Вітер холодним дощем хлюпнув у шибу...
Вона сиділа біля вікна і дивилася як одна крапля стікає по склу, прокладаючи собі шлях з небес на землю. “Отак зверху донизу мчить і моє життя”, - подумала вона.
А вітрисько продовжував стугоніти десь там високо і недосяжно, аж дерева рипіли під його натиском. Дощ, наче бубніст на небажаному весіллі, з відчаєм вибивав шалений ритм на дахівці її будинку. Ще одна крапля розпочала свою мандрівку по шибці і раптом, зачепившись об щось – розділилася навпіл і потекла двома тоншими потічками у різні боки....
Монотонність того, що відбувалося, давала їй час на роздуми, заспокоювала розбурханий розум, відновлювала у пам’яті миті життя, які здавалися втраченими назавжди.
Навколо - сутінки, сірість, самотність. А перед нею, на темному столі, шнурочком проліг барвистий візерунок.
Венеційки...
Це був її щоденний вечірній ритуал – витягнути коралі зі сховку, розклаcти на столі, перебирати, як чотки у руках, гріти скло своїм теплом, рахувати гладенькі кульки, розглядати візерунки, обмацувати ниточку: чи бува десь не перетерлася...

У нього в очах світилися такі самі кольори, що й на венеційках, коли отримала їх у подарунок. Дивився тими самими барвами їй у очі, а вона не сміла глянути у них, щоб не загубитися у тих безконечних звивистих лініях і не втратити розуму від солодкого щему у грудях. Від такого погляду ставало тепло і радісно, він п’янив і промовляв те, що боялися вимовити вуста.
- Дай я тобі їх одягну - промовив тихо.
Ніжно прихилившись до нього, вона дозволила його рукам торкнутися її плечей, ніби ненароком зачепити вигин шиї... Тепло розлилося по тілу, коли холодне скло лягло на груди, а серце тріпотіло і рвалося у грудях, як дитячий вітрячок перед грозою. Було їй якось так затишно і млосно.
- Подивись на мене, - просив він.
- Не можу, - вишептала вона, - боюся згоріти...

Дощ продовжував витанцьовувати свій шалений танок на даху, стукав у вікна, вимагаючи, щоб його впустили до порожньої оселі. Годинник самотньо цокав, рахуючи миті, що пролітали повз неї. Прощально протягнула рукою по гладкому склі, перевірила нитку, висунула шухляду у столі і акуратно поклала до неї свій скарб.
До завтра...