
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сергій Татчин /
Вірші
***
п_и_в_о_н_а_н_і_ч
Візьми мені пляшку, хай зціпить зуби,
і об груди – навпіл! – зламає подих.
я більш як з годину відвертим був би:
сидів би напроти –
городив городи.
Хвалив-би-ся римами,
на Раду гримав би,
а периметром кралося б щось хижацьке,
бо для периметру
щось окрім рими тре’ –
так би й згадалась діваха з Ґжатська.
Йо-ой!
Було нам весело:
махали веслами,
взаємоневільники галери ліжка!
А ще щохвилини сушило смішно,
бо двічі на дню
курили дурню.
О!
Тут я б замовк на ковток-плюс-видих.
Парувала б над Бугом зоряна нафта.
А які ж мальовничі із вікон види! –
ані гуманоїда, ні космонавта.
Тільки:
високо-висóко
по соски осока,
а у тій осоці – стриножені коні,
всі хто бачив – хрестяться, забобонні:
бо коштовні пута,
а у гриві рута.
Або:
в небесну вибоїну
йобнулись боїнги,
а за ними ТУ –
в Кат!Ман!!Ду!!!
А ще:
все на небі справно, порядно, путньо,
тільки от заплутався у траві супутник,
зачинений геть на усі дверцята,
лежить собі – крихітна срібна цятка:
думає, блимає,
враження – глиною.
Там би
ти довірив вітру
літер труту-смог,
в маківці макітри
тер би мак думок.
А я
клявся-би-божився Шевченком-Стусом,
розволік би клясиків на цитати,
потім би упився, як кулька, здувся,
і сидів би, либився – як це встати.
І все.
Сутінки стискалися б, як лещата,
крізь вікно, сфокусоване на „спросоння”,
і вакуум-думка вгинала б скроню:
з ким би оце літо
ще хоч раз
почати.
п_о_х_м_і_л_л_я
очікуваний третього дня тверезим
врешті-решт приплентався ранок-вітчим
вперся головою в живіт берези
пробував ділитись абстрактним відчаєм.
а ще дивувався що вкрали пергамент
в який загортають вологі тіні
матюкався сварився совав ногами
намагався прикрити sunshine-сплетіння.
а тоді заточився і впав на сливи
сто сніжинок цвіту злягло в долоні!
о-о-о! як же мені хотілося курити й пива
ліпше нефільтрованого
оболоні.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
![ПИВАНЕМА[Є] ПИВАНЕМА[Є]](uploads/c201216245770.jpg)
Візьми мені пляшку, хай зціпить зуби,
і об груди – навпіл! – зламає подих.
я більш як з годину відвертим був би:
сидів би напроти –
городив городи.
Хвалив-би-ся римами,
на Раду гримав би,
а периметром кралося б щось хижацьке,
бо для периметру
щось окрім рими тре’ –
так би й згадалась діваха з Ґжатська.
Йо-ой!
Було нам весело:
махали веслами,
взаємоневільники галери ліжка!
А ще щохвилини сушило смішно,
бо двічі на дню
курили дурню.
О!
Тут я б замовк на ковток-плюс-видих.
Парувала б над Бугом зоряна нафта.
А які ж мальовничі із вікон види! –
ані гуманоїда, ні космонавта.
Тільки:
високо-висóко
по соски осока,
а у тій осоці – стриножені коні,
всі хто бачив – хрестяться, забобонні:
бо коштовні пута,
а у гриві рута.
Або:
в небесну вибоїну
йобнулись боїнги,
а за ними ТУ –
в Кат!Ман!!Ду!!!
А ще:
все на небі справно, порядно, путньо,
тільки от заплутався у траві супутник,
зачинений геть на усі дверцята,
лежить собі – крихітна срібна цятка:
думає, блимає,
враження – глиною.
Там би
ти довірив вітру
літер труту-смог,
в маківці макітри
тер би мак думок.
А я
клявся-би-божився Шевченком-Стусом,
розволік би клясиків на цитати,
потім би упився, як кулька, здувся,
і сидів би, либився – як це встати.
І все.
Сутінки стискалися б, як лещата,
крізь вікно, сфокусоване на „спросоння”,
і вакуум-думка вгинала б скроню:
з ким би оце літо
ще хоч раз
почати.
п_о_х_м_і_л_л_я
очікуваний третього дня тверезим
врешті-решт приплентався ранок-вітчим
вперся головою в живіт берези
пробував ділитись абстрактним відчаєм.
а ще дивувався що вкрали пергамент
в який загортають вологі тіні
матюкався сварився совав ногами
намагався прикрити sunshine-сплетіння.
а тоді заточився і впав на сливи
сто сніжинок цвіту злягло в долоні!
о-о-о! як же мені хотілося курити й пива
ліпше нефільтрованого
оболоні.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію