Серпню,
даруй небосхилу рясні зорепади,
вітрисько уже не шукає де роси,
пожухлий листочку, тримайся, не падай,
ще буде злетіти достатньо спокуси,
у білі тумани осіннього ранку,
надихатись пахощів першого диму,
який дідуганом присяде на ґанку,

Я нікуди не поспішав.
Ще тоді не боліла душа.
Ще достатньо було потужності
Виживати в царстві бездушності.

Надто довгі писав рядки.
Мов латина, мої думки
Щиро прагнули справедливості

Мрії, сповнені криштальним, чарівним дитячим сміхом,
Збережи в своєму серці, не згуби, нехай не згасить
Дивний вогник сонцесяйний вихор втіхи, а чи лиха,
Хай летять з тобою поряд лиш окрилені Пегаси.

Музи хай оберігають водограй твоїх фантазій,
Хай

For all hopeless hearts Holy Heaven predicts declination.
Having lost their essence, our days are becoming defenseless.
If you neglect control, therefore you are besieged by grim troubles;
And you trust your misfortune like they were your closest kin p

Я смакувала смаженим мигдалем...
Горіхи з саду - розкіш надто щедра.
І небо синє вабило перкалем,
І сонце розсипало бризки цедри.

А ти хотів, щоб бігла я на зустріч
В твої міцні обійми, як раніше.
Але мовчить чомусь сердечний зумер,

До серпня залишилось п’ять хвилин,
планеті повернутися навколо,
а у степу духмяніє полин –
горить під небом материнське поле…

Порепане від сонця і жари,
од вибухів ракетних і снарядів.
Дісталися нарешті ми пори –

як знати — можливо нам теж
закортіло би раптом
чуттів розхожих таких
без настирливих призм

підводний камінь наступний
а тут — мазохізм
чи варто докласти зусиль

А ранок знову настає.
Виходить сонце, вітер віє.
Буття, прогіркле москалем,
підживлює надія,
що не намарна боротьба
ні збройна, ні підшкірна.
Колись ніч перестане шарпати стрільба.
Вона лежатиме поранена й натомлена. Та головне - жива.

О-о, п'ять мільярдів стерлінгів...
Це ж треба так узріть?
Куди мені, я з дервішів,
Прошу вас, не судіть
За вибране, за пружності,
За схованки душі…
Найбільше за незручності,
Бо, все таки, рушій…

Підбитий у відльоті птах.
Як птах тужавіє в надії.
Розгін...Стрибок...
Ще... Ще... І ще...
...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
Розгін... Стрибок...
Ще... Ще... І ще...

Кажуть, коли уславленого українського дресирувальника Володимира Шевченка
проводжали в останню путь, над Київським цирком стояло справжнє ревіння -
леви і тигри вголос ридали…


Усміхнений, з довгим волоссям…
Пробив час у зАсвіти йти.
Над цирком

Любов – магічний алгоритм!
А що лежить в його основі?
Мо’ своєрідний біоритм?
У чому чиста суть любові?

Вона порозумінню шанс,
взаємин ніжних запорука,
сердець гарячих резонанс,

Зранену війною Україну
Ворог намагається скорити, –
То вмовляє стати на коліна,
То гризе і рве несамовито.
Дикі звірі скупчились у зграї
Задля ловлі жирної поживи
Й на чуже підступно зазіхають
Хижаки, одвічно шолудиві.

щось залишається
від того
що не стало
від серця
біль
від усмішки
зухвалість
від ніжних дотиків

Життя минає. Час іде.
Все добре - потім. Зараз - туга.
Живу. Та не нажив я друга,
І ворога нема ніде.

Куди не гляну - все не те...
Чия у цьому є заслуга?
Життя минає. Час іде.

Прийде вітер свіжо буде
Сонця… погляди вдогін
Кучерявий приткий пудель…
І ніяких батогів…

Сила різних середовищ
Безліч різних кольорів
І ніяких більше сховищ