Земля пішла в оборот. Вона робить комусь гроші. Якщо людину хоч як захищають закони від нещадної експлуатації, то землю - ні.

І землю, Ігоре, захищають закони, але діяльності людей на землі вони зовсім не перешкоджають, на жаль...

Які ЛЮДИ /влада/ такі і їх дії,/народ їх вибирає/ , то дуже влучне висловлювання - маємо те, що маємо...

Збайдужіли ми з часом, ох, як збайдужіли, і через владу також, до всього, що нас оточує.

Якщо в словах Ігора Рубцова до "людини" є шанобливе ставлення, і за нею ("людиною") в його словах може відчуватися Бог, то ви, Вікторе Кучерук, наче навмисно принижуєте і вище створіння, яке за Образом і в Подібності, і самого Бога, таким трактуванням людини і її дій. Невже можна таким понятійним інструментарієм діяти "на добро"?

Наполегливо рекомендую позбутися отого сатанинського штампа - принижувати повсякчас і всюди людину, бо не зможете і ви нею стати, і жодні проблеми не вирішаться.

Невже важко вам і ось Надії Мартиновій не згадувати Бога всує, мажучи брудом краще його сотворіння?
Невже важко називати речі і явища своїми іменами?
Невже не розумієте, що в поезії, як і в будь-якому іншому виді творчості важлива точність, а не брехня, тим більше на Бога? :(

Тож і назва вірша мала би бути, судячи з тексту, "земля і нелюди". "Людським старанням зморена" - це ж не так, не людським!
І в коментарях слова "людей", "люди" мали б бути замінені на громадян, народ, населення, тощо...
А про якість вірша говорить надмірно низький коефіцієнт прозорості - українська літературна мова починається, щонайменше, з 0,75.

Про Бога ні у вірші, ні в коментарях до нього мова не йде ні в одному рядочку, ні в одному слові. Я щиро здивований - відкіля і навіщо ви притягуєте те, чого зовсім немає? Якщо можна, то поясніть мені, мабуть, такому незрозумілому, це детальніше.
А на землі творять "дива" такі ж люди, як я разом із усіма, зовсім не нелюди. А ось чому так відбувається, то вже інша справа...
Коефіціет прозорості у вірша низький, згодний, але це тільки один, нехай і дуже важливий, критерій оцінювання.

Пане Вікторе, про Бога йдеться всюди, де згадуються його безсмертні Творіння. Людина - це останнє його ("тутешнє", знане нами) Творіння. Нагадаю вам, що людина створена за Божим Образом і в подібності до Бога. Тому не можемо ми шельмувати означення людини, нехай навіть довкола нас всі "сичатимуть" на Бога, і на людину.

Вживайте конкретні означення, кажіть конкретно про щось, а говорячи про людину, бачте за нею Бога. Наразі ви підходите до використання терміну "людина" неусвідомлено, це легко виправляється, і це таки потрібно робити нам усім.

Коли я бачу уже зеленим, а не голубим Дніпро, коли дивлюся на шахтарські містечка, вже ледве не присипані пилом, що сіється із териконів, на Донбасі, коли згадую про вщент вирублені схили Карпат, коли... Продовжувати може будь-хто, то мимиволі думаю: - А чи відає про це Творець, і яким буде його покарання за наші діяння на землі?
А суть вірша тільки в засторозі від подібного, не більше...
Буває, що хтось не те, що здобуває перемогу, а просто із труднощами уникає поразки. Пробачте, проте, чомусь мені так подумалося саме зараз.

Нарешті, здається, порозумілися, бо саме про це і йде мова у вірші.

Вітаю, Вікторе! ДУЖЕ (надзвичайно!) важливу тему ти підняв у своєму вірші.Відчувається в ньому твоя біль і тривога за те, що діється. Побільше би таких віршів - то й світ би без сумніву змінився на краще.
ПС. Коментарі попередні здивували мене неймовірно.

Дякую щиро тобі, Іване, за розуміння та підтримку.
Може, рядочок "старателем своїм" спантеличив, не знаю, адже чіткої і конкретної відповіді, на жаль, не діждався. Прикро, тому що навіть подумки нікого не образив, просто сказав так, як воно є насправді...

Колись дуже давно, коли я тільки вчилась віршувати та ще не дуже дружила з римою, хоч і намагалася збагнути людську суть, мені написались такі роздуми.

Колись писав Тарас Шевченко,
(Хоч і було це вже давненько) -
“О люди! Люди небораки!...
Ви ж таки люди, не собаки!”.
Пройшли часи, мій любий друже,
А змін на краще – щось не дуже.
Мені, чомусь, давно здається,
Що й Бог над нами вже сміється.
Сміється Він. А, може, плаче
Від тих гріхів людських, що бачить?
А як не плакати йому -
Ми ж більше любим Сатану...
Коли б ми Господа любили,
То стільки зла не наплодили,
Не завдавали ближнім болю
І не спішили так в неволю.
Коли б ми Бога в серці мали,
То вже давно людьми би стали -
Не братовбивцями й катами,
Або ж не юдами й рабами.
Свідомо йдем в пітьму – не світло,
Давно забули про молитву,
Живемо ми, немов отара...
“Чи буде суд? Чи буде кара!”
Та буде суд! Настане кара!
Бо не мине нічого даром
На нашій батьківській землі,
Де ми грішили ще малі...
Опам’ятайтесь! Ще не пізно,
Інакше кара прийде грізна.
“ О люди, люди небораки!
Ви ж таки люди, не собаки!...”.

Ви все правильно зрозуміли, а ось інші, знаю, можуть, аде не хочуть мене зрозуміти. Ніхто, друзі, не знає чому?..
Дякую вам, Анатоліє, за розуміння.

Я не зустрічав навколо себе людей, які не залишають своїх слідів на землі, не зустрічалися мені серед иоїх знаймомих такі, але щиро радий, що такі люди десь є. Вони, певно, називають себе нехай не святими, але безгрішними, точно. Тому вони і наділені правом, не зрозуміло тільки ким, судити інших, а самі залишаються непідсудними.
Вибачаюся, якщо образив, але змовчати, хоч і намагався, просто не зміг.

Крім того, поглянь, що знайшов я: що праведною вчинив Бог людину, та вигадок усяких шукають вони!...
(Еккл 7:29)
як написано: Нема праведного ані одного;
нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би,
усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!
(Рим 3:10-12)
Це я додав посилання що до полеміки на тему образа Божого в людині.

Ігоре, всі ми грішні, на жаль...
Правда одна, але у кожного своя...
Коли і де Бог дав право комусь із нас бути посередником між ним і мною?..
Безпідставно бути підсудним, то, мабуть, також є гріх?..