 | |
| Молоде вино | |
| Homo scribendi peritus | |
| Класики | |
| Вічноживі | |
| |
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.04.24
21:28
Чи може відрости
замість справжньої
фантомна нога,
фантомна рука?
Хіба що в паралельному
світі. Людину мучать
фантомні болі.
Чи може бути
замість справжньої
фантомна нога,
фантомна рука?
Хіба що в паралельному
світі. Людину мучать
фантомні болі.
Чи може бути
2025.04.24
20:10
Що для мене сьогодні весна
в час воєнний, тривожний до болю.
Серце гупає: зламані долі
українців, що вбила війна.
Ніби ціле - весна і печаль.
Ні зітерти, ні змити повіки.
З нами Бог і підтримує віра,
хоч несеться загарбницький шквал.
в час воєнний, тривожний до болю.
Серце гупає: зламані долі
українців, що вбила війна.
Ніби ціле - весна і печаль.
Ні зітерти, ні змити повіки.
З нами Бог і підтримує віра,
хоч несеться загарбницький шквал.
2025.04.24
17:39
Минулого містечко дерев'яне
Благословило мій життєвий шлях.
Красива сойка, благородний птах,
Несла мені весну, легку й духмяну.
Навряд чи пам'ятають харків'яни
Старий наш парк в сережках і бруньках.
Минулого містечко дерев'яне
Благословило мій життєвий шлях.
Красива сойка, благородний птах,
Несла мені весну, легку й духмяну.
Навряд чи пам'ятають харків'яни
Старий наш парк в сережках і бруньках.
Минулого містечко дерев'яне
2025.04.24
16:00
Було, кажуть, в чоловіка вуликів багато.
Від дядьків своїх навчився пасічникувати.
Все би добре, але напасть якась узялася,
Хтось на пасіку до нього щоніч прокрадався,
Оббирав найбільший вулик, увесь мед виносив.
Отож, в дядьків своїх рідних той помо
Від дядьків своїх навчився пасічникувати.
Все би добре, але напасть якась узялася,
Хтось на пасіку до нього щоніч прокрадався,
Оббирав найбільший вулик, увесь мед виносив.
Отож, в дядьків своїх рідних той помо
2025.04.24
09:24
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2025.04.24
06:24
Сонця промені над лісом,
Наче тісто, хмару місять, –
Мнуть, розтягують, стискають
Посередині та скраю
Так, що зменшена хмарина
Пропадає в небі синім,
А в моєму ріднім краї
Розвиднятись починає…
Наче тісто, хмару місять, –
Мнуть, розтягують, стискають
Посередині та скраю
Так, що зменшена хмарина
Пропадає в небі синім,
А в моєму ріднім краї
Розвиднятись починає…
2025.04.23
21:31
Старий продає мрію,
якої в нього давно немає.
Море для старого є космосом,
у якому він заблукав.
Так важливо зберігати
милосердя серед стихії
та жорстокості природи.
Хлопчик для старого
якої в нього давно немає.
Море для старого є космосом,
у якому він заблукав.
Так важливо зберігати
милосердя серед стихії
та жорстокості природи.
Хлопчик для старого
2025.04.23
18:49
Спустилася тиша на лінію фронту,
що списа уткни – не впаде.
Уся у окопах зібралася фронда,
лишилось зело молоде…
Мала передишка і знову атака,
у небі вже дрони висять.
Сидять у столиці владці-небораки,
що списа уткни – не впаде.
Уся у окопах зібралася фронда,
лишилось зело молоде…
Мала передишка і знову атака,
у небі вже дрони висять.
Сидять у столиці владці-небораки,
2025.04.23
12:21
Жовтим рястом уквітчаний луг
І безкрая блакить небосхилу, -
Позбавляють мене від недуг,
Додають життєдайної сили.
Як земля зеленіє й бринить
Височінь непомірно глибока, -
Серце тішиться щастям щомить
І в очах ясно світиться спокій.
І безкрая блакить небосхилу, -
Позбавляють мене від недуг,
Додають життєдайної сили.
Як земля зеленіє й бринить
Височінь непомірно глибока, -
Серце тішиться щастям щомить
І в очах ясно світиться спокій.
2025.04.22
21:54
Антитеза на вірш Анатолія Матвійчука
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).
МАЛЕНЬКИЙ
Я маленький.
Ще зовсім маленький.
Хоч невдовзі у мене зима.
"Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт. 18:3).
МАЛЕНЬКИЙ
Я маленький.
Ще зовсім маленький.
Хоч невдовзі у мене зима.
2025.04.22
21:36
Де воно, обличчя обличчя?
Серед безлічі масок
так важко віднайти
справжнє лице.
Маска приростає до обличчя.
Життя нагадує театр масок,
але не такий вишуканий,
як театр но і кабукі,
Серед безлічі масок
так важко віднайти
справжнє лице.
Маска приростає до обличчя.
Життя нагадує театр масок,
але не такий вишуканий,
як театр но і кабукі,
2025.04.22
19:46
Скільки у твоє черево, череп, груди, тушу
Набили цього дешевого синтепону?
Хто вдихнув у повітряну кульку необмежену душу
І прив'язав до руки? Настільки ти відсторонений
Від спроби осмислити справді потрібну красу,
Яка заглядає ув очі простою істино
Набили цього дешевого синтепону?
Хто вдихнув у повітряну кульку необмежену душу
І прив'язав до руки? Настільки ти відсторонений
Від спроби осмислити справді потрібну красу,
Яка заглядає ув очі простою істино
2025.04.22
18:09
Іти туди, де Слово про любов!
Дорога - вирви, небо - грім заліза,
І трем колін, і крок важкий, завізний.
І диму нерозвіяна завіса
І тут і там ховає кіпоть змов.
Іти й просити в Матері - замов
За сина слово. В Сина, що зборов
Для світла смертю смерт
Дорога - вирви, небо - грім заліза,
І трем колін, і крок важкий, завізний.
І диму нерозвіяна завіса
І тут і там ховає кіпоть змов.
Іти й просити в Матері - замов
За сина слово. В Сина, що зборов
Для світла смертю смерт
2025.04.22
15:41
Дерева ще безлисті, а птахи
вже гнізда в’ють, викохують домівки,
сприймаючи оголені гілки
за місце для надійної криївки.
По лісу походжає благодать.
Повітря напахтилося весною,
і сосни дружелюбно гомонять,
вже гнізда в’ють, викохують домівки,
сприймаючи оголені гілки
за місце для надійної криївки.
По лісу походжає благодать.
Повітря напахтилося весною,
і сосни дружелюбно гомонять,
2025.04.22
15:23
Пливуть хмарини мов ікони,
усе у білому пуху –
попався я у неба лоно,
скажу вам ніби на духу.
Немовби у сніги глибокі,
небесно-свіжу заметіль.
Куди лише не кину оком –
остуда сіє звідусіль!
усе у білому пуху –
попався я у неба лоно,
скажу вам ніби на духу.
Немовби у сніги глибокі,
небесно-свіжу заметіль.
Куди лише не кину оком –
остуда сіє звідусіль!
2025.04.22
12:33
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.04.24
2025.04.14
2025.04.12
2025.04.08
2025.04.03
2025.03.20
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Софія Кримовська (1979) /
Вірші
/
книга "свіТ...ЛО...тінь"
Умань
Тоді світало довго, майже тиждень,
бо згарища чаділи і тополі
протягували руки якось хижо,
такі згорілі, ламані і голі.
Вовки минали навіть чорну Умань,
зруйновану не вперше і забиту.
Здіймались в попелищах сиві думи,
вітрами розліталися по світу.
Зерном чіплялись ті, хто раптом вижив.
Замішували глину на полові.
І проростали з бур’янів і тиші
хатки у стріхах, у піснях і слові.
Здіймалася у небо дума думна,
літали голуби над ярмарками...
Моя старенька кольорова Умань,
обхоплена річками, як руками.
Відроджена укотре з попелища,
замішана на крові і на глині.
Із року в рік таки і ширша, й вища.
Та з битими дорогами донині.
Така ж, як і тоді, у ті століття,
у пазусі зі скарбом... і базаром.
Запилена, закурена у літі.
З чужими і донині образами.
Чого тобі, моя лукава мати?
Стели на оксамитах і ніколи
сльози не покажи. Тобі тримати
ще стільки неба, зір у видноколах.
Тобі ще пережити треба сили
синів, які випалюють без диму.
Ти краще би у гості не просила
того, хто ворітьми твоїми гримне.
Моя солодка, скільки руйнували
твоє життя і кидали зі скелі,
а ти одначе під фортечним валом
чужинцю, як своєму, м’яко стелиш.
І віриш у майбутнє, як у казку...
Чи вже не віриш, а вдаєш натомість?
Скидай терпіння ланцюги і маску,
байдужість, і смиренність, і утому!
І покажи усім своє обличчя!
І не мовчи, бо вигориш до кістки.
Ще є криниці, навіть трохи глибші,
ніж гайдамацькі...
І тепленькі крісла,
в яких стають глухими і сліпими,
з яких не видно далі рук і носа.
Вставай матусю, бо піде за димом
добро. І ти підеш по світу боса!
... Тоді світало довго, майже тиждень,
бо катували ватажків-героїв.
У відповідь – така болюча тиша...
І ми, матусю, мовчимо з тобою...
05-07.12.10.
Додати Р Р† соціальну Р Сережу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Умань
Нема Ґонти; нема йому
Хреста, ні могили...
Тарас Шевченко «Гайдамаки»
Тоді світало довго, майже тиждень, бо згарища чаділи і тополі
протягували руки якось хижо,
такі згорілі, ламані і голі.
Вовки минали навіть чорну Умань,
зруйновану не вперше і забиту.
Здіймались в попелищах сиві думи,
вітрами розліталися по світу.
Зерном чіплялись ті, хто раптом вижив.
Замішували глину на полові.
І проростали з бур’янів і тиші
хатки у стріхах, у піснях і слові.
Здіймалася у небо дума думна,
літали голуби над ярмарками...
Моя старенька кольорова Умань,
обхоплена річками, як руками.
Відроджена укотре з попелища,
замішана на крові і на глині.
Із року в рік таки і ширша, й вища.
Та з битими дорогами донині.
Така ж, як і тоді, у ті століття,
у пазусі зі скарбом... і базаром.
Запилена, закурена у літі.
З чужими і донині образами.
Чого тобі, моя лукава мати?
Стели на оксамитах і ніколи
сльози не покажи. Тобі тримати
ще стільки неба, зір у видноколах.
Тобі ще пережити треба сили
синів, які випалюють без диму.
Ти краще би у гості не просила
того, хто ворітьми твоїми гримне.
Моя солодка, скільки руйнували
твоє життя і кидали зі скелі,
а ти одначе під фортечним валом
чужинцю, як своєму, м’яко стелиш.
І віриш у майбутнє, як у казку...
Чи вже не віриш, а вдаєш натомість?
Скидай терпіння ланцюги і маску,
байдужість, і смиренність, і утому!
І покажи усім своє обличчя!
І не мовчи, бо вигориш до кістки.
Ще є криниці, навіть трохи глибші,
ніж гайдамацькі...
І тепленькі крісла,
в яких стають глухими і сліпими,
з яких не видно далі рук і носа.
Вставай матусю, бо піде за димом
добро. І ти підеш по світу боса!
... Тоді світало довго, майже тиждень,
бо катували ватажків-героїв.
У відповідь – така болюча тиша...
І ми, матусю, мовчимо з тобою...
05-07.12.10.
Додати Р Р† соціальну Р Сережу- LiveJournal
- ВКонтакте
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1112 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1112 seconds