Нетутешній, позареальний, містичний твір. Спочатку ще намагаєшся збагнути бодай якесь реальне підгрунтя - ЧОМУ, власне, холодно, та потім доходиш думки - що це абсолютно неважливо. Що холод - чи тілесний, чи душевний, внутрішній чи зовнішній - він не є результатом, а швидше - причиною. І яка, врешті, різниця - Чому. Все огорнуте дивним туманом, через який долинають химерні монологи: "Холодно, доцю, холодно..."

"холодно" як внутрішній перманентний стан - це жахливо...а тут, здається, мова йдеться саме про це...

Ларисо, спасибі за новий здобуток. Талановито, щоб не сказати "геніально". 6 балів.

Г-м... Дякую всім. В мене настрій такий був, що рима до "холодно" була тільки одна:

"Доню, де я похована,
досі не звикну, холодно"

Я подумала, що таке краще не писати, тільки подумки...

Таке життя, Ларисо, але буде ще й тепло!
Може в останньому рядку і "доню" б гарно звучало.

Браво, Ларисо, глибоко вражена цим Вашим твором...

Володю, звичайно ж, "доню". :))
Дякую Вам.

Дякую, Вандо!

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Читав я і не бачив слів -
Ваш вірш із справжніх почуттів.

Богдано, Олександре, дякую!

Те що Ви, Ларисо, не дописали гарно читається між рядків... Так написано... Зачіпає неймовірно...

Дякую, Варваро! Отак хоч познайомишся з людьми... на своїй сторінці :)) Виправляюсь, ходжу до кожного.

А от ще цікаво, чи воно читалось би між рядків, якби в коментарях я цього не написала? Вірш свіжий, тому я ще не до кінця розумію, як краще.

Прошу, Ларисо;-) Чудово пишете...

Читав Ваш твір в іншому місці, де він інакший, ото ж там фінал - більш вражаючий!
Ви вирішили не так жорстко?

Мої ушанування, Ларочко!
Майстерний твір - навіть придертись нема до чого. :)

Святославе, я навмисно розмістила два різних варіанти, щоб зрозуміти, який все ж таки є кращим. То Ви гадаєте, що той?

Юрчику, дякую. :) Я би підказала, до чого тут можна було би придратися, але це не на мою користь :)

Значить потрібно підказати - від цього твір не "програє", а можливо інстинізується :)))

Хотілось написати істинізується :)

Ларисо, нічого додати до вищесказаних похвал. У мене навіть вірш написався під впливом Вашого, але поки нехай відлежиться, чимось мене бентежить його право на життя.

Дякую, Мирославочко!
От і на мене також впливають хороші вірші інших поетів.

Ларисо, вірш мене надзвичайно вразив. Вчора цілий вечір моторшно було. Почала задумуватись про дуже серйозні речі.
Але кінцівка "Доню, де я похована, й досі не звикну, холодно" - краща, як на мене.

Дякую, Іриночко! Я вже й сама дійшла цього висновку та дописала вірш саме так, але мені важливо було почути це від читача.

Тепер, перечитуючи коментарі під віршем, можу додати, що цей твір практично майже абсолютно реальний.

Донька, втомившись від невлаштованого життя,
намагається комусь пожалітися і звертається подумки до матері, якої вже давно нема. Спочатку їй здається, що мати поряд, чує її та розуміє, і вона ділиться з нею своїми тривогами, та раптом розуміє, що відповідь матері — то просто відлуння, що материна душа вже дуже далеко і нічим не може ні допомогти ні розрадити, бо й сама в тому потойбіччі почувається змерзлою та самотньою.
Ось такий сюжет. Хто скаже, що містичний? :)

Останні рядки дуже сильні. Без них не було б вірша. Але не можу, не хочу погодитися, що й мамі холодно. Хочу, щоб спогади про неї зігрівали замерзлу душу і давали їй надію, хай хоч ілюзорну надію, на світло і тепло...

Так спогади ж, якщо йти за логікою, пане Валентине, зігріватимуть доньку, а не матір. А земля-то холодна...
Можна було би — про душу, але хто скаже, чи тепло душі на небі? А якщо вона ще не на небі? А коли людина була з тих, яких ховали за межами кладовища з певних причин?

Тоді, мабуть таки холодно... Який прекрасний вірш! Читала і так душу стиснуло, наче лещатами. От вона - справжня поезія. Такою має бути: щоб серце боліло чи раділо, посякнуте почуттями, що їх автор вкладає у твір.
Вибачте, Лорочко, поганий з мене критик. Та з серця мого поціновувач ще той!;)

Ніко, Оксанко, дякую дуже за схвальні відгуки. Це для кожного поета багато важить.

Я не міняла нічого у вірші «на догоду» іншим, але я завжди допрацьовую вірш в процесі обговорення або трохи згодом, хоча останні рядки швидше за все, були з самого початку, просто я не наважувалася їх залишити в такому варіанті, як зараз.
Лірична ж героїня вже до всього звикла, бо те було давно. Осінні холоди та дош, та, можливо, якісь особисті обставини життя раптом нагадали про те і воно вилилося у вірш.