стрибок коханого як відомо
від дверей коханої кімнати
до шістьох релігійних осіб
через повільну галявину
кадриль о 19й, кінець року
шістдесят дев'ять риб
всередині світло-небесного кола


:-)

чур я гори

:-)

дзенннн промовила склянка..

над світом промиготіло сонячне затемнення при допомозі місяця і наче не було, наче не було..

жах зовсім древній, його можна погладити, він досить млявий


дяка Вам

:-)

йой, сусідее )))

люблю один світлофор зі смарагдовим оком, на якому хтось намалював балончиком доброго смайлика..
добре що таке буває..
і знаю

С*

..я читал Хаксли.. спасибо, Линдэ! возможно, не все слушают одинаковую музыку :-) Если взять, к примеру Moby Grape и Grateful Dead, то в случае когда вы хорошо слышите первых, вторых вы слышите слишком классно и потому не слушаете.. они стают фоном

спасибо за Ваши эксклюзивные отзывы, всегда

and - you also should know that i\m almost always wrong in my first 1,000,000 attempts to understand anyone:).
*goes to google moby grape and grateful dead (inferi from Harry Potter-6?)*

let's say Debussi vs. Vivaldi, if you like it to sound more classical-like

:-)

as to HP, he may refer to GD as a successor kind of phenomenon, to make this point just-a clear

...с тобою будет лучшее во мне,
а смерть возьмет от жизни быстротечной
осадок, остающейся на дне -
все, что похитить мог бродяга встречный...
(УШ:))

ей, я тебе знаю!
пляшка не розбилася, Джек
пляшка безсмертна, man
світлі хижі птахи літають
їх очі чують, друже
нас ніколи не буде, брат..

так казав мертвий пірат
на березі не менш мертвого моря
а вгорі
де гори
птах задивлявся на здобич

його очі були жовті топази,
його кігті були дамаської сталі,
його серце було повільним, Джек..
він спокійний & терпляче зневажає
& ми спираємося на цю мачту,
& нам не бачити океану наскрізь
& нам не битися із демонами, які забавляються стихією, морський вовче..
налий, що маєш & присідай,
ніч мандрівників довга
& лунка, мій вірний небіжчику..

:-)

о так
тож хильнімо
із клятої склянки
тричі проклятого
ґроґу
хай лонґ-айлендці
заздрять нам
свій попиваючи чай
ми пісок
у траві поміж скелями
хай несе шкереберть
ік до клятої матері
смерть
нехай змії нам зичать
легкої дороги

склянка б'ється в пальцях
музика, тиха & повільна
чи це вітер, це мабуть вітер..
лінивий дивний вітер
зі східного узбережжя
гострий, як ґроґ
підступний, як рифи
дзеркальний, як сни..
Ґудзон пам'яті
тихого постійно
вібруючого & примхливо
нежартівливого
пійла, морські глибини
де нашу свідомість страчено
музикально & мотрошно,
як назавжди, кожен раз
як назавжди,
налий собі, ще, Джек..

буття моря це жіноче єство, я більше за гори, але
суть саме така, пані Оксано, Ви праві..

сріблястоока наяда
підкралася близько
повільними піврухами
світлі пути в її долонях
мовчання таємних глибин

Блін. Я трохи не туди.
До речі, ти пошту перевіряєш?

перевірив :-)

ніч сподівань на
несподіване
зав'язує очі
алегоричне навпомацки
сумує з веселим
дзвіночком
і несміливо зазирає
в душу колодязь зоряний
не сумуй
коли ми відбуваємо
подорожі земними
колами & квадратами
щораз інакше убиті
& воскреслі для іншої
отрути, там
де нас востаннє винесе
на довгий сліпучий
берег тиші & лагідної
незворотності
ти дізнаєшся все
про єдину любов
& тоді
не буде більше
жаги, брате..
тільки нечутна музика
усього твого, Джек..

ніч вкотре не знає,
ніч тоне сама в собі,
невідомі примари блукають,
невідомі зірки дихають іншим забуттям..

приймай їх такими, як вони цього бажають
слухай & відчувай, це воно

ніч із зав'язаними
очима
ніч із відтятими
вухами
покрученими пальцями
так ми розважаємося
там де не бачить ніхто
навіть зорі
не надто сміливі
аби завітати
на наш бенкет
на краю дошки
понад темним морем
і буґі танцюють
із нами лишень
заблукалі чайки
які зрештою
летять далі
залишаючи за собою
один лише посміх
ніби в старого
беззубого німця
якого я бачив
на Новій Ґвінеї

тож
ласкаво просимо
на вечірку

* ****** ** ********* *

************

С*
* *******
*****************

*