Раньше я никогда не думал, что соль, обычная поваренная соль, этот банальный хлористый натрий, умеет гореть, искря. В соли, оказывается, есть вода, а в формуле ее нет.
Но я насчет стихотворения.
Дык эта...
Сильно. Короткие строчечки, а в них тоже коротко, но емко.
Спасибон.

Запалити? Давай фітіль ;)

Майже нічого не второпав і я.
Але розмірковую так:
- якщо запалити ЛГ, то все те, що світитиме, буде зірками. З однієї людини виникне значно більша кількість других, або вона піде в дим. Це в залежності від людини;
- ЛГ гаситиме ніч, бо нам відомо, що ніч не темна, а темною є безодня, у якій палають зірки. Яке пташа заливатиме, я не знаю. Може, якась одна з гордовитих;
- що таке стигми, нам відомо, про розтягнуті розп’яття теж можна не пояснювати;
- ґноття і ґніт – гра слів, бо перше – лахміття, а друге – джерело світла;
І ось так, розбираючись у поетичних образах, я вимальовую власну картину сприйняття змальованого.
Природно, що можна створити щось своє, більш приземлене, або навпаки. Головним є те, щоб його було цікаво розгадувати, практично нічого не домислюючи, або якщо і помиляючись, то у дрібницях. Мені знайомий цей автор. Я знаю, чого від нього чекати.
Якщо навіть він вирішив пожартувати, то я йому скажу, що в нього з жартом нічого не вийшло.
Карина, дійсно, трішки амбіційна. «Я перетворюю світло на путь». Замисліться.
«Що побілішало, прагне вогню». Це вже інше. Або дивіться, Маркусе: «Гасне історія – тіні не мруть». Чи не ефектно?
А якщо я чогось не зміг второпати, то я поки що це сприймаю як власну розумову відсталість.

У подальших роздумах,
Г.С.

"Картина". Гасити ніч - це або витягати на небо Сонце, або вгамовувати зорі.

Зазирнув на хвилинку,
Г.С.

Випали з рунами
краплі тепла.
Нервами-струнами
ніжність втекла......... От смакота у Твоїх словах...мммммм....

я раптом осягнула (можу помилятись,але...): цей вірш про свічу. перевтілившись метафізично у вогонь, автор виповідає свої відчуття. якщо він навіть не свіча, то запалений гніт. перевішений униз зашморгом (петлею) вигинається... дивні відуття. глибока метафізика. потреба осмислення і це добре, бо вірш - не пережована маса, яку заковтуєш неосмислено.
отут у цій строфі я би перенесла кому (ану чи вдастся показати? у мене ввімкнута екранна клавіатура,бо акумулятори підзаряджаються, добре, що мишка ще бігає)))
Ніч заливатиму,
наче пташа (кому забрати)
криком за ґратами (вставити кому сюди)
в крейдове “ша…”.
думаю,що то пташа за ґратами піє...
а руни загалом випалюють чи випікають - можна унизу вірша примітку додати для непосвячених. тоді двоякість відпаде-руни-не зуби, вони не вивалюються...

Коли в школі, чи в універі переді мною поставало завдання визначити ідею вірша - мене це заводило в тупик. Я могла це зробити запросто, але кожен вірш для мене мав стільки ідей, що я у них просто губилася. Загубилася і у тебе, Юрасю. Але, це нормально. Є вірші-нетрі. Люблю такими поблукати, насолоджуючись вдало дібраними словами, формами, ритмом, малюнком. Звучить він, як тантра.
Мені подобається. А все решта, тобі уже сказали.
Цьомики.
:о)
Я.

"Ніч заливатиму,наче пташа..." - демінутив сприяє замилуванню поетизмами, (і тому) перша строфа - особлива. )
Щиро.