![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.20
06:28
Примат без обличчя та ймення,
з таких кепкувати не гріх,
лайна набере повні жмені
та буде жбурляти у всіх,
такий собі сюр-андеграунд,
модерний писун-віршомаз,
за рубель московський державу
чи матінку рідну продасть.
з таких кепкувати не гріх,
лайна набере повні жмені
та буде жбурляти у всіх,
такий собі сюр-андеграунд,
модерний писун-віршомаз,
за рубель московський державу
чи матінку рідну продасть.
2024.06.20
04:36
Уже запахло розімліле літо
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.
Густим настоєм липового цвіту,
А вітер намагається безсило
Випростувати б’уряни похилі.
Уже троянди ясним цвітом повні
Дрімають німо в тиші невимовній,
А розпашіла височінь безкрая
На хмари перламутрові чекає.
2024.06.20
01:50
Верлібром він ніколи не писав.
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.
Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...
Увесь він був в рядках твердої форми.
Він вуха затуляв від крику горну,
У септимах він бачив міць октав.
Вона любила тільки вільний стиль:
По склу металом, крилами по небу.
Метафори складні - лише про себе...
2024.06.19
21:41
А немає за що мене "на місце ставити", Соболю. Вірш суто гумористичний і без переходу на особистості, на відміну від твоїх пашквілів. Тут зовсім інший рівень культури (і це відчутно).
2024.06.19
20:21
Цікаво Редакція майстерень желібу на місце поставить чи пальчика посмокче і зробити вигляд, що все добре?
2024.06.19
17:43
А наш би Соболь
Втричі більше написав –
Лиш дай паперу.
Втричі більше написав –
Лиш дай паперу.
2024.06.19
17:33
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.06.19
17:18
Я всміхнувсь тобі,
І ти мені зненацька,
На єдину мить.
І ти мені зненацька,
На єдину мить.
2024.06.19
13:43
О, як же на душі буває кепсько,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.
Дорога вже закидана камінням,
Коли розчарувався у любові,
Неначе дощ химерний б'є в обличчя.
Байдужий вітер виє й гірко кличе
Туди, де загубили, ніби кепку,
Чуттєвості дарунок, ніжне слово.
Дорога вже закидана камінням,
2024.06.19
09:26
Лети, мій вороне, лети крізь наш одвічний лютий.
Обабіч смерті, вздовж мети. Наші гріхи спокутуй.
Крізь вщент посліплих янголят, крізь згарища та хащі.
Через засніжені поля, де міцно сплять найкращі…
Цю сторінку мого щоденника присвячую поету з Черн
2024.06.19
06:39
Водограй струмує прохолоду.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.
День липневий – це суцільний пал.
Із жагою п’є голубка воду,
потяги приходять на вокзал.
Від жари зомліли геть таксисти,
ціни різко вгору поросли,
вже п’ятсот, кого везли за триста,
прибуває поїзд із Москви.
2024.06.19
04:42
Щоб порушити морок мовчання
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.
Та прогнати з душі чорний сум, -
Розбуди мене світлом світання
І позбав нісенітниці дум.
Доторкнися до тіла рукою,
Опісля порожнечі розлук, -
Притулися до серця щокою,
Щоб почути тепло його й стук.
2024.06.19
01:26
толерантний вірш з дієслівними римами)
Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!
Хлопчик неслухняний
Харків обстріляв.
Випустив ракету
І рахує ґав.
Як так можна, хлопче?
Ти ж бо чийсь синок!
2024.06.18
23:10
Подзвони просто так мені,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.
Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,
Надихни мене тим на вірш.
І гнітючі думки сумні
Щезнуть врозтіч – подзвониш лиш.
Злине голос чарівний твій...
Сім метафор – сім кольорів
Розфарбують листок – сувій,
2024.06.18
08:47
У день новий – як відкривати світ,
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ
наповнений множинними дивами:
в незвідане, в хвилююче захд
душевними охочими ногами,
обзорини, вслухання і контакт
з собою через світу дивовижі –
нові містки і ниточки, відтак
нова спроможність стать для себе ближ
2024.06.18
08:21
Ми стали різними, на диво,
на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на переплетенні доріг.
Всього за мить твій погляд хтивий
вщерть спепелити мене міг.
Але пророцтво не збулося,
не діють чари на землі.
Не спокушуся на волосся,
чужа віднині ти мені.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.12.07
2023.11.15
2023.10.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Нічний бій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нічний бій
Закінчувався розвід караулу. Як його начальник я отримав пароль від чергового по управлінню, віддав йому честь і скомандував взводу, що заступав на чергування, зробити почесне коло плацом під музику духового оркестру і рушити на свої пости.
Все було як завжди: спочатку міняли караульних на технічному складі, складах зброї, аеродромі, потім на овочевих, у військовій прокуратурі тощо. Гауптвахта працювала автономно – закидуємо туди хлопців – і забираємо через півдоби, бо мотатися через усе місто щодві години украй виснажливо. Пост біля прапора дивізії міняли в останню чергу. У вільну хвилинку заскочив до чергового по роті дізнатися чи всі сплять у приміщенні, а не швендяють у самоволці. Командир взоду був у відпустці, тож як його заступник мусів дивитися за всім самотужки.
Щойно приліг у караулці - виклик до чергового.
- Товаришу сержанте! Піднімайте усіх солдатів на ноги, видати зброю і патрони. На все – 20 хвилин. Пости не міняти до ранку. У місті ЧП. Всіх вільних від чергування берете з собою , переходите міст і окопуєтеся півколом. Ніхто не повинен проскочити на ту сторону. Якщо не будуть здаватися – стріляти на ураження.
Сталося непередбачуване: зеки-вбивці у міській тюрмі взяли в заручники його охоронців, захопили зброю і вирвалися на волю. 35 озвірілих від крові та адреналіну здорових зарізяк рвонули у місто. На ноги підняли міліцію та військових.
Злочинці по дорозі пограбували магазин, обпилися горілкою, розстріляли пост міліції. І сунули впевнено до мосту. Якби їм вдалося його перейти – їх би уже навряд чи хто знайшов. Столітні ліси на тому березі не знали толком навіть місцеві, оскільки щовесни діброву затоплювала повінь і міняла ландшафт до невпізнання.
У взводі в основному була молодь останнього призову. Дехто служив тільки два-три місяці, тому не стріляв ще ні разу, окрім як на полігоні.
-Іване,- тихо сказав єфрейтору Лукашу,- бери шістьох молодих і веди їх углиб лісу, подалі від гріха. Окопуйся ліворуч аби не потрапили у разі чого під перехресний вогонь. І лежіть тихо як миші. Без геройства. Не підпускайте близько чого б це не коштувало.
- Гаразд, мовив Лукаш. Патронів може бути мало. Три ріжки на кожну людину – це несерйозно. –То бережи патрони,- відказав йому.
Я взяв шістьох своїх хлопчаків поклав праворуч від Лукаша, а сам пішов до води з біноклем. Дивився на нічні ліхтарі на тому березі і більше нічого не бачив. Не було у нас тоді ще нічної оптики.
З’явилося гостре відчуття небезпеки. На голові наїжачилося волосся. Автоматні черги на тому березі били вуха навідліг.
Я прожогом кинувся назад і заліг у нашвидкоруч викопаній калабані. Єфрейтор Карякін нервово стискував ложе свого АК.
Озирнувся і пополотнів: світилося кілька вогників – то солдати палили цигарки.
- Загасіть сигарети! – заволав я на весь ліс. Негайно!
Мить – і ліс знову став темним.
Бій почався раптово. Вбивці таки встигли перебратися на цю сторону, але одразу потрапили під шквальний вогонь.
«Боже», - думав я, – «за хвилину ні в кого не залишиться патронів!»
Дика стрілянина змішалася з криками поранених. А потім полетіли гранати. Де і як бандити їх роздобули - одному Богові відомо.
Я стріляв на звук, орієнтуючись на полум’я вогнегасників. Темінь була страшною.
Мої солдати помирали. Один за одним. Я стріляв, стріляв і стріляв одиночними допоки не закінчилися набої , а потім одстібнув штик-ніж і кинувся в бій.
Спочатку мені прострелили руку, потім лютий біль проштрикнув голову і я провалися у безвість.
Ранок зустрів оглушливим солов’їним щебетом. Я лежав на землі горілиць і дивився у чисте і сонячне небо. Важко сів, огледівся. Довкола бігали санітари та військові. Мою голову хтось забинтував, рука і нога теж були міцно перев’язані. А довкола…
Моїх солдатів – мертвих і тяжко поранених - по одному, на ношах переносили на той бік річки і вантажили у машину. А бандитів поклали в один ряд і начальник в’язниці робив упізнання. Таке саме упізнання я буду робити через кілька годин.
Сьогодні, стільки років по тих подіях, я не можу згадати ні імен тих солдатів, з якими разом служив так недовго, ні прізвищ. А от обличчя забути не можу і досі.
І коли чую невтішні звістки зі Сходу – пропускаю кожну трагічну подію через призму того давнього страшного нічного бою, в якому загинули майже всі мої солдати.
10.01.2019р.
Все було як завжди: спочатку міняли караульних на технічному складі, складах зброї, аеродромі, потім на овочевих, у військовій прокуратурі тощо. Гауптвахта працювала автономно – закидуємо туди хлопців – і забираємо через півдоби, бо мотатися через усе місто щодві години украй виснажливо. Пост біля прапора дивізії міняли в останню чергу. У вільну хвилинку заскочив до чергового по роті дізнатися чи всі сплять у приміщенні, а не швендяють у самоволці. Командир взоду був у відпустці, тож як його заступник мусів дивитися за всім самотужки.
Щойно приліг у караулці - виклик до чергового.
- Товаришу сержанте! Піднімайте усіх солдатів на ноги, видати зброю і патрони. На все – 20 хвилин. Пости не міняти до ранку. У місті ЧП. Всіх вільних від чергування берете з собою , переходите міст і окопуєтеся півколом. Ніхто не повинен проскочити на ту сторону. Якщо не будуть здаватися – стріляти на ураження.
Сталося непередбачуване: зеки-вбивці у міській тюрмі взяли в заручники його охоронців, захопили зброю і вирвалися на волю. 35 озвірілих від крові та адреналіну здорових зарізяк рвонули у місто. На ноги підняли міліцію та військових.
Злочинці по дорозі пограбували магазин, обпилися горілкою, розстріляли пост міліції. І сунули впевнено до мосту. Якби їм вдалося його перейти – їх би уже навряд чи хто знайшов. Столітні ліси на тому березі не знали толком навіть місцеві, оскільки щовесни діброву затоплювала повінь і міняла ландшафт до невпізнання.
У взводі в основному була молодь останнього призову. Дехто служив тільки два-три місяці, тому не стріляв ще ні разу, окрім як на полігоні.
-Іване,- тихо сказав єфрейтору Лукашу,- бери шістьох молодих і веди їх углиб лісу, подалі від гріха. Окопуйся ліворуч аби не потрапили у разі чого під перехресний вогонь. І лежіть тихо як миші. Без геройства. Не підпускайте близько чого б це не коштувало.
- Гаразд, мовив Лукаш. Патронів може бути мало. Три ріжки на кожну людину – це несерйозно. –То бережи патрони,- відказав йому.
Я взяв шістьох своїх хлопчаків поклав праворуч від Лукаша, а сам пішов до води з біноклем. Дивився на нічні ліхтарі на тому березі і більше нічого не бачив. Не було у нас тоді ще нічної оптики.
З’явилося гостре відчуття небезпеки. На голові наїжачилося волосся. Автоматні черги на тому березі били вуха навідліг.
Я прожогом кинувся назад і заліг у нашвидкоруч викопаній калабані. Єфрейтор Карякін нервово стискував ложе свого АК.
Озирнувся і пополотнів: світилося кілька вогників – то солдати палили цигарки.
- Загасіть сигарети! – заволав я на весь ліс. Негайно!
Мить – і ліс знову став темним.
Бій почався раптово. Вбивці таки встигли перебратися на цю сторону, але одразу потрапили під шквальний вогонь.
«Боже», - думав я, – «за хвилину ні в кого не залишиться патронів!»
Дика стрілянина змішалася з криками поранених. А потім полетіли гранати. Де і як бандити їх роздобули - одному Богові відомо.
Я стріляв на звук, орієнтуючись на полум’я вогнегасників. Темінь була страшною.
Мої солдати помирали. Один за одним. Я стріляв, стріляв і стріляв одиночними допоки не закінчилися набої , а потім одстібнув штик-ніж і кинувся в бій.
Спочатку мені прострелили руку, потім лютий біль проштрикнув голову і я провалися у безвість.
Ранок зустрів оглушливим солов’їним щебетом. Я лежав на землі горілиць і дивився у чисте і сонячне небо. Важко сів, огледівся. Довкола бігали санітари та військові. Мою голову хтось забинтував, рука і нога теж були міцно перев’язані. А довкола…
Моїх солдатів – мертвих і тяжко поранених - по одному, на ношах переносили на той бік річки і вантажили у машину. А бандитів поклали в один ряд і начальник в’язниці робив упізнання. Таке саме упізнання я буду робити через кілька годин.
Сьогодні, стільки років по тих подіях, я не можу згадати ні імен тих солдатів, з якими разом служив так недовго, ні прізвищ. А от обличчя забути не можу і досі.
І коли чую невтішні звістки зі Сходу – пропускаю кожну трагічну подію через призму того давнього страшного нічного бою, в якому загинули майже всі мої солдати.
10.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію