Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Нічний бій
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Нічний бій
Закінчувався розвід караулу. Як його начальник я отримав пароль від чергового по управлінню, віддав йому честь і скомандував взводу, що заступав на чергування, зробити почесне коло плацом під музику духового оркестру і рушити на свої пости.
Все було як завжди: спочатку міняли караульних на технічному складі, складах зброї, аеродромі, потім на овочевих, у військовій прокуратурі тощо. Гауптвахта працювала автономно – закидуємо туди хлопців – і забираємо через півдоби, бо мотатися через усе місто щодві години украй виснажливо. Пост біля прапора дивізії міняли в останню чергу. У вільну хвилинку заскочив до чергового по роті дізнатися чи всі сплять у приміщенні, а не швендяють у самоволці. Командир взоду був у відпустці, тож як його заступник мусів дивитися за всім самотужки.
Щойно приліг у караулці - виклик до чергового.
- Товаришу сержанте! Піднімайте усіх солдатів на ноги, видати зброю і патрони. На все – 20 хвилин. Пости не міняти до ранку. У місті ЧП. Всіх вільних від чергування берете з собою , переходите міст і окопуєтеся півколом. Ніхто не повинен проскочити на ту сторону. Якщо не будуть здаватися – стріляти на ураження.
Сталося непередбачуване: зеки-вбивці у міській тюрмі взяли в заручники його охоронців, захопили зброю і вирвалися на волю. 35 озвірілих від крові та адреналіну здорових зарізяк рвонули у місто. На ноги підняли міліцію та військових.
Злочинці по дорозі пограбували магазин, обпилися горілкою, розстріляли пост міліції. І сунули впевнено до мосту. Якби їм вдалося його перейти – їх би уже навряд чи хто знайшов. Столітні ліси на тому березі не знали толком навіть місцеві, оскільки щовесни діброву затоплювала повінь і міняла ландшафт до невпізнання.
У взводі в основному була молодь останнього призову. Дехто служив тільки два-три місяці, тому не стріляв ще ні разу, окрім як на полігоні.
-Іване,- тихо сказав єфрейтору Лукашу,- бери шістьох молодих і веди їх углиб лісу, подалі від гріха. Окопуйся ліворуч аби не потрапили у разі чого під перехресний вогонь. І лежіть тихо як миші. Без геройства. Не підпускайте близько чого б це не коштувало.
- Гаразд, мовив Лукаш. Патронів може бути мало. Три ріжки на кожну людину – це несерйозно. –То бережи патрони,- відказав йому.
Я взяв шістьох своїх хлопчаків поклав праворуч від Лукаша, а сам пішов до води з біноклем. Дивився на нічні ліхтарі на тому березі і більше нічого не бачив. Не було у нас тоді ще нічної оптики.
З’явилося гостре відчуття небезпеки. На голові наїжачилося волосся. Автоматні черги на тому березі били вуха навідліг.
Я прожогом кинувся назад і заліг у нашвидкоруч викопаній калабані. Єфрейтор Карякін нервово стискував ложе свого АК.
Озирнувся і пополотнів: світилося кілька вогників – то солдати палили цигарки.
- Загасіть сигарети! – заволав я на весь ліс. Негайно!
Мить – і ліс знову став темним.
Бій почався раптово. Вбивці таки встигли перебратися на цю сторону, але одразу потрапили під шквальний вогонь.
«Боже», - думав я, – «за хвилину ні в кого не залишиться патронів!»
Дика стрілянина змішалася з криками поранених. А потім полетіли гранати. Де і як бандити їх роздобули - одному Богові відомо.
Я стріляв на звук, орієнтуючись на полум’я вогнегасників. Темінь була страшною.
Мої солдати помирали. Один за одним. Я стріляв, стріляв і стріляв одиночними допоки не закінчилися набої , а потім одстібнув штик-ніж і кинувся в бій.
Спочатку мені прострелили руку, потім лютий біль проштрикнув голову і я провалися у безвість.
Ранок зустрів оглушливим солов’їним щебетом. Я лежав на землі горілиць і дивився у чисте і сонячне небо. Важко сів, огледівся. Довкола бігали санітари та військові. Мою голову хтось забинтував, рука і нога теж були міцно перев’язані. А довкола…
Моїх солдатів – мертвих і тяжко поранених - по одному, на ношах переносили на той бік річки і вантажили у машину. А бандитів поклали в один ряд і начальник в’язниці робив упізнання. Таке саме упізнання я буду робити через кілька годин.
Сьогодні, стільки років по тих подіях, я не можу згадати ні імен тих солдатів, з якими разом служив так недовго, ні прізвищ. А от обличчя забути не можу і досі.
І коли чую невтішні звістки зі Сходу – пропускаю кожну трагічну подію через призму того давнього страшного нічного бою, в якому загинули майже всі мої солдати.
10.01.2019р.
Все було як завжди: спочатку міняли караульних на технічному складі, складах зброї, аеродромі, потім на овочевих, у військовій прокуратурі тощо. Гауптвахта працювала автономно – закидуємо туди хлопців – і забираємо через півдоби, бо мотатися через усе місто щодві години украй виснажливо. Пост біля прапора дивізії міняли в останню чергу. У вільну хвилинку заскочив до чергового по роті дізнатися чи всі сплять у приміщенні, а не швендяють у самоволці. Командир взоду був у відпустці, тож як його заступник мусів дивитися за всім самотужки.
Щойно приліг у караулці - виклик до чергового.
- Товаришу сержанте! Піднімайте усіх солдатів на ноги, видати зброю і патрони. На все – 20 хвилин. Пости не міняти до ранку. У місті ЧП. Всіх вільних від чергування берете з собою , переходите міст і окопуєтеся півколом. Ніхто не повинен проскочити на ту сторону. Якщо не будуть здаватися – стріляти на ураження.
Сталося непередбачуване: зеки-вбивці у міській тюрмі взяли в заручники його охоронців, захопили зброю і вирвалися на волю. 35 озвірілих від крові та адреналіну здорових зарізяк рвонули у місто. На ноги підняли міліцію та військових.
Злочинці по дорозі пограбували магазин, обпилися горілкою, розстріляли пост міліції. І сунули впевнено до мосту. Якби їм вдалося його перейти – їх би уже навряд чи хто знайшов. Столітні ліси на тому березі не знали толком навіть місцеві, оскільки щовесни діброву затоплювала повінь і міняла ландшафт до невпізнання.
У взводі в основному була молодь останнього призову. Дехто служив тільки два-три місяці, тому не стріляв ще ні разу, окрім як на полігоні.
-Іване,- тихо сказав єфрейтору Лукашу,- бери шістьох молодих і веди їх углиб лісу, подалі від гріха. Окопуйся ліворуч аби не потрапили у разі чого під перехресний вогонь. І лежіть тихо як миші. Без геройства. Не підпускайте близько чого б це не коштувало.
- Гаразд, мовив Лукаш. Патронів може бути мало. Три ріжки на кожну людину – це несерйозно. –То бережи патрони,- відказав йому.
Я взяв шістьох своїх хлопчаків поклав праворуч від Лукаша, а сам пішов до води з біноклем. Дивився на нічні ліхтарі на тому березі і більше нічого не бачив. Не було у нас тоді ще нічної оптики.
З’явилося гостре відчуття небезпеки. На голові наїжачилося волосся. Автоматні черги на тому березі били вуха навідліг.
Я прожогом кинувся назад і заліг у нашвидкоруч викопаній калабані. Єфрейтор Карякін нервово стискував ложе свого АК.
Озирнувся і пополотнів: світилося кілька вогників – то солдати палили цигарки.
- Загасіть сигарети! – заволав я на весь ліс. Негайно!
Мить – і ліс знову став темним.
Бій почався раптово. Вбивці таки встигли перебратися на цю сторону, але одразу потрапили під шквальний вогонь.
«Боже», - думав я, – «за хвилину ні в кого не залишиться патронів!»
Дика стрілянина змішалася з криками поранених. А потім полетіли гранати. Де і як бандити їх роздобули - одному Богові відомо.
Я стріляв на звук, орієнтуючись на полум’я вогнегасників. Темінь була страшною.
Мої солдати помирали. Один за одним. Я стріляв, стріляв і стріляв одиночними допоки не закінчилися набої , а потім одстібнув штик-ніж і кинувся в бій.
Спочатку мені прострелили руку, потім лютий біль проштрикнув голову і я провалися у безвість.
Ранок зустрів оглушливим солов’їним щебетом. Я лежав на землі горілиць і дивився у чисте і сонячне небо. Важко сів, огледівся. Довкола бігали санітари та військові. Мою голову хтось забинтував, рука і нога теж були міцно перев’язані. А довкола…
Моїх солдатів – мертвих і тяжко поранених - по одному, на ношах переносили на той бік річки і вантажили у машину. А бандитів поклали в один ряд і начальник в’язниці робив упізнання. Таке саме упізнання я буду робити через кілька годин.
Сьогодні, стільки років по тих подіях, я не можу згадати ні імен тих солдатів, з якими разом служив так недовго, ні прізвищ. А от обличчя забути не можу і досі.
І коли чую невтішні звістки зі Сходу – пропускаю кожну трагічну подію через призму того давнього страшного нічного бою, в якому загинули майже всі мої солдати.
10.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
