
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.03
16:00
як приступити до тебе, якщо ти – мій ковчег заповіту?
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...
Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.
...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени
Святощі сховані в ньому: пахощі і скрижалі.
Певно зотлію з розпачу, якщо станеш марнотою світу...
Очі сумні сховала під клаптем густої вуалі.
...ріки течуть бурхливі, та з витоків непримічени
2023.02.03
14:29
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.
Бо хотіли загарбати все: і оз
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
І складає невинні життя у великі, не братські могили,
Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.
Бо хотіли загарбати все: і оз
2023.02.03
12:37
Хай мир і тиша ці чимдужч-чимдальш,
а з віч і вуст не сходить фальш.
* * *
Живемо від війни і до війни,
і Бога славимо, бо грішні ми.
* * *
Скільки ще мін не зірвалось –
скільки ще жде матерів.
Стільки же часу лишалось –
нам на спокуту гріхів
2023.02.03
05:20
Воно" вбиває по-хвилинно
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…
Мене, похилого в літах
А на чужбині Катерина -
Самотній неба рідний птах…
І ночі довшають в судинах
На зморшки падає їх тінь
Щоби почути - Катерина
В куточках кожних сновидінь…
2023.02.03
04:28
То спекотна пора, то морози
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.
Підганяють мене в укриття, –
Проявляється в повній тривозі
Вічна повість стрімкого життя.
То приємно штовхають у спину,
То впираються в груди вітри, –
Мов прикмети зовуть, а причини
Заважають надалі іти.
2023.02.03
01:49
Зима стрічається з весною,
І усміхається блакить!
Яке це щастя — буть з тобою,
І кожен день, і кожну мить!
І кожен раз — душі цвітіння,
І розкривається вона —
Як пелюстки на деревині --
І усміхається блакить!
Яке це щастя — буть з тобою,
І кожен день, і кожну мить!
І кожен раз — душі цвітіння,
І розкривається вона —
Як пелюстки на деревині --
2023.02.03
00:18
Попав у партію Микола,
Як і годиться – по приколу.
Росію натягли на зло
Царі, генсеки і пуйло.
Путіненят – мов кошенят.
Щоб дати лад – потрібен кат.
Як і годиться – по приколу.
Росію натягли на зло
Царі, генсеки і пуйло.
Путіненят – мов кошенят.
Щоб дати лад – потрібен кат.
2023.02.02
21:33
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило!
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? – Моє так і не зворушило.
А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збиваєтьс
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило!
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? – Моє так і не зворушило.
А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збиваєтьс
2023.02.02
21:07
О, ти була його остання.
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання,..
бо ти була його остання.
2 вересня 1996 р., Київ
Ти з ним жила через кишеню,
а він давав тобі у жменю
грошима все своє кохання,..
бо ти була його остання.
2 вересня 1996 р., Київ
2023.02.02
17:30
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2023.02.02
17:29
В дитинстві я щороку приїздив
У гості до бабусі. Ціле літо
Я міг на річку і у ліс ходити.
Там зустрічаєш стільки різних див,
Яких у місті марно і шукать.
Бабуся трави кожен рік збирала,
Мене частенько із собою брала.
Тож довелося і мені пізнать,
У гості до бабусі. Ціле літо
Я міг на річку і у ліс ходити.
Там зустрічаєш стільки різних див,
Яких у місті марно і шукать.
Бабуся трави кожен рік збирала,
Мене частенько із собою брала.
Тож довелося і мені пізнать,
2023.02.02
17:16
сніжинки на щоках
зникомі херувими
розгублене в роках
затримане в незримім
дощі їй віділлють
весною серце в римах
він той від кого йдуть
зникомі херувими
розгублене в роках
затримане в незримім
дощі їй віділлють
весною серце в римах
він той від кого йдуть
2023.02.02
17:13
розлито вино
стигне кров не водиця
пошук істини
(Eng.)
the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth
стигне кров не водиця
пошук істини
(Eng.)
the wine is spilled now
cooling down blood isn’t water
searching for the truth
2023.02.02
15:18
А корупційній мафії при владі
пообіцяли пі-юлєй, таки...
животворящий Байден
лічить банду:
команду зе... бойки і єрмаки.
***
А ось і з Ради потекла зеленка,
пообіцяли пі-юлєй, таки...
животворящий Байден
лічить банду:
команду зе... бойки і єрмаки.
***
А ось і з Ради потекла зеленка,
2023.02.02
09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
У школі саме дівчата обирали мене ком
2023.02.02
05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Перепічка
У 1932-му я була маленькою і нічого не пам’ятала з тих жахіть, які випали на мою сім’ю. Голодомор забрав чотирьох братів та сестер, а я дивом вижила. А от 1947-й забути не можу і досі.
Після збору минулорічного урожаю маму уночі спіймали на житньому полі і посадили до в’язниці за «колоски». Оскільки вона була багатодітною матір’ю, а її чоловік загинув на фронті, то дали не 5 років, а 1 рік тюрми. Пожаліли .
Мені - найстаршій -тоді було 16 років, наймолодшій сестричці 6. А загалом нас було п’ятеро.- чотири сестри та один братик . Доводилося доглядати за малечею, поки мама відбувала термін покарання.
У 1947-му році з весни на землю не впало жодної краплини води, загинула і худоба, і собаки, і урожай. Земля у кінці літа стала аж білою, чорнозем так порепався і закам’янів, що об нього можна було легко порізати босі ноги. І якщо улітку , випасаючи колгоспну худобу, я могла бодай у кущах напитися коров’ячого молока і не спухнути з голоду, то узимку це стало робити складно. На полі я завжди надоювала у глечик молока і приносила увечері додому. У рідину різали січку, сушену кропиву, коріння аїру і кип’ятили. На сім’ю з п’яти чоловік цього було, звісно, мало. Але цим і спасалися від голодної смерті.
Їсти в хаті нічого не було. І не тільки в нас, але й в усьому селі. Люди вмирали щодня. Якщо хата не топилися – це був знак, що господар пішов до Бога. Довбати мерзлу землю не було сил навіть у чоловіків, тому трупи просто звозили до порожньої кагати посеред поля і до весни прикидали привезеним сухостоєм аби померлих не розтягнули вовки.
Перед Різдвом, ступаючи обмотаними у дрантя ногами по глибокому снігу, неня прийшла додому. Перехрестилася на ікони, притулила нас до себе і мовила: - Будемо святкувати Різдво, діти. Спечемо хліба!
Обережно дістала з-за пасухи маленький вузлик із зернятами і акуратно висипала на стіл. Наші очі радісно засвітилися! Ще б пак – перший раз на рік ми могли побачити хліб на столі.
Прийшла кума і дала матері одне яйце та дрібку солі. А я увечері принесла глечик молока. Звісно, до тіста ми додали і перетертої вівсяної соломи та іншої трави, аби той хліб був більшим.
Коли перепічку витягнули з печі і поставили на стіл ми закричали од радості!
- Чекайте дітки, зараз узвару наллємо – і будемо вечеряти, - мовила матуся і витягла з печі казана з окропом у якому плавали ягоди глоду. І коли ми тільки сіли до столу - двері раптово розчахнулися і на порозі з’явився наш сусід – Іван Буравель , з гвинтівкою за плечима та його тридцятилітній синок, здоровий як бичок і товстий як діжка. Під час війни він служив поліцаєм. А заодно і партизанам. І таким чином уникнув покарання, хоча крові на його руках було більше, аніж на руках гестапівця. Мордував і знущався над односельцями нещадно. А після війни знову виплив на поверхню. Служив вірою і правдою комуністам.
- Ну що, гадюка, приповзла знову шкодити? – глумливо звернувся Іван до матері. – Радянська влада всіх вас до стінки поставить. І твоїх дітей також, якщо треба буде. А тепер плати податки.
- Та де ж я зараз їх візьму? Я ж тільки додому прийшла? – одказала матір, заломивши руки.
- Нічого не знаю. Плати. А як немає чим… давай сюди рушники.
Буравель зняв з ікон вишиті бабусею рушники, а потім підійшов до столу і забрав перепічку. Наша сім’я уклякла від образи та безсилля. Не було у хаті заступника, окрім брата, якому виповнилося лише 10 років.
Ми не плакали, просто не було чим.
Неня вдяглася і пішла до дядька Йвана – безрукого сусіда, якого поважали в усьому селі. Він був партизаном і тільки чудом уникнув розстрілу, оскільки потрапив до пастки, яку йому влаштували поліцаї. Але доказати, що це справа рук Івана Буравля було неможливо.
Іван вислухав маму , дав їй житньої муки і відіслав додому.
Ми, усе ж таки їли Різдв’яну перепічку. Хоча і пізно уночі.
А уранці село ошелешила звістка : на дорозі, яка йшла у сусіднє село Соснове пострілом у шию вбили Івана Буравля. Він йшов до своєї коханки, але так і не дійшов. А з його горлянки визирала перепічка, яку спекла моя мама .
11.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перепічка
У 1932-му я була маленькою і нічого не пам’ятала з тих жахіть, які випали на мою сім’ю. Голодомор забрав чотирьох братів та сестер, а я дивом вижила. А от 1947-й забути не можу і досі.
Після збору минулорічного урожаю маму уночі спіймали на житньому полі і посадили до в’язниці за «колоски». Оскільки вона була багатодітною матір’ю, а її чоловік загинув на фронті, то дали не 5 років, а 1 рік тюрми. Пожаліли .
Мені - найстаршій -тоді було 16 років, наймолодшій сестричці 6. А загалом нас було п’ятеро.- чотири сестри та один братик . Доводилося доглядати за малечею, поки мама відбувала термін покарання.
У 1947-му році з весни на землю не впало жодної краплини води, загинула і худоба, і собаки, і урожай. Земля у кінці літа стала аж білою, чорнозем так порепався і закам’янів, що об нього можна було легко порізати босі ноги. І якщо улітку , випасаючи колгоспну худобу, я могла бодай у кущах напитися коров’ячого молока і не спухнути з голоду, то узимку це стало робити складно. На полі я завжди надоювала у глечик молока і приносила увечері додому. У рідину різали січку, сушену кропиву, коріння аїру і кип’ятили. На сім’ю з п’яти чоловік цього було, звісно, мало. Але цим і спасалися від голодної смерті.
Їсти в хаті нічого не було. І не тільки в нас, але й в усьому селі. Люди вмирали щодня. Якщо хата не топилися – це був знак, що господар пішов до Бога. Довбати мерзлу землю не було сил навіть у чоловіків, тому трупи просто звозили до порожньої кагати посеред поля і до весни прикидали привезеним сухостоєм аби померлих не розтягнули вовки.
Перед Різдвом, ступаючи обмотаними у дрантя ногами по глибокому снігу, неня прийшла додому. Перехрестилася на ікони, притулила нас до себе і мовила: - Будемо святкувати Різдво, діти. Спечемо хліба!
Обережно дістала з-за пасухи маленький вузлик із зернятами і акуратно висипала на стіл. Наші очі радісно засвітилися! Ще б пак – перший раз на рік ми могли побачити хліб на столі.
Прийшла кума і дала матері одне яйце та дрібку солі. А я увечері принесла глечик молока. Звісно, до тіста ми додали і перетертої вівсяної соломи та іншої трави, аби той хліб був більшим.
Коли перепічку витягнули з печі і поставили на стіл ми закричали од радості!
- Чекайте дітки, зараз узвару наллємо – і будемо вечеряти, - мовила матуся і витягла з печі казана з окропом у якому плавали ягоди глоду. І коли ми тільки сіли до столу - двері раптово розчахнулися і на порозі з’явився наш сусід – Іван Буравель , з гвинтівкою за плечима та його тридцятилітній синок, здоровий як бичок і товстий як діжка. Під час війни він служив поліцаєм. А заодно і партизанам. І таким чином уникнув покарання, хоча крові на його руках було більше, аніж на руках гестапівця. Мордував і знущався над односельцями нещадно. А після війни знову виплив на поверхню. Служив вірою і правдою комуністам.
- Ну що, гадюка, приповзла знову шкодити? – глумливо звернувся Іван до матері. – Радянська влада всіх вас до стінки поставить. І твоїх дітей також, якщо треба буде. А тепер плати податки.
- Та де ж я зараз їх візьму? Я ж тільки додому прийшла? – одказала матір, заломивши руки.
- Нічого не знаю. Плати. А як немає чим… давай сюди рушники.
Буравель зняв з ікон вишиті бабусею рушники, а потім підійшов до столу і забрав перепічку. Наша сім’я уклякла від образи та безсилля. Не було у хаті заступника, окрім брата, якому виповнилося лише 10 років.
Ми не плакали, просто не було чим.
Неня вдяглася і пішла до дядька Йвана – безрукого сусіда, якого поважали в усьому селі. Він був партизаном і тільки чудом уникнув розстрілу, оскільки потрапив до пастки, яку йому влаштували поліцаї. Але доказати, що це справа рук Івана Буравля було неможливо.
Іван вислухав маму , дав їй житньої муки і відіслав додому.
Ми, усе ж таки їли Різдв’яну перепічку. Хоча і пізно уночі.
А уранці село ошелешила звістка : на дорозі, яка йшла у сусіднє село Соснове пострілом у шию вбили Івана Буравля. Він йшов до своєї коханки, але так і не дійшов. А з його горлянки визирала перепічка, яку спекла моя мама .
11.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію