ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Позаяк Юрко / Рецензія віршів
С. ЖАДАН "Позаяк навряд чи когось сьогодні шокує, втім..."
«Шедеврами», реанімованими львівською літературною агенцією «Піраміда», поет Юрко Позаяк навряд чи когось сьогодні шокує. Втім, це аж ніяк не применшує шедевральності цих віршів.

Запханий під тверду оправу, обрамлений по-академічному занудниво-інформативними передмовою та бібліографічним покажчиком, розріджений графічними ликами авторства художника Юрка Коха, старий-добрий Позаяк витримує чергове перевидання. Доводячи, що будь-яка субкультура тримається на своїх міфах і легендах, ось і субкультура вісімдесятників лишає по собі далекі, не до кінця виваляні в мас-медійному багні вітрила, що так чи інакше, а все ж зникають у бурхливих водах вітчизняної літератури, де все менше місця лишається ветерану-романтику від філології, котрий свого часу шокував всі кафедри рідної мови й факультети рідної знову ж таки літератури своїм незабутнім «я в тебе вганяю червоний кілок, але в голові в тебе Пушкін і Блок». І хоча, слід визнати, душа цнотливих викладачів літератури в цьому випадку боліла таки не за Пушкіна, і вже тим більше не за Блока — душа у них відпочатку боліла за оцей самий кілок, котрий в умовах розбудови нової культурної парадигми якось так не до місця стирчав і відвертав суспільну увагу від процесів подальшої розбудови цієї самої парадигми, все ж, мусимо констатувати, що непомітно й переконливо Позаяк, разом зі своїм кілком, сам став частиною цієї самої філології, адептів якої він свого часу шугав по темних спілчанських коридорах.

Адже що тепер? Кого сьогодні можуть шокувати «Дума про слоника» чи «Алкохоку»? Я думаю, нікого. Після того, що з цією літературою зробили Іздрик з Єшкілєвим, шокувати когось можна хіба що лоботомією автора на презентації власної книги, причому шокувати приємно, чого вже там. Так несподівано виявляєш для себе, що й сам вже давно переріс ті далекі часи, коли по молодості шарівся і затинався, натрапляючи на Юркове «Коли добродій хоче срати», а ось же — минуло всього лише десять років, і фраза ця вже відгонить певною реакційністю і сраною політкоректністю, оскільки, даруйте, до чого тут оцей «добродій», що за слово старорежимне? Думаю, Позаяк і сам мусить сьогодні час від часу перейматись сакраментальним «за що боролись?», тому що так чи інакше, а в силу банальної діалектики, позбавлене свого часу цноти різними пропалими грамотами та лугосадами літературне середовище потребує нових сексуальних маніяків від словесності, й тут нашого із вами автора можна охарактеризувати хіба що його власним рядком — «старец седеющий с хером прохладным». Позбавлення суспільства табу й внутрішніх комплексів (добре-добре, можете назвати це інакше — позбавлення суспільства честі й совісті) є процесом безперервним, і тут перевидавай не перевидавай вірші про перебудову, а нове покоління все одно вибиратиме наркомана Дереша, а не алкоголіка Позаяка, розуміючи, вочевидь, що і рости і діяти нам треба, і що нова доба нового прагне слова, і слово «шмурдяк» в цьому контексті просто не канає.

То що ж робити нам — дітям, попсованим свого часу Позаяком, у всіх сенсах цього слова, якщо вже на те пішло, — і морально, і функціонально, тим, хто свого часу переписував спітнілими від підліткового максималізму руками до своїх конспектів Позаякове «Слоника замучили кляті москалі», тим, хто й дотепер розуміє, про кого в цій фразі йдеться (я маю на увазі москалів) — що робити нам? Сприймати цю збірку як таку собі солодку відрижку із пізніх вісімдесятих — ранніх дев’яностих, з їхнім непогамовним потягом до портвейну й проміскуїтету? Гортати знічев’я реміксовані «Шедеври», сидячи у власному, перепрошую, сортирі, мовляв, аякже, аякже, пам’ятаю — незлі часи були, кльовий чувак був цей Позаяк, що він зараз, цікаво, чи ще живий. Що робити всім тим дітям щойнонародженої демократії, яким свого часу, кинувши зухвале «Приходьте до мене завтра, я розкажу вам правду!», Позаяк, можливо, й подарував якийсь промінь надії, можливо, хтось і справді до нього приходив, за цією самою правдою наступного дня, так ось — що їм робити? Дрочити, скажу я, і зараз поясню чому. Тому, дорогі друзі, що нічого в цій літературі не належить минулому, і наш із вами Позаяк в тому числі, тож навіть зникнувши з обріїв і покинувши запліднювати цю ниву, або, скажімо так, лупати сю скалу, не викликає він у мене почуття ностальгії чи там вікової неадекватності, він мені і тепер здається свіжим і запашним, як згаданий тут нами вище шмурдяк (ми то з вами, дорогі друзі, знаємо що це). Просто тут слід визнати таку річ: Позаяк не застарів, застаріли скоріше всі ті філфаки, устоями яких він свого часу потрясав, та й самі устої, коли вже на те пішло, теж не помолодшали за останні десять років, це вже точно.

Просто Позаяк ніколи не був поетом, близьким народові, попри народний статус багатьох його шедеврів. Лишається тільки визнати, що в певний час свого соціокультурного розвитку народ несподівано починає хавати абсолютно непритаманні для його травлення фішки, наприклад, постмодерну поезію, ну, та це швидко, як правило, минається — народ повертається до своєї алли пугачової, а романтики-постмодерністи лишаються сам на сам із суворими умовами книжкового ринку й видавничих стратегій, і тут навіть не знаєш, кому з них потрібно співчувати більше.

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2008-05-10 10:08:46 ]
:)