Та нащо нам ті рукавиці, легенький масаж кропивою – і симптоми пігмаліонства як рукою знімає. : )))

Ну от, і ніякого тобі натяку на те, що слід готуватись до пародії, а я так сподівалась! Ех, пане Іване, жорстока Ви людина, я ж скоро вибухну від надміру серйозності – це ж отрута, високотоксична речовина, здатна передаватись навіть шляхом спілкування в Інеті! Остання надія гине…

Любо, Ви не помилились у тому, що цей вірш пов'язаний з віршем Чорнявої Жінки, просто зв'язок трішечки інший: мій написаний дуже давно, ще коли «Пігмаліон» та «Пігмаліонша» вчились бути «Галатеєм» та «Галатеєю», а згадала я про нього і вирішила підрихтувати до стану, годного для сприйняття широким загалом, й оприлюднити завдяки публікації Чорнявої Жінки. Мені здається, що наші вірші про різне. Вірш Чорі про те, що не кожен вміє і має право намагатись змінити іншу особистість, а у мене про те, що неможливо уникнути взаємного впливу: намагаючись змінити її він змушений змінюватись сам.:)

Точно-точно, вірш Чорі саме про те. А ще про те, що результат може виявитися не зовсім або зовсім не таким, як замислювався, і чи буде це добром? :)
А у тебе, Тань, більше про дифузію. А ось цікаво: майже кожна Галатея може стати Пігмаліоном. А от навпаки - ні.

Нє, Чорі, я не згодна. Класичний вигляд ідеї цієї легенди – то віддзеркалення чоловічої точки зору. А насправді Галатея ще з моменту свого зародження у вигляді творчого замислу вже повним ходом «ліпила» Пігмаліона. : ) А взагалі, особливість пігмаліонів у тому, що вони отримують задоволення від спілкування з… матеріалом, отже справа не в тому, що той чи та є пігмаліоном, а у тому, що хтось поряд з ним чи нею дозволяє собі бути сирцем, бо коли поряд дві особистості – дифузія неминуча, і вимальовується картинка, коли двоє різьблять один одного, і безглуздо розбиратись, хто з них «пігмаліон», а хто – «галатея» . :))

Ти хочеш сказати, що чоловіки готові визнавати себе сирцем? :))
Щодо пігмаліонів, то, мабуть не тільки отримують задоволення, але й вимушені "йти" за "матенріалом" - задля гармонії.

: ) Ну то й що, хіба це заважає їм ним бути? :) ) Цікаво те, що зазвичай чим більше сировини, тим більше розмов про непідвладність жінкам, інколи до того доходять (святе місце пустим не буває ж), що один до одного під каблук повзуть, що аж голубим відсвічує. .. Добре хоч, що це не дуже розповсюджене явище…

Ура! Надія - це теж ліки. Тепер я у стані заінтригованості вихідні точно переживу, мене тепер навіть каструлі з рівноваги не виведуть.:)

І Ваша оцінка "5" - яскраве свідчення.

Потреба в оцінюванні - не обов'язково.

Табличку біля вірша не бачили?

Тетяна свого часу захищала Ваш твір (або концепцію в цілому), а Ви з такою подякою. Хоча б виходячи з цього можна було б утриматись?
Цей вірш, як мені здається, не треба розглядати з позицій критика чи мистецтвознавця. Як на мене, він створений зовсім не для цього.
Коефіцієнт прозорості низький, рими занадто прозорі. Є, над чим працювати. І якщо ця робота відбудеться, то чому б її не оцінити?
Я мав на увазі це.

Гарр, Сергій просто не ще не знає тонкостей системи оцінювання на ПМ, навіщо одразу так?

Сергію, у місцевій системі ккординат "5" - це так собі. Якщо твір подобається, ставлять 5,25 і вище.

Я ще не роззирнувся тут як слід. Згодом зрозумію, що да як.
І хто є хто.

Милий Гаррі, Гарр - то недогляд клавіатури :)

Назвати себе поетом може, мабуть, тільки дуже смілива людина. Це, як мені здається, звання, а не посада, хобі чи щось з цієї категорії.
Тепер про "змагання". Вам не здається, що помиляєтесь і в цьому випадку?
Ваша самовпевненість приголомшує. Або Ви не приділяєте належної уваги деяким значенням деяких слів.
Я не маю часу на полеміку.
Матимете бажання, по десь у іншому місці і не зараз. Але на яку тему Вам полемізувати зі "спортсменом", який мав необережність прокоментувати Ваш вірш, визначити складно.

На все добре.

Гаррі, та біс з нею, з оцінкою, головне, що щиро, від усієї душі, правда ж? Пережила ж я безболісно пару четвірок без будь-яких критичних зауважень у супроводі, хоч це взагалі поза правилами. Навіть знати не хочу, хто то. Коли я тільки з’явилась у ПМ, то теж занадто серйозно до оцінювання ставилась і, думаю, дістала не одну добру душу, а вони мене тоді стерпіли, і зараз терплять, хоч я як була у багатьох речах «не в темі», так і є. :) Оцінювання в принципі може бути об’єктивним не більше за коефіцієнт прозорості, тобто лиш відносно. А тому отримаю я щирого коментаря, наприклад, від Гаррі Сідорова, і сяю, як неонова реклама, хоч скільки б там зауважень не було, бо вони від усієї душі, а поставить мені хтось 5,5, бо на свій рейтинг намагається працювати – і сумно мені, адже я ідеалістка, і хотіла б, щоб оцінювання відображало справжній стан речей… А щодо вдячності, то мені, мрійниці про різного роду ідеальні стани речей, здається, що краще дякувати за щирі і відверті зауваження, і віддячувати тим же. Адже я пишу свої коментарі не для того, щоб купувати за них добре ставлення.

Сергію, усі ми намагаємось наблизитись до її величності Поезії, і так звикаємо римувати, що часом робимо це за звичкою і суто для спілкування. Не варто сприймати такі речі серйозно. А я, окрім цього, ще й розважаюсь римуванням «тихо сам з собою», тож на моїй сторінці багато несерйозних речей. Особистості (о, яка я слухняна, наказали ж РМ «людину» всує не згадувати:)), що серйозно претендують на високе звання поета, мають серйозно ставитись до своєї сторінки і уникати подібної поведінки, або хоч час від часу робити там ревізію і видаляти невдалі та легковажні речі. А інколи дехто видаляє навіть вдалі, бо оцінка не сподобалась. :) Коротше, всі ми тут різні, тому у ПМ і цікаво. А тим, хто підтримує не одну сторінку, ще цікавіше. :) А якщо дуже будете перейматись проблемою «хто є хто» головний біль Вам гарантований, а хіба суєта суєт того варта?