Був гарний час: ти любив мене, я любила тебе,
Дарувала тобі все, що колись було моє
Ти казав «О, це клас!», а що ж взамін давав?
Я забувала, розуміла – ти ж весь вечір грав.

Ти дивився на мене і друзям розповідав,
Що я дівчинка що треба і що я лише твоя.
Вони кивали і бажали мати теж такі призи,
Та я одна в своєму виді, тож хай і заздрять тобі.

Я теж любила тебе, в тебе гарна обгортка,
Маєш світле волосся і гарнесеньку попку,
А всередині – це що за горе? Там живуть одні рок-н-роли,
А вечорами там лунає блюз (сама чула, тому знаю, що кажу)

Було в нас в ліжку все прекрасно і в серцях все ОК
По особливому якось, не так як в інших людей.
Мабуть тому, що ми обоє глузду не з повна,
А за спиною скаже хтось: «Це все її вина».
Ха!!!

Та одного дня, коли ти подзвонив,
Я накричала на тебе – ти мене тоді довів.
І справжній блюз ти ніколи, ніколи не грав,
Бо блюз – то сум чоловіка за жінкою, яку він кохав.

Я зла на тебе була, бо ти трубку поклав,
Тобі я потім написала, щоб ти мене не шукав.
(ну я ж хотіла, щоб ти хоч іноді страждав)

Ти плакав і пив, на підвіконні курив,
Страждав, страждав, страждав і цим себе мало не вбив.

І лиш сьогодні зрозуміла для чого був весь той фурор -
Для мене помста є солодша ніж наша любов.
Я пила твою кров, щоб ти пізнав
який насправді цей ля мінор.