Миросю, порадувала! Дякую за позитив і яблука :)

Всього вже наговорили, а от головне, як на мене - не "ПОсміхнусь", а "Усміхнусь", "Всміхнусь". Перше - від слова "посміх", (російською - "ухмылка") що характеризує радше зневагу. негативні емоції, зубоскаління. Усмішка ж - це, власне, є виявлення радості, приємного здивування. Ці слова ажніяк не синоніми! А так - чудовий вірш,Мирославо!

Цікаво, Мирославо, складається таке враження, що Ви - ну ніколи не допускаєте помилок.Це я маю на увазі Вашу відповідь щодо "посмішка"-"усмішка". Всі філологи (пан Олександр Пономарів - в тому числі, якщо Ви, звичайно, знаєте такого мовознавця) наголошують на тому, що ці слова мають дещо різну семантику, тобто зауваження Михайла було абсолютно доречним. Раджу Вам, Мирославо, читати ще дещо крім тлумачного словника. Ваша впертість абсолютно незрозуміла. "Усміхнусь" - не збиває ритм, а семантично підходить краще.

Що Ви маєте на увазі, не до кінця прочитали? Якщо мовознавець написав, що слово має певне значення, то скільки не читай, він цю думку не заперечить.

Академічним словником користувалась??? чи так...
Всі знайомі мені філологи знають різницю між цими словами. А Ім'я Антоненка Давидовича тобі щось говорить? Так ось, що пан Борис пише в своїй праці "Як ми говоримо?":
Пóсмішка, пóсміх і ýсмішка, ýсміх, óсміх
На сторінках наших газет, журналів, ба навіть у художніх творах і перекладах часто не розрізняють слів "посмішка" й "усмішка", уважаючи їх за абсолютні синоніми, наприклад: «На обличчях усіх присутніх сяяли радісні посмішки»; «Він глузливо всміхнувся».

Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово "усмішка".

Чи таки справді ці слова - абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати» (Т. Шевченко); «Я вам з того світа, любі, усміхнуся» (Т. Шевченко); «До смерті не забуду його погляду, його усмішки» (0. Стороженко); «Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?» (Марко Вовчок); «Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба» (М. Вороний); «А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником» (С. Васильченко); «І очі сміялись, а на губах перебігав осміх» (І. Нечуй-Левицький); «А осміхнулось воно як - аж любо глянути!» (з живих уст).

У цих прикладах слова "усмішка", "усміхатися", "усміх", "осміх", "осміхатися" стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.

Наведемо тепер приклади з словом "посмішка": «Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно» (М. Коцюбинський); «Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по-своєму посмiхнулась» (О. Гончар); «Це... посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка).

Не важко помітити, що тут слова "посмішка", "посміх", "посміхатися" передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького-Носенка слово "посміх", що є синонімом до слова "посмішка", перекладено тільки словами "насмешка", "шутка". Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово "посміх" стоїть у тім же значенні. Слова "посмішка" нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова "посміхатися": "посмішище" («Бо на посмішище ведуть старого дурня научати». - Т. Шевченко), "посміховисько" («Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів». - М. Коцюбинський).

Якщо вже шукати синонімів до слів "посмішка", "посміхатися", то це будуть "насмішка", "насміхатися". Проте слід зазначити, що в словах "насмішка", "насміхатися" мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: «Із матки старенької насміхається» («Українські пісні» М. Максимовича); «Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається - ой за що, за що бідна голота напивається?» (народна пісня); «Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки» (народна пісня).

лінк: http://uk.wikibooks.org/wiki/Б._Д._Антоненко-Давидович._Як_ми_говоримо

Дякую за ознайомлення)))

Мирославо, я бачу, що Ви дуже розумна, впевнена в своїх знаннях (дещо уперта) жінка, у Вас чудові твори. Я не хочу з Вами сперечатися і щось доводити, але іноді варто дослухатися до інших. :-)

Мирославо, я бачу, що Ви дуже розумна, впевнена в своїх знаннях (дещо уперта) жінка, у Вас чудові твори. Я не хочу з Вами сперечатися і щось доводити, але іноді варто дослухатися до інших. :-)

Михайло, моє шанування!

Отакої! Розбили вщент усі аргументи! Ну добренько, па-па, наснаги! Успіхів... Але краще - "усмішка"!!!

Вірш яскравий і чарівний. Нема слів. Просто чудово!