07.03.08
Ніч минула спокійно, якщо не зважати на поодинокі істеричні
волання про відновлення попраної справедливості

07:26
Тихий плач по молодих роках… Ранувато, нікому ще оцінювати…

9:19
У боротьбу вступають майстри клюбного жанру
з сеансом телепатїї на фоні колгоспно-заводського сьогодення:

Працюючи з робочим в згодi,
Був iнженером на заводi
Микола мiй, роботу вiн
Свою вже знав з усiх сторiн,

10:25 Ось, нарешті! Поетична галявина остаточно
просинається від неокрєпшаго юнацького фальцета
закоханого соловейка. І понеслась душа в рай:

І мені раптово в грудях запекло,
А моє кохання піснею пливло:

Раптом із-за хмари місяць засіяв,
І, почувши пісню, він мене злякав.
Й тут я усвідомив, що я на Землі, -
Й до свого кохання не дійти мені.

11:14

Ти не знаєш, як я хочу тебе..
Кров у жилах закипає у мене
Й хвиля пристрасті вбиває мене.

………………………….
І якщо треба, я пройду війну
Й для тебе навіть встану я з могили.

(Так і хочеться сказати дівчині: та віддайся вже!!!)

11:29
Щастя не буває безхмарним, іноді трапляються і несподіванки у вигляді турбування про народ:

При владі зараз сатана,
Який людські купує душі.
Надії були і нема
І весь народ живе у муці.

11.38 Але молодість і бажання знов беруть верх,
і знов затьохкав соловейко:

Та все ж ключа я не знайшов –
До мене ти була байдужа.
Я в серце твоє не ввійшов,
На його дверцях замок служить.

Замок міцний, не пробивний –
Тут без ключа не обійдешся.
Та де ж той ключ захований:
Кохання-ключ до твого серця?

Пошук ключа – не мислимий:
Це все одно, що на дні моря…

11:49 Тьохканьє стає мінорним:

Я думав: «Все, - кохання більш нема,
Воно померло у свідомості моїй;
В душі і в розумі – зима.

11:52 Ні! Ще не все потєряно!

Твоя врода така…, - неземна,
Наче ангел спустився із неба.
Ти єдина така…, Ти моя

(невже сталося?!)

11:55

В моє серце постукало щастя:
Ти з’явилась в моєму житті
Й зрозумів я нарешті «Кохання»,
Й що без Тебе не жити мені.

12.11 Кохання – коханням, а їсти хочеться завжди… -
натякає знавець колгоспно-заводських реалій.
Ближче до народу, гаспада-таваріші!

Микола! Пiдкорися долi,
Посадою зростай поволi,
Кохання на землi нема,
Забудь….
…………………….
Робота є i є зарплата
В тебе дорога й так багата,
Життєвих сил дарма не трать,
Бо проти тебе цiла рать.

12.12 Ну, почалися жіночі сльози…
На позіцію дєвушка проводжала бійця…

Скупе прощання – без прощай-прости.
………………….
Гудок фінальний.

12.14: Нє-нє-нє… Нашого Ромео так просто не зупинити:

З тобою буду до кінця…
А ти моя й більш ні для кого.
…………………………….
Ти прилітаєш в мої сни щоночі,
Голубко, білокрила ти моя.
Та подивись, прошу, за мої плечі:
Що бачиш ти? Це крила Ангела.

Хоч крила наші білі і пухнасті
Й вогонь-кохання у серцях наших горить,
Та разом нам, повір, не жити в щасті,
Бо з Ангелами птахи не живуть.

12.15: Знову танці на селі… Цікаво все таки: хто кого?
Ромео чи чоловік Наташі Юра, завгар, механік?
Віагра чи любов???

12:17 – 12:32: Дотягнули до кисневої подушки…
(Дякувати Марії Матіос і Редакції…
РМ, давайте отак щодня, опівдні,
бо до вечора ж якось дожити треба)

12:35 Не всі ще потонули у коханні,
є і справжні БОРЦІ, Іллі Муромці…

Все бачу, все чую, все розумію.
І розум палає, і серце клекоче.
Я хочу зрубати ту голову змію,
та змій – триголовий.
Регоче.

13:00 Переходимо до офіційних признань
у вічному коханні. Всі при галстуках і піджаках.
Все правильно. Очікувано і нудно.

13.18: Передгрозову тишу буквально роздирає
рьов здичаїлого уманчанина, який виключно через
заздрощі закидає затюканому солов’ятку щось
про янголятків і вуйко опасистого…
Ну, ненормальний, что с него возьмешь?

13.20: Пішли одкровєнія і дивні натяки:

Коли я себе не побачу в дзеркалі –
То явний знак,що мене немає.
…………………………………….
Зі мною на цвинтарі.
Я туди не прийду.
Що в мене з ним спільного?

13:21 Далі – ще цікавіше:

Не в місті лишив я свою пуповину…

15:18 – 15:33 Гіркі жіночі співи на тему:

Із пам"яті й серця – геть,

Що перемежалися речитативом

Пізнання... Чекання...
Кохання... Жадання...
В серденько до рання
Рветься бурмотання.

16:15 Дехто, можливо, і не мадам Кукуй, нагадав про вічне:

У Мукачеві на площі,
Церковний хор співав,
Слова до серце проникали,
На очі сльози навертали.

18:42 Змучені безперервними признаннями
й обвинуваченнями, поетичні перегонівці
здригнулися від мащнєйшаго залпу невідомо
якої зброї під кодовою назвою ЗІ-2.
Залп не обіцяв нічого гарного,
бо ті, хто його дав, весь час натякав,
що їх нудить і зараз воно прорветься…

20.01 – 23.18: Передсвятковий день закінчився
прилюдним зніманням лат і веселим груповим душевним стриптизом,що цілком логічно напередодні Жіночого дня.
Роздягнуті повільно поглядом, під співи менад і зойки
Діоніса, Майстерні віддались Морфею :))