Творилося...:)
Дякую, Патарочко, за щирий коментар. Мені теж приємні Ваші візити. Щиро.

Дякую.:)

Спасибі, пане Іване. Приємно, що сподобалось.:)

Дякую, Михайле. Тут все моє, до останньої букви.

Привіт, Сашо. Дякую, за щире побажання. Тобі також усіляких гараздів та хорошого настрою.:)

Спасибі, Зоряночко. Навзаєм!

Привіт, Ігоре. Дякую щиро!:)

Ви знаєте, пані Любо, спочатку я теж хотіла саме так змінити перший рядок, але передумала. Бо відчувалось саме так - спати з відкритими очима. Коли тіло хоче спочинку і, мов би, спить, а мозок напружено вишукує порятунку для зболеної душі. Не знаю, чи вдалось пояснити стан, відчуття, але фразу цю залишу.
З взаємною повагою, Адель.

Дякую, Тетяно.:) Що саме варто змінити у цій фразі на Вашу думку?

На мою думку непогано було б розвести збіг наголосів «колИ вклЯкну», бо цей збіг порушує загальну ритміку . «Вклякну» – «заклякну» , або «я вклякну». Це вимагатиме десь прибрати склад, я б скоротила «молитися» до «молитись». Але,може, підібрати замість «вклякну» близьке, на думку автора, слово. Чи, зберігаючи «молитися» , прибрати «до»: «молитися Богу». Це моя думка, вона не обов’язково є правильною, адже у віршах багато що залежить від сприйняття, від того, як читач уявляє звучання. До речі, «я спатиму з відкритими очима» - знайомий стан, навіть не один, а декілька різних, поєднаних спільною рисою – «відключкою» від навколишнього, тому я підтримую цей образ.

Я зрозуміла, Таню. Справа в тому, що, можливо, помилково, але я мала наувазі "вклякнУ"-"вклякнУти" до молитви. Шукала у словниках. Форму "вклякАти", як дієслово недоконаного виду знайшла, а в майбутньому часі однини першої особи є тільки "вклякАтиму". Наразі, вжитого мною варіанту не знайшла, але знаю напевне, що воно існує в розмовній мові. Тому, прислухаючись до Вашої пради, змінюю так, аби, не порушуючи змісту, покращилось сприйняття і звучання. Дякую.:)

У мене з наголосами виникають час від часу проблеми, як-ніяк вчилась у російській школі, живу у російськомовному регіоні. Тому , коли виникають сумніви, не соромлюсь заглянути ось сюди:
http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/
Хоча бували випадки, коли я була впевнена у наголосі, орієнтуючись на чуте живе мовлення, а потім впевнювалась, що воно не співпадає зі словником, а у вірш уже втиснула так, що не знаю, як і викрутитись. :).

Я теж у цей словник зазираю:) І також,часто-густо, маю подібні проблеми. Дається взнаки розмовна мова краю де народилась, виросла і живу. От і грішу.:)))

Дякую, Михайле.:)
Життя різнобарвне, а тим і прекрасне, попри те, що інколи приходиться стикатися з неприємними людьми чи ситуаціями, що залишають глибокий слід у душі. Та, мабуть, усе це має сенс. Бо життя - це безперервне навчання, здобуття досвіду.:)

Дякую за цей коментар, Лесю. Гадаю, що Ви праві, треба після другого. А також після "як" мабуть... Чи ні? Треба філолога.:) Бо я, на жаль, ним не є, хоч колись була певна, що буду.:) То ж мушу опиратися на власну пам"ять чи допомогу інших.