Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярина Брилинська (1968) /
Проза
ВЕНЕЦІЙКИ (намисто з венеційського скла)
Вітер холодним дощем хлюпнув у шибу...
Вона сиділа біля вікна і дивилася як одна крапля стікає по склу, прокладаючи собі шлях з небес на землю. “Отак зверху донизу мчить і моє життя”, - подумала вона.
А вітрисько продовжував стугоніти десь там високо і недосяжно, аж дерева рипіли під його натиском. Дощ, наче бубніст на небажаному весіллі, з відчаєм вибивав шалений ритм на дахівці її будинку. Ще одна крапля розпочала свою мандрівку по шибці і раптом, зачепившись об щось – розділилася навпіл і потекла двома тоншими потічками у різні боки....
Монотонність того, що відбувалося, давала їй час на роздуми, заспокоювала розбурханий розум, відновлювала у пам’яті миті життя, які здавалися втраченими назавжди.
Навколо - сутінки, сірість, самотність. А перед нею, на темному столі, шнурочком проліг барвистий візерунок.
Венеційки...
Це був її щоденний вечірній ритуал – витягнути коралі зі сховку, розклаcти на столі, перебирати, як чотки у руках, гріти скло своїм теплом, рахувати гладенькі кульки, розглядати візерунки, обмацувати ниточку: чи бува десь не перетерлася...
У нього в очах світилися такі самі кольори, що й на венеційках, коли отримала їх у подарунок. Дивився тими самими барвами їй у очі, а вона не сміла глянути у них, щоб не загубитися у тих безконечних звивистих лініях і не втратити розуму від солодкого щему у грудях. Від такого погляду ставало тепло і радісно, він п’янив і промовляв те, що боялися вимовити вуста.
- Дай я тобі їх одягну - промовив тихо.
Ніжно прихилившись до нього, вона дозволила його рукам торкнутися її плечей, ніби ненароком зачепити вигин шиї... Тепло розлилося по тілу, коли холодне скло лягло на груди, а серце тріпотіло і рвалося у грудях, як дитячий вітрячок перед грозою. Було їй якось так затишно і млосно.
- Подивись на мене, - просив він.
- Не можу, - вишептала вона, - боюся згоріти...
Дощ продовжував витанцьовувати свій шалений танок на даху, стукав у вікна, вимагаючи, щоб його впустили до порожньої оселі. Годинник самотньо цокав, рахуючи миті, що пролітали повз неї. Прощально протягнула рукою по гладкому склі, перевірила нитку, висунула шухляду у столі і акуратно поклала до неї свій скарб.
До завтра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВЕНЕЦІЙКИ (намисто з венеційського скла)
Вітер холодним дощем хлюпнув у шибу...
Вона сиділа біля вікна і дивилася як одна крапля стікає по склу, прокладаючи собі шлях з небес на землю. “Отак зверху донизу мчить і моє життя”, - подумала вона.
А вітрисько продовжував стугоніти десь там високо і недосяжно, аж дерева рипіли під його натиском. Дощ, наче бубніст на небажаному весіллі, з відчаєм вибивав шалений ритм на дахівці її будинку. Ще одна крапля розпочала свою мандрівку по шибці і раптом, зачепившись об щось – розділилася навпіл і потекла двома тоншими потічками у різні боки....
Монотонність того, що відбувалося, давала їй час на роздуми, заспокоювала розбурханий розум, відновлювала у пам’яті миті життя, які здавалися втраченими назавжди.
Навколо - сутінки, сірість, самотність. А перед нею, на темному столі, шнурочком проліг барвистий візерунок.
Венеційки...
Це був її щоденний вечірній ритуал – витягнути коралі зі сховку, розклаcти на столі, перебирати, як чотки у руках, гріти скло своїм теплом, рахувати гладенькі кульки, розглядати візерунки, обмацувати ниточку: чи бува десь не перетерлася...
У нього в очах світилися такі самі кольори, що й на венеційках, коли отримала їх у подарунок. Дивився тими самими барвами їй у очі, а вона не сміла глянути у них, щоб не загубитися у тих безконечних звивистих лініях і не втратити розуму від солодкого щему у грудях. Від такого погляду ставало тепло і радісно, він п’янив і промовляв те, що боялися вимовити вуста.
- Дай я тобі їх одягну - промовив тихо.
Ніжно прихилившись до нього, вона дозволила його рукам торкнутися її плечей, ніби ненароком зачепити вигин шиї... Тепло розлилося по тілу, коли холодне скло лягло на груди, а серце тріпотіло і рвалося у грудях, як дитячий вітрячок перед грозою. Було їй якось так затишно і млосно.
- Подивись на мене, - просив він.
- Не можу, - вишептала вона, - боюся згоріти...
Дощ продовжував витанцьовувати свій шалений танок на даху, стукав у вікна, вимагаючи, щоб його впустили до порожньої оселі. Годинник самотньо цокав, рахуючи миті, що пролітали повз неї. Прощально протягнула рукою по гладкому склі, перевірила нитку, висунула шухляду у столі і акуратно поклала до неї свій скарб.
До завтра...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
