Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2016.02.13
2016.01.31
2015.02.22
2014.03.11
2013.03.22
2013.02.17
2009.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Пашук (1982) /
Огляди критики та аналітики
Що робити? Плагіат.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Що робити? Плагіат.
Люди добрі, що ж то робиться? Крадуть не те, щоб образи, а дослівно цілі строфи. Нещодавно до моїх рук потрапила збірка трьох авторок „Тройзілля”, видана 2009-го року у Кіровограді. І яке ж було моє здивування, коли в однієї із „поетес” Надійки Гармазій із 25-ти представлених віршів у кількох поезіях я натрапила на відвертий плагіат. Щоб не бути пустослівною наведу для взірця свої поезії і Надійки Гармазій.
Олена Пашук
А весна переношена за середину березня
А весна іще досі страждає нічним енурезом.
Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.
Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці,
Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими
Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця
І на бас обертатись щодня певно досить вже.
Нам до ліжка приносять цей день
з легким присмаком кави,
І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками,
Дайте хоч навесні відчути себе неповією.
збірка „...і німі оплески” 2004р.
Надія Гармазій
Треба, щоб кожній троянді
подарували жінку
Бажано, разом з ліжком,
До якого щоранку приносять каву
І день із закоханим присмаком....
Треба відкрити музеї,
Де збережуть її запах,
Де збережуть її вільність...
2009р. С.77
----------------------------------------------
Олена Пашук
в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки
цікаво з правою чи лівою півкулею
йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів
йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм
йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі
між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
У своєму ковпаку
Ти так схожий
На того, хто рахує зірки.
Але ж ти – перехожий,
Але ж я – лиш пів суті.
Я – пів жінки, пів всесвіту,
Бо в астронома завжди
Одне око примружене.
І тобі – лише твоє небо.
А я не знаю, яке око нафарбувати
І так – роки...світові.
Бо пів мене – твоя суть.
Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.
2009 С.79
-----------------------------------------------
Олена Пашук
черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній подалася в небо
аби звідти шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
і скільки тебе під шкірою
пальці піаніста
можуть із пляшки дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців
пальці хірурга
можуть перетасувати
смужки на тілі бджоли
а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
По твоїх пальцях,
Як по зрубу дерева,
Видно,
Скільки тобі років,
Але, чи треба це,
Коли твої пальці
Наосліп тасують смужки
Бджолиного тіла,
Ніколи не помиляючись
У їх безглуздій послідовності
2009 С.84
----------------------------------------------
Олена Пашук
ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків із мокрого шовку
сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком
черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця
посеред будинку
братики зацвіли
2005
***
Надія Гармазій
Є вікна,
У які нічого не можна побачити,
Крім будинку навпроти.
Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
Бо ждуть НІКОГО...
У них забагато часу,
Щоб ждати,
І замало, аби діждатися.
А черепаха завжди привозить його, час,
Тільки невчасно,
Запізно.
Прострочений,
Не придатний до вжитку тими,
Хто дивиться
У вікна
З кімнати
Будинку
Для престарілих...
2009 С.78
Особливо насмішила стаття „Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую :„Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.
Олена Пашук
А весна переношена за середину березня
А весна іще досі страждає нічним енурезом.
Я шукаю з поміж відлиги свою краплю берега.
Я метелик, що хоче злетіти з тичинки леза.
Вірю, кожній рослині в цей день подарують по жінці,
Які наче б то пахнуть зітханням й ногами босими
Ми тримаємо світ, він наповнений нами по вінця
І на бас обертатись щодня певно досить вже.
Нам до ліжка приносять цей день
з легким присмаком кави,
І коти ненастроєні скрипки тягнуть із вирію.
Нам не треба в музей, нас потрібно чіпати руками,
Дайте хоч навесні відчути себе неповією.
збірка „...і німі оплески” 2004р.
Надія Гармазій
Треба, щоб кожній троянді
подарували жінку
Бажано, разом з ліжком,
До якого щоранку приносять каву
І день із закоханим присмаком....
Треба відкрити музеї,
Де збережуть її запах,
Де збережуть її вільність...
2009р. С.77
----------------------------------------------
Олена Пашук
в астронома
завжди одне око заплющене
а тому я для нього
лише пів жінки
цікаво з правою чи лівою півкулею
йому все одно
а я не знаю
яке око підфарбувати
аби втримати на віях
трьох китів
йому все одно
а я не знаю
чи є у мене серце
з усіма його камерами схову
та крематорієм
йому все одно
а я вже звикла
що пів мене вдома
а пів – на роботі
між нами
три квартали
між нами
тінь
між нами
сокира виросла
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
У своєму ковпаку
Ти так схожий
На того, хто рахує зірки.
Але ж ти – перехожий,
Але ж я – лиш пів суті.
Я – пів жінки, пів всесвіту,
Бо в астронома завжди
Одне око примружене.
І тобі – лише твоє небо.
А я не знаю, яке око нафарбувати
І так – роки...світові.
Бо пів мене – твоя суть.
Бо пів мене – ти бачиш одним оком.
Але ж, пів мене – це тільки одна друга жінки.
2009 С.79
-----------------------------------------------
Олена Пашук
черниця
монастир на мишей залишивши
у сукні весільній подалася в небо
аби звідти шукати ті пальці
на які обручка налізе
бо по пальцях
як по зрубу дерева
можна сказати
скільки тобі років
і скільки тебе під шкірою
пальці піаніста
можуть із пляшки дістати змія
або висушити на собі
зо два десятки горобців
пальці хірурга
можуть перетасувати
смужки на тілі бджоли
а тобі чернице
потрібні пальці
з-під нігтів яких
можна золото добувати
антологія „13*13”, 2007
***
Надія Гармазій
По твоїх пальцях,
Як по зрубу дерева,
Видно,
Скільки тобі років,
Але, чи треба це,
Коли твої пальці
Наосліп тасують смужки
Бджолиного тіла,
Ніколи не помиляючись
У їх безглуздій послідовності
2009 С.84
----------------------------------------------
Олена Пашук
ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків із мокрого шовку
сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком
черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця
посеред будинку
братики зацвіли
2005
***
Надія Гармазій
Є вікна,
У які нічого не можна побачити,
Крім будинку навпроти.
Усі, хто дивляться крізь скло – приречені,
Бо ждуть НІКОГО...
У них забагато часу,
Щоб ждати,
І замало, аби діждатися.
А черепаха завжди привозить його, час,
Тільки невчасно,
Запізно.
Прострочений,
Не придатний до вжитку тими,
Хто дивиться
У вікна
З кімнати
Будинку
Для престарілих...
2009 С.78
Особливо насмішила стаття „Іще не всі слова були чиїмись…» Галини Богомаз на сайті факультету філології та журналістики КДПУ. Цитую :„Не залишила байдужими слухачів й інтимна лірика. «Треба щоб кожній троянді подарували жінку» - пише Надія Гармазій, староста «Обрію». Хто з великих поетів зміг би так точно передати за допомогою одного образу всі тонкощі жіночої душі? А хто до цього часу чув фразу: «І знову ніч підсипала снодійне»? Ніхто. Виходить, що не «всі слова були уже чиїмись»! Не всі образи були покладені в основу віршів. Отже, обрійчани ще можуть зробити свій внесок у літературу. Значить, у «Обрію» є майбутнє!
Не вважаю себе великим поетом, але стосовно Надійки Гармазій виходить, що усі слова були уже чиїмись.
| Найвища оцінка | Костянтин Мордатенко | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Наталка Кисіль | 5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"писати влітку про ялинки щонайменше не модно"
• Перейти на сторінку •
"просто обмовка скажи до чого тут Фройд"
• Перейти на сторінку •
"просто обмовка скажи до чого тут Фройд"
Про публікацію
