Дякую, Катрусю...Легкий твір... І мЕні доступна - 5,5... З повагою С.Б.

О! Великолепно! Умничка!)))

То просто сніжок у твоєму волоссі... Катюня, ти така лагідна у цьому вірші! Втім, не згадаю, де не лагідна)))
Натхнення тобі!

Пару запитань:
Хто куди їде? З якої оказії квіти? І, відповідно, чому плач?
"Сніжок" асоціюється із кличкою песика....
Ніжністю просякнуті слова до татка, чи варто так само писати і про сніг/сивину? "Сивина" - це слово, яке віє гордістю років, розкотисте звучання.
Далі, у вірші героїня випитує тривалість відсутності татка, це запитання дитини чи дорослої жінки? І, чому, знову ж-таки, сльози?

О, Оксанко! Чому стільки запитань? Чудовий вірш. Відкиньте автора геть. Він Вам не потрібен. Ви - не знаєте його...Тільки вірш і Ви. В ньому потаємноболючі відчуття любові...

Мені здається, так із фабули випливає, що слово "татку" потребує лапок, бо то тільки іронічне назвисько коханого, Катрусю.
Цей вірш треба в рубрику "Іронічна поезія" поставити. Гарний милий вірш.

Побачення у тата. Донька розуміє, що важко бути без людини, яку кохаєш, тому розділяє почуття тата і радіє разом із ним. Та на душі тривога... Чому? Кожен читач сам може домислити причину: чи хвилювання за різну людину, щоб не "опікся" знову, чи ревність...
Можливо, це побачання важливе для їх обох, адже такі приготування! Квіти, біла сорочка, краватка. Уявляю татуся - красеня і юну донечку, яка із ним так ласкаво розмовляє, заспокоює "сніжок на волоссі", хоча самій хочеться плакати, так, як плачуть батьки, проводжаючи своїх дітей. Зміна ролей - таке теж буває в житті.
Чудовий вірш, Катрусю! Вітаю!

Тамарочко, яка ж Ви молодець!!!
Оце сиджу в інтернеті з телефону і думаю, як би його відповісти на всі запитання Оксани Яблонської... А тут Ви на все відповіли!!! І саме так, як я хотіла! Дякую, Тамарочко, за розуміння!!!

Тамарочко! Отож. Саме так! А Вони мммммммммм їдуть танком на тендітну цнотливу поетку ))))

На Катю танком не можна, вона і так може підірвати, настільки вибухова!))

і танк може підірвати)) помилочка)))

А так танк танкОм? Таки-так!!! Тільки так! Тік-так :-):-):-)

Так, зараз гланем, хто-хто в тому танку сидить?...)))

ну так. на авторку вірша танком не треба, то бронепоїздом на авторку запитань.
жарт.
Майстерні тому і майстерні, що автора не захвалюють, а радять. Авторка мене зрозуміє, бо запитання були конкретно до неї.
Щоби не флудити відповідями до всіх, я відповім у одному віконечку.
Вітрику, вірш не аксіома, не енциклопедія, але читач не повинен нічого додумувати, можна понапридумувати такого, що потім не відмиєшся, як автор.
Тамаро, тато збирається на побачення, добре, рада за нього. Але треба автору це якось натякнути на початку твору.
До Ярослава, я свого тата усе життя кличу татком, без лапок, а маму при житті кликала мамцею. І ніколи - на ви чи ти. Це така львівська манера у 3-й особі звертатися (прошу дати, прошу сказати і те де). Тож звертання я зрозуміла. У фільмах коханки зазвичай кличуть своїх грошовитих мішечків "татусями", а не "татками".
Тож запитання мої, Катрусю, залишаються. Плюс побажання, трішки уточнення на початку. Не обов'язково на тих мяст, можна згодом.
До речі, я ні словом не обмовилася про якість вірша, не гудила його й не ганила. Він викликає запитання, от і усе.

О, Оксаночко, те, що мені.
Ви прихильниця соцреалізму?
Я вдивляюсь у Ваші очі ( образно), там стільки таємниць..., але мовчіть, решту доуявляю...))) Недарма Ярослав читав пародію на мій вірш...

А, це татко пішов на побачення, а любляча доця проводжає? Без іронії. Дійшло. На вечір увага притуплюється.
Бо "побачення у тата", Тамарочко, це ніби дочка зустрічається із своїм хлопцем в дома у татка.
Катю, гарний теплий і делікатний вірш. Без іронії. Але з любов"ю. До татка. Дай Бог йому знайти гарну мамку для доці.

Оксано, у мене вірш починався таким рядком:
Ти йдеш на побачення. Біла сорочка...
Але я вирішила змінити чомусь. Якщо поверну назад, решта Твоїх запитань відпаде?
Я розумію, що у вірші має бути чіткість і логіка, але тут захотілося просто емоцій. Чи так не можна (не варто)?
За поради дякую, я прислухаюся. І танком іноді можна теж. Тільки по дєлу ;)
іще раз спасибі, Оксаночко. І всім іншим за захист:-) приємно мати команду підтримки!:-)

Ой, Ярославе! Ну і насмішили :-):-):-)
і справді варто внести конкретики:-):-):-) хі-хі!:-):-):-)

Нікада! Катрусю, віддай ручку!))) І клавіатуру викинь!!!!!!!!!!

А Тамара-"італійка"
Загляда лиш до Матвійко,
Й не чита нам лекцію
З приводу Венеції...

Особисто для мене, зміст вірша до болю знайомий. Тому пройняв буквально до сліз. Мабуть, щасливі ті читачі/критики, які не зрозуміли суті трору і не мали життєвих аналогів. Авторці - щире 5.5.

Шампанського!!!!!!!!!!!!!

Проймає до сліз.

Хотіла змінити, Оксано. Так, як ти запропонувала. Мені сподобалося. Але з останнім коментарем зрозуміла, що переважній більшості вірш подобається і так. Тому, напевно, не буду нічого з ним робити. Поки що. Дуже тобі вдячна.

Щиро та емоційно.

Дякую, Зоряночко!