О.Ірванець
поезія "Спогад про Світязь"
збірка “Вірші останнього
десятиліття”, Львів, 2001



" Цей всесвіт – озеро, а світ у ньому – острів.
А доокола всесвіту – боги.
Творили просто, спочиваєм остро,
І сьомий день постійно навкруги.

Це озеро ще й – чаша кришталева,
В якій парує тепле молоко.
Проходить Сонце крізь сузір`я Лева
І ніжиться в піску малий Левко.

А світ цей – ще й осонцена пустиня,
Що переходить у розкішний сад,
Де чеберяють Марта і Христина
Через пісок в їдальню і назад,

Де вживши хто тампакс, хто просто ватки
І внутрішній в собі навівши лад,
На сонці вигріваються мулатки,
Й між них мулат, липкий, мов мармелад.

А я, з мулатки знявши амулетку,
Від`їду, – знов окремо від усіх,
На глибину пожбуривши монетку,
Чим відкуплюсь за несвідомий гріх."

Пародія

Я, певно, присоромив Соломона,
Бо рішення, яке придумав я,
Давало шанс поїхати одному,
А завтра вже “підтягнеться” сім’я.

Ну, ніби треба все підготувати,
Найняти номер, влаштувать комфорт.
(Про жінку і дітей потрібно дбати).
Сховати в холодильник пиво й торт.

Сьогодні в світі не останнє – гроші,
Як “бабки” є – все робиться в момент.
За півгодини хату зняв пригожу,
Продуктів накупив, оформив рент.

Я ще нівроку… І свобода, гроші…
Бікіні. Топи. Випари від вин…
Пляж і тіла спокусливо-хороші
(Забулося, що добрий сім’янин)…

Ну, словом, сьомий день почав я зразу.
Знайомство, хата… Гладко і без нот…
І та мулатка – молода зараза
Все розуміла . Швидко, бо цейтнот…

…Під ранок все привів я до порядку,
І задрімав… Яка то благодать…
Дружина будить: “Там прийшла мулатка,
І просить амулетика віддать”…


21.06.2010