
знаходжусь я,
минають дні безмовні,
куняють тисячі ночей безбарвних,
і сотні стюардес пішли у безвість;
а ти рахуєш, одягнувши окуляри,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Наталія Чумак
2021.03.31

Анна Марічка
2021.03.24

Дена Лон
2021.03.18

Віктор Михайлович Насипаний
2021.03.06

Пан Сам
2021.03.01

Оля Мовшук
2021.02.22

Неоніла КОВАЛЬСЬКА
2021.02.22






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Позаяк Юрко / Рецензія віршів
С. ЖАДАН "Позаяк навряд чи когось сьогодні шокує, втім..."
«Шедеврами», реанімованими львівською літературною агенцією «Піраміда», поет Юрко Позаяк навряд чи когось сьогодні шокує. Втім, це аж ніяк не применшує шедевральності цих віршів.

Запханий під тверду оправу, обрамлений по-академічному занудниво-інформативними передмовою та бібліографічним покажчиком, розріджений графічними ликами авторства художника Юрка Коха, старий-добрий Позаяк витримує чергове перевидання. Доводячи, що будь-яка субкультура тримається на своїх міфах і легендах, ось і субкультура вісімдесятників лишає по собі далекі, не до кінця виваляні в мас-медійному багні вітрила, що так чи інакше, а все ж зникають у бурхливих водах вітчизняної літератури, де все менше місця лишається ветерану-романтику від філології, котрий свого часу шокував всі кафедри рідної мови й факультети рідної знову ж таки літератури своїм незабутнім «я в тебе вганяю червоний кілок, але в голові в тебе Пушкін і Блок». І хоча, слід визнати, душа цнотливих викладачів літератури в цьому випадку боліла таки не за Пушкіна, і вже тим більше не за Блока — душа у них відпочатку боліла за оцей самий кілок, котрий в умовах розбудови нової культурної парадигми якось так не до місця стирчав і відвертав суспільну увагу від процесів подальшої розбудови цієї самої парадигми, все ж, мусимо констатувати, що непомітно й переконливо Позаяк, разом зі своїм кілком, сам став частиною цієї самої філології, адептів якої він свого часу шугав по темних спілчанських коридорах.

Адже що тепер? Кого сьогодні можуть шокувати «Дума про слоника» чи «Алкохоку»? Я думаю, нікого. Після того, що з цією літературою зробили Іздрик з Єшкілєвим, шокувати когось можна хіба що лоботомією автора на презентації власної книги, причому шокувати приємно, чого вже там. Так несподівано виявляєш для себе, що й сам вже давно переріс ті далекі часи, коли по молодості шарівся і затинався, натрапляючи на Юркове «Коли добродій хоче срати», а ось же — минуло всього лише десять років, і фраза ця вже відгонить певною реакційністю і сраною політкоректністю, оскільки, даруйте, до чого тут оцей «добродій», що за слово старорежимне? Думаю, Позаяк і сам мусить сьогодні час від часу перейматись сакраментальним «за що боролись?», тому що так чи інакше, а в силу банальної діалектики, позбавлене свого часу цноти різними пропалими грамотами та лугосадами літературне середовище потребує нових сексуальних маніяків від словесності, й тут нашого із вами автора можна охарактеризувати хіба що його власним рядком — «старец седеющий с хером прохладным». Позбавлення суспільства табу й внутрішніх комплексів (добре-добре, можете назвати це інакше — позбавлення суспільства честі й совісті) є процесом безперервним, і тут перевидавай не перевидавай вірші про перебудову, а нове покоління все одно вибиратиме наркомана Дереша, а не алкоголіка Позаяка, розуміючи, вочевидь, що і рости і діяти нам треба, і що нова доба нового прагне слова, і слово «шмурдяк» в цьому контексті просто не канає.

То що ж робити нам — дітям, попсованим свого часу Позаяком, у всіх сенсах цього слова, якщо вже на те пішло, — і морально, і функціонально, тим, хто свого часу переписував спітнілими від підліткового максималізму руками до своїх конспектів Позаякове «Слоника замучили кляті москалі», тим, хто й дотепер розуміє, про кого в цій фразі йдеться (я маю на увазі москалів) — що робити нам? Сприймати цю збірку як таку собі солодку відрижку із пізніх вісімдесятих — ранніх дев’яностих, з їхнім непогамовним потягом до портвейну й проміскуїтету? Гортати знічев’я реміксовані «Шедеври», сидячи у власному, перепрошую, сортирі, мовляв, аякже, аякже, пам’ятаю — незлі часи були, кльовий чувак був цей Позаяк, що він зараз, цікаво, чи ще живий. Що робити всім тим дітям щойнонародженої демократії, яким свого часу, кинувши зухвале «Приходьте до мене завтра, я розкажу вам правду!», Позаяк, можливо, й подарував якийсь промінь надії, можливо, хтось і справді до нього приходив, за цією самою правдою наступного дня, так ось — що їм робити? Дрочити, скажу я, і зараз поясню чому. Тому, дорогі друзі, що нічого в цій літературі не належить минулому, і наш із вами Позаяк в тому числі, тож навіть зникнувши з обріїв і покинувши запліднювати цю ниву, або, скажімо так, лупати сю скалу, не викликає він у мене почуття ностальгії чи там вікової неадекватності, він мені і тепер здається свіжим і запашним, як згаданий тут нами вище шмурдяк (ми то з вами, дорогі друзі, знаємо що це). Просто тут слід визнати таку річ: Позаяк не застарів, застаріли скоріше всі ті філфаки, устоями яких він свого часу потрясав, та й самі устої, коли вже на те пішло, теж не помолодшали за останні десять років, це вже точно.

Просто Позаяк ніколи не був поетом, близьким народові, попри народний статус багатьох його шедеврів. Лишається тільки визнати, що в певний час свого соціокультурного розвитку народ несподівано починає хавати абсолютно непритаманні для його травлення фішки, наприклад, постмодерну поезію, ну, та це швидко, як правило, минається — народ повертається до своєї алли пугачової, а романтики-постмодерністи лишаються сам на сам із суворими умовами книжкового ринку й видавничих стратегій, і тут навіть не знаєш, кому з них потрібно співчувати більше.

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-05-10 10:08:46 ]
:)